«Війна Судного дня – 2»: чотири уроки Ізраїлю – Україні та світу
На момент написання тексту минуло чотири доби від безпрецедентної терористичної атаки палестинського угруповання ХАМАС на Ізраїль: суботнього ранку, 7 жовтня, країна зазнала масованого ракетного обстрілу, бойовики в кількох місцях проникли на територію, вбили сотні солдатів і мирних громадян, а також взяли заручників. Армія оборони Ізраїлю у відповідь розпочала антитерористичну операцію «Залізні мечі». Над усіма прикордонними населеними пунктами контроль ЦАХАЛу відновлено, а у секторі Газа знищуються об'єкти бойовиків.
Звісно, ще рано предметно говорити про наслідки цієї війни. Проте вже зараз добре видно перші уроки того, що вже сталося.
Отже, що з цього мають винести:
- Держава Ізраїль, її збройні сили, спецслужби та розвідка, яких звинувачують у приголомшливому провалі?
- Сполучені Штати, які є стратегічним союзником Ізраїлю, а також увесь цивілізований світ?
- Наша держава – які зміни необхідні в тактиці та стратегії України загалом і ЗСУ зокрема?
УРОК №1. ВІСЬ ЗЛА — РФ, ІРАН, КНДР І КИТАЙ — ТРЕБА НАРЕШТІ ЗУПИНИТИ
Політолог Володимир Фесенко називає терористичну атаку ХАМАС на Ізраїль — прямим наслідком агресивної війни Росії проти України. Путін уже створив прецедент заміни міжнародного права правом сили, наголошує політолог.
“Саме він (Путін, - Ред.) спровокував хаотизацію міжнародних відносин. Те, що зараз відбувається в Ізраїлі, — це копіювання дій Путіна, це ланцюгова реакція політики силового розв'язання міждержавних проблем. Якщо Путіна не зупинити, то, за словами експерта, ця ланцюгова реакція триватиме в різних формах і в різних регіонах світу. І це урок для світової спільноти”, - акцентує пан Фесенко.
І це також має стати уроком для Ізраїлю, зокрема і для уряду Нетаньяху.
“Ізраїльські керівники загравали з Путіним, демонстрували свою нейтральність щодо війни між Росією та Україною, сподіваючись, що це знизить ризики для Ізраїлю. Ми бачимо, чим це закінчилося”, - додав політолог.
Він нагадує, що Путін і російська дипломатія виступали в ролі неформальних посередників у відносинах між палестинцями та Ізраїлем: «Але, як і у відносинах між Азербайджаном і Вірменією, так і у відносинах між Ізраїлем і палестинцями, російське посередництво веде не до миру, а до нової війни».
Дипломат Вадим Трюхан вважає, що Третя світова війна, якої так боїться Захід, насправді вже йде повним ходом. При цьому вона багаторівнева і різнопланова.
«Велика війна в України. Нещодавно горіло в Косово. Зараз – в Ізраїлі. Прорвати також може на Корейському півострові. Паралельно здійснюються періодичні масовані кібератаки, йде цілеспрямована робота на провокування дефіциту продуктів харчування у найбідніших країнах Африки, знову активізувалися інформаційні атаки на десятки країн, які призводять до приходу у владу право та/або ліворадикальних партій тощо», - перелічує він.
І це лиш початок. Поки адміністрація президента США Джо Байдена та європейські лідери повторюють, як мантру, сентенції про недопустимість війни з Росією, зволікають з введенням по-справжньому всеохоплюючих санкцій проти РФ та Ірану, в Кремлі «працюють» не покладаючи рук в режимі нон-стоп над реалізацією декількох завдань:
- над руйнуванням єдності демократичного світу;
- над кратним збільшенням виробництва боєприпасів (експерт нагадує, що, наприклад, в Росії вже зараз виробляється близько 2 млн снарядів на рік, а в США це стане можливим лише після 2025 року);
- над формуванням «дружніх» політичних режимів по всьому світу, у тому числі серед держав-членів ЄС і НАТО;
- над зміною суспільних настроїв по всьому світу на свою користь.
