Боротьба за медалі закінчилася, а за пост президента МОК почалася
Швидко промайнула Паризька олімпіада, і настав час підбивати її підсумки. У різних аспектах, зокрема й щодо того, як попрацювали на цьому напрямку російська політика, дипломатія та пропаганда, що діють злагоджено, в унісон. Два тижні тому ми вже розбирали це в матеріалі «Російські атаки на Олімпіаду в Парижі – “словом і ділом”». Тепер продовжимо й закінчимо тему.
Крім того, треба дивитися вперед, що буде в олімпійському русі далі. А тут найважливіше та найближче – вибори нового президента МОК. Країна-агресор, для якої спорт, зокрема олімпізм, є важливою частиною всеосяжної пропаганди, уже почала активну роботу на цьому напрямку.
КЕРОВАНА КРЕМЛЕМ РОБОТА «МАТРЬОШКИ» ТА «ДВІЙНИКА»
У перший же тиждень Олімпіади-2024 джерела розповіли журналістам про невипадковість, планомірність російських атак на цей супертурнір. Олексій Громов, який відповідає в адміністрації президента РФ за нагляд над ЗМІ, так пояснив головний принцип роботи: «Якщо Росію не пустили на Олімпійські ігри, треба показати, що нам і не варто було туди їхати».
Спочатку головними темами нищівної критики, точніше – поливання брудом – стало смакування традиційних для таких масштабних подій епізодичних логістичних проблем – з транспортом, з доставленням їжі тощо (часто не реальних, а вигаданих). Плюс підкреслена увага до ріки Сена, на якій проходила значна частина церемонії відкриття, а також дальні запливи олімпійського турніру. Крім того, з часом виокремилася особлива, дійсно топова тема – алжирська боксерка Іман Хеліф, яка має підвищений рівень чоловічих гормонів. У неї російська сторона вчепилася, як собака в кістку. (Про цей сюжет надалі поговоримо окремо).
Пов'язані з російською владою мережі дезінформації «Матрьошка» та «Двійник» активно працювали на (анти)олімпійському напрямку в X, колишньому Twitter, з осені 2023 року. А з початком турніру вони отримали нові, свіжі приводи для інсинуацій. Нібито спонсори змагань масово розривають контракти з організаторами через «скандальну церемонію відкриття»; ніби вболівальників на трибунах домальовують нейромережі, бо після все тієї ж церемонії відкриття глядачі почали «масово здавати квитки». Були й більш політично акцентовані фейки – мовляв, WADA замовчує результати допінг-проб українських спортсменів, ба більше – Ізраїль буцімто готує «криваву провокацію під час Ігор».
Останнє стало своєрідним підтриманням фейково-пропагандистської рівноваги з попереднім відео, яке поширювалося в Х та Telegram напередодні відкриття Олімпіади і стало вірусним. На ньому чоловік у масці-куфії та з палестинським прапором, який розмовляє арабською, обіцяє, що «ріки крові потечуть вулицями Парижа» через підтримку Ізраїлю Францією та допуск ізраїльтян до участі в Іграх. Центр аналізу загроз Microsoft, дослідивши відеоролик, дійшов висновку, що це робота групи Storm-1516 , пов'язаної з російським пропагандистським Агентством інтернет-досліджень (хто забув, це така гучна офіційна назва «пригожинських тролів»).
РОЗГЛЯД СПРАВИ АЛЖИРСЬКОЇ БОКСЕРКИ В РАДБЕЗІ ООН? ТАК
Цікава деталь також полягає в тому, що в межах цього доведеного зверху завдання в окремих випадках допускалася деяка розбіжність думок (замінник свободи слова в умовах диктатури). Наприклад, дозволялося подискутувати на тему, як ставитися до росіян, що пройшли жорсткий відбір, як турнірний, так і людський (щодо неучасті в підтримці російської агресії), були допущені до Олімпіади й не відмовилися від участі в ній.
