Happy birthday, НАТО!
У штаб-квартирі НАТО в Брюсселі 4-5 квітня відбулося засідання Північноатлантичної ради на рівні міністрів закордонних справ, а також інші заходи за участю запрошених міністрів з країн-партнерів. Попри рутинний характер самих засідань, цього разу «міністерські дні» позначилися кількома особливостями, які варті не лише згадки, а й більш уважного ставлення та врахування.
Найбільш помітними особливостями були, по-перше, дата проведення засідання, 4 квітня, тобто день заснування Альянсу в 1949 році (так, у середині минулого століття, 74 роки тому!); по-друге, у залі засідань ПАР відтепер кількість місць для делегацій збільшилася до 31, а за столом засідань між представниками Естонії та Франції тепер займатиме місце новий повноправний член – Фінляндія; по-третє, і для нас це найбільш важливо, відбулося засідання Комісії Україна-НАТО на рівні міністрів закордонних справ, які формально не проводилися з 2017 року.
НАТО І ЄВРОПА
Отже, з 4 квітня в Європі стало «більше НАТО». Безумовно, чергове розширення НАТО саме по собі є вже важливою подією, яка означає, що нова архітектура європейської безпеки від етапу теоретичних обговорень, декларацій та намірів тепер матеріалізується, переходить у площину конкретних дій та конкретних кроків. Агресія рф проти України не залишила місця для сумнівів та вагань, позбавила будь-яких аргументів тих, хто ще сподівався на можливість діалогу, намагався «зрозуміти» путінську росію. Повномасштабна війна проти України продемонструвала, що світ має справу з ядерною державою, яка не зупиниться перед будь-якими аргументами, ігноруватиме міжнародне право, руйнуватиме систему безпеки і принципи міждержавних відносин. Зрештою, про яке право можна говорити, коли російський диктатор офіційно отримав від Міжнародного кримінального суду ордер на арешт за підозрою у скоєнні воєнних злочинів.
Єдиним аргументом проти неоімперських амбіцій кремля стали Збройні Сили України та незламність українського народу. Ані ООН чи ОБСЄ, ані численні спроби світових лідерів зупинити путіна, не кажучи вже про резолюції, рішучі засудження та заклики, не мали такого ефекту, як єдність і згуртованість українського народу навколо своєї держави та українського війська, готовність захищати свою землю і свою свободу.
Стійкість України у відбитті агресора, а згодом і успіхи на полі бою стали холодним душем для загарбників та мали наслідком такі події й рішення, які навряд чи аналітики могли передбачити. Передусім – єдність і солідарність, з перших днів до України почала надходити допомога, а сусідні країни Європейського Союзу відкрили кордони для українських біженців. А вже у березні минулого року прийшло розуміння, що Україна захищає всю Європу, і в цій боротьбі можна вистояти тільки разом. Європейський Союз і НАТО згуртувалися в такому баченні, всупереч очікуванням путіна стали, як зазначив президент США Джо Байден, ще сильнішими. Практичним наслідком цих процесів стало формування антипутінської коаліції, а також усвідомлення необхідності надати Україні таку підтримку, яка забезпечить перемогу України та повне звільнення її території в межах міжнародно визнаних кордонів. Так з’явилася Контактна група з оборони України (Рамштайн), яка збирається на регулярній основі та координує питання надання Україні озброєнь, військової техніки і боєприпасів.
Виникає питання, а де ж тут НАТО і яку роль відводить собі Альянс за цих умов. Очевидно, що не будучи членом НАТО, Україна не могла розраховувати на пряму допомогу, а сам Альянс словами генерального секретаря Єнса Столтенберга при кожній нагоді зазначав, що «не є і не може бути стороною конфлікту». Проте на агресію рф треба була реагувати, оскільки під загрозою опинилися й країни-члени на Сході, тому генеральний секретар НАТО скликав надзвичайну зустріч глав держав та урядів НАТО 24 березня 2022 року в Брюсселі. Через місяць після початку агресії та без участі України. Міністр Кулеба зазначав тоді, що не очікує проривів щодо підтримки України, проте сказав, що «треба працювати, і результат неодмінно буде, просто з часом». І мав рацію, хоча б тому, що не існує перешкод, аби країнам-членам діяти, так би мовити, в особистій якості і робити те, до чого не готовий Альянс.
Але й «колективна думка» НАТО змушена була враховувати реалії й вирішувати, як реагувати на безпрецедентні безпекові виклики. Стратегічні положення сформувалися й набули вигляду конкретних рішень у документах Мадридського саміту НАТО (29-30 червня 2022 року), тоді ж була прийнята нова Стратегічна концепція НАТО, і там же Фінляндія й Швеція були запрошені до вступу до Альянсу.
