Мавпи з «сарматами». Памфлет
Увесь демократичний світ об’єднався навколо України, народ якої самовіддано захищає своє право на свободне життя, захищає свій вибір і демократичні цінності не тільки для себе, не лише заради майбутнього українців, а й усіх європейців та цивілізованого людства.
Через рік після початку російської агресії у цьому вже нікого не треба переконувати, а те, що антипутінська коаліція з кожним днем консолідується і набирає сили та згуртовується, підтверджується вже протягом досить тривалого часу не лише політичними заявами, які рішуче засуджують агресора та закликають рф припинити війну, а й реальними кроками: наданням сучасної зброї, фінансової та гуманітарної допомоги Україні, взаємодією світових лідерів та міжнародних організацій, а також невідворотнім наближенням рішень щодо створення міжнародно-правового механізму притягнення до відповідальності усіх, винних у скоєнні воєнних злочинів в Україні.
Починаючи з людини, яка офіційно вважається президентом рф, а фактично є лідером держави-терориста. Його публічну появу вже не можна було далі відкладати – наближається річниця початку широкомасштабної агресії рф, початку війни, яку ніхто не оголосив і там, на болотах, війною визнати не хочуть. Отже, він вийшов на сцену. Подивимося, що з цього вийшло.
ЩО БУЛО, ЩО БУДЕ, ЩО СЕРЦЕ ЗАСПОКОЇТЬ
Як і передбачали тамтешні оракули, і в цьому з ними не сперечалися сторонні спостерігачі й політичні оглядачі, не сталося нічого. Майже, бо в останні години причетні до складання промови, та й сам путін, кажуть, змушений був все ж таки шукати хоч якісь відповіді на провали спеціальної воєнної операції, стійкість і успіхи Збройних сил України, монолітну єдність антипутінської коаліції, безперечний світовий авторитет Президента Зеленського та його лідерство, а також на блискучий і блискавичний візит президента США Джо Байдена, який одразу ж назвали історичним. Хоча, нібито, москву напередодні візиту все ж про цю подію попередили.
Що було на глобальній шахівниці 21 лютого? З українського боку – візити Президента Зеленського до Лондона, Парижа та Брюсселя, Мюнхенська конференція, візит Байдена в Україну (не згадуючи вже про майже щоденні візити високих делегацій до Києва). Чи міг хтось таке уявити ще в березні минулого року?
З російського боку на цій шахівниці щось вагоме було побачити дуже важко. Рік тому, приймаючи фатальне рішення ввести війська в Україну, путін навряд чи чекав такого результату. Замість швидкого парадного маршу Хрещатиком – «жести доброї волі», замість приєднання нових земель – майже дві тисячі звільнених українською армією від окупантів наших міст, містечок і селищ, замість розвалу єдності НАТО та ЄС – згуртування і розширення. І такому розвитку подій немає сенсу протиставляти абсолютно протиправні, формальні й помпезні рішення про приєднання до рф «нових територій», майже півтори сотні тисяч «грузів 200», економічний занепад та міжнародну ізоляцію. Ніхто не хоче вже говорити з путіним, та й немає про що. Навіть якби чудом Махатма Ганді воскрес, навряд чи він став говорити би з воєнним злочинцем. Особливо, якщо він звідти бачить Бучу, Ірпінь, Бородянку…
Але народу треба щось говорити, пояснювати, обіцяти нарешті. Що саме? От з цим було складно. Роспроп прискіпливо вів хронометраж, скільки хвилин тривала «історична промова», наввипередки повідомляв, що виступ переривався оплесками 53 рази, а в чотирьох випадках, захоплені великими ідеями і рішеннями свого лідера, піддані навіть вставали. Підданих цього разу зібрали аж півтори тисячі. Але немає сумнівів, що цим не доплачували за участь у масовці, як на стадіоні в лужниках наступного дня. Ці самі готові доплатити, аби бути поряд із вождем. Повідомлялося також, що доленосні рішення путіна транслювалися в режимі онлайн на великих телемоніторах на вулицях великих міст.
