Джекпот для Мальвіни та Михасика: бій за права ведмедів триває

Увесь притулок – невелика поки що ділянка, оточена височенною сіткою з електропастухом по периметру. Потенціал для розростання є – в розпорядженні «Білої скелі» 2,5 га. На 7 ведмедиків площі цілком вистачає. У них і барлоги, і дерев’яні колоди, і власні басейни.

Вранці, десь до 9-ї, і під вечір – після 16-ї, звірі особливо активні. Борюкаються, совають гілля по землі, здійснюють вечірній променад. Михасик, мало зважаючи на нас, влаштовує купання у власному «джакузі». Малята у окремому вольєрі невгамовні, як будь-які діти, ще й встигають дражнити місцевого пса. Біленька ведмедиця – тяньшанська – бавиться тим, що вихлюпує воду зі своєї купелі.

«Це наша «пенсіонерка» - їй вже 23,  хоч і жвавенька, - пояснює Марина Шквиря, співласниця ведмежачого притулку. – Зо 5 разів на день доливаємо їй води: вибовтує!». Це – не каприз, а ознака хворобливої компульсивної поведінки ведмедя, що перейшла у таку м’яку форму, пояснює Марина, кандидатка біологічних наук. «Нехай краще грається водою, ніж хитається чи себе калічить», - каже вона. Не забуваймо: ми не у зоопарку і не у сафарі-парку, а ведмеді тут не для розваги, а на лікуванні і відновленні. Одні люди завдали їм болю, інші тепер вкладаються у порятунок звірів. І заради них, і задля всього суспільства, якому час прогресувати і нарешті почати ставитися до тварин гідно. Саме цю думку намагаються донести організатори притулку під Борисполем.

ЯК ЖИВЕТЬСЯ ЗВІРАМ В УКРАЇНІ

15 років тому, коли Марина з чоловіком починали боротьбу за права звірів, люди часто не розуміли – в чому проблема взагалі? А зараз часто віддають ведмедів своєю волею. «Любу і Сина нам віддала родина циркових артистів. Зрозуміли, що цирку з тваринами підходить кінець, а вони не хочуть утримувати їх в своєму дворі», - розповідає науковиця. Михасика, їхнього сусіда, тримали в ресторані для забавки. Але гості помічали, що ведмідь сидить і страждає, і лишали про ресторан негативні відгуки, тож власники зрозуміли тенденцію і віддали звіра зоозахисникам. «А бувають і затяті, не віддають нізащо. Ось гімалайку Мальвіну ледве забрали, хоча господарі не мали навіть клітки для неї, вона 5 років жила у них у транспортній – не могла ні повернутися, ні лягти, ні сісти до пуття, - розповідає Марина. – За неї судилися».

Біда у тому, що українське законодавство щодо утримання тварин недосконале, і навіть за тим, що є, контроль досить слабкий, вважає Шквиря. На практиці виходить – утримувати дику тварину може будь-хто, дозвільна система як така не розроблена, а мінімальні стандарти утримання, прописані у спеціальному Порядку утримання та розведення диких тварин, які перебувають у стані неволі або в напіввільних умовах, часто-густо ігнорують. «Контролювати мала б Держекоінспекція, але вона не справляється. І виходить, в дикій природі України маємо до 300 ведмедів, а в неволі сидить ще не менш 200, їх ще й розмножують, - описує ситуацію пані Марина. – У нас ціла база є, де ведмеді у поганих умовах». Реабілітаційних центрів у країні всього три – «Синевір» на Закарпатті, «Домажир» на Львівщині, «Біла скеля» під Києвом (сюди ж можна зарахувати і «Парк хижаків «Арден»», що на Хмельниччині – теж приймає ведмедів), а постраждалих тварин багато, тож притулки між собою тісно співпрацюють. Наразі вони гуртом утримують близько сотні звірів і менше їх не стає. «Але коли ведмеді вже у притулках, ми маємо що показати чиновникам, чим дорікнути, і вже навіть лобіюємо певні зміни до законодавства, - пояснює Марина. – Так, вдалося суттєво збільшити мінімальні дозволені площі для утримання ведмедів – раніше було досить мати 30 м2 (а це як однокімнатна квартирка), тепер власник мусить забезпечити 200 і 4 м висоти, повноцінний відкритий вольєр». Тобто не дозволено всунути ведмедя десь у закутку в ресторані, і перш ніж його купувати, треба задумуватися, чи варто аж так втрачатися. Хоча бій за права ведмедів ще триває.  

