Саміт G20: підсумки, про які варто говорити через тиждень і не лише

Хоча дводенний саміт G20 у Нью-Делі завершився ще 10 вересня – його результати й досі обговорюються, зокрема у вимірах російсько-української війни та протистоянні між США та Китаєм.

Щодо першого виміру – бачимо різні оцінки.

Одні вважають, що цей саміт, особливого його підсумкова декларація, більше зіграла на руку Москви. Чому? У тексті документа зокрема йдеться про те, що учасники саміту по-різному оцінюють війну Росії проти України, яка фігурує в ньому як війна в Україні. При цьому російську агресію проти нашої країни сором'язливо названо «українською кризою». Не дивно, що українське МЗС, голосом речника Олега Ніколенка, висловило розчарування з приводу ухваленого документа: «Україна вдячна партнерам, які намагалися включити в текст сильні формулювання. Водночас у частині щодо агресії Росії проти України «Групі двадцяти» немає чим пишатися».

Інші ж, навпаки, стверджують, що не слід сприймати декларацію G20 надто близько до серця, мовляв, хоч розмиті формулювання у документі й залишили відповідний осад, але це не програш України.

Слід також згадати про дуже пікантну деталь, на яку чомусь багато хто не звернув уваги: хоча Росія у декларації, на жаль, не вказана як країна-агресор, але... підпис Лаврова все ж стоїть під фразою про дотримання Статуту ООН і непорушність кордонів. Тобто йдеться і про кордони України, і про визнання “її територіальної цілісності”. Зрозуміло, що документ, підписаний у Нью-Делі, не носить обов'язкового характеру, зрештою, як і те, що РФ плювати хотіла на всі міждержавні та міжнародні договори і на свої підписи під ними. Тим не менш, Лавров фактично це визнав і зараз обдовбані раша-блогери та “ура-патріоти” його за це жорстоко критикують. Цікаво...

Щодо другого виміру – протистояння по лінії Вашингтон-Пекін – то головним результатом саміту стала домовленість про транзитний коридор з Індії на Захід (такий собі новий Шовковий шлях ХХІ століття), в якому дуже зацікавлені Штати, адже в перспективі це може послабити позиції Китаю у світі. В цьому контексті слід згадати масштабний проект «Один пояс, один шлях», завдяки якому Китай бажав розширити свій вплив на політику країн-партнерів, але який, схоже, поступово починає обвалюватися. Наприклад, днями про намір вийти з китайської ініціативи заявила Італія. Чи стало все це причиною неприїзду Сі Цзіньпіна в Нью-Делі – питання.

Отже, як виглядає загальна картина за підсумками “Великої двадцятки”, хто і проти кого там зіграв і на чию користь більше. Ну і, врешті-решт, як все це вплине на майбутні світові розклади?

Україна на саміті не виграла, але і не програла РФ. Між тим, Індія стрімко набирає політичну вагу у світі

Дипломат Вадим Трюхан вважає, що цей саміт запам'ятається, як найбільш неоднозначний.

«Вперше в історії G20 участі в його засіданні не взяв Сі Цзіньпін. А це, на секундочку, лідер другої економіки в світі. Чому? Є дві причини. Перша – він усе-таки зробив акцент на розбудову потужного угрупування на базі БРІКС, за рахунок залучення інших країн Глобального півдня. А друга причина – антагонізм між Китаєм та Індією наростає. Таким чином він послав жорсткий сигнал на адресу прем'єр-міністра Індії Моді, фактично сказавши йому своє «фе»: «Ага, ви зараз господар «Великої двадцятки», ну, тоді мене там не буде», - каже дипломат.

Але індусам це навпаки на руку, тому що вони вибудовують стратегію поступового збільшення свого впливу в Азії та в інших частинах земної кулі.

«І це також на руку Джо Байдену, який намагається втягнути Індію в союзницькі відносини. Йому це поки що не вдається повною мірою, але поступово все може зміниться», - додав пан Трюхан.

З одного боку саміт був економічно орієнтований, але з іншого…

«Американцям та їхнім союзникам таки вдалося переконати інших учасників в тому, що G20 - це не тільки про економіку чи екологію, а й про безпеку. І той факт, що вдалося зрештою вийти на спільну декларацію – це позитив. Звісно, в нашому МЗС неоднозначно оцінюють цей документ, я б навіть сказав, що критично. Але той факт, що сторони таки підписалися під положеннями, в яких, крім усього іншого, йдеться про повагу до суверенітету і територіальної цілісності будь-якої країни (читай - України) – це плюс».

