Чи стане Австрія проросійською?

Результати парламентських виборів в Австрії минулої неділі не стали великою несподіванкою: перше місце прогнозовано посіла крайня права Австрійська партія свободи (FPÖ), яка лідирувала в соцопитуваннях протягом останніх двох років, закріпивши свій статус перемогою на виборах до Європарламенту в червні. Невелика інтрига, щоправда, зберігалася – консервативна Австрійська народна партія (ÖVP) останніми місяцями скоротила відставання від ультраправих популістів з 9 до 2%, тож у політичній силі канцлера Карла Негаммера сподівалися все ж вийти на фінішну пряму першими. Але сталося, як прогнозувалося.

Отже, уперше в історії Республіки Австрії перемогла праворадикальна партія, коріння якої сягає повоєнного часу, і першими керівниками якої були колишні нацисти з СС (SS). І це – тривожний дзвіночок для австрійського суспільства, а також погана новина для України – FPÖ відома своєю послідовної проросійською позицією ще з 2014 року, і повномасштабне вторгнення РФ в Україну її, схоже, не сильно змінило. Проте, з українського погляду, як би парадоксально це не звучало, перше місце Партії свободи є кращим, ніж її друге. Але про це – далі в матеріалі.

ТОЧНІ ЕКСТРАПОЛЯЦІЇ ТА РЕЗУЛЬТАТИ ПАРТІЙ

Право прийти на виборчі дільниці мали близько 6,3 млн австрійців. Час голосування в федеральних землях та громадах був різний – на деякі дільниці виборці могли прийти вже о 6-й ранку (у Нижній Австрії), а деякі мали залишити її ще до 13-ї год (Форарльберг). Найпізніший час роботи дільниць був у Відні – до 17-ї год.

Особливістю австрійських виборів є так звані екстраполяції (Hochrechnung) – прогнозовані загальні результати виборів на основі вже порахованих голосів на закритих раніше дільницях, а також з урахуванням попереднього досвіду та тенденцій. Водночас, як засвідчує досвід, їхні результати є напрочуд точними стосовно остаточних результатів виборів.

Отже, перші екстраполяції (а вони були вже відразу після закриття останніх дільниць о 17-й год, з незначними уточненнями протягом вечора неділі) сприймали усі як попередній неофіційний результат виборів. Відразу після їх оприлюднення телеканали почали робити включення з таборів головних учасників виборчих перегонів з їхніми реакціями. Самі ж лідери партій поспішили в парламент, де в ефірі суспільного мовника ORF провели спільний виступ, під час якого обговорили результати та відповіли на питання щодо майбутніх коаліцій, а потім продовжили спілкування у студіях інших каналів.

І це все – до офіційного оголошення попередніх результатів виборів, яке відбулося ближче до опівночі неділі. На пресконференції в Національній раді федеральний міністр внутрішніх справ Герхард Карнер, який також є головою Федерального виборчого органу (аналог української ЦВК), озвучив попередні результати, підтвердивши останні «екстраполяції», похибка яких становила максимум 0,5%.

Згідно з ними, ультраправа Австрійська партія свободи (FPÖ) отримує 28,9% і відповідно претендує на 57 мандатів у 183-місній Національній раді (нижня палата парламенту) Австрії.

Друге місце посіла правоцентристська Австрійська народна партія (ÖVP), яку очолює канцлер Карл Негаммер, з результатом 26,3% (51 мандат), втративши понад 11% порівняно з попередніми виборами.

Третьою завершила виборчі перегони Соціал-демократична партія Австрії (SPÖ), за яку проголосували 21,1 % виборців (41 мандат).

У Національній раді також будуть і надалі представлені ліберальна партія NEOS, яка отримує 9,1% (18 мандатів), та екопартія «Зелені» з 8,2% (16 мандатів).

