31-річний учитель історії та правознавства з села Маячка Полтавської області Василь Маслей став відомим на всю країну цього літа, коли соцмережі підхопили відеоролик, у якому він з колежанками станцював на випускному вечорі для своїх учнів. Як-то кажуть, підірвав Фейсбук, подарував глядачам море позитиву, прославився. Хоча й танцював не вперше: ідея дарувати випускникам танець у виконанні вчителів прийшла в голову Василю Васильовичу (до речі, єдиному чоловікові в жіночому колективі) кілька років тому, й відтоді щоразу у селі Маячка демонстрували новий номер. Цьогоріч для 11 випускників, яких він вів з 5 класу як класний керівник, підготували запальний танок під хіт Galibri & Mavik «Федеріко Фелліні». Готували для своїх, а вийшло – для всієї України.
«Це ви?» – пізнають Василя Маслея, хоч де б він тепер з’явився – чи то в навколишніх селах, чи то в Києві, куди його разом з партнерками по танцю запросили нещодавно телевізійники на зйомки. «Вау! Які ви молодці!» – люди не приховують свого захоплення й просять дозволу заселфитися з ним. Він роздає інтерв’ю журналістам, колеги з усієї України випитують у нього секрети успіху, а кількість підписників у соцмережах у нього стрімко зростає. Хто ж він, новий герой українських соцмереж? Як розуміє сучасну якісну освіту? Навіщо епатує публіку і як збирається керувати рідною Маячківською школою, у яку 1 вересня зайде вже як новообраний директор?
ВЧИТЕЛЮВАТИ ПО-НОВОМУ: КОЛЕГ – ЗАПАЛЮВАТИ, ІДЕЇ – У ШКОЛЯРІВ ЧЕРПАТИ
- Пане Василю, ваше життя набуло нових відтінків й емоцій. Ще не стомилися від такої уваги суспільства?
- Ні, мені приємно! Нікому не відмовляю ні в інтерв’ю, ні в порадах, і всіх, хто надсилає запити, додаю у друзі в соцмережах. Це дуже позитивні моменти, і це вносить у життя особливий драйв. Ось буквально днями звернувся український режисер і сценарист художніх та документальних фільмів Роман Бондарчук з проханням дати дозвіл на використання вірусного відео у своїй новій роботі. Я з радістю підписав відповідні документи.
- А про що запитують колеги?
- Насамперед про те, як мені вдалося зарядити колектив такою енергією. Бо, на жаль, серед педагогів немало людей пасивних, які бояться відступити від старих стандартів.
- І що ви відповідаєте?
- Що треба бути оптимістом, щоб запалювати інших.
- Ви віднедавна – директор школи. Популярність допомогла отримати посаду?
- У жодному разі! Витримав серйозний конкурс. Давно до нього готувався, штудіював закони, нормативні акти… Хвилювався більше, мабуть, ніж учень на екзамені. Дві години в прямому ефірі – щоб усі зацікавлені в результатах конкурсу бачили – відповідав на різні заковиристі запитання членів журі. Набрав 45,1 бала. Це досить висока оцінка.
- Конкурентів багато було?
- Жодного! Ніхто не хоче працювати в селі. Але якби я не подолав конкурсного бар’єру, то департамент освіти і науки Полтавської облдержадміністрації, певно, призначав би когось іншого на цю посаду.
- З чого почнете роботу?
- З поліпшення матеріально-технічної бази, хоча вона в нас і так непогана. Але треба ще встановити нові парти й стільці, які регулюються. Щойно закінчили обладнувати внутрішні туалети, вкладати тротуарну плитку. Далі приступимо до модернізації й утеплення приміщення. Одне слово, продовжуємо створювати комфортні умови для навчання учнів і праці педагогів. А 1 вересня відкрию біля школи новий вуличний спортивний майданчик з сучасними тренажерами, облаштований на кошти Бюджету участі. Сам писав проєкт на нього.
