Велика війна в Україні й ядерний шантаж РФ: небезпечна стратегія Кремля
Сьогодні поговоримо про особливості війни, про особливості агресії, яку Україна відбиває вже понад два роки. Ця особливість не дає про себе забути не тільки нам в Україні, але й усьому світу. Йдеться про те, що Російська Федерація, яка напала на Україну, є ядерною державою.
З цього випливає багато додаткових чинників, про які варто час від часу згадувати. Але ми також бачимо, що сам агресор не забуває про це і не тільки нагадує всьому світу, що Росія є ядерною державою, але й використовує свій ядерний потенціал як шантаж, намагаючись чогось досягти такими діями.
Не маючи успіхів на полі бою, Росія починає раз за разом витягати з кишені залякування, які вже стали одним із додаткових елементів російської агресії.
Чому так відбувається, які загрози несе в собі статус Росії як ядерної держави, на чому базується стратегія ворога? Про що вони думають, коли діють таким чином, підриваючи основи безпекового балансу?
Причому ці погрози мають місце з регулярною частотою. Отже, не було сюрпризом, коли в черговому зверненні Путіна до депутатів федеральних зборів РФ ця тема знову була виголошена.
Важливо також, що напередодні щорічного звернення Путіна у Парижі відбулась Конференція високого рівня на підтримку України. Ця Конференція була не тільки ефективним зібранням, яке прийняло рішення про кошти на термінове придбання снарядів для Збройних сил України. Ця подія також позначилася тим, що президент Франції Макрон серед інших пропозицій назвав можливість направлення військових підрозділів на територію України. Очікувано така заява викликала різні реакції в багатьох столицях, але так само реакція на цю заяву містилася і в посланні Путіна.
Що в черговий раз сказав диктатор? По-перше, і це теж очікувано, він заявив, що війну, яка вже понад два роки йде в Україні, спровокував Захід. Ми вже звикли до цієї тези, яку російські пропагандисти і Путін озвучують постійно.
«Це не ми, їх там нєт», – ця теза лунає, щоб нагадати, що Росія веде війну проти Заходу, як вони вважають, і на цьому базується вся російська пропаганда сьогоднішнього дня.
Реагуючи на пропозицію Макрона, Путін сказав, що весь час на Заході щось вигадують і намагаються діяти проти Росії усіма доступними і не доступними засобами. І знову заявив, що весь світ знає, що такі дії реально загрожують конфліктом з використанням ядерної зброї.
Отже, нічого нового він не знайшов, як у відповідь знову експлуатувати тезу загрози ядерної війни. Прямі загрози такого роду з Москви лунають постійно і напевно ще будуть повторюватися.
Це при тому, що Міжнародний суд ООН ще в 1994 році визнав, що навіть загроза застосування ядерної зброї суперечить міжнародному праву. Але ми знаємо, що для Росії міжнародне законодавство це ніщо, і тому вона буде продовжувати діяти так само агресивно, шантажуючи світ ядерною зброєю.
Звідки це взялося і чому зараз світ і Україна раз за разом стикаються з таким ядерним шантажем.
Треба подивитися історію: звідки виникло протистояння, на чому базується глобальний баланс безпеки і чому цей баланс Росія намагається порушити.
Друга світова війна закінчилась двома важливими міжнародними конференціями, в Ялті в лютому в 45-го року і в Потсдамі, теж у 45-му році. На цих конференціях обговорювався світовий порядок після завершення Другої світової війни. І були домовленості, зокрема про створення Організації Об’єднаних Націй як головного органу, що об’єднує всі країни та має на меті підтримувати міжнародний мир і стабільність. За це мала відповідати Рада Безпеки ООН.
Отже, новий світовий порядок сформувався після Другої світової війни і базувався на протистоянні Сполучених Штатів Америки та СРСР. Розпочався період, який в історію увійшов під назвою холодна війна, що тривала аж до розпаду Радянського Союзу в 1991-му році.
Під час холодної війни якраз і відбулося створення ядерного балансу і формування системи поглядів на ядерну зброю та можливості її використання.
Якийсь час Росія не мала атомної бомби, вона отримала і провела випробування атомної зброї лише у 1949 році. Власне кажучи, це та межа, яка визначає, що у світовому устрої з’явився новий чинник, який далі буде мати значення весь час, поки існує ядерна зброя.
Період накопичення сторонами ядерної зброї тривав досить довго і досягнув такого рівня, що кількість ядерних боєзарядів з обох сторін головних власників ядерної зброї – Сполучених Штатів і Радянського Союзу, – що використання цих запасів призвело б до знищення всієї цивілізації як такої.
