Медовий квас, бджолиний квест та апімедитація
Від райцентру Сватове до найближчих промислових гігантів Донбасу й сусідньої Харківщини – сотні кілометрів. Від села Зміївка, де в затишку облаштувалась пасіка Васильєвих до Сватового – п’ять кілометрів лісостепу (якщо по прямій). І не просто лісостепу, а – заказнику місцевого значення. А значить, у бджіл просто не існує можливості підчепити якусь «хімію». Та й у селі майже не залишилось мешканців, що порушили б цю екологічну гармонію. Чудова місцина, щоб збирати мед і приймати туристів. А у пасіки є й такі плани – підсадити українців на новий вид терапії і відпочинку. Поки що ідея звучить привабливо і навіть солоденько.
Ще три роки тому Ірина Васильєва була поважним у райцентрі чиновником – очолювала Службу у справах дітей. Пасікою опікувався чоловік. Моряк далекого плавання, який змушений був кинути професію після розвалу СРСР. Ігор Іванович повернувся додому, шукав, чим зайнятись на суходолі, поки кум не запропонував спробувати себе у бджільництві: «У мене п’ять вуликів залишилося, спробуєш?» – «А чому б і не спробувати?». Так і почалося найцікавіше.
БДЖОЛИНІ ПОРЯДКИ
Ще коли домовлявся з Іриною Васильєвою про візит, почув, що на пасіці очікують на прибуття бджіл із Закарпаття. Це дещо здивувало – на Сході є своя заслужена порода, українська степова. Та коли прибули на місце, почав здогадуватись, що переселенкам з далекого заходу тут саме місце: гори навколо, майже всуціль вкриті лісом, причому натуральним листяним – а не тим сіяним сосновим, що так яскраво горів торік у більш південних районах Луганщини. Тож карпатка має почуватись тут, як у себе вдома.
Ще не було й 9-ї ранку. Чоловік Ірини Ігор саме підсаджував новоприбулих маток у вулики. Мені подібної процедури раніше бачити не доводилось, рвонув було дивитись на мало не містичний обряд, але хазяйка спершу змусила гостей вдягтися в обладунки пасічника – «бджолонепроникні» куртки, «шоломи» зі спеціальними сітками. І тільки після цього відпустила знайомитися з дійством.
Бджоли у вуликах – старожили, а от матка, яка має продовжити життя сім’ї – мігрантка, яку привезли в дерев’яній скриньці розмірами десь із третину шкільного пеналу. Ігор саме вийняв рамку, відкрив «пенал» і пересадив матку до «колективу». Почався процес знайомства. Бджоли почали водити хороводи навколо незнайомки із білою цяткою на спині…
«Матку міняємо кожні два-три роки. Вони можуть самі її поміняти, якщо їм щось не сподобається. Ось: взяли її в кільце і вже обнюхують, - ділиться бджільницькими тонкощами пан Ігор. - У кожної бджоли свій запах. Бджоли наші – матка приїжджа. Вони повинні прийняти її в сім’ю. Але можуть і убити…»
Підійшла хазяйка й повела мене випробовувати їхню новинку – апі-будиночок. Ідея така: просто на діючому вулику облаштовується ліжко, яке від навколишнього середовища закривається дерев’яними стінами із дахом. Вікно теж передбачене. Ви лягаєте на ліжко; під вами бджоли займаються своїми буденними справами, і – теоретично – під їх монотонне гудіння я мав би як не заснути, то – впасти в стан медитації. Але я дістав смартфон…
ЯК НЕ ПИЛКОМ, ТО ПІДМОРОМ
За пів години Ірина відкрила дверцята апі-будиночка. «Ви хоч щось відчули? – спитала зі слабкою надією, нарікаючи, що смартфон і релакс – речі несумісні. «Ні, ну-у… Щось таке відчув», - невпевнено мимрю. І тільки повернувшись у Сєвєродонецьк, зрозумів: у голові припинився подзвін, який почався за пару днів до поїздки (мабуть, від підвищеного тиску абощо). Тобто щось у вуликотерапії таки дійсно є, спробувати варто.
Господарі поспішають знайомити з медовою продукцією. «Медовуха, – починає презентацію хазяйка. – 2-3% спирту. Це як медовий квас. Ось з квітковим пилком медок, це – з корицею. Ще є мед з горішками, з горіхами і какао». Пилок, каже, йде на користь імунітету – досить чайної ложечки на день. За 15 років спілкування з підопічними комахами Васильєви вивчили їх достатньо, аби пропонувати потенційним клієнтам навіть певні методи лікування. «Бджола – це все про здоров’я людини. Навіть та, що померла, нас лікує (підмором), - пояснює. - І ми робимо настоянки, які лікують серцево-судинну систему, суглоби». Взагалі, в пасічників є спеціалізація. Хто спеціалізується на медові, хто на маточному молоці, хто на прополісі. Запевняють, що користі повно від кожного елементу. «Дочка перехворіла ковідом - вилікувалась настоянкою прополісу. Симптоми пройшли за два дні, три дні – реабілітація. Прополіс – надпотужний природний антибіотик», - говорить пані Ірина. Серед пасічників існує переконання, що його не шкідливо вживати й внутрішньо. А ще ж є безцінний пилок. Приводить організм до тонусу, на загальний імунітет працює. Можна додавати до різних страв, будь-якого улюбленого продукту – до всього, кажуть, пасує. «Онук, якому два роки, просто насипає пилок у блюдечко, рукою бере й їсть, - не втомлюється хвалити бджолині делікатеси Ірина. - Горіх із медом – це природний афродизіак. А настоянка підмору лікує простатит. І в мене усі, хто на блокпості отам стоїть, особливо взимку – купують у нас настоянку, щоб не було проблем. Дуже хвалять…».