Озброєне новою концепцією та фундаментальними змінами в стримуванні й обороні Альянсу, рішеннями про зміцнення передової оборони та посилення бойових груп на східному фланзі, НАТО суттєво активізувало свою роль та дії щодо підтримки України.
Можливо, прозріння сталося також і тому, що керівництво рф, зазнаючи невдач на фронтах, почало активно експлуатувати тезу про те, що в Україні росія протистоїть США і НАТО, чим ще раз підтвердило: їм не треба приводів чи фактів, самі все вигадають і будуть переконувати себе й інших, що так і є. Так путіну вдалося змусити НАТО певною мірою «відійти від нейтралітету».
Це не єдиний здобуток путіна щодо НАТО. Більш важливою, наочною і результативною відповіддю на путінську агресивну політику стало офіційне прийняття Фінляндії в НАТО як 31-го члена. Так уже зараз, 4 квітня, обернулася ультимативна вимога путіна щодо нерозширення НАТО та навіть виведення сил, техніки й озброєнь з території країн, які у 1997 році не були членами НАТО. В результаті кордон рф з НАТО збільшився на 1309 км (а було 324 км з Естонією, 332 – з Латвією, 261 – з Литвою та 210 – з Польщею, тобто усього 1127 км).
Прапор Фінляндії було урочисто піднято в штаб-квартирі НАТО, а також одночасно у штабах стратегічних командувань НАТО в Монсі (Бельгія) та Норфолку (США), генсек Столтенберг наголосив, що вступ Фінляндії був найбільш швидким в історії організації, а президент Саулі Нііністьо заявив, що одним із мотивів приєднання його країни до НАТО стали спроби президента рф заперечити подальше розширення Альянсу. «Ми не хочемо, щоб хтось говорив нам – що ми можемо робити, а що ні», – зазначив Нііністьо. Можна сказати, суто український підхід.
Членство Фінляндії, безумовно, посилить НАТО, і справа не лише в тому, що удвічі більшим став кордон із рф. Це значно збільшує «стримуючу спроможність» НАТО, а також, як зазначив держсекретар Блінкен, «може мати додаткові переваги в тому сенсі, як росія зараз обмірковує розвиток чи розширення своєї агресії».
На жаль, прапор Швеції ще не піднято. Проте є реальні шанси, що до саміту у Вільнюсі всі перешкоди будуть подолані. В усякому разі в Брюсселі міністри закордонних справ НАТО вважали за необхідне провести окреме засідання зі шведським колегою і напевно визначили порядок дій. Та й фінський міністр Пекка Гаавісто у своїй першій промові в новій якості заявив, що першим завданням Фінляндії в НАТО є допомогти Швеції успішно завершити процес входження до Альянсу.
І ще одне. Міністр оборони Великої Британії Бен Воллес, коментуючи чергове розширення НАТО, висловив побажання, щоб Фінляндія стала уроком для путіна. Але схоже, путіну вже не допоможуть ніякі уроки, як там кажуть – горбатого могила виправить. Краще будемо сподіватися, що це залишиться уроком для НАТО, повторенням якого стане невдовзі Швеція, а там і Україна.
НАТО І СВІТ
Агресія росії одразу сприймалася в НАТО як подія, що має й матиме глобальні наслідки. НАТО, будучи глобальним актором, і раніше не обмежувалася трансатлантичною єдністю і не замикалася виключно на безпеці країн-членів, пропонуючи можливості співпраці та конструктивного діалогу. Достатньо лише нагадати про такі механізми, як Партнерство заради миру, Рада євроатлантичного партнерства, партнерство з розширеними можливостями. Сюди ж слід віднести і Комісію Україна–НАТО. А також Раду НАТО–росія, діяльність якої з часу анексії Криму була призупинена, рівень знижено до послів, а після повномасштабної агресії рф проти України – повністю згорнуто (останнє засідання відбулося у січні 2022 року). Але, хоч як дивно, ця рада існує й досі: на Мадридському саміті (червень 2022 року) союзники вирішили, що Альянс готовий і надалі тримати канал зв’язку з москвою з метою управління ризиками та їх зменшення, запобігання ескалації та підвищення прозорості.
При цьому в Стратегічній концепції НАТО абсолютно чітко визначено, що загарбницька війна рф проти України «похитнула мир й значно погіршила наше середовище безпеки, неодноразові порушення нею міжнародного гуманітарного права, її жахаючі військові напади і звірства спричинили невимовні страждання і спустошення», а вихідним пунктом оцінки стратегічної обстановки є констатація факту, що на євроатлантичному просторі нині немає миру. Стверджуючи, що російська федерація порушила норми і принципи в галузі безпеки в Європі, НАТО усвідомлює, що не можна применшувати вірогідність нападу, здатного порушити суверенітет і територіальну цілісність держав-членів Альянсу.