Не подолали прохідного бар’єру в 4%, попри хороші прогнози ще кілька місяців тому, проросійська Комуністична партія Австрії (KPÖ) та політичний новачок без чіткої програми Пивна партія, які отримали 2,4% та 2% відповідно. Ще кілька малих партій набрали менше ніж 1%.

ПРИЧИНИ ПЕРЕМОГИ ПАРТІЇ СВОБОДИ ТА ЇЇ СТАВЛЕННЯ ДО ВІЙНИ РФ ПРОТИ УКРАЇНИ

Ніколи раніше ультраправа партія в Австрії не перемагала на парламентських виборах. До цього її найкращі результати були у 1999 р. (27%) та 2017 р. (26%), і в обох випадках це виливалося в коаліцію з консервативною Австрійською народною партією. Правих популістів сильно ослабив так званий Ібіца-гейт у травні 2019 р., який коштував посади колишньому лідерові партії Гайнцу-Крістіану Штрахе. На дострокових виборах, спричинених цих скандалом, того ж року FPÖ набрала лише 16%. Тож нинішні результати виборів з плюс 13% для Партії свободи – це не лише відновлення втраченої через «Ібіцу» популярності, а й значний приріст.

Великою мірою перемога FPÖ є заслугою її нинішнього лідера Герберта Кікля, умілого оратора та одного з багатолітніх стратегів партії. Відомий своєю радикальною позицією та прихильністю до різних теорій змов, Кікль вдало грав на наявних в австрійському суспільстві настроях та протиріччях, монетизуючи невдоволення австрійців на користь партії через популістську критику уряду. Вона охоплювала як «коронадиктатуру» (заходи уряду для боротьби з пандемією коронавірусу,) так і дві головні теми нинішньої виборчої кампанії: міграцію та інфляцію.

Як показало опитування інституту соцдосліджень Foresight, в австрійському суспільстві перед виборами панувало значне невдоволення станом справ у країні: близько 57% опитаних вважали, що Австрія розвивається в неправильному напрямку, а 63% респондентів повідомили про невдоволення тим, як працював уряд у минулі 5 років. І популістам з Партії свободи вдалося залучити на свій бік 42% тих, хто вважав курс розвитку країни неправильним. Водночас кожний третій їхній новий прихильник на минулих виборах голосував за правлячу ÖVP.

А головним елементом виборчої кампанії правих популістів на виборах був антимігрантський лозунг «Фортеця Австрія» («Festung Österreich»). Його суть – австрійці вже достатньо настраждалися від неконтрольованої масової міграції, ЄС із цим не справляється, тому потрібна «Фортеця Австрія» для захисту власного населення.

«Поза сумнівом, головна причина успіху Партії свободи – нелегальна міграція в Австрію з країн Близького Сходу та інших регіонів третього світу. Ця проблема об'єктивно є, і традиційно найсильніші партії країни, Народна партія і соціал-демократи, вочевидь, не могли розв'язувати її впродовж десятиліть, – зазначив у коментарі Укрінформу незалежний австрійський політолог Мартін Малек. – Наприклад, за останні місяці в Австрію приїхали тисячі дітей і підлітків, особливо з Сирії, після чого в деяких районах Відня майже впала система початкової освіти: звісно, вона не була готова розмістити таку кількість нових учнів, до того ж представників зовсім іншої культури, та ще й без знання німецької мови».

На його переконання, Партія свободи дуже «вправно» скористалася цією ситуацією, «зокрема, й тим, що вона під час виборчої кампанії говорила про «Фортецю Австрія», куди не повинні потрапити мігранти.

Тема війни РФ проти України, яку хоч і використовували праворадикали з FPÖ, не була домінувальною. Як, власне, вона не була у фокусі уваги й інших партій, що засвідчили теледебати перед волевиявленням очільників партій на суспільному мовникові ORF, так звані Elefantenrunde, – майже ніхто з топполітиків нічого не сказав на тему України та війни РФ проти неї.

