росія вбиває українців не лише тут і зараз за допомогою ракет і куль, а й створює бомбу сповільненої дії, яка повільно отруюватиме нас роками після завершення бойових дій. Від війни потерпає навколишнє середовище і це тривалий час впливатиме на якість життя, здоров’я населення і потребуватиме багато зусиль для залагодження.

Про те, як саме відбувається ще один злочин країни-агресора, та чим можуть допомогти міжнародні інспектори у подоланні викликів для природи, в інтерв’ю Укрінформу розповіла заступниця генерального секретаря ООН, виконавча директорка Програми ООН з довкілля Інгер Андерсен, яка минулого тижня відвідувала Україну з метою підтримки нашої країни та кращого розуміння екологічних злочинів.

МИ НАВЧАЄМО ЕКОЛОГІЧНИХ ІНСПЕКТОРІВ АНАЛІЗУВАТИ ЗАБРУДНЕННЯ І ЙОГО ВПЛИВ

- Україна попередньо оцінює екологічну шкоду, завдану агресором, у понад 2 трильйони гривень, або понад 50 мільярдів доларів, без урахування збитків, завданих росією на тимчасово окупованих територіях. Це умовні цифри, тому що механізм оцінки реальних збитків тільки розробляється. Чи можна оцінити вплив на навколишнє середовище України на основі досвіду Програми ООН з довкілля в інших збройних конфліктах, наприклад, в Афганістані, в Конго, на Балканах?

- Потрібно пояснити, що таке повноваження програми ООН з довкілля. Ми не оцінюємо – це не наша робота і не наш мандат, ми дбаємо про навколишнє середовище. Тому наші повноваження полягають у тому, щоб під час катастрофи, конфлікту чи іншої ситуації, яка призвела до шкоди навколишньому середовищу, уряд мав навички та аналітичні інструменти, щоб зрозуміти – що це означає з точки зору відновлення місця, впливу стану довкілля на здоров'я населення.

Отже, оцінка навколишнього середовища означає розуміння того, що сталося з ним і як ми можемо його відновити. Саме цим займається програма ООН з довкілля, і саме тому ми тут. Ми працюємо з екологічними інспекторами, навчаючи їх діагностувати та аналізувати сміття, забруднення ґрунту і води, а також вплив. Тому що, лише зрозумівши ці наслідки, ви можете почати їх виправляти.

- Отже, ваша співпраця з нашим урядом виглядає наступним чином: ви допомагаєте оцінити збитки і надаєте інструменти?

- Так, ми підтримуємо уряди в усьому світі у відновленні та в оцінці того, де була завдана шкода. Наприклад, згадаймо вибух у порту Бейрута в Лівані. Ми були там, щоб оцінити вплив на навколишнє середовище цієї дуже великої катастрофи для Лівану. Але ми не оцінювали ані економічні збитки, ані те, чи були в цьому кримінальні аспекти, – це вже питання, яке вирішується всередині країни, це не робота ООН.

- І це також було метою вашого візиту сюди, якщо я правильно розумію? Ви можете розповісти, з ким ви вже зустрічалися в Києві?

- Моя мета тут полягала в тому, щоб спілкуватися з урядом – звісно, на прохання уряду, – щоб отримати глибше розуміння екологічних наслідків конфлікту. Відповідно, я мала зустрічі з представниками парламенту, Офісу президента, державними екологічними інспекторами та міністром екології, а також із колегами з ООН у Києві та донорськими спільнотами.

Я мала змогу побувати за межами Києва – у Козаровичах на річці Ірпінь, де ми побачили дамбу Дніпра, а також у Кам'янському та Литвинському лісах, де ми побачили пошкоджені ліси. У Литвинському лісі два тижні тривають лісові пожежі. Ми також відвідали Бородянку Бучанського району, щоб мати розуміння про зруйновану інфраструктуру. Усе це – пошкодження водойм, лісів та житла – дає нам і мені особисто змогу краще зрозуміти руйнування та наслідки.

УТИЛІЗАЦІЯ УЛАМКІВ ЗРУЙНОВАНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ Є ЩЕ ОДНИМ ВИКЛИКОМ ВІЙНИ

- Чи не могли б ви детальніше розповісти про попередній звіт Програми ООН з довкілля щодо оцінки екологічних наслідків війни? Першим пунктом був хімічний ризик у високоурбанізованих районах...

- Це так. Треба сказати, що Україна – країна, яка має значне хімічне виробництво, високорозвинену та складну галузь, яка до війни давала 3% ВВП. Звісно, якщо ми бачимо людські поселення поблизу хімічної інфраструктури, це завжди викликає занепокоєння, особливо якщо йде війна чи сталося стихійне лихо.