З цього робиться висновок, що російська федерація є найбільш значною і прямою загрозою безпеці держав-членів Альянсу та миру й стабільності в євроатлантичному регіоні. Вона намагається встановити сфери впливу і прямий контроль за допомогою примусу, саботажу, агресії та анексії. Визначивши джерело загрози, а також вперше згадавши в Концепції про виклики з боку Китаю, НАТО тим самим окреслює і власну роль у сучасному світі. Звичайно, в концептуальному документі знайшли місце всі інші виклики та загрози – від тероризму до зміни клімату, проте у контексті брюссельських подій немає потреби зараз детально на них зупинятися. Безпекові загрози для нас зараз є найбільш важливими і актуальними, а вони, як бачимо, носять глобальний характер і тому потребують глобальних дій і взаємодії.
НАТО бачить свою роль у тому, щоб робити свій внесок у встановлення справедливого, інклюзивного і тривалого миру, заснованого на правилах міжнародного порядку, на основі тісної співпраці з партнерами, іншими країнами і міжнародними організаціями, такими як Європейський Союз і Організація Об’єднаних Націй. У Брюсселі світ побачив, що заради сприяння міжнародному миру і безпеці НАТО не лише декларує, але й розвиває співпрацю. Фактично, цьому був присвячений весь другий день роботи, коли засідання проходили за участю міністра закордонних справ Швеції, а потім – Високого представника ЄС та міністрів Австралії, Нової Зеландії, Японії та Південної Кореї.
Зокрема, генеральний секретар НАТО наголосив, що партнерство з країнами Індо-Тихоокеанського регіону в умовах сучасного небезпечного та непередбачуваного світу є цінним і важливим, оскільки питання безпеки має не регіональний, а глобальний характер, особливо в контексті російської агресії та зближення рф з Китаєм. І ще більш важливо, що країни регіону запрошені на саміт НАТО у Вільнюсі. Очевидно, формат набув визначених рис і наповнився конкретикою, оскільки на саміті НАТО минулого року в Мадриді країни Індо-Тихоокеанського регіону брали участь уперше. І ми цінуємо підтримку та допомогу, яка продовжує надходити від цих держав.
НАТО І УКРАЇНА
Хоча засідання Комісії Україна–НАТО відбулося в перший день міністерських заходів у Брюсселі, коментарі, уточнення й оцінки посадових осіб продовжують з’являтися в ЗМІ. Детально події, що відбувалися в штаб-квартирі НАТО, та головні підсумки і заяви висвітлювалися на сайті Укрінформу, тому коротко про головне.
Варто почати з того, що сам факт проведення такого засідання після тривалої перерви говорить вже сам за себе і сприймається усіма причетними як абсолютно логічний та виправданий. Хоча, звичайно ж, Угорщина не могла залишити без своїх коментарів і зауважень таке рішення, прийняте всупереч її позиції. Можливо, одним з підсумків засідання стане те, що Угорщина знайде в собі сили і політичну волю визнати очевидне – зараз час і необхідність згуртуватися і допомогти Україні, бо наступною жертвою вона може стати сама. Нам бажано було б, щоб конструктивність Угорщини, заради якої міністр закордонних справ Сіярто, за його словами, взяв участь у засіданні КУН, була не спонтанним проявом, а відходом від практики ультиматумів та руйнування консенсусу, коли йдеться про питання безпеки, нагальні для всіх – і в НАТО, і в ЄС, і в усьому світі.
Звичайно ж, головним для України було не повернення до роботи з НАТО в усталеному форматі. Час диктує зміст та визначає порядок денний. У порядку денному одне питання – набуття членства, у поточній ситуації також одне – більше допомоги вже сьогодні. Логіка проста й зрозуміла: допомагаючи, ви наближаєте нашу перемогу на полі бою, а перемога автоматично означає перехід до пункту один порядку денного.
Отже, що у підсумку? Як завжди, оприлюднено менше інформації, ніж хотілось би. Але це й зрозуміло, адже йдеться про військово-політичну організацію, яка за визначенням не може діяти відкрито й прозоро, особливо в умовах війни рф проти України, а також коли рф знову використовує ядерний шантаж, оголошуючи про плани розміщення тактичної ядерної зброї в білорусі.
Єнс Столтенберг упевнений, що підтримка України буде продовжуватися і нарощуватися, щоби Україна могла перемогти як суверенна та незалежна держава. Міністр Кулеба однозначно заявив, що питання Плану дій щодо членства в НАТО для України не актуальне, що до перемовин з рф нас ніхто не підштовхував, а країни-члени обговорять надання Україні F-16, обсяг допомоги Україні з боку НАТО слід довести до 500 млн євро на рік через Комплексний пакет допомоги Україні, який передбачає надання нелетальної допомоги короткотермінового характеру.