Щодо ж до Партії свободи, то вона у цьому є послідовною, демонструючи проросійську позицію протягом майже десяти останніх років. Попри розпочату Росією агресію у 2014 році, депутати FPÖ виступали за розбудову австрійсько-російської дружби, їздили в окупований Крим, а в 2016 році взагалі уклали угоду про співпрацю з кремлівською «Єдиною Росією», закріпивши за собою статус проросійської сили в Австрії. Українцям дуже запам’яталася представниця цієї партії – Карін Кнайссль, що, працюючи на посаді міністра закордонних справ, витанцьовувала з Путіним на своєму весіллі (тепер, до речі, Кнайссль живе в Росії, де як експертка «Раша тудей» відбілює путінську диктатуру та розповідає про «підступний Захід»).

Навіть повномасштабне вторгнення РФ в Україну не зупинило Партію свободи від просування прокремлівських наративів та спроб виправдати агресивні дії Москви. І хоча спочатку австрійські праворадикали офіційно засудили вторгнення РФ, у подальшому вони намагалися у своїх заявах не говорити про Росію як агресора, а натомість шукали виправдання цим діям Кремля, займаючись так званим боссайдізмом («bothsidesism») – фейковим балансом, урівнюючи агресора і жертву.

Про позицію партії найяскравіше свідчить ситуація з виступом Президента Зеленського в Національній раді Австрії в березні 2023 року. Тоді ультраправі (як, до речі, і частина соціал-демократів) висловилися проти промови українського лідера, оскільки виступ в австрійському парламенті «представника воюючої сторони» є нібито порушенням нейтрального статусу країни. Як цинічно заявив лідер FPÖ Кікль, загарбницька війна РФ проти України є нічим іншим, як «війною США і НАТО проти Росії», а Євросоюз через свою допомогу Україні перетворився на «європейське відгалуження НАТО».

У хворобливому баченні представників FPÖ саме поведінка НАТО спровокувала Росію на напад на Україну, а Євросоюз, який надав військову підтримку жертві, є «розпалювачем війни». З огляду на це, Австрійська партія свободи виступає проти надання Україні зброї, просуває «негайні мирні переговори», підтримуючи кремлівську тезу про те, що Україна має припинити свій шлях до НАТО і стати нейтральною, а також відмовитися від Криму. У виступах депутатів Партії свободи Україну часто називають «режимом Зеленського», куди, як у чорну діру, йде багатомільярдна фінансова допомога, тож це має бути припинено.

І, звичайно, ключовим аспектом політики FPÖ на російському напрямку є заклики до скасування санкцій Євросоюзу проти РФ, які «більше шкодять Європі, ніж Росії», та є «неефективними і згубними для австрійської економіки». За деякими підрахунками, на травень 2023 р. Партія свободи поширила 280 пресрелізів, у яких вимагала припинення антиросійських санкцій, і лише після 24 лютого 2022 року подала до австрійського парламенту 8 проєктів резолюцій, що стосувалися припинення санкцій проти Росії.

«Партія свободи вже багато років відома своєю проросійською орієнтацією, і широкомасштабний напад РФ на Україну 2022 року нічого тут не змінив. Наприклад, ця партія від самого початку виступала проти санкцій ЄС супроти Росії і закликала до їх скасування. Полемізуючи і демагогізуючи, явно всупереч фактам, ця партія впродовж двох із половиною років переконувала населення, що санкції ЄС винні у зростанні цін на енергоносії та багато товарів, – прокоментував позицію FPÖ щодо України політолог Малек. – Партія утримувалася від критики Росії і замість цього засуджувала Україну, НАТО і США – відповідно до наративів російської пропаганди. Цю партію абсолютно не цікавить доля народу України».

Він також не заперечив, що багато виборців Партії свободи голосували за неї саме через її дружню позицію до Росії та Путіна. «Не варто випускати з уваги, що в Австрії, як і в багатьох інших країнах Центральної та Західної Європи, є значний проросійський електоральний потенціал. І цих людей не турбує війна Росії на знищення України», –  зазначив політолог.