А от із доленосністю явно було не дуже. Показові перші коментарі безпосередніх учасників дійства, це серед тих лише, що були під рукою, щоб не марнувати час на пошуки, на «московском комсомольце». Ось актор машков – з професійною дикцією і чітко дозованою долею стриманого пафосу ділиться враженнями. І яке ж перше враження? «Наш президент у прекрасній формі», – порадів машков, що побачив живого фюрера, з яким він іде «к побєдє», і запевняє, що попри таку ситуацію вони сильні. А яка ж така ситуація? Щось саме про ситуацію присутні в залі та й усі росіяни не дуже почули. Мабуть, це з власного досвіду коментатора. А в чому сила? У війську, сформованому із в’язнів та мобілізованих? Чи в головорізах з «вагнера»? Їх з кожним днем менше стає.
Ось такий собі картаполов, як виявляється – голова комітету держдуми з оборони. Цей почув, що росія може збільшити кількість боєзарядів (ядерних) та носіїв (ядерної зброї). Та невже? Без імпорту, під санкціями, а тут іще й повідомлення про невдалі випробування міжконтинентальної балістичної ракети «сармат». Чи працівники російського впк настільки вже зраділи обіцяним дотаціям на житло, що почнуть робити неймовірні речі з підручних матеріалів?
Ось запасний президент мєдвєдєв, який спеціалізується на глобальній політиці. Він зробив висновок, що США отримали те, що заслужили. Цікаво, що саме? Відомо тільки – що сама росія заслужила, отримавши публічного ляпаса разом з візитом Байдена в Київ. Вас ніхто вже не боїться!
А ось горець кадиров, за сумісництвом – видатний політичний діяч і відомий геополітик. Він рішуче підтримав рішення свого фюрера (про вихід з СНО) і заявив, що їм (США, мабуть? Чи колективному Заходу разом з Україною?) уже пора було б зрозуміти, що гратися з великою державою в кішки-мишки не вийде, дон. Очевидно, він сам уже зрозумів, що тік-ток батальйони добрі в його телефоні, а не на полі бою.
Кожен із цих персонажів почув те, що хотів. Але ж треба було щось сказати не лише вірним підданим, а й народу. З цим теж вийшло якось не дуже. Власне, нічого нового росіяни не почули. Все це вже було, й не один раз. Було й про самобутність, і про споконвічні цінності, священні обов’язки, наміри знищити великий російський народ і саму російську державність (чи самодержавність), про підступний Захід, якому вони повірили, про українських неонацистів, про волелюбних жителів лднр, яких треба було захищати, про те, що війну розпочали американці, що росія не воює проти українців, та іншу такого ґатунку маячню, яку вже давно ніхто всерйоз не сприймає.
Куди він веде свій народ? Схоже, владна верхівка цим аж ніяк не переймається. Що привернуло увагу – створити фонд підтримки сімей убитих мобілізованих (більше автівок і шуб?) та збільшити материнський капітал (цинічне російське «баби ще понароджують» в інтерпретації теперішнього вождя). І скрепи, від яких усі вони хотіли б відчепитися, а ті, хто могли (і вкрали достатньо), вже відчепилися. І РПЦ як хранитель національних цінностей (цікаво, йому нагадують, скільки в росії хоча б мусульман, не говорячи про громадян інших віросповідань).
Отже, позитивної програми як такої немає. Власне, суть звернення оглядач того ж таки «московского комсомольца» виклав у трьох пунктах: по-перше, «не жахнемо», по-друге, це все надовго, і по-третє, звикайте жити в росії, обустроюйтеся. Позитивом тут і не пахне. Проте смердить іншим – абсолютною зневагою до свого народу та повною відірваністю від сучасного світу. Це й є ізоляція і безнадійна безперспективність. Цікаво, чи багато росіян будуть питати себе «за что»?
ЯДЕРНИЙ КИЙОК
По гарячих слідах оглядачі, у тому числі й російські, дійшли висновку, що в останній момент дописувалася саме та частина звернення путіна, де гучно прозвучала заява про вихід з договору про стратегічні наступальні озброєння. Це єдине, що знайшли «кремлівські мислителі», аби нагнітати напруженість, підвищувати й без того високі ставки, привернути увагу до себе і свого лідера, ще раз спробувати побути у ролі вершителя історії (чи у ковпаку паяца). На додаток до цього пролунала заява про готовність продовжити ядерні випробування, якщо це зроблять США. Але це теж не нове. Про «ядерний попіл» усі почули вже давно, а з початком війни ядерний шантаж став буденним у російському політичному лексиконі.
