З наближенням чергового саміту НАТО, який відбудеться 11-12 липня у Вільнюсі, завжди актуальна тема вступу України до Альянсу набуває більшої гостроти і всередині країни, і на геополітичному рівні.

Ще задовго до саміту українська сторона наголосила: запевнень, що двері НАТО залишаються відкритими для України, вже недостатньо. Натомість Україна ставить перед союзниками питання щодо гарантій безпеки та чіткої перспективи руху до повноправного членства в Альянсі.

Про майбутній саміт, можливість провокування Росією нових техногенних катастроф в Україні, відповідь НАТО на російський ядерний шантаж, про те, чому США не хочуть розвалу Росії і про вислів «Виживе тільки один!» – Укрінформ поговорив з Надзвичайним і Повноважним Послом України Валерієм Чалим.

ЯКІ ДОКАЗИ ПОТРІБНІ, АБИ ПІДТВЕРДИТИ, ЩО МАВПА З ГРАНАТОЮ НЕБЕЗПЕЧНА ДЛЯ УКРАЇНИ І ВСЬОГО СВІТУ?

- Пане Валерію, давайте почнемо з міжнародної реакції на підрив росіянами греблі Каховської ГЕС, яка була доволі кволою. Чи не означає це, на вашу думку, що Путіна нічого не стримує від наступного злочину – ядерної катастрофи на замінованій Запорізькій АЕС?

- Відверто кажучи, я був здивований реакцією світу на підрив Каховської ГЕС і тим, як це обговорювалося на Радбезі ООН.

У моєму розумінні самого факту захоплення Росією техногенно небезпечного об'єкта і закладення туди вибухівки, що було підтверджено ще минулого року, вже достатньо, щоб бити у всі набати у світі. Натомість ми побачили дуже дивне обмірковування, яким чином була зруйнована гребля.

Я розумію, що не всі дані можуть бути наявні, є припущення, що вибухівка закладалась у спеціальних тунелях. Але які докази потрібні, аби підтвердити, що мавпа з гранатою небезпечна для України і всього світу?

Тобто мене здивували саме базові наративи обговорення, те, що більше уваги було приділено тому, як це відбулось, а не тому факту, що Росія як окупант повністю відповідає і за цю катастрофу, і за екологічні наслідки, і за все інше.

Мабуть, у світі стомилися від війни і звикають до того факту, що Росія порушила базові статутні документи ООН, і, власне, всі її подальші злочини є похідними присутності окупанта на українській території.

В результаті через нові конкретні російські злочини втрачається основне обговорення – питань неспровокованої агресії, війни, яка ведеться абсолютно незаконно, жорстокості до військовополонених.

Треба повертатися до цих принципів, інакше дійде до того, що у світі аналізуватимуть лише перебіг війни, і, власне, забудуть, що треба усунути основну причину всіх трагедій – і тих, що вже сталися, і які ще можуть бути надалі, – присутність російських окупаційних військ на суверенній території України.

Ми що, і при підриві чи техногенній катастрофі на Запорізькій АЕС почнемо розслідування? А, може, ми зараз запитаємо, чому там на всіх об’єктах є російська вибухівка?

Тобто зараз сам цей факт треба присікати.

- Як, на вашу думку, мав діяти світ у відповідь на підрив Каховської ГЕС?

- Щодо доказів у цьому чи у випадках інших російських злочинів, вони також мають бути. Можливо, тут дійсно була потрібна більша оперативність.

Але які б докази не збиралися, перша реакція має бути рішучою і однозначною.

Якщо, скажімо, грабіжник на вулиці вбиває людину, ми ж не починаємо розслідувати, чи вона його не спровокувала, чи були раніше між ними якісь стосунки. Це можливо, але колись пізніше.

А найперше – ми маємо закрити його в СІЗО, щоб він не скоював подальших злочинів, правильно?