Офіційна, ідеально правильна точка z-зору полягала в тому, що це якщо й не покидьки, то не дуже хороші люди, на яких не треба звертати уваги. Натомість ліберальна фронда, характерна найперше для спеціалізованої спортивної преси, казала, що це теж «гордість Росії». Але в головному (список тем дивись вище) різнобій був неприпустимий.
Передовсім мовлене стосується теми «мужик побив жінок». Це, як легко зрозуміти, про алжирську олімпійську чемпіонку з боксу Іман Хеліф. Рівень зацикленості російської сторони на цій темі вражає. Під час інтерв’ю з боксерами, тренерами для російських журналістів було обов’язковим запитувати, що вони думають про цей випадок. І ті починали ледве не плюватися в мікрофон, кривлячись від огиди: «Це мерзенно, вона не має права виступати», «Абсолютно огидне видовище».
Своєю чергою королева Марго російської пропаганди, директорка Russia Today Симоньян почала на цьому прикладі гнівно викривати феміністок, мовляв, як же так – дозволяють чоловікам бити жінок! Ну, вона хоча б обійшлася без відвертої лайки. А топпропагандист Соловйов просто крив матюками відповідального працівника оргкомітету, який насмілився коментувати ситуацію з алжирською спортсменкою.
Та й це все ще дрібниці, оскільки Росія винесла цю тему на… рівень Радбезу ООН. Так, і це не жарти. З цього приводу там виступав перший заступник постпреда в ООН Дмітрій Полянський. До відео свого виступу, в якому він укотре прив’язав це все до ідефікс лицемірної російської політики «пропаганди Заходом ЛГБТ», дипломат додав: «Не дамо жінок скривдити! Ми – за одностатеві бійки». (От же ж гуморист… Якщо ви так захищаєте жінок і «за одностатеві бійки», то краще б запровадили кримінальну відповідальність за сімейне насильство в Росії, бо країна і далі живе за законами «Домострою»).
Воднораз парадокс і почасти комізм ситуації полягає в тому, що російський, вибачте на слові, дипломат у цьому випадку звинувачує у просуванні «західного ЛГБТ-порядку денного» Алжир, країну мусульманську й доволі консервативну. І от уже алжирський дипломат Туфік Кудрі дає в ООН відсіч російському колезі:
«Відважна боксерка – міс Іман Хеліф – народилася жінкою. Вона прожила своє дитинство, виховання та юні роки як жінка. Вона займалася спортом як повноцінна жінка. У цьому питанні немає ані краплі сумнівів, за винятком тих, у кого неясні політичні плани». (Дійсно, ситуація така, що Іман Хеліф є жінкою. Просто в її організмі з природних причин наявний підвищений рівень тестостерону).
Показово, що хейтом Хеліф давно займається Міжнародна асоціація боксу (IBA), колись поважна всесвітня структура, у 2020 році захоплена російським бізнесом (її майже одноосібний спонсор – «Газпром») та менеджментом (президент – приятель «Нічних вовків», наближений до Путіна діяч із самовикривальним, як у Фонвізіна, прізвищем – Умар Кремльов).
СВОЄ СЛОВО СКАЗАЛА І СЛУЖБА ЗОВНІШНЬОЇ РОЗВІДКИ РФ
Подібна навіженість Росії на олімпійському напрямку має додаткове пояснення. Тепер уже якось призабулося (не до того), що проблеми з недопуском через допінгові скандали до великих змагань, принаймні під державним ім’ям і прапором, мали закінчитися для РФ у 2022 році. Проте почалося повномасштабне вторгнення, після чого «бан» не тільки продовжився, а й посилився, ставши теж повномасштабним.
А починалося все, як пам’ятаємо, з допінгового скандалу на Сочинській олімпіаді-2014, після якої була викрита державна система шахрайства із підміною проб із залученням ФСБ (тоді ж прозваного «орденом сечоносців»).
