«Нам потрібно зібратися з усього світу»: Перша група військових з Українського легіону вирушає у тренувальний табір
У вівторок, 12 листопада, на базі рекрутингового центру, що функціонує при Генконсульстві України в Любліні, кількадесят добровольців, які виявили бажання вступити до Українського легіону, підписали контракти із Збройними силами України.
Перша група зі складу Легіону невдовзі відбуває у військово-тренувальний табір, а перед цим власному кореспондентові Укрінформу вдалося поспілкуватися з кількома українськими добровольцями, представниками рекрутингового центру та Генконсульства у Любліні.
Про роботу центру, особливості створення Українського легіону та профіль добровольця більше можна прочитати у статті «Український легіон: за місяць у Любліні – понад пів тисячі заявок від українців з 30 країн».
«ВІТАЮ В ЗБРОЙНИХ СИЛАХ УКРАЇНИ!»
У невеликому приміщенні Генконсульства України в Любліні зібралося чимало журналістів українських та іноземних ЗМІ, які очікували на прибуття добровольців для підписання контрактів. У кутку кімнати за столом уже чекав керівник рекрутингового центру у військовій формі зі стосом роздрукованих документів – оригіналами контрактів із ЗСУ, які потрібно підписати добровольцям.
Журналісти хотіли поспілкуватися з людьми, які вирішили за кордоном приєднатися до лав ЗСУ, довідатися про їхні життєві історії. І ось до приміщення один за одним почали входити чоловіки у цивільному одязі. Все відбувалося за одним алгоритмом: спочатку вони на прохання офіцера підписували свої два примірники контракту (один для новобранця, інший – для військової частини), а згодом керівник центру також ставив на них свій підпис. Завершувалася ця коротка нескладна церемонія рукостисканням і словами офіцера: «Вітаю в Збройних силах України!».
ПОНАД 600 ЗАЯВОК ДО ЛЕГІОНУ
На пресконференції для ЗМІ інший представник рекрутингового центру Олег Горкуша разом із генконсулом України в Любліні Олегом Куцем на тлі розгорнутих українського і польського прапорів відповіли на запитання журналістів, зокрема про нинішню групу, яка підписала контракт, особливості тренування добровольців, хто їх озброюватиме і коли вони потраплять на фронт.
«На даний момент подано вже понад 600 заявок до Легіону. Скільки буде бажаючих – усіх поступово набиратимемо групами і відправлятимемо до навчально-тренувального центру, де є всі умови для навчання і проживання», – зазначив офіцер.
Він уточнив, що ця група добровольців проводитиме вишкіл на сході Польщі, неподалік Любліна.
Горкуша розповів, що багато добровольців підписали контракт терміном до завершення особливого періоду, чимало хочуть далі повʼязати своє життя з армією і стати офіцерами.
За його словами, у першій групі є кількадесят осіб віком від 19-ти до 50-ти років. Це в основному українці, які проживають у Польщі, але є й ті, хто приїхав із Чехії, Литви, Німеччини і навіть Ірландії. Горкуша висловив сподівання, що завдяки значній увазі ЗМІ та чималому розголосу в публічному просторі незабаром лави Українського легіону поповнять нові добровольці.
«Про фронт говорити ще зарано: вони мають пройти базову підготовку, кожен за своїм напрямом – фахову підготовку, має відбутися також колективна підготовка, і тоді ми можемо говорити про виконання цим підрозділом бойових дій», – пояснив офіцер, відповідаючи на запитання про часові перспективи прибуття у зону бойових дій.
Своєю чергою генконсул України в Любліні Олег Куць підкреслив, що Посольства і Генконсульства України в усьому світі поширюють інформацію про створення цього військового підрозділу, передають контакти центру зацікавленим особам і заохочують приєднуватися до Легіону.
«Це перший проєкт, ми на ньому вчилися спільно з нашим польськими партнерами: вивчали, дізнавалися, шукали рішень, щоб прокласти цей шлях, аби наші іноземні партнери теж це відтворили у себе», – підкреслив генконсул.
Український дипломат висловив сподівання, що такі рекрутингові центри буде змога згодом відкрити і в інших країнах. На його думку, міжнародні партнери мають слідувати цьому прикладу і допомагати тренувати українців у своїх країнах, адже з логістичної точки зору простіше навчати їх там, де вони проживають.
«МІЙ МОТИВ – МОЮ НАЦІЮ ВБИВАЮТЬ»
Згодом кореспондентові Укрінформу вдалося поспілкуватися з кількома добровольцями.
