Останній прихисток негідників: навіщо російський диктатор надав притулок сирійському
Вважається, що надання сирійському диктатору Асаду притулку в Росії – це демонстрація того, нібито Путін «своїх» не залишає. Проте, як виявилося, є значно вагоміша причина – гроші: сім'я Асада, тікаючи з країни, захопила з собою із державної скарбниці $135 млрд доларів. Про це турецькому виданню Turkiye Gazetesi повідомив колишній співробітник сирійської розвідки Халід Бейє.
Бейє уточнив, що кошти були переправлені контрабандою, водночас жодних деталей щодо механізмів переведення такої значної суми він не розкрив, а тому, зрозуміло, довіра до такого джерела – під питанням. Та якщо ця інформація правдива, то Асада можна вважати «найбагатшим біженцем у світі». Він навіть випередив Януковича, який у 2014 році, втікши під час Революції гідності до Росії, вивіз щонайменше $32 мільярди доларів готівкою у вантажівках.
Інше питання – як узагалі можна візуалізувати $135 млрд? Звісно, що йдеться не про виключно банкноти, це також могли бути інвестиції в ту ж нерухомість. Однак, якщо пофантазувати саме про банкноти... Вага однієї купюри при виготовленні дорівнює 1 грам (споживана важить більше). Один мільярд доларів 100-доларовими купюрами буде важити 10 тонн. Асад вивіз $135 млрд, тобто 1350 тонн цінного паперу. Як вивіз? Уявімо, що російськими літаками. Вантажопідйомність Іл-76М (модифікованого) – до 48 тонн. Для того, щоб перевезти до Росії валютні запаси Асада знадобилося б... 28 (!) таких літаків при максимальному завантаженні.
Втім, повернімося до того, з чого почали. Очевидно, що Асад отримав притулок у Росії не просто так. Безумовно, якась частина з умовних $135 млрд увіллється в економіку країни-агресорки. Про яку частину імовірно йдеться? Ну, як мінімум $30 млрд точно – саме стільки, розпочавши військову операцію в Сирії у серпні 2015 року, Росія витратила на підтримку режиму Асада (військові витрати, фінпідтримка, інвестиції тощо).
На що РФ витратить ці кошти? На деякі роздуми наводить історія з тим же Януковичем: у квітні 2014 року в.о. генпрокурора України Олег Махніцький в інтерв'ю британському виданню «Financial Times» розповів, що вивезені з України кошти «витрачаються на заохочення масових вбивств та на фінансування сепаратизму». Тобто можемо припустити, що $30 млрд із вивезених Асадом грошей – підуть на війну проти України. Наприклад, $20 млрд на зарплати, їжу, амуніцію для солдатів. Інші $10 млрд – на зброю.
Скільки це в ракетах або дронах-камікадзе? Вартість одного «Калібра» – $6,5 млн, «Кинджала» – $15 млн, а Shahed-136 – $50 тис. Отже, $10 млрд – це 1 500 «Калібрів», або понад 600 «Кинджалів», або 200 000 Shahed-136. Наведені цифри, звісно, умовні. Бо щоб виробити таку кількість ракет і дронів ворожому ВПК знадобляться роки: за інформацією української розвідки щомісяця РФ здатна виробляти до 2-6 «Кинджалів», 30-60 «Калібрів» та до 500 Shahed-136. Проте загалом логіка така: мільярди сирійського диктатора з часом конвертуються у виробництво зброї, яку російський диктатор використовуватиме проти нас.
НЕ ЛИШЕ АСАД: РФ СТАЛА «ПРИТУЛКОМ» ДИКТАТОРІВ ТА ВІЙСЬКОВИХ ЗЛОЧИНЦІВ
Експерт-міжнародник Євген Добряк каже, що є дві причини надання притулку Асаду в Росії: «З одного боку, це був такий жест Путіна, що вони не кидають своїх. Хафіз Асад, батько Башара, мав дуже тісні зв’язки з Радянським Союзом».