Після того почалися не тільки «пекельні санкції», а й загадкові смерті функціонерів RUSADA (Російського антидопінгового агентства). Тоді керівник московської антидопінгової лабораторії Григорій Родченков після інсайдерської інформації, що наступним мерцем може стати він, утік на Захід і став живим і жвавим викривачем московських афер з допінгом.
Зрозуміло, що з такою біографією Родченков є одним із головних ворогів російського політикуму, а по тому – і пропаганди. Знаючи російські традиції, зрозуміло також, що й загроза його життю залишається. І от якраз напередодні Олімпіади вийшла ґрунтовна автобіографічна книга Родченкова «Допінг. Заборонені сторінки».
І саме після екватору 17-денного турніру, 5 серпня, не будь-хто, а ціла Служба зовнішньої розвідки РФ зробила окрему велику заяву «США не дає спокою спортивна слава Росії». Це якраз про Григорія Родченкова, а також Тимофія Соболевського (ще один перебіжчик, менш відомий, колишній підлеглий Родченкова в антидопінговій лабораторії).
Боже, хто ж керує російською розвідкою, чи, точніше, хто її редагує! Тут все від самого початку дивно та нелогічно: «США планують черговий етап кампанії з "ізоляції" Росії у світовому спортивному русі, що давно й безуспішно ведеться». Як же «безуспішно», якщо ви самі волаєте, що до Олімпіади дійшли тільки 15 російських атлетів, та й то в нейтральному статусі?..
Ну добре, що далі? СЗР заявляє, що «цього разу готується серія "гучних розслідувальних публікацій" про нібито виявлені допінгові зловживання у російському спорті найвищих досягнень, у фокусі уваги – дисципліни, в яких Росія є глобально визнаним лідером». Тобто художня гімнастика, синхронне плавання та фігурне катання.
Насправді таких "гучних розслідувальних публікацій" досі не опубліковано та, мабуть, і не буде. То навіщо ж російська розвідка зробила таку заяву? По-перше, пояснення міститься в ній самій: «МОК днями оголосив проведення в Парижі 7 серпня ц.р. спеціальної церемонії вручення нагород командного турніру фігуристів Олімпіади 2022 р. у Пекіні». Дійсно, така церемонія у вказану дату відбулася. І на ній «золото», якого була позбавлена Росія (якраз через допінг у фігуристки Каміли Валієвої), вручили збірній США, срібло – японцям, а за Росією залишили тільки бронзу.
А оскільки в РФ спорт вищих досягнень є справою вищої державної політики, то СЗР мала якось відреагувати на цю подію, щоб не отримати чергового прочухана від Путіна.
Друге, не менш важливе: в заяві містяться прямі погрози «тренерам і лікарям, які беруть участь у підготовці російських атлетів», котрі нібито зберегли «стійкі зв'язки» з емігрантами Родченковим та Соболевським. Отже, така заява – ще й грізне попередження усьому російському спортивному персоналу про жорстоке покарання в разі будь-якого витоку інформації, шкідливої для Ерефії.
РОСІЙСЬКА «ЛІБЕРАЛЬНА СПОРТИВНА ПРЕСА» І БРІТТНІ ГРАЙНЕР
Та повернемося до розбору особливостей висвітлення Олімпіади. Поки махрово реакційний сегмент (насамперед чиновники та політики) лаявся на всіх і все, «ліберальна спортивна преса» зі симпатією слідкувала за виступам росіян, які не побоялися поїхати до Парижа попри поради та прямі заборони спортивних функціонерів РФ.
З такою ж увагою вони слідкували за спортсменами з пострадянських країн. Показово, що в неофіційному медальному заліку всі пострадянські країни, зокрема Україну, порахували також у спільній скарбничці «радянської школи». Колись і наша спортивна преса таким балувалася. Тоді ще не було усвідомлення того, наскільки небезпечні такі статистичні ігри; того, що вони, окрім іншого, теж створюють атмосферу для вторгнення. Задля об’єднання всього радянського, зосібна військовим шляхом.
