Верховний комісар ООН у справах біженців Філіппо Гранді вчетверте відвідує Україну від початку повномасштабного вторгнення. В інтервʼю Укрінформу він відверто зізнається, що переживає через звикання світу до нашої війни, та закликає солідаризуватися одне з одним тих, хто лишився, і тих, хто був змушений покинути країну.
Іншими темами нашого спілкування стала допомога УВКБ ООН переселенцям, життя біженців у Європі та перешкоди з російського боку.
МІЙ НАЙБІЛЬШИЙ СТРАХ – ЦЕ ЗВИКАННЯ ДО ВІЙНИ В УКРАЇНІ
- Пане Верховний комісаре, це вже ваш четвертий візит до України з початку повномасштабної війни, і ваша програма доволі велика – Дніпропетровщина, Одещина, Харківщина та Київщина. Гадаю, вас уже можна запитати про тенденції в житті внутрішньо переміщених осіб.
- Війна продовжує впливати на людей в Україні, тоді як ті, хто за кордоном, починають про неї забувати. Якщо сто разів казати про війну в Україні, люди не звертатимуть уваги і забуватимуть про неймовірні труднощі, яких вона завдає українцям.
Я чув у Харкові більше, ніж будь-де, тому що вони близько до лінії фронту, але також чув у Києві й навіть в Одесі: пам’ятайте, будь ласка, що тут війна. Це сильний посил нашої поїздки, який я передам міжнародній спільноті.
Усвідомлення людських страждань пов’язане з підтримкою міжнародної спільноти, яка українцям усе ще потрібна. Мій найбільший страх зараз криється у тому, що люди звикають до війни в Україні, що зрештою веде до зменшення уваги та відчуття нагальності. Виникають інші кризи, як у Газі, й конкуренція. Увага світу, на жаль, дуже короткострокова й обмежена. Нагадувати світові, що війна триває, є моїм обов’язком як керівника однієї з найбільших гуманітарних організацій.
Ще минулого року я спостерігав, як уряд організовує гуманітарну допомогу та створює ефективну систему. Я маю на увазі й центральну владу, і значною мірою – на рівні областей та громад. Я спостерігав і також спілкувався з людьми в регіонах, зокрема які страждають від авіаударів та руйнувань. Вони вдячні за те, що отримали першу допомогу, і я дуже пишаюся, що моя організація була однією з тих, хто її надав.
Але лідерами є місцеві організації. З кожною поїздкою я все більше захоплююся численними неурядовими та громадськими організаціями, включно з нашими партнерськими неурядовими організаціями. Вони прибувають через 10 хвилин після ракетного удару, щоб заспокоїти постраждалих, а також надають юридичні поради.
Нарешті, найскладніше: що робити в середньостроковій перспективі? Ми не знаємо, що буде далі, і, на жаль, війна зберігає високі ризики для цивільного населення. Міжнародна гуманітарна допомога буде зменшуватися, тому нам потрібно створити більш сталі умови для людей. Наприклад, у 2022 році у Харкові зруйнували будівлю, а її відбудували. Так само – з цілими вулицями в Київській області, де пройшли росіяни, зрівнявши їх із землею. Вчора (23 січня) губернатор Київської області з гордістю показав мені реконструкцію, яка триває. Хоча в багатьох місцях на відбудову все ще чекають, це вже результат.
- Агентство ООН у справах біженців надає екстрену допомогу, допомагає переселенцям в Україні та біженцям за кордоном. Якщо я вас правильно зрозумів, УВКБ діє в умовах браку коштів. Тож що буде вашим пріоритетом у майбутньому?
- Ми продовжимо нашу поточну роботу. Екстрена допомога – це складно і це не лише видача ковдр. Це також надання вікон чи будівельних матеріалів. Багато з цього надходить від уряду і виробляється тут. Ми чимало робимо для людей, особливо літнього віку. Вони бояться, що з ними щось трапиться, і вони не знатимуть, як діяти, тому ми багато вклали в психологічну підтримку. До них приїжджають соціальні працівники, які їм підказують, зв’язують з рідними. Ми надаємо важливі юридичні консультації.
Я відвідав кілька установ в Одесі, де потрібні документи для отримання державної компенсації. Багато з цього в Україні діє онлайн. Ви – цифрове суспільство, але старше покоління стикається з труднощами, тому у нас є працівники, які все пояснюють. Чоловік мого віку розповів мені, що втратив будинок, і без цієї підтримки він не зміг би отримати спадщину своєї матері, яка перед тим померла від хвороби. Йому потрібні були гроші на відновлення будинку, і ми допомогли йому з документами. Ми продовжимо цим займатися.
Як і решта організацій, ми надаємо грошову допомогу і є, мабуть, найбільшою організацією в Україні, яка здійснює таку діяльність. За нашими підрахунками, з 2022 року ми допомогли 3 мільйонам людей і розподілили близько півмільярда доларів. Однак грошова допомога – це чудово в короткостроковій перспективі, але далі нам треба зробити людей більш незалежними попри велику проблему з працевлаштуванням, особливо в гарячих точках. Ми почали переговори зі Світовим банком і Європейським банком реконструкції та розвитку. У них є ресурси, і я їм сказав, що головне питання – це працевлаштування.
Багато дітей ще психологічно травмовані, особливо якщо вони живуть поряд із фронтом. Я побував у харківських підземних школах у метро. Кожен повинен піти подивитися, як вони живуть. Мер показав мені, як вони перетворили коридори п’яти станцій метро на класи. Дітям безпечно і тепло. Їм не потрібно бігти в укриття. Ми маємо обміркувати цей досвід.