То чому ж у міжнародних відносинах усі почали робити інакше? Я вам скажу: тому що в них дуже багато лицемірства, порушень правил і мало лідерства.

Останнім часом усе це створює певні ніші для агресивних диктаторських режимів. У цих умовах вони починають ламати всю систему, яка на сьогоднішній день ослабла.

- Тобто, за вашим прогнозом, Путін і далі підвищуватиме ставки і провокуватиме техногенні катастрофи на Запорізькій АЕС і «Кримському титані»?

- Я вважаю, що це абсолютно реалістичний сценарій, який має розглядатися серед усіх інших.

Скажу більше – до нього треба готуватися.

На мою думку, з українськими громадянами треба розмовляти, що би не відбувалось, і станеться це чи не станеться, треба бути готовим до всього. На жаль, це реалії, в яких ми живемо.

Тож я би рекомендував мати постійно заправлений бак автомобіля, в кого він є, запас води і якийсь захист на перші хоча б день-два-три. Не відбудеться нічого такого в майбутньому – і слава Богу! А відбудеться – треба, щоб люди все ж таки були попереджені.

На жаль, світова реакція на все, що дозволяють собі Путін і Росія, млява, вона ніби «запрошує», я би сказав, використовувати в подальшому такі ж самі засоби.

Адже, на жаль, немає ані санкцій по ядерної енергетиці, яку Росія використовує як зброю, ані персональних обмежень проти людей, які керують цією галуззю, ані жорсткої позиції щодо країн, які досі користуються російськими поставками в атомній сфері.

Тобто можна скільки завгодно заявляти про зростання загрози, але якщо не зробити крок на випередження, ця загроза зростатиме.

Для Росії вигідний ядерний шантаж. Минулого року був момент, коли вони також це робили, але їм дали по руках. Зараз вони знову починають його використовувати, розуміючи, що на фронтах у них усе буде йти дуже погано.

ЗАЯВИ РОСІЇ, ЩО У НЕЇ БІЛЬШЕ ЯДЕРНИХ БОЄГОЛОВОК, АНІЖ У ВСІХ КРАЇН НАТО, – ЦЕ ВІД СЛАБКОСТІ

- Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг нещодавно заявив, що Альянс не бачить змін у ядерних позиціях Росії, які б потребували ядерного реагування з боку НАТО. На вашу думку, якщо Росія розмістить тактичну ядерну зброю у Білорусі до 9 липня, напередодні Вільнюського саміту, НАТО це «помітить» і якось відреагує?

- Ну, дивіться, є публічні заяви, а є реальні речі, які робляться для безпеки тими чи іншими країнами.

З одного боку, вони не побачили і російських ракет, які падали на території країн НАТО, і російських літаків, які заходили в НАТОвський простір ще у дуже гарячій фазі конфлікту.

Тобто вони цього всього не захотіли побачити.

Тепер стосовно вашого конкретного питання – звісно, всі боєзаряди відслідковуються, є питання, куди їх буде переміщено.

Можливо, люди не знають, але прямо під нашими кордонами на російській стороні є місця зберігання ядерної зброї. Тому, за великим рахунком, не скажу, що ситуація зміниться кардинально.

Насправді, на мою думку, небезпека – в тому, що тактична ядерна зброя може розміщуватись на території країни, яка не контролює її використання, – у Білорусі.

І хоч скільки б Лукашенко надував щоки, його й близько не допустять до цієї зброї.

Отут зміна ситуації. Це порушення Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, фактично руйнація всього того, що було зроблено в системі контролю за розповсюдженням ядерної зброї за останні десятиліття.

Цим Путін, в принципі, показує, що він хуліган, готовий руйнувати все на своєму шляху.

Але це блеф. Не в тому плані, що загрози використання ядерної зброї не існує. Вона існує. А у тому, що Росія може диктувати свої правила у цій ситуації.

