Із французької Шампані на український фронт

Майже три місяці півтори тисячі французьких військових займалися підготовкою 2300 наших воїнів. Бригада вийшла на фінальну стадію підготовки. Зовсім скоро українці вирушать додому. Туди ж, в Україну, поїде все озброєння та забезпечення. Все, як і обіцяв особисто Президент Еммануель Макрон.

Понад місяць тому на цій базі ми вже зустрічали президента Франції. (Тут ви можете почитати, як це було).

Тоді все відбувалось у надсекретній обстановці, та ще й під час шторму. Однак військові пообіцяли згодом запросити окремо і показати більше. Коли французи чимось по-справжньому пишаються, то вони обов’язково хочуть про це розказати. Отже, ми знову вирушили в регіон Гранд Ест, у місцину з романтичною назвою Шампань, щоб подивитись, як там жили, навчались та готувалися весь цей час українські воїни.

ГУЧНО ТА ГОЛОСНО

«Тут цієї ночі було дуже голосно, що, як ви розумієте, нехарактерно для Франції», – високий представник Генштабу Збройних сил Франції (їхні військові звання та імена не можна називати і цього разу) починає спілкування з інтриги.

У Шампані погано спали, бо вночі тут, над військовим полігоном, кружляла авіація, працювала артилерія. Тобто, як і обіцяли господарі, вони вийшли на фінальний етап підготовки – відбувся зведений навчальний бій із застосуванням усіх можливих засобів. 

Це було в небі й на землі вночі, а вдень українські піхотні батальйони занурені, як кажуть французи, «у рутину окопного бою». Три батальйони змінюють один одного у спеціально виритих окопах. Той, що відпрацьовує «у полі» на час нашого приїзду, перебуває в активній фазі останні 38 годин. Минулої доби вони готувались до виходу на позиції, а зараз –  з другої години ночі тримають їх. Тобто все відбувається в наближених до бойових умовах. Пізніше я поїду туди дивитись, як це виглядає.

НАВЧАННЯ ПО БЛОКАХ

Відповідальний за методику навчання полковник заводить нас на «ферму», як тут кажуть. Це спеціальне приміщення – зала для занять. Він показує слайди з блоками різного кольору – фіолетовими, синіми та червоними. Усі вони показують різні рівні – індивідуальне навчання, навчання з устаткуванням і далі в прогресії.

«Спочатку ми мали індивідуальні тренування, стрільба тощо. Далі колективний рівень. Потім вийшли на синій рівень – тут уже тренували бойові групи. Водночас, паралельно з цими двома, фіолетовим і синім блоками, які змінювали один одного, був ще червоний блок. Це ми навчали управлінців, особливо офіцерів штабів бригад і батальйонів, щоб із ними однаково читати карти», – пояснює полковник.

Він уточнює, що не навчали, а супроводжували, щоби ті вдосконалювали свої тактичні навички у розробці маневрів. Загалом на всіх етапах підготовки французи залучили понад півтори тисячі своїх солдатів та інструкторів. Їм допомагали приблизно 130 спеціально найнятих перекладачів, які постійно перебували поруч.

СИЛА УКРАЇНСЬКОЇ БРИГАДИ

«Які відмінності ви бачите між французькими воїнами та українськими, що приїхали до вас?», – запитала я полковника.

«Для нас це зовсім новий досвід. Це мобілізаційна армія, армія, від якої ми у Франції відвикли, бо обов’язкова військова служба у нас скасована майже 30 років тому. Ви привезли 90 відсотків мобілізованих солдатів та десь 10 відсотків ветеранів, тих, хто вже воював», – каже він.

Середній вік українського солдата тут, у Франції, 38 з половиною років. Майже усі інструктори французької армії, з якими ми будемо говорити пізніше, прямо скажемо, значно молодші.

«Якраз у такому віці й сила цієї мобілізаційної армії. Коли людям від 25 до 45, то вони вже здобули широкий спектр навичок у мирному житті. Вони жили, працювали, і це додає бригаді додаткових знань, а значить і сили. Ми це чітко побачили, коли навчали ваших спеціалістів, особливо на бронетехніці, або ж пілотів БПЛА, механіків і так далі», – продовжує полковник.

Він ділиться своїми враженнями щодо мотивації українців: «Ваші солдати дуже вмотивовані, вони знають, що приїхали сюди, щоб бути оперативно ефективними та відігравати роль в обороні своєї країни. Ми бачимо дуже хорошу атмосферу в командах з інструкторами, які також є їхніми особистими інструкторами».

