Як Москва спекулює на темі теракту в «Крокусі» проти України (і не лише)

Звинувачення України

Заяви про «український слід» у теракті є абсолютно безпідставними, проте цілком очікуваними. Навісити на Україну тавро тероризму російська пропаганда намагається з самого початку своєї агресії у 2014 році. «Терор», нібито розв’язаний Києвом проти «народу Донбасу», став однією з головних ідеологем рашизму, а разом із тим – формальним приводом спочатку для визнання т.зв. «ЛДНР», а невдовзі й до повномасштабного нападу на Україну.

Поряд з тим, Москва наполегливо намагається пов’язати Україну з ісламським тероризмом. Звинувачення у зв’язках із партією «Хізб ут-Тахрір» стали приводом для переслідування корінного народу окупованого Криму: з 2015 року відбулося вже 17 хвиль арештів кримських татар. Репресивну кампанію проти киримли Москва ще й цинічно намагається використати для дискредитації України в очах міжнародної спільноти, розповідаючи про зв’язки кримських «терористів» з офіційним Києвом.

Також Росія системно «розганяє» фейки про «кавказьких терористів» у складі ЗСУ. Наприклад, нещодавно пропаганда оголосила «терористами» групу ічкерійських добровольців, які брали участь у рейді в Бєлгородську і Курську області. На особливу увагу  заслужив Рустам Ажиєв (Абдул Хакім аш-Шишані), який воював з росіянами ще на Кавказі, а пізніше приєднався до антиасадівських сил у Сирії. Після теракту у «Крокусі» відповідний наратив отримав додатковий імпульс.

Тема «українського тероризму» – в ісламському чи будь-якому іншому варіанті – вкрай потрібна Москві для відволікання уваги світу від власних злочинів, які вчиняються проти цивільного населення України вже ціле десятиліття. Держава-терорист, що звинувачує свою жертву в тероризмі – це фірмовий кремлівський цинізм.

Після теракту в «Крокусі», у Росії з’явилася опція поновлення діалогу із Заходом під приводом спільної боротьби з ІДІЛ. Тільки один цей факт руйнує кремлівську конспірологію про «український слід», адже в чому справді зацікавлений Київ – так це в збереженні та посиленні міжнародної ізоляції держави-агресора.

Не виключено, що Кремль лише чекає моменту, щоби простягнути візаві «руку помочі» й таким чином посилити свої дипломатичні позиції. Днями у Франції оголосили найвищий ступінь терористичної загрози – таких заходів вживають, коли напад вже стався або його перспектива вважається неминучою. Саме такої нагоди, скоріш за все, й очікують у Москві. А тим часом російська машина дезінформації посилено намагається викликати у західної аудиторії якомога більше емпатії, виставляючи Росію «країною-жертвою». Водночас «жертва тероризму» не відволікається від свого улюбленого заняття – ракетного терору проти українців.

Це не новий трюк Кремля: саме так Путін вчинив після 11 вересня 2001 року, нав’язавши себе Сполученими Штатами в якості «друга» у боротьбі з міжнародним тероризмом. В той час росіяни жорстоко зачищали Північний Кавказ, знищуючи як «терористів» збройний спротив окупації. Аналогічним чином Путін діяв і під час інтервенції в Сирію. Переслідуючи власні геополітичні інтереси, як-от порятунок деспотичного режиму Башара Асада, Москва позиціювала себе союзником у боротьбі з ІДІЛ.

Втім називати Кремль послідовним противником терористів-джихадистів не доводиться. Росія підтримує режим Талібану в Афганістані та демонстративно прийняла делегацію ХАМАС після того, як світ облетіли кадри різанини на фестивалі NOVA і в прилеглих кібуцах в Ізраїлі у жовтні 2023 року. Не кажучи вже про культивування на державному рівні антисемітизму, яке довело до справжнього погрому в Махачкалі. Є в у Росії також антисемітизм «на експорт»: у листопаді 2023-го у Франції заарештували подружжя нелегалів з Молдови, яке на замовлення російських спецслужб малювало зірки Давида на будівлях у 14-му окрузі Парижа.

Мобілізація та внутрішні репресії

Москва гарантовано використає (і вже використовує) теракт у «Крокусі» для внутрішнього вжитку. Насамперед йдеться про нагнітання страхів перед терактами, що як очікується, сприятиме новій консолідації російського суспільства навколо Путіна. Власне, саме підриви житлових будинків у Москві, Буйнакську і Волгодонську у вересні 1999 року сприяли сходженню Путіна до влади. По-справжньому тодішні теракти не були розслідувані, що додає переконливості версії про причетність до вибухів російських спецслужб. Цю версію й досі метафорично називають «Рязанським цукром»: підриву житлового будинку в Рязані вдалося запобігти, зловмисників схопили, але ними виявилися співробітники ФСБ. Тоді чекісти розповідали про «навчання», а в мішках замість вибухівки був нібито цукор.

Хай там як, цього разу брудну роботу взяла на себе «Ісламська держава» – і у Кремлі зроблять все для того, щоб обернути трагедію на користь режиму. Вже навесні Росія планує чергову хвилю мобілізації – і варто очікувати, що для стимулу пропаганда вдаватиметься до «антитерористичних» акцентів.

Втім, теракт у «Крокусі» може допомогти Кремлю і в роботі над іншими завданнями. Вже зараз у Росії розкручується антитаджицька істерія. Таджикистан – найбідніша країна Центральної Азії, вихідці з якої є традиційними трудовими мігрантами у РФ. Там вони вже давно піддаються системній дискримінації: етнічній, економічній, суспільній. Тепер Москва має зручну нагоду нацькувати росіян на «внутрішнього ворога» в особі безборонної таджицької громади, що є класичним прийомом фашистських і подібних їм режимів. Публікуючи шокуючі кадри, на яких катують підозрюваних з «Крокусу», пропаганда вже дала команду «Фас!».

Але даремно вважати, що погіршення свого становища відчують лише мігранти та російські мусульмани. Після теракту в «Крокусі» «злий клоун» Путіна Дмитро Мєдвєдєв прямо закликав до вбивств і тих, хто причетний, і тих, хто співчував. А у керівній партії «Єдина Росія» пообіцяли опрацювати питання повернення смертної кари. Дотепер мораторій на смертну кару – було чи не єдиним з того, що відрізняло Росію від типових фашистських режимів. І наразі склалися всі умови, щоб і це «прикре недопрацювання» було усунуте.

Отже, Москва гарантовано спробує витиснути з теракту у «Крокусі» максимум для себе користі. Наскільки ці спроби будуть успішними, покаже час. Але точно можна стверджувати, що кінцева мета Росії полягає не в зменшенні терористичної загрози у світі, а навпаки – у створенні більш комфортних умов для того, щоб продовжувати власний терор, насамперед – проти України.

Матеріал підготовлено редакцією «Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки» для сайту Укрінформу