Що та як Росія змінила у висвітленні президентських виборів у Америці
Майже весь минулий робочий тиждень у Чикаго тривав національний з’їзд Демократичної партії США. Укрінформ оперативно висвітлював його та підбив перші підсумки у матеріалі «Анти-Трамп Камала Гарріс: найпотужніший чинник єдності».
Слідом варто подивитися на реакцію на цю подію країни-агресорки. Забігаючи наперед, зазначу, що тут сталися помітні зміни. Тема американських виборів у Росії подається не так докладно і в більш широкому контексті, аніж це було раніше. Не стільки з акцентом на кандидатів чи «вади американської демократії», скільки на нещадну критику Сполучених Штатів як таких.
З’ЇЗД ДЕМПАРТІЇ США: Є ПРО ЩО РОЗПОВІСТИ, ТА… НЕ ХОЧЕТЬСЯ
За майже 250 років існування Сполучені Штати добре навчилися з кожної події, в тому числі політичної, робити захопливе шоу. Відповідно і з’їзд демократів мав свою чітку внутрішню драматургію. На початку – вшанування ветерана, лідера, що йде на заслужений відпочинок. В середині – більш-менш яскраві виступи селебрітіз різного ґатунку. Та фінал – апофеоз із промовою нового лідера, точніше – лідерки. Тобто є про що розповідати.
Росія, хоча й каже, що їй усе одно, хто переможе на американських виборах, останніми місяцями пильно стежила за всіма подіями на них. При цьому, як ми вже зазначали, і роспроп, і політикум, періодично критикуючи Трампа та загалом республіканців, по-справжньому нищівній критиці піддавали саме демократів і пару Байден-Гарріс, а згодом і Волза, який доєднався до президентських перегонів.
Та от, з’їзд закрився, заключний виступ Камали Гарріс пролунав. А реакція з російського боку від знаних пропагандистів була і є досить млявою – лише переспівування хейту та звинувачень з боку штабу Трампа. (Тут показовим є передрук Washington Times на RT про те, що для американських демократів «новий шлях уперед будується на брехні»; 25 серпня).
Відзначимо також цікавий пункт у методичці роспропу – звертати увагу не на те, що саме казала Харріс на з’їзді про тверду підтримку України, а на те, як недовго вона це говорила: за різними підрахунками пропагандистів, від 48 секунд до хвилини. Звісно, з натяком на ненадійність і другорядність таких обіцянок. Це було в матеріалах для широкого «простого» загалу – на сумнозвісних скабєєвських «60 минутах» та в багатотиражних з радянських часів «Аргументах и фактах» (23 серпня).
НАЙБІЛЬШЕ ПРОПАГАНДИСТІВ ЛЯКАЄ НАДАННЯ ЗБРОЇ УКРАЇНІ
Як ми вже знаємо, для роспропівських методичок поширення протилежних тез не є чимось незвичайним. (Так, у 2014 році одночасно стверджувалося, що НАТО дуже слабка організація, яку Росія – коли що – легко переможе; й водночас говорилося, що НАТО – надзвичайна потуга, для протистояння якій потрібно набагато більше зброї та чисельного складу).
От і цього разу на платформі з більшими потугами на аналітичність стверджувалося дещо прямо протилежне підрахунку «проукраїнських секунд». Це «аналітика» від американського власкора ВГТРК Валентина Богданова для тієї ж «Russia Today» – «А чи точно від Демпартії висувають Камалу Гарріс» (23 серпня).
Чому така назва? Пропагандисту з російського ТБ здалося, що на заході частіше згадували Трампа, аніж Гарріс. І він тут же почав його захищати, віддзеркалюючи звинувачення. Втім, це було тільки для заспіву, бо далі пішла зовсім інша тема.
Згадавши про те, що Камала в своїй великій промові пообіцяла допомагати Україні, Богданов заявив, що вона в цьому буде гірша за… ні, навіть не Трампа, а Байдена. Чому? Тому що «гнути попередню лінію» їй допомагатимуть «інші люди». Інші, тобто – більш страшні та агресивні, «опікуни» ЗСУ, які до того ж «регулюють мільярдні збройові потоки». На думку Богданова, це, наприклад, Джеймі Раскін та Стені Хоєр, авторитетні конгресмени-демократи (і справжні друзі України). «Картина світу, миру (вірніше, війни) – як під копірку: жодних переговорів, подальше посилення військової допомоги Києву та нуль страху перед третьою світовою. Ось їхні тези», – так «викриває» роспроповець позицію Раскіна та Хоєра.
А далі він починає «шмагати» сенаторів Річарда Блументаля (демократа) і Ліндсі Грема (республіканця). «Обидва зараз – ніби виконувачі обов'язків покійного русофоба Маккейна. Обидва нещодавно повернулися від Зеленського, якого хвалили за Курськ». О так, це страшні гріхи.
Якщо послухати Богданова, далі буде ще страшніше: «Почувши доповідь підопічного та порадившись, Грем і Блументаль народили двоходівку. Від США до кінця року – додаткове постачання артилерії, засобів ППО, безпілотників. Від України – корисні копалини. Насамперед літій, графіт, титан. Для американських потреб. Ну, тобто знову ж таки пентагонівських».