Тобто було дуже багато спільного, що зв’язувало Дамаск з Москвою.
«Асад – дуже небідна людина. І те, що батько його зміг там зібрати, і те, що сам Асад протягом свого 24-річного перебування при владі у Сирії теж дуже багато взяв з сирійського народу... Це все зараз опинилося у РФ», – розповідає експерт.
Уже є, наприклад, інформація про вкладення в нерухомість, зокрема, Москва-Сіті.
«Вони його з цих причин і прийняли. З іншого боку, йому ніхто не дасть розпоряджатися цими мільярдами. Йому залишать на життя, а все інше буде так, як і у Януковича: все це буде працювати на Росію», – вважає Добряк.
Військово-політичний оглядач групи «Інформаційний спротив» Олександр Коваленко: називає втечу Асада до Росії «спробою Кремля хоч якось зберегти обличчя після масштабної поразки в Сирії».
«Адже втрати впливу в Сирії є для Путіна не просто військовою чи політичною поразкою, а й серйозним ударом по його репутації, – наголошує він. – Сирію, яка колись слугувала ключовою точкою для демонстрації російської «сили» на Близькому Сході, тепер фактично втрачено».
Але Кремль намагається компенсувати цю поразку.
«І роль Асада тут зрозуміла: він стає черговим «гаманцем», який може інвестувати, наприклад, у військово-промисловий комплекс або підтримку російської економіки. 135 мільярдів доларів (якщо це не міф, – ред.), звісно, не будуть передані повністю, але навіть частковий доступ до таких коштів є для Росії важелем у кризовій ситуації», – додав Коваленко.
Тож Асад не просто гість, а, ймовірно, фінансовий ресурс для Росії, яка переживає серйозні економічні труднощі: «Девальвація рубля, падіння рівня життя і загальна економічна стагнація ставлять Кремль перед необхідністю шукати додаткові джерела фінансування. Асад і може стати для Путіна тим самим «джерелом».
А ще Асад фактично стає заручником Путіна.
«Його пересування, очевидно, буде обмежено, і навряд чи йому дозволять вільно залишати Росію. Тепер він повністю залежний від Кремля».
Окрім фінансової складової, цей випадок вкотре демонструє трансформацію Росії на глобальній арені, яка стає «притулком» для диктаторів, військових злочинців та інших осіб з сумнівною репутацією.
«Янукович, Медведчук… А ще, наприклад, Карін Кнайсль (Колишня міністерка європейських та міжнародних справ Австрії, яка в 2018 році «прославилася» танцями з Путіним. – Ред.) – всі вони, як і Асад, тепер у Росії. І не виключено, що в майбутньому Кремль стане останнім прихистком для таких фігур, як, наприклад, фельдмаршал Халіфа Хафтар (верховний головнокомандувач Лівійської національної армії, – ред.) чи інших, які втратять свої позиції в Африці чи на Близькому Сході», – каже Коваленко.
Головний негатив для Путіна полягає саме у втраті Сирії як стратегічного активу.
«Асад – це символічна компенсація, яка не змінює суті репутаційного краху Росії у цьому регіоні», – підкреслив військовий експерт.
«Сирія є, вірніше була, найслабшою ланкою на Осі Тегеран-Москва-Пекін. Це ще, може, не Третя Світова, але глобальна війна, бо задіяно багато держав. І саме тому Путін не міг вчинити інакше, як прийняти цього сирійського «біженця». Чи зробить це Путіну нові проблеми на Близькому Сході? Не думаю, незважаючи на відомі факти звірств режиму Асада. Бо Близький Схід дуже прагматичний, тому в пошуках власних інтересів їм не вперше закривати очі на злочини проти людяності», – зазначив координатор напрямку безпекової політики Центру політичних студій «Доктрина» Гліб Парфьонов.