- Але ж адміністратор, сподіваюсь, не витіснить з вас педагога? Танцювати й далі будете? На це сподіваються й користувачі соцмереж, адже, як написала одна з ваших прихильниць у коментарях, «новоспечений директор школи – просто вогонь. Танцює настільки драйвово, що дивлюся ролик уже двадцятий раз, мабуть».
- Танцюю й співаю я з дитинства, не полишав свого хобі й під час навчання в Полтавському державному педагогічному університеті, де виступав у народних хорах «Калина» та «Чебрець». Тож кидати свого захоплення, пересівши в директорське крісло, не збираюся. А навчався я в цій же Маячківській середній школі імені академіків Левицьких, уродженців села. І вчителем музики та співів у мене так само був Сергій Миколайович Романченко, з яким ми зараз разом організовуємо виступи шкільної самодіяльності: до Дня учителя, на Різдво, на День села, ну, і на випускні вечори, звісно. Беремо участь у концертах різного рівня, у районних, обласних, всеукраїнських та навіть міжнародних творчих конкурсах. І не тільки беремо, а й перемагаємо. Граємо на балалайках і на ложках! Ми з моєю колегою, вчителькою української мови і літератури Лілею Валеріївною Лях, провели бозна скільки концертів і творчих вечорів у ролі конферансьє.
- Та у вас, я дивлюся, одні таланти зібралися в педколективі!
- Головне, що ми однодумці. У нас багато молоді в колективі, випускників нашої ж школи. І ми такі на одній хвилі. Розвиваємося в різних напрямках, не боїмося бути креативними. І старше покоління педагогів підтримує нас.
- Тобто, аби станцювати на випускному вечорі під хіт Galibri & Mavik «Федеріко Фелліні», вам не довелося довго вмовляти шістьох своїх колег?
- Нас мало б бути більше, але дехто був у відрядженні, в когось виникли якісь непередбачені обставини. А вчительські «концерти» на випускних вечорах ми практикуємо ще з 2017 року. Починали з Марією Вікторівною Явтушенко – заспівали й станцювали для учнів. Спочатку, звичайно, був острах – як нас сприймуть односельці, але ми його перебороли – і почули на свою адресу лише схвальні відгуки. Згодом до нас стали приєднуватися й інші. Минулого року, наприклад, танцювали під нарізку пісень Едіт Піаф. Окрім того, ми ще й батькам випускників допомагаємо ставити танок для їхніх дітей.
Ми самі собі хореографи. Практично весь наш танцювальний учительський колектив захоплюється танцями ще з дитинства, тому нам не складно було. Тиждень репетирували, всі разом вигадуючи рухи, а результат відомий.
- До речі, на вас обрушився шквал критики з приводу треку російського гурту…
- А хіба у нас російська мова під забороною? Нею вчаться, нею розмовляють... А якби ми танцювали під англійську чи французьку пісню, то були б поза критикою? Зазвичай критикують ті, хто сам нічого не досяг у житті. Їм усе не так: хтось не ту краватку надів, у когось шкарпетки не того кольору… Всім догодити не можна. Я спокійно ставлюся до критики.
Ми підслухали, що наші учні наспівують, і коли підшукували музику під танець, зрозуміли, що «Фредеріко Фелліні» буде «в яблучко».
- Так і сталось!
- Самі були вражені кількістю переглядів. Не очікували такого успіху, чесно. Бо минулого року відео з нашим танцем під пісні Едіт Піаф подивилося менше сотні користувачів соцмереж. Але цьогорічний «вибух» – це здорово! Це мотивує.
Відео було розміщене спочатку на сторінці Нехворощанської територіальної громади, звідки воно «перекочувало» у Facebook і дуже швидко стало вірусним, зібравши понад 1,1 мільйона переглядів, майже 2 тисячі коментарів, понад 6 тисяч репостів. Згодом відеоролик потрапив на YouTube, де його переглянуло ще понад 340 тисяч людей. І ці цифри продовжують зростати. Навіть від людей з Німеччини й Данії надходили позитивні відгуки. Виявляється (я цього не знав), що в багатьох європейських країнах це також поширена практика, коли вчителі спільно з учнями грають у спектаклях, співають і танцюють, разом влаштовують флешмоби. Адже це згуртовує шкільний колектив, і тоді гори можна звертати!