«Те, що рівень підтримки України та/або підтримки урядової політики щодо надання Україні військової, фінансової та іншої підтримки серйозно впав за 20 місяців широкомасштабної українсько-російської війни – це, великою мірою, заслуга інформаційних військ РФ, - каже пан Трюхан. - Як це не прикро констатувати, але позитивні досягнення в інформаційній війні протягом перших місяців з моменту вторгнення рашистів, які демонструвала Україна, завершились. Росіяни зробили висновки й знову ринулись в масовану атаку на інформаційному фронті».
За його словами, далі буде непросто.
«Буде непросто залишитися пріоритетом №1 для США, Великої Британії, ФРН та інших наших партнерів. Це треба усвідомити та негайно ухвалити належні управлінські рішення. Акцент – на власне виробництво боєприпасів та важкої бронетехніки. Водночас, як цинічно це не прозвучить, для України вигідне масштабування збройних конфліктів у світі, над яким працює Росія. Брутальний терористичний напад на Ізраїль має підштовхнути Захід до більш рішучих дій проти осі зла, яку вже сконструювали Росія, Іран, Сирія та Північна Корея, і від якої вже у півкроці перебуває Китай», - підкреслив дипломат.
Президент Центру глобалістики «Стратегія XXI» Михайло Гончар каже, що події в Україні та Ізраїлі стали яскравим свідченням того, що санкції або взагалі не працюють, або працюють мінімально. Головним порушникам світового порядку вдалося не просто пристосуватися до запроваджених обмежень, вони зуміли ще більше наростити свою силу.
“Санкційні режими, по-перше, запроваджуються з великим запізненням, по-друге, вони мають реактивний, а не проактивний характер, по-третє, вони не мають такого фатального характеру для економік Росії та Ірану, скоріше йдеться про стан певного дискомфорту, і не більше, — стверджує пан Гончар. — Що робити? Потрібно нарешті перейти до режиму тотальної економічної ізоляції країн-злочинців з боку Заходу. Це перше».
Друге... Треба розуміти, що ХАМАС — це проксі Ірану. А хто допомагає Ірану? Росія. А Росії хто допомагає? Китай, хоч і робить це приховано.
“На жаль, у столиці найсильнішої держави світу — США — поки що не бачать цих ланцюжків. Політичний істеблішмент досі керується хибною установкою для розв'язання всіх проблем — так званою “дипломатією на столі”, як це полюбляють називати в Держдепі, Радбезі США тощо. Що ж, ми вкотре побачили до чого призводить ця “дипломатія на столі”, коли інші гравці грають у зовсім іншу гру”, - додав експерт.
Війна, танки, солдати — ось що насправді починає бути важливим. Але на це марно сподіватися, принаймні поки що.
“Захід до цього ще не готовий, на жаль. Але крім танків і солдат можна ще багато чого іншого зробити. Наприклад, ввести блокаду проток — данських і чорноморських — аби будь-які танкери не заходили в Балтійське і Чорне море під завантаження нафтою в російських портах. Хоча б цю опцію можна включити? Або ж — у принципі відмовитися від російської нафти і газу. Як показує досвід Німеччини — це можливо і зовсім не боляче. Але чи хочуть? Очевидно, що ні. Тому що це означає йти на конфлікт, а на конфлікт йти ніхто не бажає. У головах західних політиків все ще домінує підхід толерантності, врахування альтернативної думки, деескалації. Це потрібно змінювати. І в цьому контексті не тільки для нашої дипломатії, а й для дипломатії тих декількох країн Центральної Європи, наприклад, Чехії, Польщі, країн Балтії, які чудово розуміють, що насправді відбувається і що далі може бути, — стоїть надзавдання”, - переконує Михайло Гончар.
Павло Лакійчук, керівник військових програм Центру глобалістики «Стратегія XXI», розповідає: «Те, що зараз відбувається в Ізраїлі й в Секторі Гази – непорівнянне з масштабами російської агресії проти України. Потенціал ЦАХАЛу неспівмірний зі спроможностями ХАМАСу, а фактор несподіванки діє перші дні й тижні».