Доповідач такий крок навіть обгрунтував: «Захід причетний до спроб київського режиму нанести удар по наших базах стратегічної авіації». Про те, що із цих баз російські важкі бомбардувальники здійснюють бойові вильоти і з них запускають руйнівні ракети по українських містах та електростанціях, вбиваючи мирних жителів, він промовчав, звичайно ж.
Цього разу путін майже негайно після виступу (а може й до того) підписав указ про визнання таким, що втратив силу указ «Про заходи з реалізації зовнішньополітичного курсу рф». Втратили силу і указ, і зовнішньополітичний курс, та й сама зовнішня політика рф. От якби ще вдалося позбавити їх членства в ОБСЄ та РБ, тоді ані лавров, ані зовнішня політика уже зовсім не були б їм потрібні. Хіба що з’їздити в екзотичну маловідому країну або відправити кудись «вагнерівців» захищати демократію російського зразка.
Ясно одне: ядерний шантаж путіна не має шансів проти Формули миру Зеленського.
Показово, що у той же день мзс росії видало офіційну заяву, в якій повідомляється, що росія має намір дотримуватися кількісних обмежень згідно з ДСНО, незважаючи на призупинення його дії. З додатком, що рішення про призупинення дії договору може бути переглянутим, тобто відміненим. То що це було? Гучна заява для внутрішніх споживачів чи сигнал про готовність вести серйозні переговори? Одразу можна сказати, що такий сигнал, скоріше за все, не має адресата. Московський лідер сам наполегливо доводив протягом останніх років, що з ним ні про що домовлятися не можна. Чимало політиків робили спроби, але марно.
І знову ж таки, в той самий день безнадійність будь-яких серйозних міжнародних контактів з путіним була продемонстрована. Присвоєння почесного звання гвардійській 53-й зенітно-ракетній бригаді, яка збила малайзійський Боїнг-777 рейсу МН17 у липні 2014 року. Ці «гвардійці» забрали життя 298 мирних людей у цивільному літаку в небі над нашою Донеччиною, яка була мирною до їхнього вторгнення. А ще у той же день путін роздав нові високі військові звання злочинцям з днр. Це вже повне дно чи ще ні?
путін І ПУСТОТА
У багатьох заявах і коментарях після виступу путіна зазначалося, що його рішення про СНО підриває архітектуру ядерної безпеки. Але архітектура – це не про путіна. Архітектура грунтується на баченні майбутнього, створенні того, що не існувало. Це про творіння й замисли, про цілі й рух у майбутнє. У нього ж на думці зовсім інше – руйнування та спрямованість у минуле. І це відштовхує багатьох. Подивіться на голосування в ООН на підтримку України, подивіться на те, чим може привабити сучасна путінська росія. Привабити не може, але хоче примусити. Примусити повернутися до використання права сили, намагатися диктувати свою волю, не показуючи при цьому жодної перспективи, навіть не обіцяючи нічого, крім того, що з ними вам буцімто буде краще. Але ніхто не вірить. Майже ніхто. Є маленький гурток, точніше злочинне угрупування, яке зветься “країни-парії”. Туди привів росію путін. Це на межі добра і зла, на межі світла й темряви, на межі свободи і тоталітарного рабства й безправ’я. Вони цю межу вже перейшли.
Точно не відомо, які книжки в дитинстві та й взагалі читав путін. Схоже, не дуже добрі й не дуже багато. Але на якомусь етапі йому точно принаймні переказали або дали скорочену версію і без того невеликої за обсягом антиутопії Орвелла «1984». І виходить, що це й є його план – створити саме таке суспільство. І не шкодить, що роман був опублікований ще у 1949 році, після Другої світової війни, коли вже залізна завіса поділила світ на демократичне суспільство і тоталітарні держави. І йому все одно, що вже 2023 рік, а світ зовсім інший. Але він ще там. А нам туди аж ніяк не треба.
Мабуть, путін знає історію про Гамельнського щуролова – це ім’я людство стало використовувати для таких як він, путін, який загнав свій народ у тоталітарне болото і веде його до загибелі.
Мабуть, іронія долі. У той же день, коли путін виступав перед своїми васалами, з’явилося повне глибинного змісту повідомлення: державний цирк росії закупив бронежилети і каски для своїх співробітників, які збираються їхати у відрядження на територію днр. І це не жарт. І цирк поїде (а чи повернеться звідти у повному складі?), а головний клоун залишився. Теж ненадовго.
Оксана Юрчик
