Відступ сирійських військ загрожує «сайгонським моментом» для росії – WSJ
Швидкий наступ повстанців у Сирії загрожує вибити росію зі стратегічного стрижня, який Москва використовувала протягом десятиліття для проєктування сили на Близькому Сході, Середземномор’ї та на Африканському континенті.
Воно також ставить під сумнів зусилля путіна представити Москву як прапороносця альтернативного світового порядку, який змагається із західним лібералізмом, а його захист сирійського режиму – як свідчення успішного протистояння американському домінуванню в регіоні, повідомляє The Wall Street Journal.
Сирія частково стала для путіна ідеологічним проєктом. “Побачити, як російські літаки залишають Сирію в той час, як сили повстанців просуваються до їхніх авіабаз, а їхні активи в Дамаску падають – це було б так руйнівно для російського уявлення про себе”, – говорить Ніколь Граєвський, науковий співробітник Фонду Карнегі. «Для них це було б схоже на момент Сайгона».
За словами колишнього російського чиновника, допомога путіна відіграла важливу роль у виживанні Асада і показала союзникам Москви далеко за межами Близького Сходу, що російське втручання може допомогти стримати народні повстання. Африканські лідери почали запрошувати росію, зокрема підрядників з «групи Вагнера», які також відіграли важливу роль у Сирії для допомоги у стабілізації їхніх режимів.
Сирія має важливе стратегічне значення і для росії. Авіабаза Хмеймім у прибережному місті Латакія служить логістичним центром для польотів у Лівію, Центральноафриканську Республіку та Судан, де російські приватні підрядники та солдати діють уже багато років.
Військово-морська база в портовому місті Тартус служить єдиним пунктом поповнення та ремонту для російського флоту в Середземному морі, куди він доставляє вантажі оптом через Чорне море. Тартус надав путіну доступ до порту з теплою водою, чого прагнули російські правителі на Близькому Сході багато століть до нього. Порт також може поєднати росію з Лівією, як і з Сирією, союзником радянської доби, де вона шукає військово-морську базу для розширення свого впливу на Африку на південь від Сахари.
Захоплення повстанцями сирійських прибережних позицій може поставити під загрозу глобальну проєкцію сили росії.
«Сирія давала так багато переваг за низькою ціною», – каже Анна Борщевська, старший науковий співробітник аналітичного центру Washington Institute. «Втрата Сирії стала б великою стратегічною поразкою, яка відгукнулася б не лише на Близькому Сході. Це матиме глобальні наслідки».
Зараз, коли росія повністю вклалася в Україну, Москва навряд чи надасть більш ніж символічну підтримку, вважає науковець Центру аналізу стратегій та технологій Михайло Барабанов. «Декілька авіаударів і ударів крилатими ракетами на день принципово не вплинуть на ситуацію», – вважає Барабанов. «Всі гравці в Сирії розуміють глибоке залучення Кремля в Україні й переконалися в обмеженості російської військової могутності».
Початковий успіх росії в Сирії, забезпечений лютою повітряною потужністю, також вплинув на її розрахунки в Україні, роздувши впевненість Кремля у своїй військовій силі та сприявши невдачам у перший рік війни, сказала людина, близька до російського оборонного відомства.
Близький Схід уже давно є наріжним каменем у суперництві росії із Заходом. Наприкінці 1990-х путін спробував відновити зв’язки Москви радянського періоду в регіоні, поглиблюючи дипломатичні та економічні відносини з Сирією, а також з Іраком і Лівією. Він розширив енергетичну та ядерну співпрацю з Іраном та експортував зброю до Тегерану й Дамаску.
«Амбіції путіна в Сирії можна розглядати як частину його масштабнішого імперського бачення», – каже Анна Борщевська, науковий співробітник аналітичного центру Washington Institute. “Це те, чим є Україна, це те, чим була Грузія в 2008 році, і якоюсь мірою це те, чим була Сирія”, – сказала вона. «Тепер, 2024 року, росія нарешті виявила, що перевантажена».
Участь росії в Сирії також змінила її відносини з Іраном, який підтримував Асада від початку повстання. У перші роки сирійської громадянської війни росія була другим за величиною експортером зброї у світі, а Іран – одним з основних одержувачів.
Тегеран уже давно веде переговори про купівлю двох ескадрилій російських винищувачів Су-35, а також радарів і систем ППО на додаток до чотирьох існуючих ракетних систем С-300, які були пошкоджені в ході недавніх ізраїльських авіаударів по Ірану. Іран надав росії ударні безпілотники Shahed для використання в Україні.
Хоча росія часто вважала себе старшим партнером у цих відносинах, поновлена сирійська війна нагадала Кремлю про користь Ірану, кажуть аналітики. Відбиття наступу сирійських повстанців вимагатиме мобілізації наземних сил, таких як підтримувані Іраном ополченці та офіцери Революційної гвардії, а не лише авіаударів, що зробить Москву більш залежною від Тегерану.
«Росія, схоже, завжди вважала, що перевершує Іран, і я думаю, що тепер вона може опинитись під набагато більшою залежністю від нього», – припускає Ніколь Граєвський з Фонду Карнегі.
Автори:
Суне Енгель Расмуссен, репортер The Wall Street Journal
Томас Гроув, кореспондент The Wall Street Journal
реклама