Оговтавшись після першого шоку Армія оборони Ізраїлю вже витіснила сили бойовиків із захоплених територій, завдає масованих авіаційних ударів по ключових військовим і політичним об'єктам ХАМАСу в Секторі Гази, розпочинає блокаду. Очевидно, "гаряча фаза" протистояння завершиться досить скоро.
Втім, значно проблематичніше з політичною складовою конфлікту, яка, очевидно, буде розвиватись по непередбачуваній траєкторії.
«Чи можна покладати на демократичний Захід провину в тому, що він "занурив голову в пісок", ховаючись від загроз що походять від "осі зла"? З нашої позиції – так. З позиції Заходу – ще ні. Для когось Друга світова розпочалася у березні 1938 (Європа після анексію Гітлером Чехословаччини, — Ред.), а для когось — тільки у грудні 1941(США після атаки японців на Перл-Харбор, — Ред.) », - констатує пан Лакійчук.
УРОК №2. ПРОВАЛ НАЙКРАЩИХ РОЗВІДОК СВІТУ, АЛЕ ЦЕ НЕ ТІЛЬКИ ЇХ ПРОВИНА
«ЦАХАЛ, — Армія оборони Ізраїлю, — уже більш ніж півстоліття вважається однією з найбоєздатніших армій у світі. Ізраїльські спецслужби, — зовнішня розвідка "Моссад" і воєнна розвідка АМАН – теж мають високу репутацію. Особливо "всемогутній" "Моссад". Тим болючішим для ізраїльтян є "гол" від ХАМАС, споконвічного противника, основного об'єкта розвідки», - каже Павло Лакійчук.
За його словами, причини провалів розвідки можна поділити на три категорії – системні проблеми в зборі розвідувальної інформації, критичні помилки в її аналізі, а також в ігноруванні доповідей розвідки вищим державним керівництвом.
«Тому головне питання, яке постає: чий це провал – розвідки, чи політичного керівництва? Чи знали ізраїльські спецслужби про підготовку до нападу, чи правильно оцінювали його масштаб, чи було попереджене про можливий сценарій військово-політичне керівництво Ізраїлю. На кому лежить відповідальність за хибні рішення? З того, що я бачу, причина "катастрофи 7 жовтня" криється у протиріччях та відсутності довіри, які виникли між "Моссадом" і чинним урядом Ізраїлю», - наголосив військовий експерт.
Вадим Трюхан стверджує, що підготовку ХАМАСу до масованої атаки на Ізраїль прогледіли і спецслужби США та інших провідних західних держав: «Можна припустити, що провалилися в першу чергу аналітичні підрозділи спецслужб Ізраїлю та його союзників, які неправильно оцінили рівень загроз для Ізраїлю з боку ХАМАСу. А ще слід звернути увагу на те, що не було взято до уваги інтерес путінської Росії та Ірану, які фактично вже перебувають у неформалізованих союзницьких відносинах».
А це – Михайло Гончар: «Не слід вішати провал тільки на ізраїльські спецслужби й розвідку, бо проблема набагато глибша. Як відомо, після серії дочасних виборів Ізраїль перебуває в глибокій кризі”.
І ця криза торкнулася не тільки ізраїльського політикуму, вона пронизала фактично все суспільство.
“Ми це добре бачили по масових демонстраціях, невиданих раніше по своїх розмахах, які відбувалися в ізраїльських містах. Криза торкнулася і більшості державних установ та організацій. А коли в країні панує внутрішньополітичний хаос, чвари, міжусобиці та зведення особистих рахунків — от тоді для зовнішнього ворога настає ідеальний момент, аби завдати удару. Тому, думаю, значною мірою відповідальність за те, що сталося, несе уряд Ізраїлю та особисто прем’єр-міністр Нетаньяху. Звісно, все це просто не могло не спровокувати проблеми і в армійському середовищі, і в середовищі спецслужб. І прямий наслідок цих проблем — різке зниження їхньої ефективності», - вважає експерт з безпекових відносин.
Пан Гончар не виключає, що якась інформація від котроїсь зі спецслужб могла просто «зависнути». Або ж — їй не приділили належної уваги. Очевидно, що сили, які знаходилися на бойовому чергуванні, були надто розслаблені. І в цьому дійсно є частка правди.
