Сергій Прескорник першим у Харкові почав поєднувати біг зі збором сміття. У світі таке заняття отримало назву "плогінг". Хоча в Україні воно тільки розвивається, у деяких містах вже є клуби однодумців, об'єднаних любов'ю до спорту і бажанням зробити світ навколо чистішим. "Біговий наркоман" - так себе абсолютно серйозно називає Сергій. Він мріє побити світовий рекорд щоденного бігу протягом 52 років, а ще – коли-небудь оббігти всю Україну по кордону, включно із Кримом, Донецьком і Луганськом.

У Харкові спортсмен добре відомий як "Борода, що біжить" (під час змагань друзі підбадьорювали: «Давай, бороде!»). Це прізвисько - вже майже бренд, і привертає увагу до екологічної діяльності харків'янина. Він розповів кореспонденту Укрінформу, з якими почуттями вперше вийшов на пробіжку з мішком для сміття, як заради будівництва екохабу подолав 225 км за 29 годин і як прибирання території може перетворитися на класну розвагу.

ПІД ЧАС ПРОБІЖОК ЗІБРАВ 4 ТОННИ СМІТТЯ

- Сергію, знаю, що ви з підліткового віку шукали себе в різних заняттях і видах спорту – боксі, туризмі, шашках, шахах. А ще були танці, авіамоделювання і навіть гра на трубі. Перемогла легка атлетика. А коли до бігу додався плогінг?

- Почалося все випадково і просто. Готувався до забігу по пересіченій місцевості. Тренувався у сосновому бору в декількох кілометрах від мого будинку. І взагалі не звертав уваги, що там діється. Одного разу мені хтось із знайомих скинув ролик, як люди під час бігу збирають сміття. Я навіть посміявся. Але потім, під час чергової пробіжки, вдивився: скільки ж всього в лісі.

А сам збирати сміття спробував прямо в межах міста. Узяв рукавички, старі речі надягнув. За відчуттями це було, звичайно, некомфортно. Деякі люди сприймали мене за бездомного - з бородою, в якихось рукавицях... Після декількох разів я закинув це заняття. Але з часом, коли знову почав бігати в лісі, я вирішив - треба з цим сміттям щось робити. Це перша половина історії. А друга – я є членом Всесвітньої асоціації серійних бігунів. На сьогодні у мене 1430 днів без пропуску (на момент розмови, – ред.), тобто скоро буде чотири роки. І стільки ж моєму заняттю плогінгом. Як це працює? У перший день - у мене чисто бігова робота, у другий – біг із плогінгом і так далі. Йде чергування. Плюс збір сміття підв'язаний до приїзду сміттєвоза у приватний сектор, який знаходиться поруч з лісом. Люди в певні дні виносять сміття, і я теж залишаю там зібране, і точно знаю, що машина проїде і забере це на полігон.

- Підтримуєте зв'язок з іншими плогерами?

- Я спілкуюся у мережі приблизно з 20 людьми, але серед них є і жителі Білорусі, Франції, Італії. І тут такий момент. Фішка плогінга в тому, що ти в кінці робиш фото зі своїм «уловом» і під час публікації позначаєш компанії, упаковки яких знайшов. І в Італії це якихось 2-3 упаковки за пробіжку, а я показую свої 6 мішків сміття і кажу, що мені часу не вистачить тегати в Instagram виробників.

Звичайно, знаходяться люди, які думають: ось, навіщо вони це роблять, адже це не вони намусорили. І мені теж, буває, кажуть: "Ой, ну що ти один можеш змінити?" А я упевнений, що на власному прикладі це все і працює. На сьогодні під час пробіжок я зібрав понад чотири тонни сміття.

І коли кажуть, що нічого не змінюється, - це неправда. Я порівнюю сьогоднішні реалії і те, що було 10 років тому в країні. У нас почалися законодавчі зміни. З кожним етапом люди розумітимуть, що все, безкоштовних пакетиків більше не буде. У вас є пакет, юзайте його до дір, потім викиньте і новий більше не купуйте.