Російська «ліберальна спортивна преса» із симпатією писала навіть про росіян, які більш-менш давно взяли громадянство інших країн: «Колишня росіянка виграла з Італією історичне золото!» (у волейболі); «Колишній росіянин рветься до золота у ватерполо зі збірною Хорватії!» (при тому, що у фіналі хорвати грали із Сербією, яка Росії політично ближча).
Ну й окрема сторінка – розповіді та розмови з іноземними спортсменами, які виступали чи виступають за російські команди в російських першостях. Здається, найбільше таких було у футболі. Та найпопулярнішим і найговіркішим для московських журналістів виявився волейболіст Вільфредо Леон, в Росії він довго грав за казанський «Зеніт». Це колишній кубинець, який з 2015 року взяв нове громадянство та виступає за збірну Польщі. У Парижі він дійшов з нею до фіналу волейбольного турніру. Російські журналісти вхопилися в Леона для ведення довгих аполітичних розмов про татарські смаколики. Та найголовніше – створення враження російської присутності у волейбольному фіналі в Парижі.
Останнє ж золото Олімпіади взяла баскетбольна збірна США у драматичному матчі з француженками. Серед переможниць теж була спортсменка, яка довго грала в Ерефії. Цікаво, що при цьому її відкрито лесбійська орієнтація нікого із цнотливої російської влади не хвилювала, а ніхто з російських журналістів не біг по розмови з нею, бо це Бріттні Грайнер. 17 лютого 2022 року російська митниця підловила її на перевезенні невеликої кількості прописаного у США медичного каннабісу (він був у вигляді вейп-картриджів). Суд дав олімпійській чемпіонці неймовірний термін – 9 років ув’язнення. Це була велика радість для Кремля, оскільки після цього нарешті вдалося обміняти російського «збройового барона» Віктора Бута, засудженого в США на 25 років.
Російська спортивна преса наважилася лише на фотки Грайнер та відсторонені повідомлення про неї. Тобто констатацію того, що Грайнер взяла золото, побувавши в російській в’язниці (ну добре, що не завдяки їй), де проявила себе працьовитою та дисциплінованою. Але довгих розмов, як з Леоном, не було, бо після них стало б зрозуміло, що іноземцям із демократичних держав небезпечно їздити до країни-агресора: за будь-яких «зручних» обставин вони можуть стати заручниками Кремля на майбутніх обмінах з російськими шпигунами та вбивцями… Не кажучи вже про те, що навряд чи американка розмовляла б з російською пресою.
«МУТНИЙ ПАРТНЕР» ТОМАС БАХ І «ЖАХЛИВИЙ» СЕБАСТЬЯН КОУ
Коли ж Олімпіада закінчилися, то найпершою темою для росіян стала не церемонія закриття, не підсумки, спортивні, емоційні та статистичні, а заява президента МОК Томаса Баха, що він іде з цієї посади. Відповідно постає питання, хто стане наступним головою олімпійського руху? Для Росії, в якій спорт є вагомою частиною політичної пропаганди, це надзвичайно важливо.
І тут цікаво подивитися, як ставляться російська преса та політикум до Баха. Ностальгічно згадується рожевий період у їхніх стосунках. Після Сочинської олімпіади (точніше 22 березня 2014-го) глава МОК навіть отримав від Путіна орден відзнаки, і він досі не відкликаний. Натомість у лютому 2022 року президент МОК позбавив Путіна золотого Олімпійського ордена, яким його нагородили ще до Баха. Асиметрія…
Отже, у російській пресі Томаса Баха цькують і лають, наче він один винний в тому, що Росію не пускають на олімпіади. Мовляв, колись був нормальний мужик, а тепер – якийсь дивний. І зовсім не договороспроможний, скільки не намагалися домовитись. Тобто, цитую, «мутний партнер», надто залежний від виконкому МОК та спонсорів Олімпіади (переважно із західних країн).