АСИ БЕЗПІЛОТНИКІВ ТА ОБМІН ДОСВІДОМ

«З кінця вересня, з початку тренувань ми бачимо безперервний прогрес на всіх рівнях, – розповідає інша відповідальна особа з французького війська. – Вражає, наскільки швидко підрозділи адаптувалися і прогресують, навіть попри те, що вони починали з рівня, як для молодих, доволі базової підготовки».

Це йдеться про мобілізованих. А от 10 відсотків ветеранів та зібраний ними бойовий досвід викликають у французів захоплення: «Ми багато дізналися від них про певні бойові прийоми і тактику, які вони використовували в Україні. Так що тут дійсно є аспект навчання, але вже для нас. А також є аспект дружби та спільного руху вперед. Це, вочевидь, створює досить міцні зв'язки на майбутнє».

Що вразило керівництво французьких сухопутних військ найбільше, так це реальна ефективність використання українцями безпілотників: «Так, безпілотники і пов'язана з ними побудова системи ударів. Ваші пілоти самі керують молодшими, все дуже чітко, вони демонструють велику майстерність, тож у цій сфері в нас відбулося взаємне збагачення. Ми об’єднали дрони, які використовує французька армія, та БПЛА, з якими зараз воює українська, тобто  працювали і з «Мавіками», й з іншими видами, розвідувальними та наступальними. По факту, досвід українців показав, що нам у французькій армії треба змінювати правила ведення бою й оперативну підготовку».

Власне, ту частину навчань, що стосувалася безпілотників, французи значно розширили. Їхньою головною метою було дослухатися партнерів, тобто враховувати всі побажання українських командирів, які мають реальний досвід цієї війни.

ПРИСЛУХАТИСЬ ДО ПОТРЕБ УКРАЇНЦІВ

«Одним із наших обов'язків протягом усієї місії було прислухатися до потреб нашого партнера, задовольняти його вимоги. Ми уважно слухали, що їм потрібно, і з плином тижнів адаптувати нашу початкову програму, яку ми підготували разом, звісно, з нашою військовою місією у Києві, щоб вона відповідала їхнім потребам», – розповідає мені представник Генштабу французької армії.

З’ясувалося, що є речі, над якими потрібно було додатково попрацювати. Як-от із безпілотниками. А деякі взагалі прибрали з програми навчання. У командному пункті щодня проводять брифінг і дізнаються думку українців.

Українські солдати частково привезли своє спорядження, стрілецьку зброю та відпрацьовували тут її можливості. Але озброять бригаду всім французьким. Він розповідає, що в Україну поїдуть, зокрема, 128 БМП, 18 гармат «Цезар», 18 броньованих розвідувальних машин AMX10RC, а ще 20 установок для протитанкових піхотних ракет НАТО «Мілан». Плюс необхідні боєприпаси, які французи обіцяють поповнювати.

«Тож ми мали широкий спектр підготовки в усіх сферах, зокрема, щодо техніки, якою ми забезпечуємо. Очевидно, вони повинні вміти їздити, підтримувати її на щоденній основі. Найперше, потрібно було навчити всіх спеціалістів працювати на всьому обладнанні. Тільки на цьому напрямі ми залучили групу із 700 осіб. Ще кілька сотень військових працювали над «інфраструктурою оперативної готовності». Це місця для ночівлі, таборування та тренувань. Усі стрільбища, так звані оборонні зони, тобто місцини з окопами, які спеціально підготували для цієї серії тренувань, зробили згідно з проханнями українців, максимально наблизивши до бойових умов у нас», – розповідає військовий.

«ЦЕЗАР» ІЗ КУРЯТИНОЮ

Головний артилерист-інструктор з навчання на самохідних артилерійських установках «Цезар» вразив своїм юним віком і серйозним поглядом. Він каже, що зустрів тут українських спеціалістів високого класу. Вони вміють ефективно використовувати розвідувальні дрони, збирати дані перед тим, як відпрацьовувати пуски. Навчав їх інструктор на скромніших гарматах, аніж ті, що поїдуть в Україну.

«Ми відправляємо вам експортний варіант, тут у нас зараз не така модернізована версія. Ваші солдати, багато з них, мають добру артилерійську підготовку, яку пройшли раніше. Ми лише додали кілька штрихів, удосконалили їхні технічні уміння та покращили безпекові навички», – розповідає інструктор.