Він упевнений, що прийняття цієї декларації – це крок у напрямку поступового переконання західним світом країн Глобального півдня в тому, що треба все-таки нарешті обирати, на якій стороні вони – на стороні добра чи на стороні зла.

«Цей саміт однозначно був про відтягування більшості країн, які брали в ньому участь, на сторону світла», - підкреслив Вадим Трюхан.

За словами політичного експерта Євгена Савіська, результати саміту G20 у Нью-Делі засвідчили продовження формування нового центру світової сили - Глобального Півдня, лідером котрого намагається стати саме Індія.

«І саме з урахуванням цього й потрібно аналізувати всі ухвалені заяви та декларації», - наголошує він.

Україна на саміті не виграла, але і не програла Росії.

«Українське питання прозвучало на зустрічі, і було ухвалено спільне комюніке. Так, воно не ідеальне, не жорстке, і зовсім не таке, як нам хотілося б. Проте це результат компромісу між союзниками України і тими, хто не підтримує жодну зі сторін війни. Тому сам факт прийняття документа вже грає на користь України. Була велика імовірність, що не буде ухвалено жодного документу щодо війни в Україні. На щастя так не сталося», - каже пан Савісько.

А щодо Росії…

«РФ все ж виявилася на задньому плані», - переконує експерт.

Між тим, за результатами саміту українському МЗС потрібно робити термінові висновки.

«Майже цілковита відсутність підтримки нашої держави серед країн Азії, Африки та Південної Америки з усією силою дала себе взнаки на зустрічі у Нью-Делі. Якщо не почати терміново виправляти ситуацію, то шкода буде ще більшою. Адже там є країни з потужними економіками, розвинутими ВПК і можливостями споживати продукцію вітчизняного сільського господарства», - наголосив Євген Савісько.

Більш скептично з цього приводу висловився політичний експерт Андрій Сеньків: «Пункти декларації країн G20, що стосуються війни Росії проти України, дуже слабкі і явно не на користь Україні. Погодження провідними демократіями світу заяви, що містить лише заклики до держав діяти в повному обсязі до Статуту ООН при відсутності акценту на агресії та важливості територіальної цілісності України, мляву позицію щодо економічної співпраці деяких країн з агресором та недотримання ними санкцій – це крок назад в дипломатичній підтримці України. Звісно, виникає питання: чи було б краще, якби Декларація взагалі не містила цих пунктів, зважаючи на економічну спрямованість G20? Щодо мене, це питання не має однозначної відповіді».

Що ж, і таку думку слід брати до уваги.

У Китаю проблеми: «Один пояс, один шлях» раптом став нікому не потрібен

Як уже було згадано, на саміті було підписано домовленість про створення потужного транзитного коридору для товарів з Індії на Захід — такий собі Шовковий шлях ХХІ століття. Невже для Китаю намічаються великі проблеми, його ініціатива «Один пояс, один шлях» більше нікому не потрібна? Що відбувається і як від цього виграє Індія?

«Протистояння між Індією та Китаєм все більш загострюється. Тому прем’єр -міністр Моді вирішив скористатися нагодою і почав прокладати новий Шовковий шлях в обхід Китаю. Тут Індія має потужних ситуативних союзників: США та європейські країни, котрим вигідно послабити КНР. Новий транспортний коридор стане в нагоді й Україні, як шлях для оперативного та взаємовигідного сполучення з перспективними країнами і виходу на їхні ринки», - вважає Євген Савісько.

На думку Вадима Трюхана, Індія стає все більш потужною в економічному сенсі державою.

«Відтак той факт, що під час саміту було ухвалено дуже важливу домовленість про створення транзитного коридору для товарів Індії на Захід – це означає, що конкуренція між Індією та Китаєм наростатиме. Для Китаю дійсно починаються серйозні проблеми, він програє конкуренцією за ринки збуту, за інвестиційні ринки, за транзитні шляхи тощо».

Усе це може призвести до серйозної фінансової економічної кризи в Піднебесній.

«Багато економістів говорять про те, що ця криза фактично вже почалася. Втім, гадаю, це ще тільки «перші дзвіночки»: криза в Китаї може перевершити усі попередні – Азійську кризу, а також кризу, яка привела РФ до дефолту у 1998-99 роках», - наголосив Вадим Трюхан.

