У ніч на 4 грудня (о 23:00 за місцевим часом) президент Південної Кореї Юн Сок Йоль, сидячи на тлі блакитних штор, несподівано звернувся до нації. Він заявив, що запроваджує воєнний стан, аби захистити країну від «антидержавних темних сил». Крім того, назвав контрольовану опозицією Національну асамблею, парламент країни, «лігвом злочинців», які намагалися паралізувати уряд.
«Незабаром після цієї промови в Сеулі поліція оточила "символ корейської демократії" - Національну асамблею. Військові оголосили, що вся політична діяльність в країні припинена на час дії воєнного стану. Але це не зупинило тисячі корейців, які почали збиратися вночі довкола будівлі парламенту»,- пише ВВС Україна.
Тим часом лідер опозиційної Демократичної партії Лі Чже Мен у прямому ефірі запропонував виборцям приєднуватися до протесту і закликав депутатів зібратися на позачергове засідання. Близько першої години ночі спікер парламенту подав на розгляд депутатів постанову про скасування запровадженого президентом воєнного стану. За неї проголосували 190 депутатів, котрим вдалося дістатися своїх робочих місць. Серед них були й однопартійці президента по Народній партії.
Майже через шість годин, о 4:30, президент Юн знову з’явився на телебаченні й заявив, що скасовує воєнний стан. Протестувальники біля парламенту схвально зустріли це оголошення. А невдовзі стало відомо, що воєнний стан дійсно завершено, а на президента чекає процедура імпічменту.
То що це взагалі було, і навіщо – Укрінформу розповів Артур Харитонов, президент громадської організації «Ліберально-демократична ліга України», експерт зі Східної та Південно-Східної Азії. За його словами, події в Південній Кореї лише набирають оберти. Щобільше – під великим питанням опинилася співпраця між Києвом і Сеулом, на яку багато хто покладав великі надії, особливо на тлі повідомлень про участь військових КНДР у російсько-українській війні.
– Пане Артуре, розкажіть про ситуацію в Південній Кореї. Аби ми, українці, могли краще зрозуміти, що ж там насправді відбувається.
– Ситуація в південнокорейській політиці є складною з моменту, як президент Юн Сок Йоль переміг на виборах весною 2022-го року. Тоді його опонентом був Лі Дже Мен – лідер опозиційної Демократичної партії, який є вкрай контраверсійним. І те, як президент Юн пояснював своє рішення, хоча він досі не вийшов із заявами до народу, воно певною мірою має логіку. Тому що він звинуватив у підриві демократичних механізмів держави пропівнічнокорейські сили. Малася на увазі саме Демократична партія, її керівник. Демократична партія наразі має більшість у парламенті за результатами виборів весни 2024 року. Вона має 192 голоси, а, наприклад, для імпічменту президента треба 200 голосів. Тобто можна сказати, що партія Лі Дже Мена дійшла до критичної межі на останніх виборах. Хто ж це? По-перше, вони мають великі симпатії до РФ і до КНДР. Партія виступає за «стратегічне балансування». Це означає не підтримувати Сполучені Штати, не підтримувати Тайвань, не підтримувати Україну, а балансувати між демократіями і автократіями. Що насправді в цьому світі вже неможливо, за майбутньої адміністрації Дональда Трампа особливо. Тобто не вийде і бути зі США, економічно з ними працювати, і водночас працювати з Росією, а Китай – не дратувати. Це найголовніший аспект, який маємо розуміти про південнокорейську опозицію на чолі з Лі Дже Меном.
– Щось ще?..
– Другий аспект – це їхнє ставлення до КНДР. Чому з погляду президента Юна і його адміністрації Демократична партія є зрадниками держави? Тому що вони виступають за примирення з Кім Чен Ином. Вони говорять, що лідер КНДР не такий уже й поганий, як про нього говорять, що з ним насправді можна примиритися, що треба роззброюватися, треба обʼєднати Кореї… Такою є логіка Демпартії. Вони постійно наголошують на тому, що коли їхня країна ухвалює високі оборонні бюджети, то це дратує Кім Чен Ина, це також дратує Росію й Китай. А відтак ці бюджети необхідно зменшити. І на це теж посилався президент Юн. Він говорив, що блокування безпекових бюджетів – це катастрофа для Південної Кореї. Але Демпартія це робила системно.