ПУТІН НАПРАВИТЬ СВІЙ СИРІЙСЬКИЙ КОНТИНГЕНТ НА ВІЙНУ ПРОТИ УКРАЇНИ? НЕ ФАКТ
Попри втрату Сирії, що є насправді болючим ударом для Путіна, декілька тисяч російських військових, які там перебували, можуть залучити до війни проти України.
«Я бачив публікації про 2-4 тисячі, максимум згадувалося 7,5 тисячі людей – контингент РФ у Сирії», – каже військовий експерт Іван Ступак.
Крім того, є побоювання, що РФ може перекинути з Сирії до України комплекси С-300 та С-400, а також свою авіацію звідти.
Анатолій Храпчинський, колишній офіцер Повітряних сил ЗСУ, заступник гендиректора компанії з виробництва засобів РЕБ, акцентує на тому, що повітряна база росіян у Сирії була доволі потужна.
Зараз росіяни намагаються вивести звідти все, що встигнуть.
«Не на постійній основі там базувалися літаки стратегічної авіації Ту-95мс, Ту-160 або Ту-22м3, які вони активно використовували для «килимових» бомбардувань. А також винищувачі-бомбардувальники, як от Су-34... До того ж, щоб зберігати всі літальні апарати потрібна була система протиповітряної оборони. Тобто це був готовий воєнний комплекс», – перелічує він.
На цьому ж наголошує військовий експерт Михайло Жирохов: «На жаль, ця історія для нас грає також у мінус, тому що росіяни перекидають або перекинуть найближчим часом ті літаки і вертольоти, які у них були в Сирії. На український фронт перекинуть. Це очевидні речі. Плюс підготовлені екіпажі, плюс Су-34, носії КАБів»…
Наскільки серйозну загрозу становить російська авіаційна складова з Сирії?
«Гадаю, літаків там недостатньо для того, щоб забезпечити якийсь «переломний момент», – вважає Анатолій Храпчинський.
Сергій Згурець, директор інформаційно-консалтингової компанії Defense Express, пояснює детальніше: «Як ми знаємо, у Росії було у Сирії дві бази. Це база «Хмеймім» у провінції Латакія, там базуються декілька десятків літаків типу Су-24, 25, 30, 34. Саме ці «Сушки» ворог використовував для бомбардування сирійців, а потім цей досвід переніс в Україну. І друга – це надважлива для росіян військово-морська база в Середземному морі, в Тартусі, яку віддали Росії у використання на 49 років».
Згурець посилається на Головне управління розвідки, яке повідомило, що 8 грудня з Тартуса в Середземне море вийшли фрегат «Адмирал Григорович» і вантажне судно «Инженер Трубин», які там знаходилися.
«Осінтери, до речі, повідомляють, що в Середземному морі стоять російські судна, які зазвичай перевозять крадене українське зерно до Сирії, а база в Тартусі була хабом для перепродажу цього краденого зерна. А в Москві в цей час лунають розгублені голоси. Зокрема, Пєсков каже, що говорити про збереження російської військової присутності в Сирії зараз ще передчасно. Це начебто буде предметом обговорення з новою владою у Сирії. Про безпеку своїх військових у Сирії та про коридори зараз Росія домовляється з Туреччиною».
Спроба домовитись з новою міжнародною коаліцією про збереження російської присутності у Сирії – це все, стверджує експерт, вимагатиме суттєвих поступок від РФ у діалозі з Туреччиною, Ізраїлем, з країнами Заходу з інших питань, зокрема, щодо умов закінчення російської війни проти України.
Наприклад, чи буде Москва перекидати ці війська з Сирії саме на кордон з Україною? Військовий експерт сподівається, власне, як і всі ми, українці, що літаки не долетять, танки не доїдуть, а кораблі не допливуть.
«Сподіваюсь, що це буде важливою складовою позиції європейських країн і тієї ж Туреччини, яка, напевно, зараз буде втягнута в перемовини про долю російського військового майна та російських військових у Сирії», – резюмував Сергій Згурець.
Мирослав Ліскович. Київ
