Партнерська суперечка, Асамблея без порозуміння та шанс для Південного Кавказу
Вереснева сесія Генеральної Асамблеї ООН обійшлася без сюрпризів. Азербайджан відновив свою територіальну цілісність, створивши передумови для відсунення Росії з Південного Кавказу.
Експорт українського зерна та прийдешні за три тижні парламентські вибори у Польщі стали факторами загострення польсько-українських відносин. У цьому швидкоплинному конфлікті є багато компонентів – публічні шпильки на адресу партнера з трибуни Генеральної Асамблеї ООН, труднощі перекладу президентської заяви, різноманітні заяви урядовців по обидва боки польсько-українського кордону та спроби відшукати компромісний варіант виходу з ситуації. Ситуацію ускладнює внутрішня конкуренція всередині правлячої польської партії «Право і справедливість» та низький рівень розуміння особливостей польської політики на Печерських пагорбах. Проте події останніх днів, зокрема, посередництво президента Литви Гітанаса Науседи, дають підстави для обережного оптимізму щодо зупинки гострої фази кризи двосторонніх відносин, які залишаються попри все на найвищому рівні після визнання Польщею незалежності України у грудні 1991 року.
Вереснева сесія Генеральної Асамблеї ООН перетворилася на своєрідну мозаїку заяв та виступів світових лідерів. Володимир Зеленський, на жаль, не знайшов у своєму виступі місця для антиколоніальних конотацій та інших прийомів, які могли б знайти відгук у серцях представників глобального Півдня. Джозеф Байден поєднав ініціативу щодо розширення Ради Безпеки ООН з доволі інтенсивним графіком зустрічей (наприклад, крім діалогу з Володимиром Зеленським у Білому домі президент США зустрівся з президентами країн Центральної Азії) Реджеп Ердоган переконував, що Росія зацікавлена у найшвидшому завершенні війни. Анджей Дуда закликав світову спільноту покарати Росію як агресора. Сєргєй Лавров не виключив переговорів щодо припинення війни в Україні, традиційно намагаючись применшити суб’єктність нашої держави, а його білоруський тезка-колега Алейнік протестував проти використання терміну «режим» щодо владної моделі Лукашенка.
Азербайджан використав проведення сесії Генеральної Асамблеї ООН для завершення відновлення контролю над територією Нагірного Карабаху, причому зумів не лише знищити групу російських військових, але і уникнути ескалації конфлікту через рівновіддаленість позиції Єревану. На відміну від осені 2020 року, попри протести у столиці Вірменії її прем’єр Нікол Пашинян відмовився санкціонувати збройне втручання. Як видається, не так через практично безнадійну у військовому плані ситуацію, як через гарантії майбутнього посередництва з боку США та ЄС для досягнення мирного договору між Азербайджаном та Вірменією. Його можливе підписання сприятиме стабілізації ситуації на Південному Кавказі та зменшенню впливу Кремля в регіоні.
Євген МАГДА, Інститут світової політики
Перше фото: ОПУ