– Мда… Дружити з Ином…
– Так. Нарешті третій важливий аспект – це Японія. Демократична партія історично будує свої рейтинги на сіянні ненависті до Японії. Тут українці одразу проводять паралелі з Польщею і Росією, чого в жодному разі ми не маємо робити, бо Корея і Японія – це один контекст, а Східна Європа –інший. І Японія, і Південна Корея давним-давно змінилися. Натомість Демократична партія продовжує мусолити події сторічної давнини, вимагаючи багато чого від японського уряду. І цю сторічну патетику вони виносять на безпековий рівень. Вони говорять, якщо Японія не почне вибачатися за події сторічної давнини, ми будемо блокувати будь-які безпекові угоди, а саме: спільні військові навчання, виробництво зброї, оперативну сумісність армій. Ви розумієте, які наслідки від цього будуть? Президент США Джо Байден разом із прем’єр-міністром (колишнім, - ред.) Японії Фуміо Кішідою і президентом Юн Сок Йолем утворили коаліцію JAROKUS. За те, як Кішіда та Юн примирили Японію і Корею за координації Байдена – вони можуть претендувати на Нобелівську премію миру.
– І якщо переможе Демократична партія, то це все буде зруйновано?
– Тому що Лі Дже Мен категорично проти цього. Відряджаючи, наприклад, своїх депутатів на заходи Компартії Китаю, переговорюючись з росіянами, він ще й посилає своїх депутатів у Японію протестувати під Фукушімою, щоб Японія не скидала з цієї АЕС воду в Тихий океан. Весь демократичний світ уже давно визнав, що немає жодних проблем з цією водою, бо немає більш екологічної держави, ніж Японія, там все контрольовано. Це китайці й росіяни вигадали в ООН брехню, що вода отруйна. А Лі Дже Мен це підтримує. А ще він з посольства КНР у Сеулі критикував президента Юна і США. Ну, наскільки може себе не поважати лідер-політик, щоб у Сеулі сісти поруч з китайським послом і починати критикувати президента своєї країни…
І що найбільш цікаво в цій історії, що Лі Дже Мен знаходиться під численними кримінальними провадженнями: за хабарництво, перевищення владних повноважень і корупцію на користь КНДР. У Верховному суді розглядається справа про вигнання Лі Дже Мена з парламенту і заборону йому на багато років взагалі займатися політикою. А «демократична» назва цієї партії – це оксюморон, ніяка вона не демократична. Ця партія руйнує систему світової безпеки.
– То чому все-таки Юн вирішив так ризикнути: ввести в країні воєнний стан?
– Це складне питання. Я бачив реакцію заступника державного секретаря США Курта Кемпбелла, який опікується Східною Азією й Тихоокеанським регіоном, він був, м’яко кажучи, розгублений. У Вашингтоні такого не очікували. Чому? Бо президент Юн і його адміністрація були одними з найстабільніших американських союзників. Юн мав залишатися при владі до 2027 року, контролюючи, щоб Ішіба в Японії (Шіґеру Ішіба, новий прем’єр Японії, – ред.) і Трамп в Америці не зруйнували JAROKUS. Натомість відбувається те, що відбувається. Чому? Це людський фактор. Тому що Демократична партія Південної Кореї за підтримки Росії та Китаю, а також Північної Кореї, робила все не просто для підриву стабільності в корейському суспільстві, щоб максимально його радикалізувати, накрутити проти президента, а вони ще й цілеспрямовано проводили інформаційно-психологічні операції проти родини президента Юна. Тут вже йдеться про аспекти складної і токсичної південнокорейської політики.
– Що мається на увазі?
– У президента Юна дружина залучена в бізнес, а ще залучена певною мірою в політику. Вона направду дуже розумна жінка. Але був інцидент, пов'язаний з церквами. В Кореї протестантська церква має величезний вплив. І якийсь пастор, наче, подарував їй сумку від «Діор». І це було зафіксовано на фото. Демократична партія цей інцидент довела до абсурду – аж до того, що почали «шити» Юну імпічмент. А ще вони хотіли посадити дружину Юна за цю сумку. І це дуже сильний був психологічний тиск на нього. Для нас, українців, це виглядає дивно, мабуть.