А я ще дивувався, коли на Сватівському блокпосту, почувши, що ми їдемо на пасіку в Зміївку, бійці почали привітно посміхатись і пропустили, не прискіпуючись.
ВІД МЕДУ ДО МЕДОВОГО ТУРИЗМУ
15 років тому Ігор Васильєв починав з п’яти вуликів. Сьогодні їх – 345. Поки жінка працювала на державній службі, маркетингом ніхто не займався. Усі 17 тонн здавали оптом – і весь «бізнес». Але в останні роки оптова ціна почала падати аж до 25 гривень за літр. «І я вирішила, що ми створимо додану вартість, нафасуємо, зробимо свою торгову марку, - розповідає Ірина. - Довго шукали ємності, підбирали форми, випробовували. Їздили по виставках, дивились, як люди роблять».
Щоліта на пасіці відбувається кілька качок меду, до 17 тон вдається отримувати. Дуже трудомісткий процес, у якому участь бере вся сім’я – Ірина з чоловіком, двоє дорослих дітей і дворічний онук Ілля. Якого більше цікавить віск, оскільки з нього можна ліпити що завгодно. Бджоли його також цікавлять. Справжній пасічник, якого вони поважають. Тут збирають три види меду: травневий, різнотрав’я і соняшник. Вважається, що соняшниковий мед не дуже корисний. Але й він, як виявилось, також має лікувальні властивості. Ірина Григорівна усього два дні, як повернулася з Києва – була на туристичній виставці. Каже, кияни високу оцінку дають соняшниковому меду.
«Наш регіон – «соняшниковий». Може, є такі області, де більше рапс сіють. А в нас сіють забагато соняшнику. У меду з інших регіонів інший присмак, бо ж поруч інші трави ростуть, - пояснює медові тонкощі. - Ми з вами знаходимось на території Сватівського заказника місцевого значення. Тут заборонені й полювання, і промислова діяльність. Ліс поруч, а в лісі квіти».
Васильєви планують піти набагато далі меду: розпочинають розвивати туристичний напрямок. Вже мають ґрунтовно розроблений бізнес-план, чималий перелік послуг і правила перебування відвідувачів. Між іншим, туристам пропонуватимуть самим на певний час перетворитись на пасічників. Для чого на добровольця надягнуть захисний костюм, проінструктують і нададуть відповідний інвентар…
Перший апі-будиночок для власного використання тут встановили ще вісім років тому – колеги-пасічники давно це практикують. А торік до Зміївки завітала група старих друзів. Природно, апітерапію вони теж на собі випробували. Бджолине гудіння під головою справило на них не тільки незабутнє враження, але й суттєво підправило їхнє самопочуття. Ірина демонструє споруду під хатою, яку, за інших обставин, прийняв би за щось на кшталт клітки для кролів. «Отам у нас починалася апітерапія. Навіть не кімната, просто лежак такий в ящику. Залазиш і спиш, - розповідає господиня. - А потім вирішили зробити красивіше: стильні, зручні. І вже торік до нас почали їхати люди». Сеанс коштує 100 грн за годину. Задоволення – неоціненне.
І ось на початку поточного року Фундація жінок-пасічників України, активною членкинею якої є Васильєва, розіслала своїм прихильницям листа з проханням повідомити, чи готові вони розвивати в себе «медовий» туризм. Отут і став у нагоді досвід апітерапії. А оскільки туриста слід приваблювати комфортними умовами, бджолине господарство, взявши грант у ПРООН, побудували два сучасних дерев’яних будиночки із вуликами. Початок масштабної вуликотерапії покладено.
Щоправда, терапія – лише частина рекреаційного плану Васильєвих. Пасіки мають великий туристичний потенціал, переконані вони, бо людям цікаво. Крім вуликотерапії, можна ж придумати безліч розваг для туристів. «Облаштувати фотозону, умови для дегустацій, дітям організувати квест. Проводити екскурсії, під час яких знайомити з бджолиною сім’єю у прозорому вулику, - розповідають господарі. – Люди з задоволенням спостерігають за діяльністю бджіл, а якщо пощастить – і за моментом її народження». Окреме задоволення – перевдягтися у костюм пасічника, користуватися його інвентарем, спостерігати за процесом виробництва меду, прополісу та збору квіткового пилку бджолами. Попит на такі заходи вже є. Виїзд на природу, спілкування з комахами, майстер-класи, смачні продукти…Саме таких простих задоволень сучасним українським родинам, мабуть, і бракує.
Михайло Бублик, Сєвєродонецьк
Фото Олексія Ковальова