Отже, ми висвітлили цей ризик у звіті, й зараз ми працюємо над ним разом з інспекторами з охорони навколишнього середовища, щоб вони могли краще здійснювати токсикологічні дослідження, діагностику, розуміти хімічні сполуки, які можна виявити при знищенні інфраструктури, а також щоб вони могли захистити людей.

- Пошкоджене паливо та пов’язана з ним інфраструктура мають значний вплив на людей, але я хочу запитати вас про вплив цього на довкілля.

- З інших воєн та конфліктів ми знаємо, що коли нафта, газ чи інша пов’язана з паливом інфраструктура знищуються, ви спостерігаєте масовий витік із трубопроводів, відкладення нафти в ґрунти навколишнього середовища. Наприклад, у Чечні, в Іраку і, звичайно, в Кувейті ми бачили нафтові пожежі. Коли в Іраку підпалили нафтові свердловини, ми побачили величезний вплив на ґрунти. Ви можете отримати забруднення у ґрунтах і водних шляхах, які матимуть значний і довгостроковий вплив на стан навколишнього середовища, здоров’я людей, а також на продуктивність землі.

Отже, у звіті це підкреслюється як сфера, що потребує набагато більшого дослідження, – аби ми могли гарантувати, що у разі нанесення шкоди вода не буде використовуватися для побутового споживання. Якщо ґрунт буде пошкоджено, як це вплине на сільськогосподарську діяльність? Якщо є стікання у водні ресурси, що з рибою? Ми повинні це розуміти, щоб переконатися, що люди не вживають через їжу хімічні речовини, які мають на них небезпечний вплив. Це частина роботи, яка попереду і яку ми маємо виконати.

- Трохи наївне запитання – ви не маєте доступу до окупованої частини Донецької області, до Маріуполя, так?

- Правильно. Це реальність війни. Треба починати там, де уряд має доступ. Ми працюємо з урядом.

Ми працюємо з інспекторами, які знаходяться в різних місцях, де вони можуть бути присутніми, і готуємо їх до дня, коли вони можуть бути присутніми на всій території України.

- Чи використовуєте ви інформацію зі ЗМІ чи інших джерел про окуповані території? Питаю це тому, що ситуація в Донецьку і Маріуполі близька до катастрофи.

- Я розумію це. У звіті ми використовували опубліковані наукові джерела, а також повідомлення ЗМІ. Ми також використовували публікації, в яких йшлося про подібний об’єкт в іншій країні, який був зруйнований війною чи чимось іншим. У звіті висвітлюється те, що сталося в цій країні, й робляться деякі припущення щодо того, що могло статися в українському контексті. Це найкраще, що можна зробити, коли немає змоги оцінити безпосередньо.

- Під час візиту ви звертали увагу і на знищення об’єктів інфраструктури міст. Це також неабияк відчули на собі громадяни, адже більшість із них провели зиму без світла. Але як це впливає на довкілля?

- Очевидно, що коли у вас є території з різним рівнем пошкоджень, руйнувань, то там лежить багато будівельного сміття, яке потрібно прибрати, щоб люди могли відбудовувати. Де ви його розмістите? Що ви з ним робитимете? Якщо, не дай Боже, був зруйнований цілий багатоквартирний будинок, він складається з цілого ряду компонентів – металу, бетону та, можливо, токсичних матеріалів. Там можуть бути ртуть і світлодіоди, які, як ми знаємо, дуже негативно впливають на навколишнє середовище. І ми повинні розуміти, що багато старих дахів в Україні мають азбест – близько 90% покрівельного матеріалу має в своєму складі азбест. Тому критичним стає те, як із цим впоратися.

Уряд уже працює над сортуванням частини цих уламків. У них є кілька дробарок, які, по суті, подрібнюють, щоб можна було використовувати бетон для виробництва доріг та інших матеріалів. Але утилізація уламків є проблемою в ситуації руйнування. Це виклик, коли землетрус, і це виклик, коли війна. Це те, над чим ми намагаємося працювати з урядом, щоб підтримати.

- Питання утилізації найбільш гостро стоїть поблизу прифронтових районів чи це питання всієї країни?

- Це питання є всюди, де ви маєте зруйнувану інфраструктуру. Це є проблемою в мирний час, коли ви руйнуєте будівлю, але тоді ви це робите в контрольованих умовах. У катастрофі чи конфліктній ситуації це стає набагато актуальнішим.

Це не входить до звичайних навичок екологічних інспекторів – не те, що вони робили у своїй щоденній роботі, і не те, чому їх навчали. Вони зіткнулися з цим викликом раптово. Тому дуже і дуже важливо працювати з ними та гарантувати, що вони мають компетенцію для вирішення такого питання.