Утримання притулку на рік обходиться у 800 тис грн, зізнається його співзасновниця.

Ведмеді «з’їдають» до 20 000 гривень на місяць. Але це не головна стаття витрат. Ще є комунальні послуги, зарплати персоналу (щодня звірів доглядають двоє кіперів, регулярно навідується ветеринар). І то ще не треба платити за оренду ділянки. «У нас спільна програма порятунку тварин з «Притулком для диких тварин», їхню територію ми взяли в оренду. А оскільки цінності у нас збігаються, то поки ми тут на пільгових умовах, зможемо – почнемо вносити кошти на підтримку їхнього проєкту», - пояснює Марина. А був час – цілих 8 років ведмежий притулок розміщався на Житомирщині і платив 20 тис грн на місяць комерційної оренди. Приватного капіталу, держбюджету чи міжнародних фондів за «Білою скелею» не стоїть. «Ми перші, хто створив проєкт громадської відповідальності», - говорить Марина. Ставку зробили на небайдужість українців – створили спецфонд і збирають пожертви на утримання притулку. «Розробили опікунську програму: робиш внесок і отримуєш сертифікат, що ти віднині – опікун, скажімо, Михасика, - розповідає організаторка притулку. – І ця програма дуже нас виручає, вдається покрити частину витрат». А задля розвитку співпрацюють з різними організаціями – так, зібрати кошти на перший вольєр для порятованих з контактного зоопарку ведмежат допомагають проєкти ua.animals та Клуб добродіїв.

ЩО ТАКЕ РЕАБІЛІТАЦІЯ?

У чому полягає реабілітація? То треба бачити, як виглядає ведмідь до її початку, каже Марина. Зазвичай це тварина із зіпсованим зором, суглобами, компульсивною поведінкою (це коли ведмідь постійно хитається, б’ється об грати, калічить себе, висмикує шерсть, ламає зуби, кігті сточує).  «Прибираємо цей негативний фактор і починаємо лікувати: вони всі хворі. Коли попрацюють хірурги, анестезіологи, стоматологи, ведмедям вже стає жити легше без постійного болю, бо не турбують зуби і суглоби, - пояснює науковиця. – А далі просто даємо їм можливість побути ведмедями, проявляти природну поведінку». Це значить - ходити, плавати, не їсти з миски якийсь непотріб, а шукати по території розкладену ведмежу їжу  – майже як у природі. Поволі ведмеді почуваються вільніше, оживають. Що вдієш: у дику природу таких хижаків не повертають: не виживуть, не витримають конкуренції з дикими родичами, ще й встигнуть когось вбити і щось пошкодити. «Це все-таки небезпечні тварини, - пояснює Марина. - Є проєкти повернення малих ведмежат-сиріт, що ще не мали контакту з людьми – у них  є шанси, хоч і малі. А в дорослих, які вже асоціюють людину з кормом, нема зовсім. В найкращому випадку їх з’їдять інші ведмеді».  Та й куди, питається, випускати, коли ці тварини – результат генетичних міксів різних географічних популяцій? Комусь належало б жити в Гімалаях, іншим - на Далекому Сході чи десь у Середземномор’ї, Карпати їм не місце. «Всі народилися в неволі, часто вже з набором генетичних захворювань через інбридінг (схрещування близькоспоріднених організмів - ред)», - зітхає пані Марина.

Ведмедики – такі ведмедики! Активні рано вранці і у сутінках, цілий день проводять у «санаторному» релаксуючому режимі, а вночі сплять – бояться темряви. Саме так вони будують свій день у природі, каже кандидатка біологічних наук. Чим більше природних патернів, тим краще. «Але люди дивуються – чому ведмідь лежить? Звикли, що або качається, тиняючись кліткою, або на велосипеді їздить, а що просто жує травичку – шокує», - зізнається Марина. У «Білій скелі» обрали за ведмеже середовище середземноморський біотоп: у ведмедів є барлоги, доступ до води, високі трави, повалені колоди, планується доповнити ландшафт великими каменюками. Саме так, за словами Шквирі, вони живуть десь у Греції, Італії, Косово. Але – жодного дерева. Як же ведмідь – та без лісу? «Будь-яке деревце вони знищать за день. Намагаємося вирощувати дещо під захистом електропастухів, але то складно, - пояснює Марина. – Он та товстелезна колода була в корі – за день її облупили і вже наполовину знищили». Хоч у нас інші асоціації, тіні ведмедям насправді не треба, та й лазити на дерева вони не люблять – у дорослих заважкий для того зад. Ведмідь живе і в кам’янистій пустелі, і в тундрі, в зоні вічних снігів. «Наша тяньшанка селиться на висоті 4000 м над рівнем моря, ці ведмеді підіймаються до базового табору Евереста – звідки там дерева?» - розвінчує міфи співвласниця притулку.