Артур Харитонов, президент громадської організації "Ліберально-демократична ліга України", експерт з питань Східної Азії, також згадав про складну ситуацію з економікою Китаю: «Вона в рецесії. Також спостерігається масовий відтік капіталів, рекордний рівень безробіття серед молоді, вмирає ринок нерухомості… Президент Джо Байден устиг назвати ситуацію в Китаї «бомбою сповільненої дії», додавши, що коли погані хлопці мають проблеми, то вони роблять погані речі».

Що стосується проекту "Один пояс, один шлях", то він дійсно в поганому стані.

«Цей проект розвивається зовсім не так, як хотілося Сі. Китай певною мірою розраховував підпорядкувати країни з неусталеною демократією, тобто ті, які могли б продатися Пекіну за юані. Але йому не вийшло з багатьох причини, зокрема, економічних. Крім того, кКоли Джо Байден прийшов на посаду, то він фактично анонсував, що Америка буде конкурувати з Китаєм за інвестиції, які підживлюватимуть демократію, права людини та цінності. Китаю це чуже. Китай фінансує винятково у нетранспарентні, недемократичні проекти», - каже пан Харитонов.

Також для Китаю змінилася кон'юнктура в Європі.

"Оцим своїм проектом "Один пояс, один шлях" китайці намагалися підкорити Європу, наситити її різноманітною шпигунською продукцією таких фірм, як ZTE, Huawei тощо. Але, знов таки, нічого не вийшло. Америка за часів Трампа почала з цим активно боротися і пропонувати альтернативи. Пізніше до цього долучився Європейський союз. А Велика російсько-українська війна внесла ще й корективи в залізничні шляхи через Європу. Отже, для Китаю з його "поясом і шляхом" ситуація дуже непроста. Врешті-решт, з цього проекту виходить Італія», - стверджує експерт.

Щодо Індії…

«Безумовно, Індія розглядається прямим конкурентом Китаю. У цих країн загалом між собою є великі проблеми, зокрема територіального характеру — обидві претендують на шматок Кашміра. Індія, звісно, хоче отримати лідерство у так званому "Глобальному півдні". В неї є амбіції стати світовою державою. Вона уже обійшла китайців за кількістю населення. Більш того, на відміну від КНР, де спостерігається небачене старіння нації, Індія має найбільш молоде населення на планеті. Індія вважається надперспективною країною для всіх інвесторів та й загалом – для планети, бо вона розвиватиметься й ставатиме дедалі сильнішою і кращою», - прогнозує наш співрозмовник.

Багато років Індія знаходилася в орбіті Росії.

«Індія була сильно залежна від російської зброї й взагалі військово з нею пов'язана. Проте Америка зробила все, щоби нині виправити цю історичну проблему. Протягом цього літа були підписані безпрецедентні угоди між виробниками зброї країн НАТО та Індією. Індія дедалі активніше стала брати участь у військових навчаннях Америки, Японії та Австралії. Не забуваймо про візит Моді до Байдена. Лідери держав підписали чимало різних угод, зокрема інвестиційних. Щодо транзитного коридору для товарів з Індії на Захід, то цей проект почали розробляти ще у 2021 році. Нині він фактично запускається. Все це альтернативи китайському проекту. Америка розбудовує мережу, ця мережа буде набагато більш інноваційною, дорожчою і швидшою», - каже Артур Харитонов.

А це – оглядач NV Іван Яковина: «Китайський проект «Один пояс, один шлях» раптом став нікому не потрібен. Будуть, напевно, використовуватися якісь дороги між Китаєм і Пакистаном, але вони будуть використовуватися вже не для трансконтинентальної торгівлі, а для торгівлі між Пакистаном та Китаєм. Тобто одним цим укладенням угоди, яка була підписана на саміті Великої двадцятки в Індії - США, Індія, а також ОАЕ, Ізраїль і Саудівська Аравія з Йорданією просто викинули Китай на узбіччя світового розвитку. Тобто Китай сподівався посісти центральне місце в економіці ХХІ століття, а зараз їм сказали — ні, хлопці, ви були важливими, доки грали за правилами, доки не лізли куди не треба, доки не погрожували всьому світові. Ми вам дали і розбагатіти, і грошей. А зараз ви почали «борзіти», кидатися на сусідів, тому ми стрічкою вас обв’яжемо і за цю стрічку попросимо вас не виходити».