45-річний Сергій приїхав до Любліна з Німеччини, де проживає кілька років. Чоловік відповідає короткими фразами, збентежений увагою до нього з боку ЗМІ.
«Мій мотив – у країні йде війна, мою націю вбивають… В Україні, у Камʼянському Дніпропетровської області, також залишилася мама», – стисло пояснив чоловік своє бажання долучитися до Українського легіону. Він додав, що мав бурхливу молодість, а тому розглядає це також як можливість для себе спокутувати певні гріхи з минулого. Чоловік підписав контракт на три роки, підкреслюючи що вже «і не такий молодий». Утім, у Легіоні він проситиметься у штурмовики, оскільки це «найбільше відповідає його характеру».
Як розповів 20-річний Дмитро, він ще неповнолітнім виїхав з України і зараз хоче повернутися додому вже у складі українського військового підрозділу. Більшість його рідних проживають у Харкові й щодня потерпають від ракетних обстрілів. Тому для нього бажання служити в Українському легіоні – це передусім потреба захисту своїх близьких.
«Про війну мені багато розповідали також друзі. Деякі з них уже, на жаль, загинули», – поділився Дмитро.
27-річний Артур із Кременчука Полтавської області, який проживає у Польщі вже сім років, щиро визнав, що «складно все закінчити і переїхати в іншу країну». Але його рішення приєднатися до ЗСУ є свідомим і визріло давно.
«Я вже рік був налаштований на те, щоб доєднатися до ЗСУ. Але влітку дізнався, що створюватиметься Український легіон і вирішив залишитися і вступити у підрозділ ще на території Польщі», – сказав Артур. У підрозділ його записали стрільцем, але він не приховував, що хоче зробити військову карʼєру. За його словами, мама, яка зараз проживає в Німеччині, була проти його рішення, але згодом прийняла його вибір.
«ЗАРАЗ МИ ТВОРИМО ІСТОРІЮ»
На тлі своїх більш соромʼязливих колег по Легіону вирізнявся 37-річний Ігор з Польщі, якого увага ЗМІ не лише не бентежила, але й навіть подобалася. З посмішкою на обличчі він розповів про своє життя і плани. Сказав, що родом із Нововолинська Волинської області, але в Україні жив донині лише сім років: пʼять років ще у дитинстві та ще два, коли вирішив отримати середню освіту в Україні, «аби не втрачати на навчання зайві роки» (на відміну від України, у Польщі середню освіту молодь отримує у 18-19 років). Інші 30 років свого життя він прожив у Холмі Люблінського воєводства, отримав фах будівельника. Доріс до виконроба на будівництві, створив сімʼю, має 13-річного сина. Попри загалом влаштоване життя за кордоном, він ані миті не вагався у потребі приєднання до Українського легіону, ставши першим добровольцем, який записався до складу військового підрозділу.
«Нам потрібен кожний солдат, кожна людина. Це мене найбільше мотивує. Якщо ми всі разом не згуртуємося, то програємо. Нам потрібно зібратися з усього світу», – наголошує Ігор, визнаючи, що сам не був на Батьківщині вже 15 років і з рідних в Україні у нього залишилася лише бабуся.
Контракт із ЗСУ Ігор підписав на три роки, а «далі буде дивитися». Він підкреслює, що хлопці на передовій втомилися, їх потрібно замінити, щоб вони могли побачити свої родини. Дружина-полька спочатку не схвалювала вибір чоловіка, але «вони поговорили і вона все зрозуміла».
«Вона знала, що я повинен це зробити, що це мій обовʼязок», – сказав Ігор.
Доброволець хоче служити або у підрозділі ППО, або водієм БМП, «щоб витягувати хлопців із важких точок». Водночас у його планах – військова карʼєра.
«Я хочу вчитися на військового, продовжувати карʼєру в Україні, оскільки війна швидко не закінчиться, а нам потрібні досвідчені солдати», – пояснив чоловік.
На запитання про свої мрії Ігор відповідає коротко: наразі ні про що не мріє.
«Головне повернутися живим, а мріяти будемо, як усе закінчиться», – наголосив доброволець Легіону.
На завершення розмови він звернув увагу на історичний момент нинішньої ситуації в Україні.
«Мені часом говорили в Польщі, що Україна не має своєї тривалої історії державотворення. Можливо, так і є, але якраз зараз ми творимо історію», – підкреслив на прощання доброволець №1 в Українському легіоні.
Юрій Банахевич, Люблін–Варшава
Фото автора
