Міжнародний День дурня. 1 квітня рф головуватиме в Радбезі ООН?

Здавалося б, що після майже 400 днів російської агресії, коли лідери і делегації багатьох країн світу відвідали Ірпінь, Бучу, Бородянку і на власні очі побачили – що залишає за собою “друга армія світу”, коли численні військові злочини рф задокументовані, а МКС видав ордер на арешт путіна та відкриває свій офіс в Україні, – все мало б бути всім зрозумілим.

Здавалося б, коли Рада Безпеки щонайменше раз на місяць збиралася, щоб обговорити і зупинити агресію, коли Генеральна асамблея ООН небувалою кількістю у 141 голос 23 лютого 2023 року прийняла Резолюцію, в якій міститься заклик, щоб рф “негайно, повністю та беззастережно вивела всі свої збройні сили з території України у її міжнародно визнаних кордонах”, реакція ООН мала б бути рішучою та відповідною до безпрецедентної ситуації, яка з кожним днем стає дедалі більш загрозливою та небезпечною для всього світу.

Здавалося б, але не сталося. Більше того, може статися зовсім інше: всупереч логіці, здоровому глузду, а головне – всупереч самим принципам ООН – країна-агресор може 1 квітня очолити Раду Безпеки ООН, орган універсальної міжнародної організації, який відповідає за підтримання миру й безпеки.

МІЖНАРОДНЕ ПРАВО ДЛЯ рф

Створення Організації Об’єднаних Націй стало одним з найважливіших підсумків Другої світової війни і мало на меті шляхом колективних рішень і дій світового співтовариства підтримувати міжнародний мир та безпеку, і саме це вже у першому пункті проголошує Статут ООН, де також міститься статутне зобов’язання Організації «вживати ефективних колективних заходів для запобігання та усунення загрози миру».

З моменту створення у червні 1945 року ООН не стикалася з кризою такого масштабу, а всі зусилля ООН та Ради Безпеки, на яку покладено головну відповідальність за підтримку міжнародного миру й безпеки, виявили і загострили проблеми дієздатності та ефективності цієї універсальної міжнародної організації, які накопичувалися роками й десятиліттями.

При цьому головною інституційною проблемою, як виявилося, є вже сама участь рф у роботі ООН як члена Організації, а тим більше – її присутність у Раді Безпеки як постійного члена з правом вето. Така ситуація, ще й в умовах триваючої агресії рф проти України і демонстративних брутальних порушень статутних принципів діяльності ООН та міжнародного права з боку рф, не могла залишатися поза увагою України, яка розпочала комплексний процес, спрямований на позбавлення росії статусу постійного члена Ради Безпеки ООН та виключення її з ООН у цілому.

Здавалося б, питання є очевидним – агресору не місце в Раді Безпеки, проте рф не тільки продовжує займати це місце після 13 місяців неспровокованої агресії проти України, але й активно використовує своє місце в РБ для цинічної пропаганди, безсоромно та нахабно повторюючи свої незграбні й абсолютно брехливі тези на обґрунтування неоімперської політики.

Відомим, і не лише у політиці, є прийом доведення ситуації до абсурду, коли те, що треба довести, у чому слід переконати когось, стає самоочевидним і безсумнівним. Такою точкою доведення ситуації до абсурду може стати 1 квітня, день, коли рф, відповідно до регламенту, має стати головою Ради Безпеки ООН. І визначати порядок денний засідань. Більш абсурдну ситуацію, аніж ця – коли в органі, який зобов’язаний підтримувати мир і безпеку, головуватиме рф, лідер якої має статус офіційно підозрюваного у скоєнні воєнних злочинів, оголошений у міжнародний розшук та має ордер на арешт у 122 державах світу, – годі й вигадати.

Проте це цілком може відбутися. На жаль. Бо це стане не лише свідченням абсурду, але й наступним упевненим кроком до руйнування цілісної системи міжнародного права та приниженням авторитету універсальної міжнародної організації.

Водночас у системі ООН уже створено прецедент: у квітні 2022 року Генасамблея ООН на спеціальному надзвичайному засіданні прийняла рішення про призупинення членства рф у Раді ООН з прав людини через війну в Україні.

Зараз не відомо, чи буде знайдено механізм і чи знайдеться політична воля в ООН усвідомити неприйнятність ситуації з можливим клієнтом МКС у Гаазі небензею – на чолі Ради Безпеки, чи вдасться знайти аргументи, аби переконати себе і довести усьому світові, що принцип і Статут важливіші за норми регламенту.