СКЛАДНІ КОАЛІЦІЙНІ ПЕРЕГОВОРИ Й ОСТАННЄ СЛОВО ЗА ПРЕЗИДЕНТОМ

Очікується, що у вівторок, за процедурою, нинішній склад федерального уряду подасть прохання про відставку федеральному президентові, останній її прийме і водночас доручить нинішнім урядовцям виконувати обов’язки до приведення до присяги нових членів Ради міністрів. А формування нового уряду буде дуже непростим завданням і може затягнутися з огляду на результати виборів та ситуацію навколо них.

Навіть більше, цілком можливо, що ультраправа Партія свободи, попри перемогу на виборах, залишиться за бортом цього процесу.

За конституцією право призначати федерального канцлера в Австрії належить федеральному президентові. Теоретично він може призначити на цю посаду будь-яку людину, але де-факто це має бути хтось, за ким стоїть більшість у парламенті, щоб не бути відразу поваленим вотумом недовіри.

За усталеною практикою президент надає мандат на формування уряду лідерові партії, яка набрала найбільше голосів на парламентських виборах. Однак це не є його обов’язком і не є конституційною нормою. Тож автоматично мандат на формування уряду лідер FPÖ Герберт Кікль не отримує.

Окрім того, ще в січні минулого року президент Александер Ван дер Беллен чітко заявив, що не призначатиме канцлером лідера праворадикальної Партії свободи в разі перемоги його партії на виборах. За словами глави держави, рішення щодо призначення канцлера належить йому особисто, і він «не збирається своїми діями просувати партію з антиєвропейськими поглядами, яка не засуджує російську агресію проти України».

У відповідь головний праворадикал Австрії тоді перейшов до особистих образ і назвав 79-річного Ван дер Беллена «мумією», шокувавши політичний істеблішмент. Відносини між двома політиками загострилися ще 2019 року, коли президент за поданням канцлера Курца звільнив тодішнього главу МВС Кікля після скандалу «Ібіца-гейт».

У своєму виступі в неділю ввечері, після оголошення попередніх результатів виборів, федеральний президент Австрії залишив відкритим питання щодо мандата на формування уряду. У певному сенсі він передав м'яч партіям, закликавши їх «наблизитися один до одного, знайти рішення і компроміси». Але Ван дер Беллен також наголосив на тому, що призначення канцлера та інших міністрів вимагає довіри з боку федерального президента, і що буде призначено лише такий уряд, який не похитне «основ, на яких ми побудували наше процвітання». Очікується, що протягом тижня Ван дер Беллен проведе зустрічі з лідерами усіх партій, які проходять у парламент, щоб дізнатися, «хто з ким може».

За повідомленнями австрійських ЗМІ, президент може навіть не давати формального доручення на формування уряду, а вже привести до присяги його новий склад, запропонований партіями більшості, які погодили урядову програму. І цей варіант є досить реалістичним, адже відмова FPÖ у формуванні уряду та надання цього права іншому лише посилить риторику Кікля про його боротьбу із «системою».

Але знову ж таки, приводити чи не приводи до присяги канцлера та міністрів вирішуватиме зрештою саме федеральний президент Австрії Александер Ван дер Беллен.

До речі, цікава ситуація очікується і навколо виборів президента (президії) самої Національної ради. Це пов'язано з тим, що в Австрії лише прийнято, але необов'язково, щоб найсильніша партія (у нинішньому випадку – FPÖ) отримувала цю посаду. Політична практика полягає в тому, що три партії, які мають найбільше представництво в Нацраді, вносять пропозиції щодо призначення президента, а також другого та третього президентів (утрьох разом вони утворюють президію). Теоретично ж будь-який член Національної ради може бути обраний до президії.

