Естонський експерт Гаррі Тіідо має цікаву та незвичну біографію. Він був політичним журналістом, потім медійним топменеджером – редактором естонської служби «Голосу Америки», головним редактором великої приватної радіостанції. А на міленіум, у зрілому віці, 47 років, Тіідо запросили на роботу в МЗС Естонії. І тут у нього були різноманітні призначення – посол в НАТО, Афганістані, Польщі, Фінляндії.

Такий різноплановий досвід допомагає йому системно аналізувати події політичного життя широкого спектру та знаходити між ними зв’язок: путінський шантаж «Орєшніком» і нові призначення Трампа; безпекові питання балтійського регіону і майбутнє грузинського протесту.

ПУТІН НЕ ДОСЯГ БАЖАНОГО ЕФЕКТУ СВОЇМ «ОРЄШНІКОМ»

- Понад тиждень Кремль шантажував Україну, Захід ракетою «Орєшнік». Як ви це оцінюєте? 

- Насамперед це був інформаційний вкид. Показати, мовляв, «ми можемо вдарити міжконтинентальною балістичною ракетою». Хоча вона, як я розумію, не міжконтинентальна, це ракета середньої дальності. Та все одно – перший випадок використання в Європі такої ракети. Отже, певний зсув у бік ескалації є, попри те, що в ній не було потужних боєголовок. Крім того, Росія використала можливість перевірити, як полетить її ракета. Але, повторюся, насамперед мета була пропагандистська: продемонструвати загрозу Європі. Тому що ця ракета може летіти, за різними даними, до шести тисяч кілометрів. Далеко, але це все-таки Європа, а не Америка. Отже, був поданий сильний сигнал саме Європі.

- А наскільки спрацював путінський шантаж?

- В Європі це традиційні гойдалки – то злякаються, то знову дивляться на все тверезо. І на певні сили це, звісно, вплинуло. Водночас, здається, був й інший наслідок. Реакцією на запуск цієї ракети стало й те, що в Європі деякі країни знову заговорили про можливість направити в Україну своїх військових. Це саме те, проти чого Росія завжди виступає, погрожуючи ударом по європейських цілях… Підсумовуючи, вважаю, що великого ефекту, тобто такого ефекту, який Путін хотів би справити, демонстрація цієї ракети не мала.

Фото: Postimees

КІТ КЕЛЛОГ МАЄ ВЕЛИКИЙ ДОСВІД, ЙОГО «реалістичний погляд» ОЗНАЧАЄ «жорстко прагматичний»

- Тепер – про інший бік планети. Нині всі уважно стежать за призначеннями Трампа. Найважливішими для України здаються дві кандидатури – майбутній держсекретар Марко Рубіо і спецпредставник із питань України та Росії Кіт Келлог.

- Я б почав не з них, а із самого Трампа. Як на мене, Україна має реалістичні плани, як працювати з ним… Адже треба враховувати його особистість. Він досить-таки самолюбивий, вважає себе начальником Універсуму. І на це треба зважати. Я думаю, що крок у цей бік зробив і міністр закордонних справ Естонії Маргус Цахкна, який опублікував у Wall Street Journal статтю, де сказав, що президент Трамп стосовно війни Росії проти України має можливість стати Черчиллем нашої ери. Ну, звісно, порівняння з Черчиллем, з одного боку, не зовсім точне. Той мав іншу освіту, дуже добре знав історію тощо. Хоча, з іншого боку, після Другої світової війни Черчилль віддав Сталіну Східну Європу, не зморгнувши оком. Але паралелі, порівняння – річ складна. Головне у твердженні Цахкни – те, що Трамп може бути кимось історичним! Така заява здатна вплинути на нього…

Другий момент – для Трампа більш зрозумілі всілякі економічні, торговельні питання. Можна спробувати пояснити йому, що в Україні, особливо на Сході, є рідкісні земельні метали, зокрема літій, які дуже потрібні для високих технологій. За різними підрахунками, – на суму від 12 до 16 трлн доларів. Порядок чисел – «трильйон доларів» – це те, що Трамп дуже добре розуміє. Ймовірно, слід натякати на те, що не варто ці трильйони віддавати Росії. Щоб лінію фронту, де все може бути заморожене, все ж посунути подалі на схід.

