Коли ми записували інтерв’ю з журналістом та експертом, колишнім прес-аташе посольства Грузії в Україні Бачо Корчилавою (який, звісно, більше ніж розуміє – відчуває події в Грузії) було вже відомо, що грузинський парламент зніме з порядку денного неєвропейський та репресивний, скалькований з москви проєкт закону про іноагентів. І перше, що хотілося запитати в цій ситуації: “І?” Тобто, це все? Питання вичерпане?  

Що це було, коли на три дні Грузія перемкнула на себе увагу міжнародної спільноти і громадянське суспільство вийшло на масові протести? Вчора поточну ситуацію в Грузії ми обговорювали з Нугзаром Суарідзе, журналістом та учасником протесту.

Тобто розмова з Бачо Корчилавою – це спроба зазирнути далі. Що чекає нечужу нам країну з її щирими помилками та пристрасними неконструйованими протестами (де українська символіка використовується майже в рівних долях з грузинською) у найближчому майбутньому?

- Бачо, скажіть, чи люди готові святкувати перемогу в зв’язку зі скасуванням проєкту закону про іноагентів (відповідне рішення приймалося парламентом Грузії прямо під час нашої розмови. - Авт.), чи думають над новими вимогами?

- Поки ніхто перемоги не святкує. Чекають на рішення парламенту. Вчора з’явилися вимоги про дострокові вибори та відставку уряду. Думаю, що з цих двох вимог реальною буде відставка. Бо були ситуації, коли уряд Грузії йшов у відставку після акцій протесту. Наприклад, у так звану “гаврилівську ніч”.(Йдеться про масовий протест грузин, які вийшли під парламент 2019 року, обурені візитом до Тбілісі депутата Держдуми Гаврилова, який знахабнів до того, що сів у крісло спікера грузинського парламенту. - Авт.).

- Я читаю різних грузинських експертів про нинішню ситуацію. Одні кажуть, що Іванішвілі веде країну в умовний союз з рф. Інші – що Іванішвілі просто цементує владу і для цього намагається запровадити цей закон. То що, це просто історія про авторитаризм?

- Одне не виключає іншого. Насправді, причина протестів – в іншому. Коли партія “Грузинська мрія” йшла до влади, то вона декларувала свій абсолютно чіткий геополітичний вибір. Її мета – інтегрувати Грузію до ЄС чи НАТО. І приводом для протесту стало те, що в парламенті був представлений закон, майже перекладений з російської мови. Й унікальність процесів – у тому, що на площу виходить не лише опозиційно налаштована частина суспільства. Туди виходять і люди, які голосували за “Грузинську мрію”. Бо у “Грузинської мрії” електорат багато в чому проєвропейський. Грузія перенесла багато воєн, пройшла через багато проблем і зробила свій вибір понад тридцять років тому. Вона завжди хотіла в ЄС, і росії це завжди не подобалося. Але політики давали сигнал суспільству, куди ми йдемо. Грузія завжди йшла в напрямку Європи.

- Почала вивчати політичні розклади Грузії. Партія влади, яка фактично перебуває на балансі проросійського олігарха. Рух «Сила народу» – сателіт парламентської монобільшості, який повторює меседжі типу “Саакашвілі – український Янукович”, “Крим було втрачено через Майдан”… Виникає відчуття, що всі потужні медіаресурси зосереджені під умовним “курченком”. Чи це мені лише здається?

- Ну, подивіться, ми обговорюємо з вами протести, під час яких ця влада, начебто міцна, зробила крок назад. Тобто не все у них “схвачено”, якщо не можуть нічого зробити з електоратом? І люди протестують, і поліція часто демонструє свою симпатію до протестувальників. У мене на сторінці у Фейсбуці є фото, як протестувальники ліплять на екран прозорої захисної маски поліцейських подвійний українсько-грузинський прапор – і ті доброзичливо це вітають. Підтримують тих, кого вони мали б стримувати чи розганяти.

- Я бачила це фото. Виглядає, як поліція з народом.

- Диявол – у деталях. Істинна та правдива картина – також у деталях. І в такі моменти думаєш: яка різниця, що собі думає олігарх? Скільки медіа він контролює, скільки політиків купив... Найважливіше – що думає електорат. А що він думає, ми всі бачимо.

- Перша ніч протесту була дуже щира, надихаюча. Але чому там не присутнє ім’я Саакашвілі? У дискурсі? Порядку денному?