Він знає, наскільки цінними і важливими є ці гармати для українців на полі бою, тож я наважуюсь на шкільний жарт: «Але ж ви знаєте, що «Цезар» –  ще і салат, ви ж теж його їсте?»

«Так, це дуже смачний салат. Люблю його, тут є в меню «Цезар» із куркою! Тільки у вашому випадку курятина – це дещо інше», – несподівано багатозначно жартує він у відповідь.

ФРАНЦУЗЬКА КУХНЯ ТА УКРАЇНСЬКІ СНІДАНКИ

Голова сервісного комісаріату дозволив називати його полковником Брюнелем. На базі у Шампані саме він відповідальний за харчування, побут та дозвілля українців. Йому є чим пишатись.

Увесь харчовий блок вони організували на голому місці, де раніше був паркінг. За два тижні налаштували там їдальню, яка готує та видає понад 5 тисяч прийомів їжі на день, не рахуючи сніданків.

Месьє Брюнель показує нам численні харчоблоки та холодильники. Все це розташоване у звичайних контейнерах для довгих перевезень. Проте всередині стерильно чисте устаткування, у кожному контейнері професійне ресторанне обладнання. В іншому ряду стоять такі ж контейнери, але це вже холодильники. У кожному з них запас продуктів, достатній для 500 людей.

«Раніше ми організовували тут міжнародні навчання. Я працював і з американцями, і з британцями. Але такої кількості солдатів одночасно на такий тривалий час ми, звичайно, не приймали. Треба було гарно продумати всю логістику – як нагодувати понад дві тисячі людей тричі на день смачно та поживно, а головне так, щоб ніхто не захворів», – розповідає полковник.

Самі їдальні, які тут називають ресторанами, розташовані у трьох з’єднаних величезних наметах. Періодично туди задувають гаряче повітря для обігріву. У наметах 864 сидячих місця. У цих же наметах снідали український та французький міністри, коли приїжджали на відкриття навчань.

«Не буду приховувати, це реально харчовий завод-ресторан. У нас пішло кілька днів, щоб адаптуватися до такого ритму і видавати їжу якомога швидше. Тричі на день у такому ритмі. Але ми впорались. Тепер наші солдати, які обслуговують комплекс, також щасливі, що вийшли на цей рівень. Вони працюють швидко і з посмішкою. Це теж важливо», –  зазначає месьє Брюнель.

Питаю, чи якось врахували харчові вподобання українців. «Так, ми адаптували меню, щойно зрозуміли, що ваші солдати снідають тим, чим ми обідаємо (сміється). (Французькі сніданки – солодкі. Це зазвичай лише випічка, тост із варенням та кава й сік, – ред.). Ми додали у сніданки яйця, гречку та гречані млинці, капусту, сосиски, усе те, що ви любите», – пояснює він.

«Але ж ви не прибрали при цьому випічку, не забрали круасани?» – хвилююсь я. «Ні, ні, ми додали також каву і чай одночасно, бо помітили, що вони багато п’ють і те, й інше», – відповідає полковник.

Щоб переконати мене, що годують таки добре, він дістає листок із сьогоднішнім обіднім меню: куряче філе, зелена спаржа, булгур, йогурт, шоколадно-горіховий пончик, фрукти на десерт. На вечір буде салат із морквою та шинкою, телячі щоки з картоплею та іншими овочами, сир, фрукти.

Кличе шеф-кухаря. Той виходить і показує світлини з обідом та сніданком. На них справді є і каша, і десерти, й випічка.

ДЕ ЖИВУТЬ І СПЛЯТЬ УКРАЇНЦІ

Наших військових розселили по розкиданих на величезній території щитових будиночках. Полковник запевняє, що там тепло.

«Я починав служити на цій базі, сам там жив. Усі французькі солдати перебувають у таких самих умовах. У кожному будиночку ми поселили від 5 до 10 солдатів, залежно від його розміру», – розповідає він.

Із поваги до приватного простору до будиночків нас не пускають. Та і його мешканців усе одно зараз там немає – один батальйон «воює», інший збирається на позиції, а третій має тактичні заняття.

«Але в цих щитових будівлях, напевно ж, немає ніякого душу?», – уточнюю я.

«Солдатські вбиральні там, – показує полковник на кілька наметів. – Ви будете здивовані, але там є всі умови. І гаряча вода, і душові. Я знаю, що ззовні так не виглядає, але це правда. Там душі з гарячою водою, бо це дуже важливо для солдата – нормально помитися».