Звертаючись до Ради Безпеки ООН 5 квітня 2022 року, Президент Володимир Зеленський закликав до рішучих дій, щоб зберегти ООН, зберегти міжнародне право. Це було ще тоді, коли світ дізнався про злочини агресора в Бучі. У День Незалежності України минулого року Президент України застерігав, що рф зневажає Статут ООН, порушує будь-які правила, і лише питанням часу залишається, коли рф зруйнує ООН. Україна вимагає від ООН дій, вимагає справедливо й аргументовано. Зокрема й таких дій, які стосуються самої організації. «Треба відновити справедливість усередині самих структур ООН. Держава-терорист не має брати участі в жодних голосуваннях щодо питань її агресії, її терору… Це нонсенс, що право вето зберігається для того, хто веде злочинну війну».

Іронія ситуації полягає ще й у тому, що рф збирається очолити Раду Безпеку саме 1 квітня, у День дурня. Незабаром буде видно, чи вони всіх тримають за дурнів чи самі пошиються в дурні глобального масштабу. Для нас же це особливого значення не матиме, ця подія ніяк не вплине ані на наше ставлення до агресора, ані до ООН, що стрімко втрачає репутацію. А міжнародному праву до цього, на жаль, все одно. І на полі бою від цього анічогісінько не зміниться.

ЖИТТЯ ЗА ОРВЕЛЛОМ

Не є новиною, що кремль живе застаріли хибними уявленнями про світ і про своє місце у цьому світі. Їхній світ обмежується «русскім міром», з якого тікають усі, хто може, розуміючи, що це шлях у минуле, шлях до ізоляції. Примітивна ідеологія й агресивні реваншистські амбіції не передбачають таких категорій як міжнародне право. Переговори й компроміси теж не передбачені, оскільки не вкладаються в рамки диктаторської політики. У сучасному світі така ідеологія та політика мало кого приваблює (зрештою, про це свідчить і голосування в ООН).

Проте із зовнішнім світом треба спілкуватися, й не лише тому, що треба годувати військову машину й населення, яке убожіє. Для цього потрібні гроші, тому треба комусь продавати газ і нафту. Для цього треба десь красти сучасні технології, матеріали та компоненти, а тут потрібні спільники. Крім того, треба щось публічно казати світові, намагатися пояснити свої дії й цілі.

Це виходить погано або дуже погано, адже доходить до публічних тверджень вищих посадових осіб рф про те, що «нє ми началі». І їх там зовсім не бентежить, що крім сміху й огиди такі заяви нічого не викликають. Але наполегливість, з якою керівники й ідеологи кремля продовжують будувати дуже хитку конструкцію з брехні та фальсифікованих посилань і обґрунтувань, призводить до поганого висновку – іншого у них немає і не буде.

Тому нам і далі доведеться мати справу з такою гібридною політикою, яка вміщується в примітивні координати: від «ми маємо право захищати наші законні інтереси і саме існування нашої держави, яке опинилося під загрозою» до «проти нас воюють англосакси і весь колективний Захід, намагаючись знищити росію».

У цій системі координат дозволяється все – перекручувати і спотворювати факти, вбивати та скоювати злочини, знищувати цивільне населення, масово депортувати дітей, руйнувати інфраструктуру України, провокувати продовольчу та інші кризи, робити багато чого іншого. І на повному серйозі розповідати, що в цьому винні усі, крім росії. У тому числі й використовуючи для цього трибуну ООН та крісло в Раді Безпеки.

У цій системі замість міжнародного права діють «понятія», але іншого від держави-терориста годі й чекати. Саме до таких категорій слід віднести одну з фундаментальних тез російської політики про глобальну безпеку – світ (Захід) не прислухався до наших аргументів і відкинув наші пропозиції від грудня 2021 року (це про НАТО в кордонах до 2004 року та сфери впливу) і планував здійснити напад на рф з метою її знищення.

Ці «пропозиції рф» не варті були жодних коментарів і, зрозуміло, були відкинуті. Вони лише зафіксували нездатність російського керівництва жити й діяти у ХХІ столітті, коли наміри керуватися підходами минулого до світоустрою свідчать виключно про прагнення до реваншу та сліпу віру в те, що досі можна «домовитися» про новий перерозподіл світу, малюючи «зони інтересів» та «сфери впливу».

Хибні стартові позиції призвели до того (і далі це буде лише накопичуватися), що російська пропаганда вибудувала вкрай хитку конструкцію з брехні, яка накладається на іншу брехню і яка масовано й агресивно транслюється де тільки можна – як на внутрішню аудиторію, так і назовні.

