Американські компанії, недержавні організації та приватні особи продовжують надавати гуманітарну допомогу Україні, хоча її потоки за час повномасштабної російської війни змінилися і кількісно, і якісно. Як і чому американці допомагають українцям? Чого нині найбільше потребує Україна? Як здійснюються поставки з-за океану? Розмовляємо про це з Олексієм Прокопенком – керівником американського фонду HUCUS, що спеціалізується на збиранні та доставці гуманітарних вантажів в Україну.

НА КОРАБЕЛЬ ЩЕ НЕ ЗІБРАЛИ, АЛЕ ЦІЛИЙ ПОТЯГ УЖЕ ВІДПРАВИЛИ

- Олексію, бачу, з 1 липня фонд змінив офіційну назву: раніше ви називалися Центром допомоги Україні у США, тепер – HUCUS. Що стоїть за зміною вивіски?

- HUCUS – це абревіатура від Help Ukraine Center US. Ми просто оптимізували назву, аби її було зручніше використовувати, крім того, наш фонд поєднує різні напрямки роботи. Help Ukraine Center розвивався як гуманітарна лінія. Але ми працюємо з культурними програмами, з інформацією, частково з адвокацією та різними іншими ситуативними проєктами, спрямованими на підтримку України.

- Два роки тому ти казав, що мрієш зібрати цілий корабель необхідної гумдопомоги. Чи вдалося досягти цього?

-  На корабель ще не зібрали, але цілий состав із 35 контейнерів уже маємо. Тобто повний потяг найнеобхідніших товарів для України ми вже відправили. Звичайно, це не так багато, як би нам хотілося, але ми певною мірою змінили філософію – працюємо не так над кількістю, як над якістю.

- Що це означає?

- Коли розпочалася війна, то з Америки в Україну йшло все підряд: сміттєві пакети, пластикові стакани, медичні маски… Зараз потреба в таких товарах відпала, і за кількісними показниками ганятися немає сенсу. Ми перейшли на більш адресну, спеціальну допомогу.

- Перед тим, як заглибитися в це, нагадай, будь ласка, як загалом здійснюється вся ця логістика?

- Ми виконуємо роль неприбуткового логістичного оператора, який доправляє гуманітарні вантажі Україні. Звичайно, через нас іде лише частина того, що надсилають Сполучені Штати. Є також інші організації та фонди – і разом з ними ми продовжуємо утримувати рівень допомоги на гідному рівні.

- Чи відомо загалом, скільки гуманітарних вантажів надходить зі США?

- Це дуже важко порахувати, адже багатьма з них займаються комерційні компанії, тобто переправляють гумдопомогу за гроші. Ми ж надаємо послуги тим організаціям, котрі не мають можливостей оплатити доставку, або ж відправляємо їх від свого імені.

- А за який рахунок здійснюєте перевезення?

- Уся логістика здійснюється за рахунок поєднання фандрейзингових коштів, які ми збираємо самостійно, співпраці з організацією Help Ukraine у Польщі, а також залучення українських компаній, які частково оплачують доставку.

- Розкажи, як це все відбувається на практиці.

- Для того, щоб працювало усе «плече» гуманітарної логістики, треба вибудувати всі його складники: місцеві перевезення – у межах США, переправлення через океан і по Польщі на склад у Хелмі, розподіл по Україні.

Америка – величезна країна. Наприклад, у Колорадо, Міннесоті чи Арізоні – у будь-якому штаті – є вантаж, який треба відправити до Львова. Для цього він має насамперед потрапити на один із двох наших складів у Нью -Джерсі.

Тож ми маємо домовитися з транспортними компаніями, які перевозять товари траками, часом використовуємо залізницю.

Далі на складі ми розподіляємо вантаж, формуємо морські контейнери. Ми вже знаємо, хто конкретний отримувач кожної палети, яка йде від нашого фонду, тобто конкретне відділення нової пошти, ім’я, номер телефону отримувача чи організацію, – що дає нам змогу верифікувати кожного адресата, щоб виключити будь-які зловживання.

Далі вантаж прямує морським шляхом з порту Елізабет у Нью-Джерсі до Німеччини, порту Гамбурга. Там ми маємо пересадку й проходимо митний скринінг вантажу. Далі наші контейнери завантажуються на інше судно, яке прямує до Гдині у Польщі. А звідти довозиться по суші на наш склад у Хелмі, де його забирають вантажівки Нової пошти, яка доставляє вантажі до дверей отримувачів України.

- Скільки часу йде на доправлення ваших контейнерів до українських адресатів?

- Від одного до трьох з половиною місяців.

Кожному вантажеві присвоюється певна категорія. Термінові вантажі переправляються швидше – за допомогою авіаперевезень. Наприклад, холодильники для крові, які потрібні негайно.

Уже зараз ми прогнозуємо, яка допомога буде затребувана взимку й готуємося, аби врахувати час доставок. Нескладно здогадатися, що це будуть, наприклад, електрогенератори.