Отже, накопичення ядерної зброї досягло межі, коли далі треба було встановлювати норми, правила і порядки, оскільки світ ставав вкрай небезпечним. І це вже не була загроза конвенційної звичайної війни, навіть світової війни, за зразком Другої світової, але війни з катастрофічними, не поновлюваними наслідками. Тоді і виникли базові поняття, які і зараз лежать в основі ядерного балансу.
Це ядерний паритет, який базується на приблизній кількості ядерної зброї, якою володіють сторони, і цей паритет має зберігатися. Спочатку це відбувалося стихійно. Але з певного моменту дві наддержави — США і СРСР – почали домовлятися про рівні, які треба було поступово зменшувати, оскільки подальше накопичування ядерної зброї не мало сенсу.
За цей час були створені не тільки ядерні боєзаряди у великій кількості, але також удосконалювалися засоби їх доставки. Утворилися так звані ядерні тріади: міжконтинентальні ракети, бомбардувальники далекого радіусу дії і підводні човни, здатні нести і проводити пуски ядерних ракет.
Всі подальші кроки виходили з поняття, яке ніколи офіційно в доктринах не фігурувало, проте лежить в основі ядерного балансу – це поняття взаємного гарантованого знищення. Тобто у разі нанесення першого ядерного удару друга сторона мала достатню кількість і можливість засобів удару у відповідь, так званого удару масованої відплати. Отже, принцип взаємного знищення був одночасно і фактором, який стримував сторони від використання ядерної зброї.
На цих принципах була розроблена і фактично діє до цього часу політика стримування, коли ядерні держави намагаються проводити таку лінію, щоб стримувати своїх противників від застосування ядерної зброї. На принципі стримування сформувався той баланс, який прийнято називати стратегічна стабільність.
Після закінчення холодної війни, коли вже не стало Радянського Союзу, зникли всі елементи протистояння і протиборства двох супердержав, залишилася лише ядерна зброя.
Радянський Союз з припиненням свого існування втратив всі інші компоненти наддержави, крім ядерної зброї. Для пострадянської Росії і особисто для Путіна, це, як відомо, було найбільшою трагедією і несправедливістю: втрата лідерства, втрата можливості домінування у світі.
До певного часу після закінчення холодної війни були підстави сподіватися, що світ перейшов у інший вимір, коли загрози зменшуються і коли треба думати про те, як зробити цей світ кращим. І так і було до певного часу. Зокрема була створена рада НАТО – Росія. Росії було запропоновано партнерство з боку Європейського Союзу. Росія стала повноправним учасником всіх міжнародних процесів, була запрошена до засідань Великої сімки, і навіть якийсь час існувала Група 8.
Але це вже у минулому. Починаючи з сумнозвісної мюнхенської промови Путіна, світ перестав бути таким, коли можна було сподіватися на мирний розвиток. У Мюнхені у 2007 році Путін заявив, що ситуація, яка складається, Росію не влаштовує, Росія має повернути колишню велич і могутність. Власне кажучи, Путін відкрито проголосив свої наміри, а ще раніше почав розбудовувати воєнні спроможності і виношувати плани повернення, плани експансії Росії у глобальному вимірі.
Ці плани не могли бути реалізовані, як вважав і продовжує вважати Путін, без повернення сфер впливу. І головним чинником цих сфер впливу, в путінському розумінні, є Україна.
Саме тому в 2014-му році була анексія Криму, і саме тому розпочав Путін війну у 2022 році. Очевидно, що це не залишалося поза увагою світового співтовариства, лідерів світових держав. В Україні ми також бачили ці загрози не тільки після грузинсько-російської війни 2008 року, але й підготовку до анексії Криму, підготовку та зосередження військ у 2021 році, перед початком великої війни.
Очевидно, що з початком вторгнення в Україну головним чинником, у першу чергу для Сполучених Штатів, але також і для НАТО, була наявність у Росії ядерної зброї. Це змушувало будувати подальшу політику щодо підтримки України і щодо стримування РФ таким чином, щоб цей ядерний чинник весь час тримати в полі зору, щоб уникнути чи зменшити, по можливості, ядерну загрозу.
Зменшувати таку загрозу з кожним разом стає важче, оскільки шантаж ядерною зброєю з боку Росії перетворився на повсякденну практику. У таких умовах ядерний шантаж мав конкретні цілі і мав деякі результати. Чому? Тому що небезпеки є реальними, тому що з таким явищем весь світ зіштовхувався вперше. Вперше ядерна держава розпочала війну проти сусідньої неядерної держави з використанням усіх наявних засобів, крім ядерної зброї.