Щоб підтримувати українців у гарній фізичній формі, по всій території розкидані найпростіші тренажери – лавки зі штангами, перекладини. Є і такий собі напіввідкритий фітнес-зал в ангарі, з тренажерами, грушами для відпрацювання ударів. Він сильно нагадує відкриті спортмайданчики десь у Гідропарку в Києві. Полковник знову наголошує, що французькі солдати займаються у таких самих умовах.

УСІ ЗНАЮТЬ НОВИНИ З УКРАЇНИ

Фаб’єн, ще один молодий інструктор на базі, виглядає як відмінник. Він відповідав за підготовку зі стрільби. Каже мені, що вже давно добре знає можливості українців. Я запитую, звідки такі знання?

«Я вже навчав ваших раніше. Не так давно. У Польщі. Зараз я врахував увесь свій досвід», – відповідає Фаб’єн.

«Чи стежите ви за новинами з України? Розумієте, в якій ми ситуації зараз?» – цікавлюся я. «Так, ми в курсі весь час. Ми стежимо як за новинами, які розповідають політики, так і за тією інформацією, яку нам надають наші розвідувальні та аналітичні служби. Потім ми маємо дискусії щодо тактики з українськими інструкторами, щоб краще адаптувати і скоригувати наші практики навчання. Ми щоразу вносимо зміни, щоб вони відповідали вашим реаліям», – пояснює інструктор.

Українці, твердить він, також постійно стежать за новинами з фронту у своїх телефонах. Але тут вони принаймні можуть тренуватися без перерв на постійні тривоги та прильоти.

«Я розумію, що у вашій країні так тренуватися зараз неможливо. І це видно, вони прогресують швидко, бо можуть сконцентруватись на своїй роботі», – робить висновок Фаб’єн.

БІЙ З ФРАНЦУЗАМИ

Десь о 15-й годині ми приїхали спостерігати за боєм, що почався о другій ночі. Тут дуже гучно. Над окопами стелиться різнокольоровий дим, чути вибухи гранат, лунають автоматні черги, з лісу рухаються БМП, у траншеях чути перегукування наших по рації: «20-й, прийом, дорогу зачистили, квадрат 34-38...».

«Ось зараз ви чуєте вогонь на ураження. Ворог наближається з півночі. Ось він рухається з лісу, бачите ті БМП? У цьому контексті нас найбільше цікавить рота, яка знаходиться тут, в окопі. Як ви бачите, рота, яку атакують, знаходиться тут, між двома ділянками траншеї в напрямку моєї руки. Ми відпрацьовуємо оборонні дії», – пояснюють мені.

Інструктор з піхоти жестикулює, як диригент, розповідаючи, що саме відбувається на полі тренувального бою. Навіть збоку помітно, що йому подобається у цьому розбиратися. 

Біля окопів подекуди стоять інструктори у жовтих жилетах. Вони дають рекомендації українським солдатам. Поруч стоять перекладачі.

«Ми моделюємо реальність. Українці, що зараз в окопах, не сплять уже другий день, але це важливий етап – злагодження на рівні батальйону, синтез того, над чим ми працювали», – доповнює один з інструкторів.

Інструктори координують поточну ситуацію. Також за ними – визначення «долі», тобто, чи вижили бійці.

«Це якось недобре, – кажу я. – Виходить, що за цим сценарієм наш противник зараз – це французька армія? Отже, українцям, щоб перемогти росіян, спочатку треба перемогти французьку армію, солдати якої саме наступають великими силам з лісу?»

«Зовсім ні, – трошки ображено відповідає інструктор. – Французькі інструктори виконують кілька ролей. Вони працюють як наставники, тобто керують процесом, також роблять арбітраж, потім буде ще спільний аналіз бою. Ми граємо протилежну силу тільки для того, щоби вправа була справді ефективною! Але ви праві – конкретно зараз ми ще й «воюємо» проти українців, щоб українці могли краще воювати та перемагати в реальних умовах».

Я фіксую цей момент. Півтори тисячі французьких військових три місяці жили, тренували, навчали і «воювали» проти двох тисяч трьохсот українських на території Франції. І, здається, це єдиний випадок, коли результат можна вважати переможним для обох армій.

Лідія Таран, Шампань, Гранд Ест (Франція)

Фото авторки