Водночас посада президента Національної ради (а точніше, усіх трьох президентів) формально є другою найважливішою посадою в державі. Саме президія Нацради, а не федеральний канцлер як глава уряду, виконує обов’язки глави республіки в разі його відсторонення від посади, неспроможності виконувати обов’язки чи смерті.

ВАРІАНТИ КОАЛІЦІЙ ТА ІЗОЛЬОВАНИЙ КІКЛЬ

Суто математично (і якщо остаточні результати не принесуть якихось змін) більшість у Національній раді, для якої потрібно 92 депутати, матимуть три варіанти коаліцій: Партія свободи та Народна партія (108 депутатів), Партія свободи та соціал-демократи (98) і Народна партія та соціал-демократи (92). До того ж в останньому випадку коаліція буде дуже крихкою і не працюватиме вже навіть у разі хвороби одного депутата, а тому, вочевидь, потребує посилення третьою партією.

Варіант коаліції між діаметрально протилежними в політичному спектрі ультраправими «свободівцями» та лівими «есдеками» можна сміливо виключати. Та й про неможливість такої співпраці з праворадикалами вже заявив лідер SPÖ Андреас Баблер.

Значно більш імовірною могла б бути коаліція між «свободівцями» (крайні праві) та «народниками» (правий центр), враховуючи їхню ідеологічну та політичну близькість, передусім у питанні міграції, але й також у фінансовій та податковій сферах. До того ж обидві партії раніше вже працювали разом у федеральному уряді (у 2000–2005 рр. та 2017–2019 рр.), а тепер входять до урядових коаліцій у трьох федеральних землях (Нижній Австрії, Верхній Австрії, Зальцбургу).

Власне, ÖVP була єдиною партією, яка ще до голосування не виключала можливості співпраці з FPÖ, але тільки «без Кікля». Мовляв, у цій крайній правій партії є й помірковані люди, не такі, як її очільник. Канцлер Негаммер неодноразово наголошував, що вважає лідера праворадикалів «безпековою загрозою» і не допустить, щоб він став канцлером. Після виборів у неділю лідер Народної партії повторив цю позицію – жодної співпраці в уряді з Кіклем.

Але виконання цієї вимоги Партією свободи та жертвування своїм лідером заради коаліції з ÖVP є малоймовірним. Лідер FPÖ сам не поступиться першим номером, а усунення його з посади керівника партії, виборча риторика якої була зосереджена саме на Кіклі, буде нічим іншим, як «зрадою виборців».

І, звісно, у Народній партії заявляли про можливу співпрацю з Партією свободи без Кікля у разі своєї перемоги на виборах (про що, попри соцопитування, говорили до останнього). За таких обставин крісло канцлера залишалося б за Негаммером, а «свободівці» виступали б у ролі молодшого партнера. Але перемога FPÖ фактично дає вже їй право виступати старшим партнером, забираючи собі і посаду канцлера, і ряд впливових міністерств, лишаючи ÖVP в тіні. А тут уже така коаліція стає невигідною для «народників». І це саме той момент, згаданий на початку статті, коли парадоксально перше місце проросійської Партії свободи для України краще, ніж було б друге.

Водночас повністю відкидати варіант коаліції ÖVP-FPÖ поки що все ж не варто. Можливо, Народна партія буде змушена до нього повернутися і спробувати якось вирішити «питання Кікля», якщо не вийде з третім варіантом – коаліцією із Соціал-демократичною партією.

А створити таку коаліцію, поєднавши два досить протилежних світи, буде непростим завданням. До того ж, як уже було згадано, у цих двох партій ледве набирається 92 мандати для більшості, тож очевидною є потреба залучення третьої партії. Нею може стати або ліберальна NEOS або ж нинішній партнер ÖVP по коаліції – партія «Зелені». У такому разі це буде першим випадком в історії Австрії, коли урядову коаліцію сформують три партії.

