Євротурне Зеленського, непарадний Путін та супервибори у Туреччині
Владімір Путін виступив з надзвичайною сірою промовою у мілітарному антуражі на Красній площі. У Туреччині відбулися президентські та парламентські вибори, але остаточно говорити про завершення електорального процесу зарано.
Президент України поступово змінює тактику спілкування зі своїми союзниками. Після візиту до Вашингтону та Лондона Володимир Зеленський взяв на озброєння алгоритм вилазок до столиць союзників, де можна обговорювати чутливі питання (постачання зброї та надання фінансової допомоги належить саме до цієї категорії) у форматі тет-а-тет. Проте варто зауважити, що подібні зустрічі не проходять в режимі монологів Зеленського, обмін думками носить двосторонній характер. Зміна характеру спілкування виглядає потрібною через тривалий характер російсько-української війни та потребу у додаткових поставках озброєнь Україні. Очевидно, що звучать і не надто приємні питання та констатації, які наразі продовжують залишатися за закритими дверима. Серед пріоритетів – підготовка до саміту НАТО у Вільнюсі, який пройде у середині липня та від якого у Києві очікують потужного політичного сигналу.
Варто звернути увагу на аудієнцію Володимира Зеленського у Папи Римського Франциска. Останній виглядає доволі послідовним у прагненні виступити посередником для припинення російсько-української війни, конкуруючи за роль головного миротворця з когортою президентів та прем’єрів. Для офіційного Києва виглядає виправданою спроба використати цей інтерес Ватикану, зокрема, у питанні повернення викрадених рашистами українських дітей. І тут Франциску доведеться бути переконливим вже у діалозі з Кремлем. Показовим став і потиск рук Володимира Зеленського та Світлани Тихановської в Аахені під час вручення премії Карла Великого. Йому передувало компліментарне твердження українського президента у Римі про «70 відсотків білорусів, які виступають проти Росії». На жаль, в реаліях ситуація є дещо іншою.
Традиційний парад 9 травня на Красній площі у Москві залишив враження слабкості його головного бенефіціара – Владіміра Путіна. Дійсно, Кремлю вдалося практично в останній момент зібрати на парадній трибуні групу підтримку з президентів країн Центральної Азії, прем’єра Вірменії Нікола Пашиняна та Олександра Лукашенка, для якого візит до Москви виявився фізичним випробуванням. Після повернення до Мінська самопроголошений президент Білорусі виявився не в силах виголосити святкову промову та на кілька днів зник з інформаційного поля. У своїй промові Путін намагався поєднати перемогу над нацизмом, значення якої навряд чи заперечують тверезомислячі люди, та дифірамби учасникам «спеціальної військової операції» на українській землі. Вийшло не переконливо, і підкріпити слова Путіна потужним залізним маршем не вдалося – танк Т-34-85, який відкривав проходження техніки, навряд чи може претендувати на роль символу військової потуги Росії.
Електоральний дуплет – президентські та парламентські вибори, які пройшли у Туреччині, не визначили остаточно переможця. Хоча у законодавчому органі більшість отримають прихильники Реджепа Ердогана, влада модель (сильна президентська республіка) передбачає підвищену увагу до посади глави держави. Реджеп Ердоган та Кемаль Киличдароглу будуть з'ясовувати переможця у другому турі президентських перегонів, який пройде 28 травня. Нагадаю, що у Туреччині понад 60 мільйонів виборців, а явка на виборчих дільницях склала 14 травня понад 90%, отже на нас очікує два тижні надзвичайно запеклої політичної боротьби.
Євген МАГДА, Інститут світової політики
Перше фото: Офіс Президента