Як відповідати на це? Швидко приймати рішення було досить складно нашим партнерам і союзникам, тому ми й бачили затягування, відкладання рішень щодо надання Україні більш складних і сучасних систем озброєнь, щодо обсягів надання допомоги. щодо цілей, які переслідує Путін у цій війні, і цілей, які має Україна.
Наші цілі є прозорими і зрозумілими: звільнити територію України, повернути національний суверенітет над усією Україною в межах міжнародно визнаних кордонів. Цілі Путіна зовсім інші – не тільки підкорити Україну, не тільки повернути свій вплив на Україну, але також повернути минулі позиції Росії у світі.
Тому наявність ядерної зброї у РФ є тим чинником, який лежить в основі багатьох рішень і дій, які приймає російське керівництво, в т.ч. і шантажуючи Захід і Сполучені Штати ядерною зброєю.
Відомо, що попередження про такі загрози та ядерні погрози з боку РФ містилися вже в перших доповідях президенту Сполучених Штатів Байдену ще наприкінці 2021 року, коли накопичення військ на кордонах України стало тривожним і вже набувало обсягів і вигляду підготовки до повномасштабного вторгнення.
Якими були ключові сигнали в доповідях військових керівників Байдену, лідерам країн-членів НАТО, які були головні побоювання? Не дати можливості перетворити цю війну Путіна на ширшу війну, не дати конфлікту, як вони тоді вважали, вийти за межі кордонів України, не дати можливості втягнути НАТО в цю війну.
Це й було фактором стримування від надання більшої і швидшої допомоги Україні для відбиття агресора. Зрозуміло, що з плином часу, з розгортанням подій на фронтах, з усвідомленням, які загрози несе ця війна для Європи і світу, ситуація змінювалася.
Проте ядерна зброя нікуди не зникла, вона і далі продовжує бути в арсеналах Росії, більше того, за кожної нагоди Путін хизується і демонструє всьому світу, що ядерний потенціал Росії продовжує удосконалюватися і розвиватися. Він з якоюсь садистською насолодою згадує про нові типи ракет, всякі сармати, циркони, булави, кинджали, це є те, чим він любить вихвалятися, але це є і реальна небезпека, і реальна загроза.
Чому? Тому що крім слів є певні дії, ці дії застосовуються під час війни в Україні, і вони несуть пряму загрозу для ядерної безпеки.
Захоплення Запорізької атомної станції – це теж вперше в історії людства, і теж пряма загроза і пряме збільшення такої загрози, коли контроль над найбільшою в Європі атомною станцією захопив ворог на території сусідньої держави.
Як заявляли і Путін, і Лукашенк, частина російської тактичної ядерної зброї передислокована на територію Білорусі – це є ніщо інше, як експансія ядерної зброї і порушення певних норм, принципів і домовленостей, явних чи неявних, які існували в Європі і в світі.
Крім того, в 23-му році Путін оголосив, що Росія призупиняє участь у договорі про наступальні ядерні озброєння, це той договір у американсько-російських відносинах, який встановлює граничну кількість носіїв ядерної зброї і граничну кількість боєголовок. Це чергова демонстрація, проте демонстрація небезпечна.
Путін також відкликав ратифікацію Росією договору про всеосяжну заборону ядерних випробувань, це теж чергова погроза.
Такі події дали підстави СІПРІ (Стокгольмський міжнародний інститут дослідження миру), який щорічно видає свої аналітичні матеріали, вже у 22-му році констатувати, що у найближче десятиліття на світ чекає новий виток гонки ядерних озброєнь. А Ден Сміт, керівник цього інституту, заявив: «Доводиться констатувати, що ризик застосування атомної зброї зараз вищий, ніж будь-коли з часу закінчення холодної війни».
Варто також згадати в цьому зв’язку виступ міністра оборони Великої Британії Гранта Шаппса у січні ц.р. Британський міністр досить чітко і однозначно описав картину, в якій зараз живе світ. Зокрема, він звернув увагу на те, що до Росії і Китаю приєдналися нові союзники, які теж мають ядерну зброю – це Північна Корея, а також Іран, який має критично великі запаси збагаченого урану і знаходиться в кількох кроках від можливості створення власної ядерної зброї.
На думку Гранта Шаппса, це докорінно відрізняється від часів холодної війни, коли правила, писані чи неписані, були більш-менш погоджені, і учасники ядерного протистояння знали і розуміли, чого чекати один від одного. Зараз, констатує міністр оборони Великої Британії, ситуація інша, ми не впевнені в передбачуваності ситуації і не знаємо, нема ніяких гарантій, як буде діяти Північна Корея чи Іран.