Нічого подібного! Заяви Росії, що у неї більше ядерних боєголовок, аніж у всіх країн НАТО, – це від слабкості.

Насправді США при бажанні можуть дуже різко відреагувати на всі ці кроки і фактично поставити Росію вже в наступні роки на межу розвалу.

Усе дуже просто: у відповідь на заяви і дії про припинення Договору про стратегічні наступальні озброєння СНО-3 США можуть сказати: «Тоді ми теж виходимо з цього договору і не обмежуємо себе у випуску ракет Minuteman (американська міжконтинентальна балістистична ракета, – авт.)

Росіяни прекрасно розуміють, що, по-перше, вони не знають, в якому стані у них ядерна зброя.

По-друге, вони не мають фінансових можливостей на наступні роки конкурувати зі США.

І, по-третє, вони усвідомлюють, що їхній промисловий економічний потенціал менший, ніж у США.

Тому при такому рішенні Сполучених Штатів Росія розвалилася б у наступні роки так само, як розвалився Радянський Союз, не потягнувши гонки озброєнь.

Але США цього не роблять, а Путін моментально робить крок назад. Після його різкої заяви для внутрішнього користувача його глашатаї моментально пояснюють – що він мав на увазі: «Ні-ні, ми не відмовляємося від співпраці зі США».

Тому насправді на сьогодні все в руках Сполучених Штатів.

- Але ви сказали, і, мабуть, це ключове, що США «при бажанні» могли б поставити Росію на межу розвалу. Президент Байден днями заявив, що загроза застосування Росією ядерної зброї цілком реальна. Чому в США немає такого бажання?

- Тому що вони не хочуть розвалу Росії.

- А чому не хочуть? Навіщо вона їм потрібна?

- А навіщо США закликали Україну не виходити з Радянського Союзу, коли вже було ясно, що він розвалюється?

А навіщо США свого часу роззброювали Україну і віддавали зброю в Росію, роблячи величезну помилку, яку Білл Клінтон, який як президент брав у цьому участь, визнав?

Тобто США роблять помилки. Вони вважають, що це правильний сценарій, а я вважаю, що неправильний. Рано чи пізно вони прийдуть до цього розуміння. А на сьогодні вони просто не мають відповіді, що робити з такою Росією – не просто ослабленою, а дезінтегрованою, яка має на своїй території тактичну і стратегічну ядерну зброю.

Повторюю, це історія з Радянським Союзом, яка врешті-решт закінчиться приблизно чимось подібним.

ЛІДЕР УКРАЇНИ МАЄ БУТИ НА ВІЛЬНЮСЬКОМУ САМІТІ НАТО

- Давайте поговоримо про Вільнюський саміт НАТО. Уже офіційно заявлено, що на ньому не будуть обговорювати запрошення для України до Альянсу. Водночас Президент Зеленський заявляв, що не бачить сенсу брати участь у саміті, якщо країни-члени не дадуть нам чіткий сигнал, що хочуть бачити Україну в НАТО. Що означатиме участь чи неучасть Зеленського у саміті?

- Це не просто неправильна постановка питання, а якісь дивні заяви.

Лідер України має бути на Вільнюському саміті. Адже, по-моєму, це ми хочемо стати членами НАТО? Чи я вже чогось не розумію?

Тобто кожний крок у цьому напрямі – це позитивний крок. Не треба шантажувати наших партнерів своїм приїздом чи неприїздом на саміт – це нічого доброго нам не принесе.

Інша справа – досить рішуча позиція президента Зеленського отримати саме членство в НАТО, а не якісь так звані альтернативні механізми. Я її повністю підтримую.

Тобто все інше, всі ці обхідні шляхи – маячня, ми вже ходили цими шляхами дуже довго.

Мова має йти про запрошення України до НАТО, і це має бути зроблено або на цьому саміті, або на наступному у Вашингтоні.

Цей саміт має бути чітким містком до такого політичного рішення якщо не зараз, то наступного року. Далі, я вважаю, це буде набагато складніше.