Білогруда гімалайська ведмедиця Мальвіна ще надто вразлива, людей недолюблює – до неї навіть не наближаємося. Лише Син з нею дружить – цілуються через металеві грати, сидять поряд, тримаються за лапки, розповідає Марина. Але це – максимум контакту. Навіть цю парочку пустити спільно жити не можна – раптом який конфлікт, у ведмедиці, що вагою поступається, шансів вижити не буде. Ведмежат тут не дочекаєшся – самців стерилізують. І то не забаганка, а суворі відточені правила існування у притулках. «Працюємо за європейськими стандартами – так, як «Біла скеля», виглядають усі притулки Європи. Заборонено розмноження, купівля-продаж тварин, контакт з відвідувачами і дорослими тваринами. Їх не можна дражнити, годувати стороннім», - пояснює Шквиря. У природі ведмеді ворогують, конфлікти трапляються досить жорстокі – вбивають одне одного, їдять. І те, що у притулку усі розділені вольєрами – нормальна практика,  а не знущання над ведмедиками. «Не всіх можна подружити, лише у дуже молодому віці краще піддаються соціалізації, - каже наш гід притулком. – Інакше – максимум терплять одне одного».

Марина з чоловіком займаються тематикою хижаків з 2000 року, притулком – з 2012-го. Каже, прийшли до цього просто з академічної науки, роками вивчаючи звірів у дикій природі. «Під час експедицій бачили багато ведмедів в поганих умовах, а це впливає на охорону видів у природі: десь же дістають люди ведмежаток, і нерідко – з дикої природи браконьєрять, - каже вона. – Треба цьому протидіяти, і ми як люди з освітою і відповідною компетенцією, які стажувалися в зоопарках та реабілітаційних центрах світу, вирішили цю сферу розвивати вдома». Кілька років тому перебралися з притулком з Житомирщини, створили благодійний фонд, дещо перебудували роботу.

«Як гадаєте, ведмедям у вас добре?» - питаю. «Я науковиця і точно знаю, з якими критеріями оцінювати, чи їм добре, - усміхається співрозмовниця. – І за цими критеріями, протоколами оцінки утримання, їм  – від «добре» до «чудово»». Важливий показник, наприклад – яку частину вольєру освоює тварина. Чим меншу, тим їй гірше – значить, чогось боїться, її порятували з клітки, але клітка лишилася у ведмедя в голові. «Звісно, було б краще вирости і прожити ведмеже життя у природі, але з того, що їм лишилося, це – джек-пот», - каже Марина.

ТВАРИНИ І ЕТИКА

Віднедавна притулок відкрито для відвідувачів, кошти підуть на утримення ведмедів, але це не та сфера, в якій заробиш на тваринах – конкурувати з зоопарками не вийде, та й мети такої нема. «Це – заради просвітництва. Натовпу людей не буде, пускатимемо обмеженою кількістю по черзі, з гідом, - пояснює зоозахисниця. – Порятувати звірів і засісти у лісі не має сенсу. Обов’язково треба грамотно показувати притулок. Люди йтимуть стежкою з екскурсоводом, який розповідатиме, чому не треба ходити в цирк з тваринами, у контактні зоопарки, підтримувати фотобізнес з ними, дізнаються, як ведмеді взагалі живуть».

Пересічна українська родина, що приводить діток у контактний зоопарк, навіть не здогадується, що ведмежата-левенята живуть там усього один сезон, доки безпечні, а потім їх позбуваються… А ще притулок працює як майданчик для обміну досвідом, стажування зоозахисників. «Хочемо, щоб зоозахист ставав ближчим до природоохорони. Не просто рятував когось будь-якою ціною, а мав певну мету – зберегти вид, поширювати меседжі етичного виховання дітей, - пояснює Марина. - Це частина великого колеса, що нині розкручується в Україні – сфери реабілітації. Мусимо загальмувати експлуатацію тварин. А поки рятуємо, кого можемо». 

Тетяна Негода, Київ

Фото Володимира Тарасова