Зараз ми бачимо, що Іран підтримкою своїх проксі, хуситів, збільшує хаос в Ізраїлі і в Червоному морі, а Північна Корея і Іран дають Росії засоби у війні проти України: ракети з Північної Кореї, безпілотники з Ірану.
Вони можуть піти далі, і в цьому є зовсім інший рівень небезпеки, в цьому є зміна, яка змушує Шаппса і нас разом з ним думати про те, що ера дивідендів від миру закінчилася, і почалася нова ера.
І ця нова ера не тільки в тому, що перестали діяти елементи системи глобальної та європейської безпеки. А головна небезпека в тому, що і принципи ядерного стримування не є вже такими стійкими, якими вони були за часів холодної війни і після того.
«Основи світового порядку розхитані до самого дна», – сказав у своєму виступі Грант Шаппс. І це дійсно так, а ядерний шантаж Росії – це також розхитування, створення нових загроз і небезпек.
Те, що робить Росія, можна вважати ескалацією заради досягнення якихось цілей. Один з наших дослідників, Олексій Їжак, охарактеризував це як ескалація заради деескалації, шантаж заради отримання якихось вигід, тимчасових або постійних.
Цей шантаж Росія використовує, хоча звинувачує традиційно в цьому Захід. Путін і його оточення постійно закидають Заходу, що його нібито втручання збільшує загрозу ядерної війни. Але насправді все абсолютно навпаки. Буквально днями в черговий раз рупор Путіна Пєсков заявив, що на Заході усі розмірковування про ядерну війну небезпечні тим, що відбувається рутинізація цієї теми, рутинізація теми ядерної загрози і ядерної війни.
Все правильно, крім одного – це не рутинізація, а путінізація ядерної загрози, і відбувається це не через дії Заходу, а через постійні погрози з Москви. Саме від Путіна, постійно і наполегливо йде вкидування теми ядерної загрози і лунають погрози щодо використання ядерної зброї. Буквально в той же день, коли Пєсков звинувачує Захід у використанні теми ядерної небезпеки, інша представниця роспропу, Захарова, заявляє: якщо в країнах Північної Європи з’являться ядерні об’єкти, вони стануть законними цілями у випадку війни між Росією і НАТО. Інакше як погрозою це назвати не можна.
Отже з розгортанням війни проти України певний етап в ядерній тематиці пройдено. Ядерний шантаж не спрацював, але ядерна зброя не зникла. І поки існує ядерна зброя – існує загроза її використання, особливо в такому крихкому світі, яким він є зараз. Особливо для нас, для України, коли іде війна на нашій території і коли нам потрібна допомога для того, щоб перемогти в цій війні.
Спроби Росії розхитати баланс безпеки – це засіб тиску. Наскільки цей тиск буде продовжуватися, ми вже бачимо і напевно ще побачимо. Той же самий Грант Шаппс сказав у своїй промові, що ми стоїмо на роздоріжжі.
Ми впевнені і будемо вірити, що наші союзники і наші партнери знають, куди йти. Вони обрали вірний шлях, шлях підтримки України, шлях до перемоги.
Тому будемо виходити з того, що і далі стратегія стримування буде дієвою, і далі стримувати шантаж з боку Росії є чим, світ знає, як на них реагувати.
А зараз Путіна стримує Україна, стримує на полі бою. І нам треба дати все, щоб можна було цілі – стримування і перемоги над Росією – досягти.
Ігор Долгов, український дипломат
Повну відеоверсію цього блог-проєкту дивіться на каналі Ukrinform TV
Читайте та дивіться й інші випуски проєкту "Блог Ігоря Долгова":
● Два роки Великої війни: чому партнери не стали союзниками
● Від Вільнюса до Вашингтона: Україна, НАТО, безпека
● Мюнхенська безпекова конференція: Мир через діалог
● Чи залишиться Європа з Україною без підтримки США
● Стривожена Європа готується до війни
● Рамштайн: від Контактної групи з питань оборони України до “коаліції коаліцій”
● Формула миру: вища математика геополітики. Перший Глобальний саміт миру замість Третьої світової
● БРІКС: Що по той бік «стіни» та з якої цегли її складено
● Державний тероризм. Шлях злочинця
● Що показав досвід нейтралітету Фінляндії і Швеції
● Геополітичний вимір Євросоюзу: Як змінюється ЄС і як на це впливає Україна
● Глобальний Південь: що це таке, як з цим жити і куди рухатися далі
реклама