– Звісно, дивно. Сумка від «Діор»? Подумаєш... От ситуація зі МСЕК – це інше діло.
– Ну, така південнокорейська політика… Демпартія атакувала Юна систематично, вони намагалися підривати його психіку. І очевидно, Юн не витримав, зламався. Що ж, всі ми живі люди... А тим більше, коли такий шалений тиск політичний, а в тебе країна на межі війни, тому що твої сусіди – це Росія, Китай і Північна Корея. І коли ти нарешті розвертаєш країну, вперше за десятиріччя, в бік Америки, коли твоя країна стає світовим лідером. А тут – Демократична партія з Лі Дже Меном, яка просто дуже хоче влади.
Є свідчення, що за цим демаршем Юна стояв міністр оборони, призначений нещодавно. До того він був головою Служби безпеки президента. Вони давні друзі, ще з університету. І в тамтешніх медіа звучить думка, що це він запропонував ввести воєнний стан уперше з 80-х років. І це було дуже невчасно. Ну, хіба що, якби у Юна були якісь конкретні аргументи.
– Але аргументів у нього не було?..
– Вірно. Особисто я сподівався, що зараз Юн вийде і скаже: «У мене є факти, що Лі Дже Мен – це китайський (російський) засланець. У мене є докази, що керівництво Демократичної партії поширює зраду». Але цього не відбулося. У результаті він зараз виглядає ідіотом. Південна Корея дестабілізована. Усі міжнародні візити скасовані. І геополітично це саме «чорний лебідь».
Тепер від президента Юна йдуть його найближчі радники – архітектори нової політики Південної Кореї. Вони подали у відставку, Юн ще її не затвердив, але подали. На цьому тлі Демократична партія з вереском, що президент Юн хотів встановити абсолютну монархію в Південній Кореї, намагатиметься оголосити йому імпічмент. Голосування – 7 грудня.
– Та щоб оголосити йому імпічмент треба, як ви уже згадували, 200 голосів.
– А в опозиції на сьогодні є 192 голоси. Плюс – уже відомо про те, що два представники партії «Народна сила», партії Юна, готові його зрадити. Разом – 194 голоси. Цього буде недостатньо, щоб оголосити імпічмент. Але є важливий нюанс. На сьогодні «Народна сила» перебуває в непростих відносинах з президентом. Лідер партії Хан Дон Хун заявив, що не підтримує воєнний стан (хоча морально й підтримує), бо для рейтингу це невигідно. Тобто це б обвалило рейтинги «Народної сили». Тому публічно Хан Дон Хун відсторонився, але провів закриту нараду з Юном (Юн же не з'являється на людях). І після цієї зустрічі «Народна сила» сказала, що не проти позбавити Юна повноважень, проте за імпічмент не голосуватиме. Бо, якщо буде проголосований імпічмент, то через 240 днів у Південній Кореї відбудуться дострокові президентські вибори, на яких майже точно перемагає Лі Дже Мен, який, як я казав, є підозрюваним у величезній кількості злочинів. І якщо така людина стане президентом, то це буде кінець для Південної Кореї.
– Допустимо, не проголосують, що тоді?
– Якщо «Народна сила» не проголосує, якщо більше ніхто з партії Юна не зрадить, Юн залишається надалі президентом, але Південна Корея опиняється в кризі. «Народна сила» все ж може проголосувати і піти на шалений ризик того, що Лі Дже Мен стане президентом, якщо рейтинг Юна впаде до 10%. Станом на зараз, на вечір 6 грудня, рейтинг президента – 13%. Та якщо він впаде нижче, це означатиме, що Юн став настільки токсичним для суспільства, що кожен день його президентства буде вбивати залишки рейтингу «Народної сили». От така ситуація.
– Давайте тепер про ризики – і для Південної Кореї, і для України, яка сподівалася на підтримку в контексті залучення Росією військових КНДР до війни. Що скажете?