Під час одного із відряджень в Ізраїль співробітник Укрінформу відвідав Сдерот – те саме містечку практично на кордоні з Газою, яке протягом останніх чотирьох діб безліч разів згадувалося в перших рядках новин усіх провідних світових агентств. Далі – його пряма мова: «У Сдероті був обладнаний стаціонарний спостережний пункт – залізобетонна конструкція, вкопана в землю. Все було зроблено капітально. Але – увага – поруч, просто на піску, стояв… білий пластиковий стілець, як у вуличній кафешці, а на ньому, одразу (!) після ворожої ракетної атаки (підлітний час до Сдерота з сектору Гази – 1-2 хвилини. - Ред.), відпочивав солдатик, в розстебнутій до пупа зеленій сорочці».
Наш колега поділився й іншими, схожими епізодами. Але основний акцент його розповідей – це заспокоєність, звичка, яка виробилася з ізраїльтян за довгі роки війни. Це і є, на його думку, однією з основних причин того, що сталося в Ізраїлі 7 жовтня 2023 року.
«В Ізраїлі надто розслабилися. Напередодні терористичної атаки все було десь так: “А хіба ХАМАС вперше проти нас щось готує? Нічого, справимося. Запустять свої ракети? Та ми, як завжди, їх усі зіб’ємо — для цього в нас є “залізний купол”, - моделює ситуацію Михайло Гончар. - Проблема не стільки в тому, що хтось щось недогледів, скільки в тому, що, по суті, була дезорганізована система державного управління. Ззовні це було непомітно, але цей напад показав, що система виявилася обмежено функціональною, вона не спрацювала в цілому. Так, наразі “машина” включилася на повну, чітко відпрацьовуються всі протоколи. Однак йдеться вже про відпрацювання протоколів не для попередження, а протоколів для мінімізації наслідків”.
Згадав експерт і про західні розвідки: “Не догледіли не тільки ізраїльські спецслужби, але й спецслужби США, які традиційно дуже пильно стежать за усім тим, що відбувається на Близькому Сході, а особливо навколо Ізраїлю. Чому так трапилося, яка причина? Відповідь: внутрішньополітичний хаос вже у самих Штатах, через який, як ми бачимо, зараз не доходять руки багато до чого, стратегічні речі відходять на другий план. І тільки якісь екстраординарні події змушують Білий дім гарячково перелаштовуватися на необхідний алгоритм, але тепер уже для виправлення ситуації — замість того, щоби вчасно передбачити, помітити, нейтралізувати загрозу. Думаю, Іран і ХАМАС усе це відстежили й прийшли до висновку, що настав ідеальний час, щоби завдати удару».
До речі, рівно 50 років тому, у жовтні 1973 року, “Війна судного дня” також була недопрогнозована і недопередбачена з боку Ізраїлю, який тоді ще «спочивав на лаврах переможця» після воєнного тріумфу у Шестиденній війні 1967 року. Звісно, десь розумілося, що араби можуть знову піти на Ізраїль, але те, що це трапиться саме 6 жовтня, на свято Йом-Кіпур...
«Урок для Ізраїлю, США, України та всього світу — ніколи не варто недооцінювати ворога, треба завжди бути напоготові», - підкреслив Михайло Гончар.
УРОК №3. ЄДНІСТЬ ВЛАДИ ТА ОПОЗИЦІЇ В ПРОТИСТОЯННІ ВОРОГУ
“Не можна приносити національну безпеку в жертву внутрішньополітичним конфліктам. Не можна, щоб зовнішні загрози при цьому відійшли на другий план. Україна не має права повторювати помилки Ізраїлю”, - каже Володимир Фесенко.
За його словами, і влада, і опозиція, і громадянське суспільство в Україні мають розуміти, що протистояння зовнішньому ворогу набагато важливіше за внутрішні розбірки та егоїстичні політичні інтереси.
«Запорука перемоги — внутрішня єдність. Внутрішні конфлікти та політичні кризи — шлях до поразки”, - додав політолог.