Те ж саме стосується Європи, де близько половини українських дітей-біженців не ходять до школи. Як я розумію, батьки не хочуть, щоб вони ходили до німецької чи італійської шкіл, тому що хочуть, щоб діти лишилися українцями. Це важливо, але батьки не можуть позбавити дітей освіти та соціалізації, тому ми будуємо для них українські класи, щоб підтримувати їхню культуру та мову.
ЄВРОПА ДУЖЕ ДОБРЕ ВПОРАЛАСЯ З ВЕЛИЧЕЗНОЮ КІЛЬКІСТЮ БІЖЕНЦІВ
- Ви акцентували на внутрішньо переміщених особах, але наші співвітчизники досі перебувають за кордоном. А як щодо дотримання їхніх прав?
- Чесно кажучи, Європа дуже добре впоралася з величезною кількістю українських біженців, яких нараховується понад 6 мільйонів. Режим їхнього захисту, встановлений менше ніж за два тижні після початку ескалації, є одним із найдосконаліших методів, які я бачив. Біженці користуються майже рівноцінними правами, що й громадяни в зоні Шенгену. Проте є багато «але».
Одне з них – це освіта. Потрібно вирішити питання з відвідуванням місцевих шкіл у країнах Європи. Потім працевлаштування. Лише близько 40-50% українських біженців у Європі працездатного віку влаштувалися на роботу. Статистика може бути недосконалою, тому що є багато постійної неофіційної роботи, але це досить мало. Багато біженців не можуть собі дозволити медичні послуги, тому що в Європі вони дорогі, навіть державні.
Я не критикую Європу, бо вважаю, що вони зробили багато, але я залишаюся пильним відносно того, над чим ще треба попрацювати.
Також ми проводимо великі опитування кожні рік або шість місяців. Відсоток біженців, які говорять нам, що хочуть повернутися в Україну, все ще надзвичайно високий – 60-80%. Як ми їх підтримаємо? Оскільки триває війна, багато з них кажуть, що не можуть повернутися, але ми повинні думати, як допомогти людям це зробити. Ми не хочемо нікого змушувати. І навіть після повернення справи в біженців не будуть такими райдужними. Уряду потрібна хороша стратегія в цьому питанні.
Повертаючись до вашого запитання, я думаю, що Європейському Союзу, Великій Британії, Швейцарії, Норвегії та Молдові слід дотримуватися чинної практики. Виклик полягає в обмеженому терміні дії тимчасового захисту. Здається, це три роки і ЄС не може продовжити його цьогоріч. Вони кажуть, що мають багато пропозицій і працюють над ними, щоб знайти правильний шлях, але водночас потрібно працювати над поверненням українців. Ваш Президент багато разів казав, що Україні потрібно, щоб її народ повернувся до своєї економіки та суспільства вдома. Нам потрібно збалансувати всі ці міркування.
- Пане Верховний комісаре, у нас є одна країна, де навпаки – все погано. Я говорю про Росію. Тамтешні українські біженці прибувають з окупованих територій. Росіяни можуть їх затримувати або викрадати їхніх дітей. Чи може УВКБ ООН зв’язуватися з цими людьми та задовольнити їхні потреби?
- Цифри, які ми публікуємо стосовно українських біженців у РФ, – це дані російської сторони. Станом на червень 2023 року, це 1,2 мільйона осіб.
Наш офіс у Росії маленький і має обмежений доступ. Після деякого аналізу ми знайшли два способи звʼязатися з людьми. Перший – безпосередньо піти і зустрітися. Ми маємо доступ до деяких із цих центрів тимчасового розміщення, де перебуває лише невеличка частка українців – ми вийшли лише на 8 тисяч. Ще в нас є віддалений спосіб консультації по телефону або через місцевих партнерів. Гадаю, таким чином ми охоплюємо до 70 тисяч людей. І це з понад 1 мільйона. Зазвичай ми допомагаємо з вирішенням практичних питань: як отримати допомогу, їжу, проїзні документи тощо.
Це не легко. У нас немає офіційної заборони на доступ до біженців, але російська бюрократія важка, тому доступ лишається обмеженим.
НЕ ТРЕБА ЗАСУДЖУВАТИ БІЖЕНЦІВ. НЕ КОЖЕН З НИХ РОБИТЬ ВИБІР САМОСТІЙНО
- Українці сприймають ситуацію з біженцями як кризу через відсутність робочої сили в українських громадах. Але дехто бачить і можливості, стверджуючи, що біженці – це гігантська діаспора, здатна лобіювати інтереси України у світі, як-от єврейська чи вірменська. По який бік паркану ви, пане Верховний комісаре, – вбачаєте більше позитиву чи негативу?
- Я б схилявся до того, щоб розглядати це також як можливість. Діаспора може зробити суттєвий внесок для країни за допомогою грошових переказів чи здобувши цінні навички, які можуть бути корисними для відбудови України.
Я не українець, але я б закликав вас сприймати це позитивно, і ви повинні бути солідарними одне з одним. Ви всі постраждали від цього порушення Статуту ООН через напад Росії на Україну. Отже, УВКБ ООН також має зосередитися на цьому.
Українцям важливо не посилювати ворожість до тих, хто виїхав з країни. Мене питали в Одесі: ми тут, воюємо та страждаємо від авіаударів, тож що нам до тих, хто знаходиться в безпеці за межами країни, з підтримкою відповідних урядів? Я радив їм ніколи не судити людей. Не кожен робить свій вибір самостійно і хтось вирішив шукати безпеки за кордоном, а хтось ні.
На завершення я скажу, що важливо планувати повернення. Більшість українців хочуть повернутися, і їм потрібні відповідні умови. Уряд має розробити політику, щоб заохотити людей повертатися безпечно та мати доступ до роботи тощо. Вони потрібні вам, щоб відновити Україну та знову бути разом.
Іван Косякін, Київ
Фото – Кирила Чуботіна