Що сказати – велика подяка роспропівцю за цей текст. Якщо очистити його слова від пропагандистського лушпиння, то побачимо просто панічний переляк (якого, здається, бачити ще не доводилося) від того, що американські політики можуть перестати масово боятися російського шантажу «третьою світовою» та в рази посилити військову підтримку України.
І згадка про Курськ тут зовсім не випадкова, а навпаки – ключова!
НОВА МЕТОДИЧКА КРЕМЛЯ – ІНФЕРНАЛЬНО АГРЕСИВНІ США
Так, на реакцію російських політиків і пропаганди на американські вибори взагалі та на з’їзд Демократичної партії зокрема сильно вплинула саме Курська операція ЗСУ.
Щоби зрозуміти, як це склалося, треба пригадати продовження путінського вояжу до Азербайджану на тлі боїв на Курщині. А ВВП після Баку вирушив спочатку в Беслан, а потім у Грозний. При цьому Путін уперше за 20 років відвідав Бесланську школу №1. (Нагадаю, там у 2004 році під часу штурму, розпочатого російськими силовиками, загинули сотні дітей, взятих у заручники чеченським загоном). Цинічна потвора, кремлівський диктатор став навколішки перед пам'ятником загиблим. (І пропагандисти звеличили це як свідчення його людяності). А в чеченській столиці Путін подарував своєму васалові Кадирову Коран, оздоблений прикрасами, та поцілував його (Коран, не Кадирова). І ці кадри обійшли ЗМІ країн Глобального Півдня. (Тамтешні пропагандисти звеличили це як свідчення вірності консервативним цінностям).
Але справа не в цьому. А в тому, що після путінського маршруту Беслан-Грозний набула завершення і стала зрозумілою програма пропагандистського висвітлення війни, або, як каже Путін, «ситуації» в Курській області. Диктатор і його обслуга проводять пряму паралель із приборканням Чечні на початку 2000-х. Адже тоді кривава «боротьба з тероризмом» велася місяць за місяцем і затягнулася на роки.
Таку ж модель Путін і путінці пропонують своєму населенню для сприйняття поточної війни, включаючи бойові дії на російській території. («Сумна необхідність, та що вдієш? Адже періодично нас атакують вороги»). Але якщо є такі численні «вороги», то потрібне уособлення їхнього головного ляльковода. А це для російського політикуму та для роспропу, звісно, США.
Саме тому останніми днями – внаслідок Курська! – в Ерефії висвітлення американських президентських виборів почало поступатися шаленому викриттю якоїсь ну просто інфернальної агресивності Штатів. Або періодично ці теми переплітались.
АНТИАМЕРИКАНСЬКА ПРОПАГАНДИСТСЬКА СПІРАЛЬ
У цьому сенсі став у нагоді оновлений таємний стратегічний ядерний план США, схвалений Байденом у березні цього року, в якому йдеться про необхідність підготовки збройних сил Сполучених Штатів до можливих ядерних зіткнень із Росією, Китаєм та Північною Кореєю. The New York Times оприлюднила його у вівторок, 20 серпня.
Це стало справжньою знахідкою, насамперед – для телепропагандистів з рейтингових перших каналів. Оскільки яскраво доповнювало кадри зі з’їзду Демократичної партії з виступом того ж Байдена. Звісно, у перекрученому вигляді: що Вашингтон думає не як підтримувати ядерний баланс з урахуванням наявності диктаторських країн, а як би на когось напасти чи принаймні залякати.
При цьому важливо зазначити, що якби «зливу» NYT не було, це мало що змінило б, бо хвилю «США-агресор» роспроп почав гнати ще минулого тижня. Як це робиться, наочно, з покроковим виконанням завдань «методичок», зручно дивитися на прикладі правофлангових пропаганди – «РИА Новости».
І ось ця пропо-спіраль у розвитку. «Росія приречена на вторгнення американських машин» – це 15 серпня, ще до з’їзду демократів. А от уже – до його початку «Ядерний армагеддон: що насправді треба американцям у Курській області» (19 серпня). Та «Кошмар незабаром закінчиться» (20 серпня) – це вже про війну Ізраїлю з ХАМАСом, у чому (хто б сумнівався) теж Америка винна.
НАГНІТАННЯ ЖАХІВ – АМЕРИКА ГОТУЄТЬСЯ ДО АТАКИ
Але найбільш показовий у цьому сенсі – матеріал Кирила Стрельникова «У Штатах готують військову інтервенцію проти Росії» (21 серпня). Це просто ідеальний приклад того, як тема війни, «американської агресивності» вплетена в поточні електоральні баталії, в тому числі з’їзд Демпартії.
Ось початок: «Перший день з'їзду Демократичної партії США розставив над "і" велику кількість жирних крапок, достатню для того, щоб зрозуміти, на що орієнтуватися Росії у разі, якщо наступним президентом Сполучених Штатів стане нинішня віцепрезидент Камала Гарріс».
