Нерівний обмін бранців Кремля на російських кілерів і агентів
Ну от і відбувся обмін ув’язненими між Росією та країнами Заходу. Про нього було відомо, напевно – останні дні, принаймні цього тижня. А більш обережні розмови про можливість такого обміну велися давно.
Звільнення політичних в’язнів – завжди позитивна новина. З іншого боку, це не привід для ейфорії, в усякому разі в Україні. Про нього треба говорити з холодною головою. Подібний обмін, безпрецедентний по своїй складності та кількості залучених сторін, надає багато підстав для обговорення. Зупинимося на кількох, найбільш важливих для нас.
КУРС ОБМІНУ – 16 НА 8. РОСІЯ ЗА ПОТРЕБИ ЩЕ НАБЕРЕ
Перш за все подивимося на списки тих, кого власне обміняли.
Росія звільнила та видала Заходу 16 осіб. У більшості це російські громадяни: журналістка татаро-башкирської служби Радіо Свобода Алсу Курмашева (крім російського громадянства має американське); опозиційні політики Володимир Кара-Мурза (крім російського має британський паспорт), Ілля Яшин, Андрій Пивоваров; колишні голови штабів Навального Лілія Чанишева, Ксенія Фадєєва та Вадим Останін; співголова «Меморіалу» Олег Орлов; а також художниця Саша Скочиленко. Серед обміняних – двоє американців: журналіст The Wall Street Journal Еван Гершкович і колишній американський морський піхотинець Пол Уїлан. Також звільнені німецькі громадяни: наймолодший засуджений у Росії в справі про держзраду Кевін Лік, політолог Демур (Дітер) Воронін, велоактивіст Герман Мойжес (всі троє крім паспорта ФРН мають і російський), турист Патрік Шебель, Ріко Крігер, засуджений у Білорусі до страти.
Отже, бачимо надзвичайно строкату картину за громадянством та підданством – представники чотирьох країн. Щодо юридичного боку справи, то майже в усіх випадках це були політичні натужно замовлені справи (та вироки) з метою зібрати «обмінний фонд».
Хто ж повернувся внаслідок обміну в Москву? Це кілер, шпигуни та шахраї. Західні країни погодилися видати вісім типів такого типу. Найбільш цінний путінський кадр – кілер Вадим Красіков, засуджений до довічного ув’язнення в Німеччині. Далі – четверо шпигунів. Російське шпигунське подружжя Артем та Анна Дульцеви були видані Словенією (з ними повернулися і двоє їхніх малих дітей). Вони працювали в Любляні під прикриттям, видаючи себе за аргентинську пару. Агент ГРУ Павел Рубцов, що прикидався іспанським журналістом, був затриманий на польсько-українському кордоні й надалі утримувався Польщею. Співробітник Арктичного університету Тромсе Міхаіл Мікушин був обвинувачений у шпигунстві в Норвегії. І ще троє обміняних видані зі Сполучених Штатів – хакери Роман Селезньов і Владислав Клюшин, а також контрабандист військовою продукцією Вадим Конощонок (він був схоплений в Естонії).
ЗАХІД: СКЛАДНІ ПЕРЕГОВОРИ ТА ВМІННЯ ОБ’ЄДНАТИСЯ
Що найбільш очевидно показав цей обмін? Протистояння двох сторін: Росії (разом з її меншим партнером Білоруссю) та Заходу.
Скільки разів доводилося чути від надто ретельних науковців-гуманітаріїв (особливо до початку Великої війни), що в реальності ніякого «Заходу» не існує. Є набір різних країн, у яких частково перетинаються інтереси, проте й відмінностей дуже багато. Але подивіться, для прикладу, на цей обмін – яка інтернаціональна компанія тих, кого виміняли. І ще більш різнобарвна – тих, хто надав захоплених російських агентів для цього. Це не тільки США та Німеччина (як часто кажуть у ЗМІ), а й також Словенія, Польща, Норвегія, певною мірою Естонія.
Уявіть собі, які складні та довгі мали бути переговори задля того, щоб узгодити інтереси стількох сторін і привести все до одного знаменника. Зараз оприлюднюється інформація, що найскладніше було в ФРН, бо там була потреба звільнити найбільш епатажну та вагому для Путіна фігуру, що призводило до жорстких суперечок у правлячій коаліції (тому й те, що серед обміняних так багато власників німецьких паспортів, не є випадковим, в існуючих умовах інакше й бути не могло). Та й у США – Трамп не оминув можливості атакувати адміністрацію Байдена, як тільки стало відомо про цю подію («Я повернув багатьох заручників і не дав за це іншій країні нічого!»). Аргументація, її достовірність при цьому не такі й важливі, головне – будь-як зачепити суперників…
Але подібні розбіжності – будні демократії. Більш важливим є показовий приклад вміння західних країн об’єднуватись і діяти спільно. Як у часи холодної війни, коли подібні обміни були такими ж гучними.
ПУТІН: «ДАХ» І «ОТЕЦЬ РІДНИЙ» ДЛЯ ВБИВЦЬ І ШПИГУНІВ
Не менш очевидними є й негативні сторони цього обміну. Це поганий приклад на майбутнє.