На жаль, зараз є унікальна можливість спостерігати, як світ, створений Орвеллом в його антиутопіях про тоталітарне суспільство, матеріалізувався в найбільшій країні світу. На жаль, бо з книжкових сторінок усе це перейшло в реальне життя і стало частиною «русського міра». За прикладами далеко ходити не треба, адже сама рф запланувала включення до порядку денного засідань РБ ООН у квітні питання про вивезення українських дітей. На фоні рішення МКС про притягнення до суду путіна та львової-бєлової саме за цей злочин, буде нагода, якщо нічого не зміниться, почути і побачити «новояз у дії».

ЯДЕРНА ЗАГРОЗА ЧИ ЯДЕРНИЙ ШАНТАЖ

В умовах, коли коло звужується, ізоляція посилюється, санкції починають тиснути на бюджет, армія не спроможна просунутися, наступ, навіть за підтримки «вагнерівців» разом із випущеними з в’язниць злочинцями, – чи то ще не розпочався, чи то вже закінчився, а Гаага стає реально близькою, – набір «аргументів» російського керівництва вичерпується.

Залишаються «старі заслуги»: перемога у складі антигітлерівської коаліції у Другій світовій війні, найбільша територія, багата на корисні копалини, і ядерна зброя. Це все. Хоча ні, є ще ностальгічні спогади про величне минуле, про Ялтинську конференцію, про те, що рф була другим центром сили у біполярному світі. І трагічні для кремлівської верхівки «несправедливості» – розвал соцтабору, а згодом і СРСР, втрата впливу, падіння імперії, а також інші химери, які не давали й не дають спокою амбіціям бункерного лідера і штовхають його на злочини.

І виявилося, що сьогоднішня росія – це трагічна ілюстрація до відомої п’єси російського ж драматурга Євгенія Шварца «Дракон» (кіноверсія Марка Захарова «Вбити дракона»), де той, хто переміг дракона (фашизм), сам стає драконом (тепер – рашистом). Виявилося, що найбільша площа – не тільки благо, але й територія, яку треба освоювати й захищати, а це потребує і бачення, і ресурсів, яких ніколи не вистачає. І з’ясувалося, що корисні копалини в умовах санкцій продати також складно. Отже, залишається ядерна зброя.

Ядерні країни зовсім невипадково стали постійними членами Ради Безпеки ООН. Вважалося, що разом з міжнародно-правовими договорами, взаємними зобов’язаннями та механізмами контролю право вето, яке мають у РБ Велика Британія, Китай, СРСР (а тепер чомусь рф), США та Франція, забезпечить стабільну систему стримувань та противаг, яка не дозволить жодній з ядерних держав застосувати ядерну зброю та стане запорукою її нерозповсюдження у світі.

Але світ розвивався за іншими законами, кількість ядерних, а також так званих «порогових країн» збільшилася, проте баланс вдавалося утримувати та запобігти збільшенню кількості ядерних боєприпасів та поширенню їх на інші території.

Агресія рф проти України стала не лише лакмусовим папірцем, а й моментом істини, коли Будапештський меморандум виявився саме папірцем, а не запобіжником. За цим меморандумом Україна не отримала нічого.

Безкарність мала наслідком те, що рф почала активно експлуатувати ядерний шантаж. Заяви та погрози про ядерний попіл, випробувані кремлівськими пропагандистами, були взяті владою рф на озброєння.

Войовнича ядерна риторика кремля не стала несподіванкою й новиною ні для кого. Тут немає меж, і це охоче демонструє «запасний президент» рф мєдвєдєв, який хизується ядерним кийком при кожній нагоді (і без нагоди також). Серед останніх його цілей – міжнародний кримінальний суд, усім відомо, чому.

Розвиток подій в Україні, а також рішучість антипутінської коаліції зробити все необхідне, щоб Україна перемогла, ще й рішення МКС у Гаазі, змушують путіна підвищувати ставки, робити кроки, які потребують реакції й відсічі.

Відмова від взаємних інспекцій стала першим таким кроком рф. Далі більше – звертаючись до федеральних зборів рф 21 лютого, путін заявив про призупинення участі росії у Договорі про стратегічне озброєння. Призупинення – це ще не вихід з Договору, проте свідоме загострення ситуації, яке має на меті похитнути рішучість коаліції розгортати підтримку України та збільшити поставки сучасних озброєнь. Спроба була марною.

І ось наступний крок – рішення розмістити тактичну ядерну зброю в білорусі, про яке путін буденно заявив у ході регулярного інтерв’ю. Власне кажучи, до цього йшло, президент рб лукашенко вже певний час вів мову про розміщення на території білорусі засобів доставки ядерної зброї, ніби навіть були модернізовані під це білоруські винищувачі.