ХОЧЕМО ВИБУДУВАТИ ІНСТИТУЦІЮ, ЯКА ДОПОМАГАТИМЕ УКРАЇНІ Й ПІСЛЯ ВІЙНИ

- А як ви дізнаєтеся, що в якомусь штаті хто хоче переправити допомогу Україні? Вони самі на вас виходять, чи ви їх знаходите?

- Нас знають, про нас багато хто чув. Це, по суті, сарафанне радіо... Люди переказують одне одному, що є такий фонд HUCUS, який допомагає доправляти вантажі. До нас, як правило, звертаються ті організації, які не мають коштів на логістику.

- Чи є якісь прагматичні міркування, навіщо вони це роблять? Тобто – їм вигідно надавати гуманітарну допомогу, скажімо, через зменшення податкового навантаження, чи вони це роблять, так би мовити, зі власне гуманітарних міркувань?

- І те, й інше… Але коли ми чуємо наративи про те, що світ втомився від війни, то я відповідаю на це так: світ, може, і втомився від слова «війна», але світ не втомився допомагати Україні.

І наше завдання – підтримувати контакти з компаніями, донорами, людьми, які не втомилися допомагати Україні. У їхніх мотивах я вбачаю відданість і послідовність…

Якщо два роки тому вони сказали, що допомагають Україні й боротимуться з нею до кінця, а через три місяці забули про волонтерство, пожертви, допомогу, то ці люди зникають з мого поля зору. Я і моя команда налаштовані на тривалу роботу, яка буде так само затребувана й після завершення війни. Адже допомога Україні – це довготривалий процес.

Ми ставимося до нашої роботи не просто як до волонтерства, а хочемо вибудувати інституцію, яка допомагатиме країні роки.

Тобто волонтерський проєкт – це круто, класно, вчасно: зібралися, зробили, розбіглися. Але ми хочемо розробити структуру, яка би сьогодні допомагала Україні терміновими вантажами, а в майбутньому – долучилася до її відбудови.

- Хто ваші головні донори й споживачі допомоги? Які зараз у вас пріоритети?

- З Америки можна доправляти все, що завгодно – від одягу, ковдр до сухих пайків і води. Але те, що зараз гостро потребує, скажімо, населення Гази чи Гаїті, в Україні не має попиту. І, зрештою, критичною гумдопомогою у прифронтовій зоні займаються потужні міжнародні організації, передусім ООН.

Для нас сьогодні визначилися такі пріоритети: медичне обладнання для шпиталів, де лікуються поранені, речі для дітей, специфічні засоби гігієни.

Але час від часу до нас звертаються донори з проханням передати в Україну вантажі, які насправді не є затребуваними.

Ми вирішили, що не відмовлятимемося від цих вантажів. Бо розуміємо, що є й інші країни світу, яким вони потрібні. І завдяки нашій комунікації ми від імені України можемо передавати їх, наприклад, країнам Африки.

- А що це можуть бути за вантажі?

- Та багато що… Наприклад, спеціальні гелеві пакети, які використовують для заморожування та охолодження продуктів або в медицині... В Україні їх може бути достатньо, а в Африці на них величезний попит. Або, скажімо, Україні не потрібні вологі серветки у великих кількостях, а на Філіппінах вони конче необхідні. Тож ми готові передати ці речі країнам, які їх потребують і таким чином допомагаємо не тільки Україні, а й іншим державам.

- Ти назвав серед пріоритетів речі для дітей. Про що йдеться?

- Якраз, користуючись нагодою, хочу подякувати одному донору в Америці. Це Наталія Кофман – уродженка Миколаєва, яка, почувши про наш проєкт, передала нам багато вантажів. Із останнього – це цілий контейнер спеціальних розвивальних ігор на суму близько 300 тис. доларів, який ми передали благодійному фонду «Діти героїв». Щойно він дійшов до отримувача.

Як відомо, цей фонд опікується більш як 9 тис. дітей, котрі втратили одного з батьків під час повномасштабного російського вторгнення.

Ще пані Наталія надала контейнер дитячих роликів і скейтів. Ми розподіли їх дітям українських залізничників. Тому що знаємо, яку роль залізничники відіграли в перші дні війни під час евакуації цивільного населення із зон бойових дій. Ми передали цей контейнер Профспілці залізничників і транспортних будівельників України, яка, у свою чергу, передала ролики та скейти дітям мобілізованих батьків, або тим, у кого батьки загинули.

- Чи маєте донорів, з якими співпрацюєте на постійній основі?

- Звісно… Наприклад, фонд Matter. Це наш постійний донор, розташований у штаті Міннесота, з яким ми підписали угоду два роки тому. Він допомагає шпиталям різним медичним причандаллям. Це можуть бути хірургічні інструменти, апаратура, стерилізатори, спеціальні витратні матеріали тощо.