Напуття Байдена Камалі («Гарріс ніколи не схилиться перед Путіним та Росією») тут трактується так, що «у разі обрання президентом Камала Гарріс, яка й так озвучувала жорстку антиросійську позицію, однозначно викрутить спідометр протистояння з Росією до червоної зони».
І знову хочеться щиро подякувати російському пропагандистові за такі самовикривальні формулювання. Тільки вдуматись… Неготовність схилятися перед Росією трактується як ознака якоїсь неймовірної агресивності. Дивовижна логіка (чи її відсутність).
Цікаво, що й тут автор також веде пошук «інших людей», які допоможуть Гарріс по-новому «гнути попередню лінію». Стрельников стверджує, що «за деякими даними, основними радниками Гарріс по "оборонці та міжнародці" є Філіп Гордон і Ребекка Лісснер». І далі наведена така соковита та приємна (для нас) атестація двох радників:
«Гордон працював радником з національної безпеки при Клінтоні та Обамі, тобто це системний атлантист-русофоб, який має своє коріння в політиці часів холодної війни. Що стосується Ребекки Лісснер, то ця специфічна дама брала найактивнішу участь у розробці "Національної безпекової стратегії США", опублікованої на початку нинішньої каденції Байдена».
Утім, про Лісснер поки що малувато. Тому наведемо цитати з її книг, дбайливо підібрані російським пропагандистом:
«Росія є безпосередньою загрозою вільній і відкритій міжнародній системі, оскільки зневажає базові закони міжнародного порядку».
«Проксі-війна Росії в Україні вже показала, що в неї є і бажання, і можливості кинути виклик США в сірій зоні, а в США все ще недостатньо можливостей для [вирішальної] відповіді».
«Переосмислення великої стратегії США критично [важливе] в контексті триваючої війни в Україні паралельно з посиленням напруги з Китаєм. У минулому важливу роль у формуванні великої стратегії США відігравали військові інтервенції».
І з цих трьох цитат, вирваних із контексту та зібраних докупи, Стрельников робить висновок, що… США от просто зараз готують інтервенцію проти Росії. Подібні концентровані дурниці з «ударними» висновками для головного пропагандистського інформагентства пишуться не просто так, а під замовлення.
НОВИЙ РІВЕНЬ ПРОПАГАНДИСТСЬКОЇ МОБІЛІЗАЦІЇ У РФ
Ще важлива деталь. Стрельников не зупиняється на тому, що лише Гарріс така погана, а робить узагальнення: «Американські еліти незалежно від партійної приналежності вважають Росію своєю головною загрозою, яку треба обов'язково усунути будь-якими засобами, включаючи військову інтервенцію чи превентивний удар».
Чому так, адже у заспіві матеріалу увага зосереджувалася саме на Камалі? Бо завдання роспропу, яке раніше полягало в тому, щоби просто «мочити» демократів більше, ніж республіканців, нині має суттєве доповнення: «надпартійне» метафізичне ворогування із США як уособлення Зла, самої Смерті, що постала з домовини. Що, однак, не скасовує попереднього завдання: м’яко, між іншим, але показувати, ніби Трамп дещо кращий (для Москви).
І ось виходимо на фінал тексту про американську агресію:
«Цей конфлікт невипадковий, і ми перебуваємо на поворотній точці в історії, коли потрібно відповісти на запитання: ми чи вони. Для Росії відповідь очевидна, тому треба будувати всю свою політику і конкретні дії, виходячи з того, що за будь-яких західних президентів, канцлерів, голів і секретарів ми просто повинні бути сильними, згуртованими і чесними».
А от ще про те ж, тільки у більш м’якій стилістиці – коментатор типу незалежних радіо «КоммерсантЪ FM» та однойменної газети. Він так фіналізує свої глибокі роздуми в матеріалі «”Ні Дональд Трамп, ані Камала Гарріс не наші”. Дмітрій Дрізе – про відносини Росії та США» (22 серпня).
«Ні Трамп, ані Гарріс не наші. Перший – непередбачуваний популіст, сьогодні одне, а завтра інше. Як із таким діалог вибудовувати? Друга – ліберальний диктатор. З такими нам точно не по дорозі. Але третього не дано. Немає на сьогодні хороших сценаріїв. Є погані та дуже погані».
І тут дуже цікаво сформульовано. Проситься на продовження, додумування. Отже, для Кремля перемога Трампа – поганий сценарій, перемога Гарріс – дуже поганий. А хорошого сценарію для Росії нема – за наявності США як таких.
Раніше про щось подібне теж говорилося, але не так фанатично, не так сектантськи, не настільки настирливо. За часом проявлення така наджорстка риторика у поєднанні з іще більшою (хоча, здавалося б, куди більше) демонізацією Штатів збіглися з Курською операцією. І, як видається, багато в чому стали її наслідком. Здається, що це якийсь новий рівень мобілізації, принаймні пропагандистської, ідеологічної.
Олег Кудрін, Рига
Перше фото: X/KamalaHQ