Тепер – збудувати склади, забезпечити протиповітряну охорону і завезти ядерні боєприпаси, – все це планується зробити вже до 1 липня.

Такі наміри й дії суттєво погіршують стан ядерної безпеки, рф свідомо посилює тиск, а рівень ядерної загрози підвищується. Очевидно, ці дії рф не залишаться без відповіді, а МЗС України невідкладно ініціювало розгляд цього питання на засіданні Ради Безпеки ООН, яке відбудеться вже цього тижня.

Стан з ядерною безпекою ускладнюється й тим, що збройні підрозділи рф захопили Запорізьку АЕС та вже кілька місяців фактично утримують у заручниках працівників станції, кілька разів припинялося енергопостачання АЕС, існує реальна загроза ядерних інцидентів з непередбачуваними наслідками. Залишається сподіватися, що візит генерального директора МАГАТЕ Рафаеля Гроссі в Україну, зустріч із ним Президента Зеленського, а також відвідання ЗАЕС дозволять контролювати ситуацію.

Отже, як виявилося, російський цар – голий, як у тій казці про голого короля. Але йому про це ще не наважуються сказати, бо голий цар ховається під ядерною парасолькою і погрожує, в кращих традиціях кдб, нанести цією парасолькою смертельний укол.

РОЗПЛАТА

Ядерний баланс завжди був і є наріжним каменем глобальної безпеки. Спроби рф похитнути цей баланс приведуть у дію складні й чутливі механізми, адже баланс для того й створюється, щоби була рівновага.

Потребують змін концептуальні підходи до ядерного стримування, оскільки наявні засоби не стримали поки що росію від небезпечних дій, які в будь-який момент можуть набути незворотного, фатального характеру.

Перші реакції на плани щодо розміщення тактичної ядерної зброї рф на території білорусі вже відомі. Відзначимо головне для нас: рішучість партнерів надавати зброю Україні заяви рф не похитнули. Достатньо лише послатися на заяву речника уряду ФРН про те, що погрози з боку путіна не змінять позиції Німеччини щодо підтримки України, зокрема і зброєю.

ЄС вважає декларації путіна безвідповідальною спробою ескалації напруження і висловлює готовність відповісти на такий розвиток подальшими санкціями. НАТО засуджує ядерну риторику кремля як небезпечну та відповідальну, зберігає пильність і продовжує ретельний моніторинг ситуації

Під час засідання Ради Безпеки ООН з цього питання держави-члени РБ дадуть свої оцінки і представлять позиції своїх столиць. Що буде далі? Скоріше за все, на жаль, нічого. Своїм черговим «ядерним ходом» рф посилила напруження. Навряд чи це було зроблено у відчаї й у ситуації безвиході. Але діючи у такий спосіб і вводячи в обіг новий ядерний сюжет, москва дає сигнал – передусім членам Ради Безпеки – ми небезпечні, не дратуйте нас і навіть не думайте усунути росію з Ради Безпеки. Скоріше за все, саме такий зміст має ця заява і саме таку мету ставить перед собою путін. Отже, зовсім не жарти і зовсім не Перше квітня.

Варто нагадати, що під час візиту Сі до москви згадувався «ооноцентричний підхід» до врегулювання криз. А ще у повідомленнях ЗМІ було про плани прем’єр-міністра Іспанії під час візиту до Китаю обговорити «принципи ООН» у врегулюванні кризових ситуацій.

А ще до Пекіна наступного тижня збираються з візитом, щоб обговорити відносини ЄС із Китаєм у контексті російської агресії проти України. І далі ми чуємо та напевно будемо чути про дипломатичні зусилля, припинення війни, деескалацію і таке інше.

І це теж аж ніяк не смішно, адже позиція України всім відома, іншої позиції не буде. Ця позиція проста: Збройні Сили України мають зробити те, що не в змозі зробити жодна резолюція – звільнити територію України від ворога.

Як зазначалося вище, росія збудувала хиткий картковий будинок із брехні, фальсифікацій і маніпуляцій (чого вартий хоча б притягнутий за вуха привід розміщення тактичної ядерної зброї в білорусі, нагадаю – це постачання Україні снарядів зі збідненим ураном). Цей будинок буде триматися стільки, скільки світ готовий терпіти брехню і сприймати її за чисту монету. І ця крихка споруда може витримати навіть ще кілька нових елементів. Можливо, витримає і нєбєнзю у ковпаку блазня (чи у капелюху казкового персонажа Пєтрушкі).

А потім прийдуть ЗСУ.

Оксана Юрчик