Мафіозна кремлівська система, побудована на купівлі та залякуванні, не може усвідомити, що навіть якби й хотів, Бах усе одно не зміг би повноцінно повернути країну-агресора на Олімпійський турнір. Але тепер радісна новина – він іде. Отже, Кремль має надію домовитися з наступником. Значить, ключове питання – хто ним стане? І от саме про це були оперативні та найбільш зацікавлені обговорення.
Зазначено, що серед найбільш імовірних кандидатів – глава світової легкоатлетичної федерації, колишній очільник британського Олімпійського комітету Себастьян Коу. Колись радянська та російська пропаганда його дуже любили, оскільки він став олімпійськім чемпіоном у Москві-1980 (куди спортсмени з більшості західних країн не поїхали, а британці погодилися). Але останнім часом у РФ його ненавидять, оскільки Коу є чи не найбільш принциповим противником державної допінгової системи РФ та одночасно другом України. Отже, якщо він очолить МОК, то Мордору «не світить», бо він гірший за Баха: і не «партнер», і не «мутний». Одним словом, цитую: «радикал», «жахливий варіант»!
КОГО Ж МОСКВА ХОЧЕ У ПРЕЗИДЕНТИ МОК? Є ВАРІАНТИ
Тому надії покладаються на інших кандидатів. Наприклад, на віцепрезидента МОК іспанця Хуана Антоніо Самаранча-молодшого: може, він в нинішніх умовах буде таким самим договороспроможним, як його батько у колишніх. «Великий друг СРСР» Самаранч-старший був главою МОК у 1980–2001 рр, його ім'ям названо національний тенісний центр у Москві, а в Лужниках встановлено барельєф героя.
Непоганим також вважається ще один європейський варіант – француз Давид Лапарт'ян, голова Міжнародної спілки велосипедистів. Для Москви він виглядає оптимістично тому, що в лютому 2022 року став одним із небагатьох керівників світового спорту, хто відмовився від тотальних санкцій проти російських спортсменів. (Кажуть, Томас Бах хотів би передати владу саме йому).
Але всі перераховані особи є представниками демократичних країн. Москва ж любить спрямовувати погляд на «глобальний південь». Тут також є вірогідні варіанти: колишня глава комісії спортсменів МОК, плавчиня із Зімбабве Кірсті Ковентрі; голова Координаційної комісії МОК 2028 року у Лос-Анджелесі, віцепрезидент МОК Ніколь Ховерц із Аруби.
Та, здається, найбільш позитивним для Москви називають можливий вибір члена виконкому МОК з 2015 року, голови «Об'єднаного світу боротьби» (Міжнародна федерація греко-римської та вільної боротьби) Ненада Лаловича.
«Він один із перших повернув російських спортсменів на міжнародні змагання після лютого 2022 року, а тепер відкрито шкодує з приводу відсутності найсильніших представників нашої країни на Олімпійських іграх у Парижі. Навряд чи можна сумніватися в тому, що якщо Лалович очолить МОК, то Росія повернеться до олімпійського руху в повноцінному форматі, і це трапиться швидше рано, ніж пізно», – пишуть російські пропагандисти.
Отже, Олімпіада закінчилась, олімпійський рух триває. І це не рух до миру чи до війни. Він іде паралельно з тим і тим. І Україні, попри велику війну, треба брати участь у ньому на всіх рівнях, зокрема дипломатичному. Навіть більше, у проміжках між Олімпіадами та в таких переломних моментах, як вибори глави МОК, на якийсь час саме він стає головним.
Тому позначимо собі на майбутнє, що заявки кандидатів на пост нового президента Міжнародного олімпійського комітету прийматимуть до 15 вересня. А от самі вибори відбудуться на 143-й сесії МОК. Вона проходитиме 18–21 березня на грецькому курорті Коста-Наваріно. Розклад варіантів більш-менш зрозумілий, дивитимемося на результати.
Олег Кудрін, Рига
Перше фото: SOPA Images / Contributor / LightRocket / Gettyimages