Що стосується інших питань підтримки України – і продовження постачання зброї, і видів озброєнь, і фінансової допомоги, і того, що називають гарантіями безпеки, хоча насправді це розвиток українського військово-промислового комплексу, й обміну розвідувальною інформацією, то дуже добре, ці питання будуть чітко визначені на досить довгий період, і в бік Кремля будуть направлені чіткі меседжі.

Тому не треба будувати зараз конструкцію із завищеними очікуваннями.

- Хіба вони вже не сформовані?

- Ні, я так не думаю. Як на мене, всі все розуміють.

Політичне рішення у Вільнюсі про запрошення України на сьогодні не виглядає для мене реалістично.

Тобто всі країни, які підтвердили на цей момент таке рішення, зробили внесок у той, я би сказав, спурт, який відбувається зараз і триватиме до Вашингтонського саміту.

Україна з 2003 року вже дуже багато зробила на шляху до НАТО. Але проблема полягала в тому, що ми часто ходили манівцями і робили кроки назад.

Зараз, здається, склалася ситуація, коли українське суспільство, українська влада, різні політичні сили об'єднані в цьому питанні.

Більше того, в багатьох країнах є підтримка їхніми громадянами вступу України до НАТО, чого не було раніше.

Є питання розуміння, що для України може бути застосована процедура без Плану дій щодо членства.

Тобто, за великим рахунком, складаються всі пазли і залишилося, на мій погляд, два ключових питання.

Перше – це результати гарячої фази війни України і Росії.

І друге – успішність України буквально за найближчі місяці-рік провести реформи сектора безпеки, правоохоронної системи, щоб жодна з країн, які ратифікуватимуть наше приєднання до НАТО, не закинула нам неготовність у внутрішніх питаннях – демократії, верховенстві права і боротьбі з корупцією.

Тому що відповідність стандартам НАТО Збройні сили України продемонстрували дуже швидко. Фактично це питання може бути знято, залишиться тільки політичне рішення.

ЯКЩО НЕ НА САМІТІ У ВІЛЬНЮСІ, ТО У ВАШИНГТОНІ МАЄ БУТИ ПОЛІТИЧНЕ РІШЕННЯ ПРО ВСТУП УКРАЇНИ ДО НАТО

- Генсек НАТО висловив упевненість, що у Вільнюсі буде знайдено добре рішення щодо просування України ближче до Альянсу. Як, на вашу думку, воно може виглядати?

- Як я вже сказав, якщо не на цьому саміті, то наступному у Вашингтоні має бути прийняте політичне рішення.

Як Альянс це оформить? Мені байдуже, яка дипломатична лексика буде використана. Зараз набором слів уже нічого не вирішиш. Інколи, якщо є час, є довга дистанція, фрази важливі. Але дії набагато важливіші.

Якщо політичного рішення буде складно досягти на даному історичному відрізку, тоді, відверто кажучи, я взагалі не розумію, коли ще це буде можливим.

Якщо країни НАТО вважають, що буферна зона між ними і Росією – це більше ефективно для них, аніж членство України в Альянсі, і що ми завжди воюватимемо, прикриваючи їхній східний фланг, то вони дуже помиляються. І боюсь, що вони тоді неправильно роблять розрахунок стратегії європейської безпеки.

І ще один важливий момент. У країн-членів НАТО можуть бути новітні озброєння, вони можуть налагодити більш потужне виробництво. Але в них точно немає на сьогодні мільйона чоловіків і жінок – професійних, навчених, мотивованих, готових умирати за свою країну і за європейську безпеку. Це те, що ми побачили у цій війні.

Кажуть, що це війна артилерії, хтось каже, що це війна «Хаймарсів». А я скажу, що це війна людей, вміння народів, скажімо так, організуватися і сконцентруватися. Насправді зараз наші країни-партнери точно до цього не готові.