Тепер стосовно Рубіо. Я б розглядав разом із ним кандидата на місце радника з нацбезпеки – Майка Волтца. Рубіо та Волтц мають прямий доступ до Трампа. А отже, – великий вплив щодо його погляду на події. У минулому обидва говорили правильно, у цілому, щодо України. Але тут треба враховувати таке: те, що вони раніше говорили, не означає, що вони дотримуватимуться таких самих поглядів тепер. Оскільки Трамп обирає людей за лояльністю, а не за поглядами.

А щодо Кіта Келлога, то тут перший, найбільш важливий момент – те, що Трамп взагалі, у принципі, вирішив відновити таку посаду. Кіт Келлог, можна сказати, підтримує «реалістичний погляд» на зовнішню політику, що, можливо, іноді для України не зовсім корисно. Проте в його випадку ми маємо справу з досвідченою людиною – 80 років, колишній військовий, генерал-лейтенант у відставці. Отже, всі ці три персони – Келлог, Рубіо та Волтц – мають досвід. І цей досвід може бути корисним, якщо дивитися на ситуацію з боку України.

- Ви сказали, що Келлог має «реалістичний погляд». Наскільки розумію, це синонім визначення «жорстко прагматичний»?

- Так, це те саме. Я не думаю, що це найправильніша позиція… Але, повторюся, у Келлога є досвід, і це важливо. Нагадаю також, що Келлог – один із авторів одного з планів установлення миру для України. Цей план, по суті, означає, що в основі стратегії має бути ультиматум Москві та Києву. Москві – якщо ви не погодитеся на перемир'я, ми передаватимемо Україні дуже багато зброї, і ви це на собі відчуєте. А Києву – якщо ви не будете згодні з перемир'ям, то ми перестанемо давати зброю та іншу допомогу. Отже, Келлог підтримує жорсткий підхід. І це не означає, що він погодиться на якісь російські умови. Але думаю, що тепер, найімовірніше, ні Москва, ні Київ не погодяться з цією стратегією Келлога.

ЗАХИСТ ПІДВОДНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ СТАВ НАГАЛЬНОЮ ПОТРЕБОЮ

- Минулого тижня в Естонії активно обговорювали, як вітропарки впливають на роботу військових радарів. Дійшла черга вже й до таких деталей! Як ви гадаєте, наскільки протягом 2024 року демократичні країни, не лише балтійські, усвідомили військову небезпеку?

- Такі дебати проходять не тільки в Естонії. У Швеції військові також сказали, що вітропарки на узбережжі Балтійського моря – загроза безпеці. Ці вітряки – дуже високі. Це означає, що радари можуть не бачити те, що за ними. От планується вітропарк протяжністю 50 км і шириною 10, – це ніби велика стіна. А за нею – не видно, що рухається, що летить.

Якщо подивитися ширше, то в багатьох країнах Європи, насамперед Північної, а також у Німеччині, стурбовані тим, що може статися найближчим часом. У північних країнах населенню надіслали інформаційні буклети, в яких пояснюється, що робити у разі війни. На мою думку, це сильний сигнал про те, як уряди бачать найближче майбутнє. У Німеччині приватним компаніям також надіслали попередження, що вони мають бути готовими до того, як діяти під час війни. Зазначу, не говориться лише про цивільні, громадянські кризи. Йдеться і про військові дії. Тобто є таке розуміння, що війна в Україні у певній ситуації може розвиватись у напрямі поширення військових дій. Вважаю, що це важливо.

Хоча, звісно, що далі від Східної Європи, то менше про це думають. Не кажучи про деякі країни, які вважають, що найкраще мати хороші стосунки з Москвою і сподіватися на них, щоб відсунути загрозу від себе. Наприклад, як Угорщина чи Словаччина.

- Нещодавно на тлі пошкодження двох кабелів на дні Балтійського моря прем'єр-міністр Польщі Дональд Туск запропонував створити військово-морський патруль у Балтиці, за прикладом авіаційного патрулювання НАТО. Як ви ставитеся до цієї ідеї?