МИ ВСІ СТУРБОВАНІ ЕКСПЛУАТАЦІЄЮ ЗАЕС ТА ЧИТАЄМО ЗВІТИ МАГАТЕ

- До війни, на жаль, не можна бути готовим. Наступна тема – окрема, яка найбільше хвилює Україну та всіх її сусідів. Я говорю про Запорізьку АЕС. Який там вплив на навколишнє середовище?

- Я не є кваліфікованою експерткою з ядерних аспектів. У нас є ще одне агентство ООН – МАГАТЕ, і мій колега Рафаель Гроссі. Вони були тут і дуже залучені. Це в його компетенції.

Але я так само, як і ви, стежу за ситуацією, і ми всі стурбовані забезпеченням безпеки експлуатації АЕС. Ми читаємо звіти моїх колег про абсолютну необхідність наявності доступу до цієї станції та його (Рафаеля Гроссі – ред.) абсолютне наполягання на цій безпечній роботі. Ми можемо лише повторити це.

- Але чи в центрі вашої уваги інший глобальний ризик – осушення Каховського водосховища?

- Ми всі знаємо достатньо, щоб зрозуміти, що для охолодження електростанції потрібна вода. Якщо немає води, щоб її охолодити, – у вас біда. Ось чому, я думаю, Рафаель Гроссі наполіг на доступі та безпечній експлуатації силової установки, яка, очевидно, включає доступ до охолоджувальної води.

- Проблема мінування – не ваша компетенція, так?

- Знову ж таки, я маю справу з кліматом, забрудненням, природою. Кожне із цих трьох питань пов’язане з енергетикою, руйнуванням інфраструктури та природною інфраструктурою.

Вплив на навколишнє середовище часто не помічають, але його відновлення часто потребує найдовшого часу. Ви можете побудувати будинок, але якщо два метри вашого ґрунту забруднені, ви не можете цьому дати раду. Ось чому важливо розуміти вплив на довкілля.

Питання мін – поза межами моєї компетенції. Але мені було тривожно почути те, що я дізналася про передбачуваний масштаб цієї проблеми під час моїх розмов тут від колег з ООН. Розмінувати буде потрібно і, зокрема, щоб забезпечити повноцінне сільське господарство.

ДЛЯ НАКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА НЕМАЄ КОРДОНІВ

- Ні атом, ні викиди, ні хімічні речовини в повітрі, ні у воді не реагують на жодні кордони. Чи є розуміння світу і, насамперед, наших сусідів, що екологічні наслідки в Україні обов’язково торкнуться їх і довгостроково вплинуть на всю європейську екосистему?

- Це дійсно питання, ви повністю маєте рацію. Навколишнє середовище не розуміє кордонів, тому що кордони є конструктом людей, а не середовища. Через кордон пролягають ліси. Вода тече в сусідню країну. Водоносні артерії з’єднані під землею, і морське середовище знаходиться там, де йому хочеться. Вітри віють так, як віють. Я думаю, що є розуміння цього не в останню чергу тому, що транскордонні впливи, очевидно, викликають занепокоєння в ряді країн, які безпосередньо межують з Україною.

Крім того, забруднення в Чорному морі, річці Дніпро чи повітрі повинно викликати занепокоєння у всіх на лінії, яка потенційно може зазнати впливу. Саме тому ми, Програма ООН з довкілля, працюватимемо з дружніми країнами, щоб дивитися на транскордонні впливи, де ми можемо. Для кращої картографії того, що може відбуватися в повітрі, воді та підземних водних шляхах.

- Чи готова Програма ООН з довкілля стати своєрідним послом інтересів України у світі, зокрема, в тих країнах, які сумніваються і не поспішають рішуче засуджувати російську агресію?

- Ми працюємо з державами-членами. Україна є державою-членом ООН. Ми будемо працювати над наукою, доказами та даними, які ляжуть в основу оцінки впливу цього конфлікту. Ми підтримуватимемо уряд у проведенні цих оцінок. Це наша робота. Ми зробили це в багатьох інших країнах. Наука та дані будуть говорити самі за себе, і вони розкажуть історію про те, що цей конфлікт має руйнівні екологічні наслідки. Вони розкажуть історію – як розповідає будь-яка війна, – що в той момент, коли зброя зупиниться, навколишньому середовищу знадобляться десятиліття, щоб відновитися. Це те, про що дані вже говорять нам, і це те, що ми будемо надавати та продовжувати розповідати.

Іван Косякін, Владислав Обух. Київ

Фото: Руслан Канюка