З 2014 року під тиском Росії, я вже не кажу про століття протистояння, ми намагались відновити свою армію, і в результаті маємо значну частину дуже професійних Збройних Сил України і Сил оборони. Такого немає у жодній країні НАТО. Якщо вони це недооцінюють, то припускаються величезної помилки.

Україна зараз є дуже цінним членом НАТО з цих міркувань. Але якщо деякі країни вважають, що Україна завжди буде в такій позиції і шукатиме тільки одного шляху, то я не думаю, що тут вони також праві.

Ми тоді будемо змушені шукати союзів, можливо, не з усім НАТО, а з країнами, які готові до спільної з нами колективної оборони.

Я не думаю, що це було б правильно – в майбутньому розколоти НАТО на якісь групи. Але це можливо, якщо вони у найближчий час ухвалять неправильне рішення стосовно України. І не тільки України, до речі.

ЯКЩО НАМ ЗАПРОПОНУЮТЬ НЕ ЯКИЙСЬ НОВИЙ ПДЧ, А ІНТЕНСИВНУ ПРОГРАМУ ДІЙ НА РІК, Я ЦЕ СПРИЙМАЮ НОРМАЛЬНО

- Але Президент Байден нещодавно заявив, що США не будуть послаблювати вимоги до України для вступу в НАТО. Як ви розцінюєте цю заяву – це принциповість чи обережність лідера США?

- Ми всі розуміємо, що ключове – це політичне рішення. Були країни, які вступали до НАТО, м'яко кажучи, не зовсім відповідаючи стандартам Альянсу, є країни, які на сьогодні, можливо, відійшли від них.

Тому ця заява може бути спрямована на те, щоб використати час, коли ще немає політичного рішення, для конкретних дій задля внутрішнього розвитку України.

Моя позиція наступна. Ми маємо ще зробити серйозні речі у реформуванні сектору безпеки і правоохоронної системи.

Ці зобов'язання у нас записані в національній програмі, узгоджені у спільних цілях. Ми самі взяли їх на себе, тому не треба емоційно на це реагувати.

За моїми підрахунками, потрібен рік інтенсивної роботи, щоб зняти питання політичного рішення. І потім ще якийсь період, щоб «докрутити» все, що у нас залишилось. А у нас були плани повністю все завершити до 2025-го року. Це реалістично.

Тепер як громадянин України я скажу так. Я вважаю, що вступ до НАТО як механізм безпеки – це, звісно, зараз ключовий пріоритет. Але друге питання – розвиток країни.

Ми знаємо з історії, що коли є консолідація влади під час воєнного стану, це призводить до того, що після війни може бути й авторитарна модель.

Якщо ми підемо таким шляхом, і Україна буде корумпованою авторитарною країною, тоді за що люди зараз воюють і віддають своє життя?

Тому я вважаю, що це (заява Байдена, – авт.) зовнішній механізм тиску задля успіху внутрішніх перетворень в Україні. І якщо нам запропонують не якийсь новий ПДЧ, щоб нас затягнути на роки, а інтенсивну програму дій на рік, я це сприймаю нормально.

- Міністр оборони Олексій Резніков дуже оптимістично прокоментував зміну формату офіційних зустрічей між Україною та Альянсом з Комісії Україна–НАТО на Раду Україна–НАТО. Чи поділяєте ви його оптимізм?

- Якби це був спокійний час, і у нас були роки на підготовку питання вступу до НАТО, я би вам дуже довго розповідав, які інституції, механізми використовувались раніше в Україні, як ми поступово отримували нові якісь можливості. Але зараз я цього не робитиму.

Я вважаю, що зміна формату жодним чином не вплине на приєднання України до НАТО.

- Тоді, можливо, вона вплине на вирішення якихось поточних питань?

- У нас зараз одне поточне питання – вступ до НАТО.

- А перемога у війні?