Пан Яковина вважає, що зараз місце всесвітньої фабрики буде віддано від Китаю Індії. Чим далі буде Китай займатися — велике питання.

«Бо промислова його база швидко застаріватиме порівняно з індійською без західних технологій і західних кредитів. Тобто Китай буде викинутий на узбіччя світового розвитку», - наголосив він.

Світ почне змінюватися

Артур Харитонов упевнений, що в перспективі фактор Індії сильно змінить світ.

«Так чи інакше, але Китай втрачатиме позиції "фабрики світу". І те, що хоче Америка – здійсниться: демократичний світ не залежатиме від Китаю, китайської торгівлі та виробництва. Зрештою, Америка активно співпрацює також з В’єтнамом, Японією, Південною Кореєю, Тайванем. Тобто загалом тут є багато різних вимірів і Україні слід вже і зараз думати над тим, як включитися в процес глобальної економічної безпекової мережі», - наголошує експерт. 

А це – Андрій Сеньків: «За результатами саміту G20 – як і всієї дипломатичної активності в світі за останній рік – явно видно, що відбувається серйозне переформатування міжнародного порядку, де на перший план виходить не дотримання чинного міжнародного права, а протистояння (першочергово економічне) між США та КНР.

За його словами, Сполучені Штати активно працюють над тим, аби в цій боротьбі перетягнути на свій бік якомога більше країн Глобального Півдня, зокрема Індію, В'єтнам та монархії Перської затоки, пропонуючи співпрацю на більш вигідний умовах, ніж Китай.

«Причому, поряд із суто економічним аспектом побудови транспортного коридору, що з'єднає Азію з Європою, тривають перемовини щодо базування американських ВМС в Індії. Ці транспортні коридори та хаби в Саудівській Аравії, ОАЕ, Йорданії та Єгипті, по суті, виведуть цей регіон на один рівень із Європою, з точки зору економічної важливості», - акцентує політичний експерт.

А от чи зазнає міжнародне право суттєвих корекцій, чи теперішній період довільного трактування закінчиться поверненням до витоків, ми ще побачимо.

«Але можна стверджувати однозначно, що зараз домінують економічна і безпекова доцільність (інтереси) та "право сильного". Відповідно, багато держав щодня задаються питаннями: з ким нам вигідніше співпрацювати – з Україною чи Росією, США чи Китаєм, принципи демократії чи "право сильного"? А може співпрацювати зі всіма, коли вигідно і там, де вигідно? І ми все частіше бачимо, що рішення приймаються виключно з врахуванням власної вигоди, часто наперекір міжнародному праву», - каже Андрій Сеньків.

Нарешті Вадим Трюхан вважає, що поки зарано говорити про те, як саме зміниться світ. Але – це головне – він однозначно зміниться.

«І великою мірою те, яким саме буде цей «змінений світ» у найближчі 10-20, а особливо 50 років, – залежатиме не тільки від Індії, а й від того, коли Україна переможе Росію, а також якою ця перемога буде, - каже дипломат. - Зокрема, як її сприймуть китайці, Глобальний південь в цілому. Як зміниться позиція третього світу загалом по відношенню до Китаю, який фактично зараз допомагає Росії уникнути поразки. Як зміниться світ по відношенню до демократичних країн на чолі зі США, які неодмінно робитимуть все для того, щоби максимально скористатися з бенефітів, які вони отримують в результаті перемоги України».

Відповіді на всі ці запитання ми отримаємо лише тоді, коли відбудеться технологічний ривок в питанні поставок необхідної зброї нашій державі - , в питанні вироблення нами власної зброї - сучасної авіації, засобів ППО, далекобіних ракет, потужних ударних дронів тощо.

«От лише тоді, коли це станеться, ми зрозуміємо, якою буде перемога і коли. А поки що можемо лише на це сподіватися. Бо, незважаючи на завищені очікування в українському суспільстві та в багатьох столицях наших партнерів, все-таки ми ще на шляху до закінчення цієї війни, і ще можуть бути варіанти. Політична ситуація в деяких країнах-партнерах дуже непроста. Наприклад, у Польщі, Словаччині, США невдовзі відбудуться вибори. Тобто нічого ще не вирішено, а тому розслаблюватися в жодному разі не можна», - резюмував Вадим Трюхан.

Мирослав Ліскович. Київ