- Думаю, що це вже стає нагальною потребою. І це питання не лише Балтійського моря. Тривога є й щодо трансатлантичних кабелів. Згадаймо випадок із російським військовим кораблем у водах Ірландії. Звідти його просто витіснили, бо він був у місці, де якраз перебувають трансатлантичні кабелі. Заходи безпеки потрібні, зокрема у Великій Британії оприлюднили інформацію, що їхні військові мають підводні дрони, які планується використовувати для моніторингу ситуації у місцях залягання кабелів.

Якщо ж згадати про останню, листопадову, історію пошкодження двох комунікаційних кабелів у Балтиці, то там був китайський корабель. Говорять, що він тягнув якір за собою 160–180 км. Але ж неможливо уявити, щоб капітан не знав про це, не зрозумів, що щось негаразд. Адже це зменшує швидкість корабля, збільшує витрату палива.

Тож питання захисту комунікацій стають дедалі важливішими. І не тільки у нашому регіоні. Хотів би нагадати, що Китай працює в Індійському та Тихому океанах. Там вони використовують іншу тактику – намагаються проводити комунікацію через такі вузли, де є китайське обладнання. І далі вони можуть через своє обладнання слідкувати за тим, що відбувається… Отже, це загалом дуже серйозне і широке питання. Потрібно надалі шукати, як гарантувати засоби безпеки підводних комунікацій.

Але є можливість повернути цю тему і в інший бік. Є хороша нагода отримати всі дані не тільки про підводні акції, а й про саботаж на землі та в повітрі. Якщо це зібрати і знайти зв'язок між цими проявами саботажу і, скажімо, Росією, тоді можна буде вжити певних заходів. Скажімо, заборонити «тіньовий флот» Росії у Балтійському морі. А звідси, здається, проходить 60% російського нафтоекспорту. І якщо ті кораблі не пропускати, це буде відчутна втрата для російської економіки. Отже, можливості є. Питання лише в тому, скільки є політичної волі зробити якісь кроки.

СОЦІАЛЬНІ МЕДІА Є НЕБЕЗПЕКОЮ ДЛЯ ДЕМОКРАТІЙ

- Дивна перемога в першому турі президентських виборів у Румунії Келіна Джорджеску показала силу та маніпулятивний потенціал соцмереж, зокрема тіктоку. Наскільки це небезпечно?

- Здається, на нинішньому етапі історії партії та ідеології мають уже менше значення. Люди переходять до інтернету, до соціальних медіа. Утворюються певні групи, які називають echo chambers, луна-камери, де розмовляють, спілкуються люди одних поглядів. Тому в них ще більше затверджуються їхні погляди, і вони вже голосують не за партійними списками, а згідно з поглядами, що склалися в echo chambers. У результаті цього ми маємо зовсім інше розподілення політичного поля.

Раніше були партії – лівого та правого спрямування, центристи, радикали. Нині все це роздроблено. І ще не знайшли ліків проти цього, оскільки соціальними медіа можна маніпулювати, наприклад, фільтрувати певні погляди в загальному потоці новин. І можна впроваджувати туди окремі новини, які поширюватимуться пріоритетно та провадитимуть якусь пропаганду. Слід визнати, що Росія непогано все це використовує. Отже, порівняно з тим, що було десятиліття тому, сьогодні маємо зовсім іншу ситуацію.

- Чи можемо констатувати значну небезпеку для електоральних демократій від соціальних медіа?

- Кілька прикладів. Що ми бачимо у деяких країнах, якщо в них економіка не зростає? Люди спантеличені думкою, що буде далі. Вони звинувачують уряд. Зокрема, й у витрачанні грошей на допомогу Україні: «Навіщо допомагати їй, якщо у нас самих життя стає дедалі гіршим?». Тож постає велика група протестних голосів. На такій хвилі і з'являються нові діячі, як цей кандидат Келін Джорджеску в Румунії.

Це ж призводить до дуже небезпечної тенденції. Якщо такі сили беруть владу, то протягом чотирьох-п'яти років при владі вони можуть змінити демократичну структуру держави: суддівську систему, медіасферу тощо. І навіть якщо потім відбувається зміна влади, буває дуже важко подолати такі недемократичні зміни демократичними методами. Кажуть, що це «пастка демократії». Дуже важко змінити недемократію чи неліберальну демократію на демократію демократичними засобами. Водночас використовувати такі самі методи, що і їх попередники, теж не хочеться… І це, на жаль, загальний тренд. До речі, таке може проявитись і в Америці, якщо Трамп почне змінювати систему суддів, медіаполе і так далі.