Як вважають оглядачі, найбільш вірогідною видається коаліція ÖVP-SPÖ-NEOS (110 депутатів). У лібералів більше шансів стати третіми, ніж у «Зелених» через низку причин – передусім їхнє приєднання було б сигналом певного оновлення та реформ (на відміну від «Зелених», рейтинг яких упав на 5,5%). До того ж між нинішніми партнерами по коаліції – ÖVP та «Зеленими» – останнім часом накопичилося багато гострих протиріч та взаємних звинувачень. «Зелені» також мають не найкращі відносини з SPÖ, насамперед через питання транспортної та кліматичної політики.

«Зрозуміло, що Партія свободи тепер спробує сформувати коаліцію з Народною партією під її керівництвом і конкретно з її головою Гербертом Кіклем як федеральним канцлером. Під час виборчої кампанії Народна партія завжди виключала співпрацю з Кіклем, але не з Партією свободи. У зв'язку з цим постає питання, чи буде вона дотримуватися цієї думки, чи "проковтне" Кікля і зробить його федеральним канцлером, якщо отримає натомість усі важливі міністерства, – поділився думками щодо можливої коаліції політолог Малек. – Відносно кращим варіантом для Австрії, а також для її політики щодо України було б створення трипартійної коаліції, яка складалася б з Народної партії, соціал-демократів та NEOS або "Зелених"».

Водночас він вказав на те, що «було б неправильно припускати, що в Путіна є «друзі» лише в Партії свободи.

«Чимало по-проросійському налаштованих діячів є також у тому крилі Народної партії, яке близьке до бізнесу або, ймовірно, представляє його інтереси. Деякі з них завдяки Путіну і через нього пристойно заробили за два десятиліття. Вони проігнорували анексію Криму Росією в 2014 році і не вважають навіть повномасштабний напад на Україну приводом для припинення цієї практики. Серед соціал-демократів також є по-проросійському налаштовані люди, які іноді брали участь у роботі так званого Австрійсько-російського товариства дружби», – зазначив Малек.

На переконання політолога, конкретні наслідки цих австрійських виборів для України, «звісно, залежатимуть від того, чи увійде Партія свободи до нового уряду». «Якщо так, тоді немає жодних сумнівів у тому, що вона в органах ЄС домагатиметься скасування санкцій проти Росії та припинення підтримки України. Усе це піде тільки на користь Росії і завдасть величезної шкоди Україні», – вважає він.

Проте поки що найбільш вірогідним сценарієм видається формування саме «анти-FPÖ коаліції» – між консервативною Австрійською народною партією, Соціал-демократичною партією та ліберальною NEOS, з Карлом Негаммером на чолі уряду. Якщо цим трьом партіям вдасться подолати всі розбіжності та досягти компромісів, такий варіант загалом був би хорошим для України. Зважаючи на позиції партій-учасниць, а NEOS взагалі як найбільш проукраїнської партії Австрії, можна було б очікувати, що підтримка Австрією України в її боротьбі з російською агресією збережеться і в подальшому.

Раніше в інтерв’ю Укрінформу глава МЗС Австрії Александер Шалленберг, один з впливових функціонерів Народної партії, у минулому також канцлер Австрії, запевнив, що ÖVP у майбутньому уряді за її участі збереже підтримку України.

«З канцлером Негаммером ми проводимо дуже чітку лінію в європейській та зовнішній політиці. Це стосується як трансатлантичних відносин, так і ситуації в Україні та на Близькому Сході. Безумовно, у майбутній урядовій програмі – а я беру до уваги те, що ми виграємо вибори і федеральним канцлером буде й надалі Карл Негаммер, – ми далі дотримуватимемося цих стратегічних ліній, які відповідають інтересам Австрії», – запевняв Шалленберг, який був одним з головних переговірників від ÖVP на попередніх коаліційних перемовинах і, напевно, буде відігравати цю роль і на нинішніх.

За його словами, ця чітка лінія, «незалежно від коаліції, буде продовжена, оскільки це відповідає стратегічним інтересам Австрії».

Василь Короткий, Відень

Перше фото: APA