Привернув увагу коментар Мелані Жолі, глави зовнішньополітичного відомства Канади, яка після зустрічі з Дмитром Кулебою підкреслила важливість підтримки України й після перемоги, коли нашим сусідом залишиться дуже агресивна країна, і саме такі пропозиції були внесені Канадою. Хотілося б сподіватися, що така допомога після перемоги матиме вигляд не стільки підтримки України, скільки посилення східного флангу НАТО, адже після приєднання України до НАТО кордон Альянсу з рф збільшиться на майже 2 тисячі км, не рахуючи морського кордону та кордону з союзною з рф білоруссю.
Варто також подивитися на роль, яку Україна відіграє щодо НАТО вже зараз, а також на зміни, спричинені агресією проти України, які відбуваються в самому Альянсі. Визнаючи рф прямою загрозою, НАТО має також визнати і враховувати, що Україна є зараз головною силою, що захищає територію Альянсу від прямої загрози, стримує агресора на фронті довжиною у 1200 кілометрів, суттєво зменшує військовий потенціал агресора, наносячи йому втрати в людській силі й техніці.
Агресія рф проти України призвела до радикальних змін безпекової ситуації, що мало наслідком суттєвий перегляд оцінки обстановки, цілей і принципів діяльності та прийняття нової Стратегічної концепції НАТО. Загрози та виклики, маючи глобальний характер, потребують також глобального реагування, а це передбачає активізацію партнерства і взаємодії НАТО з іншими міжнародними організаціями та державами.
Війна наявно продемонструвала, що безпека й оборона зараз потребують суттєвого збільшення інвестицій, відповідно, раніше визначена мета довести видатки країн-членів на оборону до 2% бюджету – в сучасних умовах визначається вже як необхідний мінімум.
Наявні на складах запаси озброєнь та боєприпасів виявилися недостатніми для ведення інтенсивних бойових дій у сучасних умовах, тому необхідна допомога в потрібних обсягах не могла бути поставлена Україні у стислі строки.
Оборонна промисловість країн-членів НАТО не змогла швидко реагувати на потреби воєнного часу та налагодити виробництво необхідної продукції у потрібних кількостях.
З урахуванням бойового досвіду Збройних Сил України потребують удосконалення воєнні доктрини, стратегія і тактика бойових дій, а також система підготовки армійських кадрів та резерву.
Але головним на сьогодні є перемогти ворога і звільнити територію України. Засідання в Брюсселі підтвердили, що НАТО поділяє таку оцінку. Так само поділяє й те, що маючи агресивного сусіда на східному кордоні, Україна й після перемоги потребуватиме гарантій підтримки й безпеки. Президент Польщі Анджей Дуда, приймаючи 5 квітня у Варшаві Володимира Зеленського, наголошував на необхідності отримати для України додаткові гарантії безпеки вже на майбутньому саміті НАТО у Вільнюсі.
Очевидно, як можливі додаткові гарантії безпеки, НАТО розглядає багаторічну програму допомогу Україні, про яку говорив Столтенберг, допомогу на тривалий час, щоб підвищити взаємосумісність та сприяти переходу України на стандарти НАТО, що, у свою чергу, має допомогти Україні на шляху до євроатлантичної інтеграції. Навряд чи це те, чого чекає Україна. В усякому разі у Варшаві Президент Зеленський чітко сказав, що у питанні шляху до НАТО Україна буде безкомпромісною. І має на це повне право.
Отже, наші партнери прийняли рішення збільшити фінансування проєктів для України, а також пришвидшити постачання певних типів зброї. Міністр Кулеба підкреслив, що немає ніякої втоми, а слова підтримки посилюються новими зобов’язаннями, низка країн оголосили в Брюсселі про свої додаткові внески, а головна мета проведення КУН – пришвидшити постачання всього, що необхідно для українського контрнаступу, – була з низки позицій досягнена.
Тепер готуємося до саміту НАТО у Вільнюсі, запрошення отримано, наші очікування і сподівання відомі. Глава МЗС Литви Габріелюс Ландсбергіс зазначив, що очікує від саміту чітких зрушень із чотирьох питань: "Успішний саміт у Вільнюсі – це просування політичного курсу України у бік НАТО, зобов'язання союзників підтримувати Україну не просто до кінця, а до фактичної перемоги, подальший захист східного флангу НАТО та можливість підняти у Вільнюсі шведський прапор".
А нам також треба піднімати визвольний прапор України в тих містах і селах, які поки що залишаються окупованими. Чим більше, тим переконливішою буде наша позиція на саміті у Вільнюсі.
Оксана Юрчик
Перше фото: nato.int