- Це пов'язані питання. Я взагалі вважаю, що сигнал про неминучість вступу України до НАТО був би великим внеском у нашу перемогу.

Адже Путін шантажував країни НАТО саме цим – що вони слабкі й мусять зробити крок назад і не тільки не підтримувати Україну на шляху євроатлантичної інтеграції, а й вивести свої війська з тих країн, які вже є членами НАТО.

Вони на цей шантаж не повелись. Так будьте послідовними і не просто заявіть зараз, що Україна колись буде членом НАТО, а дайте запрошення Україні, і все.

І чим тоді крити Путіну? Ескалацією? Та він уже зробив усе, що міг! Що далі?

Він проковтнув вступ Фінляндії до НАТО, так само зараз проковтне приєднання Швеції. То чому не зробити історичний крок уперед, аби показати цим спроможність і силу Альянсу?

Так, ризики є, ми воююча країна, але ж ніхто не каже приймати Україну в НАТО просто завтра. Ухваліть політичне рішення, і ви пошлете правильний сигнал всьому світу, і в першу чергу Путіну.

Поставте себе вперед на один крок, і ви виграєте, і ми разом виграємо. Але для цього потрібні сміливі політичні лідери, історичні фігури.

МИРНІ ПЕРЕГОВОРИ І СПРАВЕДЛИВИЙ МИР – ЦЕ АБСОЛЮТНО РІЗНІ РЕЧІ

- Глава європейської дипломатії Жозеп Боррель нещодавно спрогнозував, що мирні переговори між Україною та Росією навряд чи почнуться до президентських виборів у США, запланованих на 2024 рік. На вашу думку, чи існує такий зв’язок?

- Є питання динаміки війни і впливу її результатів на вибори у США і навпаки. Це одне.

І друге питання – про переговори між Україною і Росією.

На мою думку, є сценарій, де не буде ніяких переговорів.

Я вважаю найбільш реалістичним, що формально не буде двосторонніх переговорів, що якісь питання можуть бути вирішені, умовно кажучи, якщо й посередниками, то це США і група ядерних країн, а не тими, яких ми зараз бачимо, – африканські лідери чи навіть Папа Римський.

Тобто можливий сценарій, коли у нас не буде укладено з росіянами ніякої угоди.

Я вам більше скажу: будь-яка угода чи початок переговорів – і моментально знімається питання Гааги по Путіну і ще кількох людях, починають зніматися санкції, і тоді взагалі про якісь виплати Україні можна забути, окрім того, що буде заморожене на той момент.

Тож треба розуміти, що таке мирні переговори, про які там нам усі розповідають, і що таке справедливий мир. Це абсолютно різні речі, абсолютно!

Ніхто не знає, скільки триватиме війна, але в України немає іншого вибору. Тобто деокупація всієї нашої території потрібна просто як крок, який якщо не унеможливить, то серйозно знизить російське бажання пробувати робити те ж саме у майбутньому.

ПИТАННЯ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ ПІД ЧАС ВИБОРІВ У США НІКОЛИ НЕ БУЛИ У ДЕСЯТЦІ КЛЮЧОВИХ

- Наскільки визначальною, на вашу думку, під час майбутніх президентських виборів у США буде тема допомоги Україні у війні з Росією?

- Насправді, питання зовнішньої політики під час виборів у США ніколи не були в десятці ключових.

Хіба що зараз тема російських агресивних дій, Росії як опонента, як агресора, стала більше потрапляти в політичну дискусію, і зараз можна сказати, що вона в десятці.

Більше того, ця тема досі тримається на другій-третій позиції у повідомленнях американських ЗМІ.

Тому я не думаю, що це питання зникне інформаційно, але чи стане воно частиною передвиборчих програм кандидатів?

Бо одна справа, коли журналісти на дебатах ставлять це питання, а друга – включення його до передвиборчих програм.