- На ваш погляд, яким має бути сучасний освітній процес? Очевидно, вчительські танці на випускному – один з елементів вашого бачення цього процесу?
- Старі педагогічні прийоми, коли вчитель знаходиться на одному полюсі, а діти на іншому – сьогодні не спрацьовують. Педагог завжди має бути сучасним, розвиватися в різних напрямках, щоб бути цікавим дітям. Бути з ними на одному подиху! Показувати їм, що він нічим не відрізняється від них, хіба що більшим життєвим досвідом. І не соромитися вчитися у своїх учнів. Давати їм свободу у висловлюванні власних думок, відстоюванні особистої точки зору, бо лише так виховується особистість. Не забувати підбадьорювати. «Молодець», «супер» – ці слова учень має постійно чути від учителя. Дитина має завжди відчувати підтримку педагога. Танці – це і є приклад такої взаємодії. Знаєте, як діти радіють, усвідомлюючи, що вчителі щось роблять спеціально для них?! Як вони аплодують!
Та про що я говорю? Це прописні істини, без яких сучасна школа неможлива. Нині на цю тему проводиться багато вебінарів, конференцій, створено чимало сайтів, з яких учитель може почерпнути креативні ідеї. Головне – мати бажання й працювати у власне задоволення. Але, звісно, не переходити лінію, яка відділяє учителя від учня. Дотримуватися субординації, етикету.
- Є думка, що постійно розважати дітей – не найкращий педагогічний прийом, бо вчитель буде змушений вигадувати все нові й нові «атракціони», а їм буде все мало і, зрештою, навіть прості завдання видаватимуться нудними. Тим паче, сучасні діти й так переконані, що в житті не варто напружуватися. Що ви думаєте з цього приводу, Василю Васильовичу?
- Педагоги ж навчають не лише математики, історії, хімії… Вони показують дітям, як побороти сором’язливість, як бути відкритим, не боятися критики. Це та наука, що допомагає в майбутньому. Традиційними уроками тут не обійтися. Наш шкільний психолог Марія Вікторівна Явтушенко націлює колектив на те, що досягти хороших результатів виховання можна завдяки використанню альтернативних методів. Спільні неформальні заходи лише згуртовують клас. А якщо педагоги залучають до таких заходів ще й батьків, то це має ще більший ефект. Якщо школа стане для дитини другою родиною, другою домівкою, то це просто супер. Не обов’язково, до речі, дорослим постійно шукати нові ідеї. Їх багато у школярів. Достатньо спрямувати їх у потрібне русло.
- Цікаво було б почути ще й про успіхи в навчанні ваших школярів.
- Наші випускники щороку отримують високі бали під час зовнішнього незалежного оцінювання. Серед наших колишніх учнів є доктори наук, багато хто працює на престижних посадах за кордоном.
Цього першого вересня до нашого учнівського колективу доєднаються учні з закритих малокомплектних шкіл, і він зросте до 120 учнів. Так само розшириться й педагогічний колектив, нас буде 42. Тобто, маємо потенціал. Не зупиняємося, рухаємося вперед!
- Які ваші сильні сторони як директора, на ваш погляд?
- Я по життю оптиміст, позитивна людина. Це дуже важливо, коли керівник не «плаче» й не жаліється на труднощі, а заряджає колектив оптимізмом. Коли керівник задоволений життям, то й всі задоволені. Будемо тримати марку Маячківської школи разом!
- Знаю, що після «вибухового» ролика вам почали телефонувати колеги з інших шкіл області й пропонували гроші, аби ви підготували їм номер уже на випускний вечір наступного року.
- Я з радістю рекомендую людину, яка допоможе їм це зробити, бо сам навряд чи візьмуся за це: бракує часу.
Ганна Волкова, Полтава
Фото: Facebook