Ізраїль це розуміє, а тому консолідується – є інформація про переговори між діючим урядом Нетаньягу і партією Бені Ганца, про участь опозиційних міністрів.
Президент Центру глобалістики «Стратегія XXI» Михайло Гончар: «Нам слід не просто уважно придивитися до того, що зробив уряд Ізраїлю буквально на наступний день після атаки ХАМАСУ, а зробити так само. Як відомо, прем’єр Нетаньяху запросив опозицію до спільної роботи, до об'єднання зусиль у протистоянні ворогу. Звісно, щось подібне ми також проходили у перші дні Великої війни».
Але цей наш “потяг єдності” не довго їхав без перешкод.
«Зараз, до певної міри, відчувається позиція типу “ми самі все знаємо, самі все зробимо і без вас”. Тобто зауваження та пропозиції «з боку» не беруться до уваги, на жаль», - додав експерт.
УРОК №4. ТЕ, ЩО ПІДХОДИТЬ ДЛЯ ІЗРАЇЛЮ – НЕ ОБОВ’ЯЗКОВО ПІДХОДИТЬ УКРАЇНІ
“Ми вкотре пересвідчилися, що “ізраїльська” модель безпеки нам точно не підходить. Жодних альтернатив НАТО для України в сьогоднішній реальності немає”, - акцентує Михайло Гончар.
З ним також погоджуються інші експерти.
Павло Лакійчук: «Для нас основний воєнно-політичний урок, який вже можна винести - це те, що так вперто «проштовхуєма» нам партнерами "ізраїльська модель безпеки" сама по собі не працює. І цим аргументом ми зобов'язані скористатися. Чи працює принцип євроатлантичної солідарності поки під сумнів ніхто не спробував поставити. Тож треба потроїти зусилля - і ми маємо на це право — в напрямку вступу до НАТО».
Володимир Фесенко каже, що багато років нам ставили в приклад ізраїльські спецслужби, ізраїльську військову систему, і загалом державу Ізраїль як військовий табір, постійно готовий до відбиття військових атак.
“Як виявилося, не все так ідеально. Це не привід для зловтіхи. У нас своїх помилок було набагато більше — і в 1990-ті рр., і на початку 2000-х, і у 2014-15 рр., і перед російським вторгненням 24 лютого 2022 р. Не можна розслаблятися. Особливо нам, коли ми маємо справу з таким сильним ворогом, як Росія. І це урок на майбутнє. Через якийсь час нинішня війна закінчиться, але агресивний ворог на наших кордонах залишиться. І ми завжди маємо бути готові до нової атаки з боку росіян”, - підкреслив політолог.
Окремо експерт згадав масовану ракетну атаку палестинців на Ізраїль: “Власне кажучи, тут два уроки. Ізраїльський «залізний купол» виявився не таким ефективним, як багатьом здавалося. І це проти кустарних палестинських ракет. І справа не тільки в окремих пробоїнах «залізного купола». Найімовірніше, ідеальної системи ППО просто не існує в природі, коли йдеться про масовані атаки”.
Друге, про що в нас майже не говорять: палестинці в кустарних і майже підпільних умовах заздалегідь виготовили та запустили по Ізраїлю за один день (точніше, за кілька годин) кілька тисяч ракет.
“Якщо палестинці в маленькому секторі Гази зі своїми обмеженими можливостями виготовили й використали одномоментно кілька тисяч ракет, чому ми не можемо зробити те ж саме проти нашого супротивника? Це навіть не питання, а наполеглива пропозиція”, - наголосив пан Фесенко.
Нарешті Вадим Трюхан додав, що з точки зору особливостей нинішнього моменту в геополітиці, важливо мати декілька сценаріїв ведення бойових дій.
«Один з них – стримування ворога в умовах обмеженості поставок боєприпасів від наших партнерів і ймовірних масованих контратак з використанням тактики застосування живого мʼяса в необмеженій кількості. Крім того, слід кинути всі наявні ресурси на протидію блекаутам, над створенням яких працюватимуть рашисти одразу з настанням періоду зимових холодів в Україні», - резюмував дипломат.
Мирослав Ліскович. Київ