Фото: Presidendi kantselei

ДЛЯ ГРУЗІЇ ВАЖЛИВА РЕАКЦІЯ ЄС НА ПРОТЕСТИ ТА ЗГУРТОВАНІСТЬ ОПОЗИЦІЇ

- От якраз у Тбілісі, загалом у Грузії почалося силове протистояння. Як ви прогнозуєте розвиток ситуації?

- Прогнозувати важко. З одного боку, більшість населення хоче до ЄС. А влада, яку воно начебто обирало, цього не хоче. Неприродна ситуація. Але треба згадати, що до виборів «Грузинська мрія», правляча партія, весь час говорила те саме – що вони ведуть Грузію до Євросоюзу. А тепер повернули назад. І опозиція має використати таке устремління народу, якому суперечать нові заяви влади. Як їм це вдасться – інше питання. Думаю, що протестні виступи в Грузії триватимуть.

Дуже багато залежить від того, як поведеться Захід. Якщо ЄС запровадить санкції, то це вказуватиме на те, що влада йде проти волі більшості, – і відповідно посилить становище опозиції. Головне – щоб опозиція знайшла лідерів та була згуртованою. Від цього залежатиме, що буде далі.

Хоча й може бути деяка перерва в протестах, яка розпочнеться близько до Нового року. У Грузії це дуже важлива подія, коли люди на вулицю не ходять, а займаються домашніми справами. А потім, на початку наступного року, демонстрації протесту можуть відновитися.

- Цікаве припущення. У пам’яті відразу спливають два варіанти. Сніжна революція 2011–2012 рр. у Росії, коли люди пішли на новорічно-різдвяні канікули («До зустрічі 4 лютого!») і програли. А з іншого боку, – український Євромайдан, який не розходився і переміг, хоча й з великою кров’ю. Як буде в Грузії, ніхто не може передбачити.

- Саме так.

- Ви були послом в Афганістані, вручали вірчі грамоти Хаміду Карзаю… Днями до Держдуми РФ внесено законопроєкт, який дає змогу скасувати визнання Талібану терористичною державою. Як Кремль може вписати нинішній Афганістан у свою зовнішню політику?

- Дуже легко і логічно. Тому що Москва має там певні економічні й політичні інтереси. Політичні полягають у тому, що вони хочуть збільшити кількість держав, із якими співпрацюють проти Заходу. Своєю чергою, в Афганістані теж є поділ в уряді на два крила. Одне крило хоче мати кращі відносини із Заходом, включно зі США. А інше – хоче відійти подалі від Заходу та орієнтуватися на інші сили.

Щодо економічної точки зору, для Росії цікавий шлях із Центральної Азії до Пакистану та Індії, до Індійського океану. До того ж ще є старий проєкт «ТАПІ» (Туркменістан, Афганістан, Пакистан, Індія) – газопровід. Щось намагалися із цим зробити, але війни в Афганістані заважали. Частина цього шляху вже збудована – у Центральній Азії. Для Росії цікава можливість мати ще один шлях для постачання свого газу – до Пакистану та Індії.

Другий аспект: в Афганістані є корисні копалини. Пам'ятаю, коли я був послом там, Китай робив (геологічні) розкопки. Інвестував у мідні шахти, у видобуток золота. Є там також літій. І тут з'являється певна паралель із Україною, в якій є найбільше в Європі родовище літію… Той, хто контролює видобуток літію, контролює розвиток технологій. Цей метал дуже потрібний для прогресу. У зв’язку з цим згадаймо ще інтерес і Росії, і Китаю до африканських країн. Саме тих, де є родовища літію. А ось Заходу цього літію не вистачає. Якщо Росія отримає доступ до родовищ літію в Афганістані, вони отримують додаткові можливості контролювати світовий ринок або впливати на нього. Тож у Росії є великі економічні інтереси в Афганістані.

Олег Кудрін, Рига –Таллінн
Фото автора, ERR, Postimees, пресслужби президента Естонії