– Хороших наслідків цієї історії наразі нема. Є погані і дуже погані. Поганий варіант – це коли Юн залишається президентом, але він настільки токсичний, що все одно справи вже не йдуть так, як вони йшли. Він у такій собі напівізоляції. А далі ще гірші сценарії. Якщо Юн йде у відставку – Демократична партія повертається, це означає, що Південна Корея починає виходити з численних проамериканських безпекових ініціатив, починаючи від JAROKUS. Демпартія не буде приєднуватися до AUKUS, вони не будуть приєднуватися до QUAD. Це дуже погано. Всі чекають Південну Корею в цих альянсах. А вихід Південної Кореї – це, звісно, посилення автократій, їх стратегічний успіх.
– А щодо України?
– Ми взагалі заручники ситуації. Якщо всі відповідальні за безпеку особи – з Ради національної безпеки, з адміністрації президента Юна, з Міноборони – підуть у відставку (а міністр оборони вже пішов, це та людина, з якою глава Міноборони України Рустем Умєров вів переговори), то з ким вести переговори? Сам Юн у такій ситуації точно не піде на передачу озброєння Україні. Нагадаю, що адміністрація Юна була найбільш проукраїнською адміністрацію в історії Південної Кореї.
А Демократична партія – категорично проти надання допомоги Україні. Представники цієї партії щотижня виходили із заявами, що вони блокуватимуть озброєння для України, що каратимуть чиновників, які погодили відправку інструкторів в Україну для допомоги у відбитті агресії Північної Кореї, вони поширювали фейки про те, що українці разом з Юном будуть вбивати бідних північнокорейських полонених. І ще купа інформаційного бруду ширилося Демократичною партією. І це призвело до того, що 70% населення Кореї не хоче передавати зброю Україні.
– Отже, можемо ставити крапку на ймовірній допомозі від Північної Кореї?
– Ми в заручниках ситуації. Якщо Юн йде у відставку або його усувають у порядку імпічменту, то це затягує процес на 240 днів, на 8 місяців, вважайте, майже на рік. Питання: наскільки для нас буде актуальне корейське озброєння на кінець осені 2025 року? Розумієте? Якщо ж Юн не йде у відставку, то для Південної Кореї настає період кризи, їм явно буде не до нас.
– Чи може цим періодом скористатися Кім Чен Ин?
– Загроза прямого зіткнення існує завжди. А з 2022 року й поготів. І зараз відбувається вкрай складний процес. Тому що Китай, який координує постачання для Росії компонентів зброї, використовує Росію для передачі технологій Північній Кореї. Для Сі Цзіньпіна Юн був найгіршим президентом. Сі відмовлявся від зустрічі з Юном впродовж півтора року. Бо для Китаю він як більмо був весь час свого президентства.
– Тобто ви таки бачите загрозу...
– Так, я бачу велику загрозу. Просто питання в тому, коли це відбудеться? Треба розуміти, що тепер неможливо воювати з Північною Кореєю без участі Росії. Тому що Росія, згідно з договором, який, до речі, набув повної чинності в Північній Кореї, наступного дня після історії з воєнним станом у Південній Кореї тепер має право розміщувати війська в Північній Кореї. Російське МЗС нині погрожує Південній Кореї, мовляв, чекайте на кризу. Криза розпочалась. Так само російське МЗС погрожує Тайваню, Філіппінам. Але варто розуміти, це не стільки Росія погрожує, скільки саме китайський «власник» Росії через неї погрожує цим державам. Можливо, зараз це божевільно звучить, але Путін погрожує розміщенням ракет середньої дальності в Південно-Східній Азії для атаки на Філіппіни, тому що Філіппіни на острові Лусон розмістили американський ракетний комплекс середньої дальності «Тайфун». Також цими днями в Філіппінському морі з'явилася російська субмарина «Уфа» з «Кинджалами». Тобто тут дуже складна кон’юнктура. Росія разом з Китаєм уже на порозі війни з багатьма демократіями в Азії. Так, Ин може цим скористатися, але це рішення буде спільне рішення одночасно трьох автократій – РФ, КНДР і, передусім, Китаю. І все це так чи інакше, але стосується також Японії. І поки є JAROKUS, поки його не зруйнували....
Можливо, я дещо складно пояснюю, бо там дуже багато різних аспектів і рівнів. Але от саме цими рівнями мислить Кремль разом з китайцями. І доки ми думаємо над контекстом російської війни в Україні, Росія думає над контекстом геополітики, але вже згідно не своєї, а глобальної китайської доктрини, де вони ключові союзники.
Мирослав Ліскович. Київ