У московському аеропорту Внуково обміняних кілера, шпигунів і шахраїв зустрічали люди того ж типу, але більш високого рангу: сам диктатор Путін, голова служби зовнішньої розвідки Сергій Наришкін та міністр оборони РФ Андрій Бєлоусов. Зустріч проходила в старому, доброму стилі ЦК КПРС – з червоною доріжкою та почесною вартою. Що не дивно, адже літак прибув до Внуково-2, де обслуговуються саме урядові рейси.
Таким чином кремлівський диктатор показав себе надійним «дахом», «отцем рідним» для вбивць і агентів. Він надіслав сигнал усім таким: «Не бійтеся ніяких довічних ув’язнень, робіть усе, що накажу. А далі я прикрию». Як ми бачили, Європа і так перебуває під регулярними диверсійними атаками Москви. Після цього обміну менше їх не стане.
Обмін також показав просто катастрофічний рівень асиметрії між демократіями та диктаторською країною. Спецслужби, контррозвідки західних країн працюють, вишукуючи російську агентуру та юридично коректно показуючи її провину, доводячи це в суді. А от Росія може арештувати будь-кого будь-коли. І надалі політично вмотивоване правосуддя завжди прийме рішення, потрібне владі. Тому можливості для поповнення «обмінного фонду» з російського боку – невичерпні.
Це також переконливо показує терористичний характер російської влади, яка давно вже поставила на потік процес взяття заручників.
ПЕРЕГОВОРИ ПОЧИНАЛИСЯ З НАВАЛЬНОГО. І ЦЕ ВІДЧУВАЄТЬСЯ
Не є секретом, що обмін, який цієї ночі завершився, починався колись як обмін у першу чергу Олексія Навального. На кого? Звісно, на найбільш потрібну Путіну фігуру – кілера Красікова. І вже у доповнення до цього розглядалися інші персони, як з російської, так і з західної сторони.
І от у перебігу таких переговорів з путінського відома головному фігуранту обміну Навальному в колонії були створені такі умови, що він помер (або ж просто був убитий). Але переговори продовжилися. І за пів року обмін усе одно відбувся. Для Путіна з його людожерською логікою це стало певною моральною, точніше аморальною перемогою.
Обставини, за яких починалися ці переговори, призвели до особливого акценту і в прикінцевому результаті – як у страткомівському поданні такої гучної події, так і в наборі персон для обміну… І далі ми ступаємо на слизьку доріжку, бо обговорення кандидатур для обміну (чому ті, а не ці) виглядає дещо некоректно, часом – цинічно. Та все ж спробуємо порозмірковувати на цю тему.
Тих, кого звільнила Росія, можна об’єднати в чотири групи: 1) німецькі громадяни; 2) американські громадяни; 3) найбільш відомі ув’язнені російські опозиціонери, правозахисник і активістка, 4) соратники Навального по ФБК. На згадку від початкових обставин переговорів залишилось і підкреслювання особливої ролі навальненців (що показує, наприклад, дзвінок Камали Гарріс Юлії Навальній).
При цьому сама подія мала узагальнений заголовок «російські політв’язні – на російську агентуру». З прямим відсиланням на часи холодної війни. (Цікаво, що коментатори іноді чомусь згадували вигнання – не обмін – Олександра Солженіцина. З іншого боку, спасибі їм за це, бо на початку тижня вдова письменника Наталія Солженіцина якраз отримала від Путіна черговий орден. Так була актуалізована сумна символіка імперського російського опозиціонерства).
ГУМАНІТАРНО-ПОЛІТИЧНИЙ ПОДАРУНОК РОСІЙСЬКІЙ ОПОЗИЦІЇ
Тобто, як не крути, в ході цього обміну склалася схема такого протистояння «Захід + російська опозиція» vs «Путін-Росія». І такий москвоцентричний погляд також виглядає прямим і некритичним наслідуванням світосприйняття часів холодної війни. Не дивно, що окремі представники білоруської опозиції вже поставили риторичне запитання: а чому в обмін не попав ніхто з білоруської опозиції? Ми також можемо модифікувати його: а чому ніхто з українських політв’язнів у Росії?
А тому складається враження, що для демократичних країн це від самого початку були різні кейси. Окремий великий кейс – підтримка держави Україна – фінансова, політична, дипломатична, військова. Далі ж у межах цієї підтримки Україна сама має займатися своїми політв’язнями і військовополоненими у РФ, з огляду на свої можливості збирання свого «обмінного фонду».
А великий обмін, що стався, в якому були переплетені різні групи – німецька, американська та дві російські – розглядався як своєрідна гуманітарно-дипломатична допомога саме російській опозиції. Для підняття її бойового духу, що упав як не до нуля, то десь близько. При цьому велика увага, інерційно приділена саме навальненцям, обезголовленим смертю свого лідера, видається або помилковою, або технологічно піарівською. Тобто розрахованою на свою ж західну аудиторію, для якої Навальний (нехай і покійний) залишається поки що найбільш яскравим брендом. А історія про вдову, яка ще помститься за чоловіка, – гарною казкою. Дарма, що не реалістичною, але такою, в яку хочеться вірити.
А що нам із того?.. Просто порадіємо за 16 людей, звільнених з-за російських грат. Окремо подякуємо тим із них, хто попав туди саме за те, що казав правду про український спротив російській агресії. І… І все.
Тому що ніяких вагомих наслідків у цієї гучної та ефектної події не буде.
Олег Кудрін, Рига
Фото: @POTUS