- У дискурсі присутній вибір нації. І у даній ситуації вибір нації – не Саакашвілі, а європейське майбутнє Грузії. Це не акції на підтримку політика, це акції за вибір, який грузини зробили понад тридцять років тому. І грузинська нація за ці роки жодного разу не змінювала свій курс. А шлях, яким іде та чи інша нація, складний завжди. Хіба шлях, яким ішла та проходить Україна, рівний? Легкий? Простий? Ви кажете, що є сателіти росії у Грузії. Політика наскільки буває різною, настільки буває й однаковою. Є лідери, які приймають рішення, є ті, хто намагається всидіти на двох стільцях. Грузія – не виняток, ідеальних країн не існує. Згадаймо, як діяли деякі європейські країни, що навіть після початку вторгнення до України казали, мовляв, «не все так однозначно».

- Ви вірите в щирість президентки Саломе Зурабішвілі, яка казала, що серцем вона з протестувальниками?

- Для цього слід знати історію Саломе Зурабішвілі. Вона народилася та виросла у Франції. Вона довгий час була громадянкою Франції, послом Франції у Грузії. І для неї європейські цінності – це її спосіб життя. Вона не дуже рухливий, скажімо так, політик, але вона точно бачить майбутнє Грузії в Європі.

І у мене нема сумнівів у щирості її слів, що вона – з протестувальниками.

- Чи є в Грузії нові лідери, які здатні очолити протести, повести за собою?

- Наразі ні, немає. Є громадянське суспільство. Але лідери з’являються у ході якихось подій. Перш ніж почалися події 2014 року, в Україні теж не було тих, хто став би лідерами воєнного часу. Лише у вогні подій з’явилися нові лідери. А ті, хто вважався лідерами до того, стали аутсайдерами. Народження справжніх лідерів можливе лише у вирі великих історичних подій.

- Можливий грузинський Майдан?

- Грузини трохи втомилися за ці роки. Вперше після того, як Саакашвілі пішов з посади, була легітимна передача влади в Грузії. Грузини дуже не хочуть, щоб влада передавалася лише шляхом якихось потрясінь. Тож поки що не дуже зрозуміло, як розвиватимуться події. Але те, як я бачу ситуацію зараз, найбільше вони хочуть відставки уряду, який ризикнув внести цей проєкт закону. Вибори не за горами. Прогнозувати зараз складно. Грузинське суспільство складне, неоднорідне, можливі різні нюанси. Але ця влада почала втрачати електоральну підтримку.

- Нинішня грузинська влада «при кермі» уже одинадцять років. Наскільки є реальною зміна політичного ландшафту після виборів 2024-го?

- Зміна ландшафту, без сумніву, буде. Просто слід розуміти, що поки нема нових партій, за які народ був би готовий голосувати.

- А от той скандальний проєкт закону «про іноагентів» міг бути частиною задуму, грою, щоб відтермінувати для Грузії набуття статусу країни-кандидата до ЄС?

- Ні. Швидше за все, це була гра, щоб відтягнути в тінь проблему Саакашвілі. А надання статусу кандидата до ЄС – це інше питання. Якщо «Грузинська мрія» таки доб’ється статусу кандидата, то до виборів вони підійдуть у значно кращій формі.

- Кажуть, що нині підтримка «Грузинської мрії» – 25%.

- А давайте подивимося, чи залежить цифра підтримки від того, наскільки велика країна.

- Ну, так. Якщо половина країни у неділю після храму взагалі не піде голосувати, то це цифра.

- За півтора року до виборів 25% підтримки – це немало.

- Про церкву, до речі, якій суспільство Грузії дуже довіряє. Частина єпископату Грузинської православної церкви пригодована росією. Я бачила їхню заяву. Мовляв, хай би був мир, хай всі розуміють міру відповідальності. З ким буде церква у протестуючій Грузії?

- Грузинська церква буде закликати до спокою, як і має робити церква. Так, є спроби з боку окремих особистостей втручатися в політику, але, на щастя, патріарх Ілія завжди витримує правильну зважену позицію. Церква займається справами Бога, політика – це справа людей.

- Українське суспільство – консервативне, грузинське...

- Грузинське – ще більш консервативне...

- Ну, вас і хрестили на чотири століття раніше. Жарт. Але я з сумом дивлюся, як використовує росія в Грузії ультраконсервативні меседжі, мовляв, правда – проти гей-парадів Європи. Духовність Сходу – проти бездуховності Заходу… Це так просто минеться?

- Якщо є велика мета, то дорога ніколи не буває легкою. Пострадянські країни, які обрали європейський шлях, – Грузія, Україна, Молдова – не відрізняються своїм бажанням бути частиною європейського простору. Але давайте будемо відверті, становлення жодної європейської країни не було дуже простим. Всі європейські країни пережили якісь потрясіння. І Польша, й Чехія пройшли непрості шляхи. Це не трагедія. Це... така драматургія набуття реальної незалежності. Свобода просто так нікому не дається, її завойовують. Важка ціна, але нічого не поробиш.

Лана Самохвалова, Київ

Фото: twitter.com/HromadskeRadio, radiosvoboda.org