Тому дуже важливо, як це буде сформульовано: отак, як ви кажете, – «допомога Україні» чи недопущення російських агресивних дій або боротьба за демократію у світі.

На сьогодні я поки що не бачу використання цієї теми в інструментах тих кандидатів, які вже заявили про своє бажання йти на вибори президента США.

Однак успішний для України результат війни на весну наступного року чи десь до літа може спонукати навіть політтехнологів Джозефа Байдена більш активно використовувати це у своїх передвиборчих програмах. Адже він уже зробив величезний внесок у це, тож я не виключаю, що напередодні Вашингтонського саміту при відповідних умовах це питання може дати йому плюс саме у контексті результатів протидії Росії.

Стосовно витрачання коштів, то це загалом ширше питання. Американці завжди обговорюють витрати за кордоном і їх пріоритетність. Тут Україну, я думаю, не вдасться сильно виділити із якоїсь загальної групи.

Якщо, звичайно, хтось у нас не придумає, як «підживити» виборчу кампанію у Сполучених Штатах – ще раз купити яйця по 17 гривень за штуку чи щось подібне.

ЧАС, КОЛИ ЗСУ ІДУТЬ У НАСТУП, НЕПОГАНИЙ, ЩОБ ШВИДКО ВИЧИСТИТИ АВГІЄВІ СТАЙНІ КОРУПЦІЇ

- Ще є час, тож можуть придумати.

- Оце дратує, я вам скажу! Це зараз треба присікати дуже швидко.

Ми бачимо, що з’явились дані початку війни. Я розумію складність ситуації, що тоді треба було забезпечити швидкість надходження зброї.

Але повірте моєму досвіду, я бачу рівень навіть не корупції – в умовах війни це мародерство. Це жахливі речі, чесно кажучи, я просто в шоці! Нам дуже швидко треба закрити ці питання, тому що ризик дуже великий.

Повірте, мені присилали і присилають дуже багато питань з різних країн світу, не тільки зі США, – чи дійсно в Україні існує тиск на волонтерів, чи дійсно тут є корупційні оборудки.

Багато місяців мені вдавалось пояснювати, що ми тримаємо ситуацію в правильному руслі. Але зараз стало дуже складно. З одного боку, влада дала більше інформації, тому що запрацювали відповідні органи, проведені розслідування.

А з другого, масштаби лякають, тому що це про те, які люди здійснюють управління країною, про менеджмент на середньому рівні.

Тому ці речі треба категорично присікати. Зараз Збройні Сили України йдуть у наступ, мені здається це непоганий час для того, щоб швидко вичистити ці авгієві стайні й кардинально вирішити питання корупції.

Тоді ніхто не принесе жодного «снаряду» тим, хто буде за кордоном говорити, що в Україні можуть щось розкрадати.

Це серйозне питання, його не треба недооцінювати.

- І наостанок, коментуючи у Фейсбуці черговий виступ Путіна перед російськими блогерами, ви назвали це «неприкритим бажанням захопити велику країну в центрі Європи і знищити людей, які не хочуть в рабство». Мене зачепила ваша фраза у кінці, що «Виживе тільки один!» Це ваш прогноз чи просто образний вислів?

- Ні, це аналіз ситуації, що наше протистояння між Україною і нинішньою Росією є екзистенційним питанням.

«Виживе тільки один!» – це вислів з відомого фільму «Горець», але йдеться про те, що, на жаль, у такій ситуації не може бути проміжного результату.

Допоки Україна не деокупує всю свою територію, не закриється парасолькою безпеки від Росії, не почне жити за правилами, до яких ми всі намагаємося прийти, і доки під час війни триватиме дискусія «про хороших русских», ризик зникнення нас як держави залишається.

Тому Україна має перемогти. І перемогти так, щоб ні в кого не було сумніву, що Володимир Великий стоїть у правильному місці, і ніхто не створював симулякрів біля Кремля.

Надія Юрченко, Київ