Діапазон усього, що отримують наші лікарні, великий. Наприклад, бостонський дитячий госпіталь надіслав медичне обладнання в лікарню в місті Арциз Одеської області.

Нашим постійним партнером є організація Project Cure в Денвері штату Колорадо. Ми дістали від них спеціальні аптечки.

Компанія Delta, що спеціалізується на виробництві медобладнання, надає нам холодильники для крові, які використовуються на передовій евакуаційними бригадами для збереження життя бійців.

- Тобто донатити можуть і організації, і компанії, й приватні особи?

- Так. От сьогодні нам на пошту надіслав запит чоловік, який хоче задонатити спеціальне медичне обладнання від свого імені… Просто американець, який знає про нас і хоче допомогти, як може.

Можу сказати з певністю, що американці допомагають переважно не з якихось прагматичних міркувань. Ідеться не про гроші чи пільгове оподаткування, а про солідарність з українським народом, зі звичайними українцями, які героїчно відвойовують свою землю. І про відданість демократії та спільній боротьбі проти ворога.

УСІ УКРАЇНЦІ ЗА КОРДОНОМ МАЮТЬ ДОПОМАГАТИ СВОЇЙ КРАЇНІ ЩОДНЯ, ЯКЩО МРІЮТЬ ПОВЕРНУТИСЯ ДОДОМУ

- А якщо скласти уявний графік вашої активності за ці два роки, то як би він виглядав?

- Навіщо уявний графік, коли є реальний. У 2022 році ми відправили вантажів на 4,2 млн доларів, у 2023-му – на 5,4 млн, цього року очікуємо 7,1 млн. До 2027 року плануємо довести цей показник до 21 млн доларів. Українські волонтери та організації у США – не лише наш фонд – активно працюють над залученням допомоги, придумують нові способи взаємодії з компаніями, приватними донорами, громадами, щоб підтримка України не спадала.

Хотілось би подякувати колегам по цеху, українським та американським організаціям за співпрацю з нами, за допомогу Україні. Усім, хто збирає необхідні речі, привозить бійців на лікування, закуповує дрони, адвокатує, відстоює інтереси країни перед американськими законодавцями.

І хочу закликати всіх українців за кордоном, буквально кожного, хто має український паспорт чи почувається українцем, щодня робити щось для нашої перемоги. Донатити, якщо не гроші, то час, що не менш важливо – наприклад, допомагати волонтерським організаціям.

Хочу попросити всіх, хто прочитає це інтерв’ю, пам’ятати: як з миру по нитці, то голому сорочка.

Бо якщо відсиджуватися десь за кордоном, то потім, може, й не буде куди приїхати. Треба єднатися й вибудовувати систему допомоги Україні – а не кидатися від якоїсь однієї жахливої події до іншої… У кожній родині має бути традиція допомагати своїй країні – ресурсами, часом, якщо ви справді мрієте повернутися й бачити Україну квітучою і незалежною.

- А як ти гадаєш, що може змінитися у вашій роботі в разі зміни влади після цьогорічних виборів у США?

- Не знаю, як тоді розгортатимуться події. Але думаю, що якби до влади прийшли республіканці, то вони діяли б навіть більш агресивно, і на полі бою, можливо, допомагали б нам більш активно.

Але це складно передбачити…

З другого боку, може, вони масово перевірятимуть допомогу, яка йтиме через фонд або взагалі блокуватимуть її. Це неможливо спрогнозувати.

Проте я знаю одне: Росія для Сполучених Штатів є стратегічним ворогом. І те, що роблять українці, має бути підтримане здоровим ядром республіканців. Серед них дуже багато нормальних людей, а ті, що виголошують якісь безумні ідеї, – у меншості.

- Ти багато років мешкаєш у США, активно спілкуєшся з нашими дипломатами. Як би ти оцінив роботу української дипломатії?

- Не знаю, наскільки коректно мені давати оцінки, але це люди, які перебувають на своїх посадах день і ніч. Часом ми не дуже розуміємо їхню роль, бо це ж не районна рада чи жек, куди українці приходять вирішувати свої питання... Українські дипломати працюють у складних, стресових умовах. Тут, у Штатах, вони умудряються охоплювати і український, і американський часові пояси. Не знаю, коли вони знаходять час для сну. Для мене це завжди було загадкою.

Не хочу бути пафосним, тож передам оцінку інших людей. Якось я був на одній події, і біля мене стояла група дипломатів зі Швейцарії, Великої Британії і ще якоїсь країни Північної Африки. Так ось швейцарець сказав, що українські дипломати за останні роки показали світові, що старі дипломатичні норми й устої треба змінювати. Українські дипломати продемонстрували, як треба будувати активну дипломатію – робити все, щоб рятувати, відстоювати свою країну, залучати допомогу, гуртувати союзників.

Якщо у світі так думають про українських дипломатів, то це, гадаю, гарна оцінка.

Володимир Ільченко, Нью-Йорк