З'явилися різні ініціативи та проєкти. Петиція про збільшення штрафів за викиди сміття у недозволеному місці набрала 25 тисяч голосів. Сподіваюся, її розглянуть, і також підуть зміни. 

- Ви виступаєте за розумне споживання?

- Так. Взяти хоча б ці новорічні свята. Я впевнений, що у багатьох щонайменше третина святкового столу опинилася у сміттєвому відрі. Навіщо купувати те, що не з'їси? Так само і з одягом. Купив нову кофту, віддай те, що вже не носитимеш, тому, кому цей одяг справді потрібний.

У СМІТТЯ ПОВИНЕН БУТИ ДІМ, І ЦЕ НЕ ЛІС

- Ви вже двічі організовували "Чисті ігри" - масове прибирання сміття в лісі, але у розважальній формі. Як це відбувається?

- З моїм другом Романом Хохловим, підприємцем, який вже років з 10 займається вторсировиною, три роки тому ми створили організацію "Чиста Україна". Розповідаємо і показуємо, наскільки важливою є екологія у житті кожної людини. "Чисті ігри" - один з наших заходів, який у хорошому сенсі слова виносить мозок. Концепція така, щоб людям було весело і цікаво. Наші партнери привозять солодощі, чай, каву, готують класний музичний супровід, але головне – все проходить у формі квесту для команд. Є завдання на логіку, якісь спортивні елементи, наприклад, на влучне попадання кришечкою від пляшки в контейнер. А ще пошук "артефактів" - речей, яких у принципі не повинно в лісі бути. Знаходили унітаз, сервіз, який комусь на весілля подарували, покришки, будівельне сміття, запчастини, взуття взагалі купи, телевізор, навіть диван. У людей такий азарт, емоції - не передати! Тобто учасники кайфонули від того, що у класній компанії просто збирали сміття.

- З кожними "іграми" приєднується більше людей?

- У 2021 році було 600 учасників і за годину ми зібрали 8,5 тонн сміття, і тепер, увага - на тому самому місці, де у 2020-му зібрали понад 5 тонн!

- О, ні! Там, де прибрали, намусорили ще більше?

- Я скажу більше: у тому лісі ще років 10 треба прибирати... На одному з наших заходів ми чистили берег річки. Хоча там встановлено 6 контейнерів, майже всі були порожні. У нас в країні все ще треба формувати культуру поводження зі сміттям. Адже це не сортувати, просто донеси до контейнера. У сміття повинен бути дім.

Найголовніше - освіта і виховання дітей. Як в Європі, де ще з садка розповідають, наприклад, як страждають і гинуть тварини від сміття, від тих же пакетів. І у нас вже є подібні навчальні матеріали. Харківське видавництво "Ранок" випустило багато літератури про сортування сміття. У Харкові придумали гру "Екологія", де, коли ти робиш хід, думаєш, куди треба відправити певне сміття. Тобто треба вчитися, розвиватися. Так, нам складно, якщо порівняти з Євросоюзом, тому що є країни, які вже повністю відмовилися від пластику.

Але саме у нас в Україні вже зробили папір з листя, посуд, який можна з'їсти. За цим майбутнє, це розвиток. Зараз, крім екосвідомості кожної людини, важлива підтримка держави, тому що бізнесу дуже складно і дорого впроваджувати екологічні фішки у повсякденне життя. Це не те, що приносить швидкий дохід.

- Українцям важко починати з себе…

- Це тільки на перший погляд здається, що все складно. Наприклад, у Харкові є ОСББ, які сортують сміття і заробляють на благоустрій. Це невеликий, але постійний дохід.

Я знаю багатьох людей, які сортують вдома. Я і сам сортую. І зараз існують можливості, інструменти, які дозволяють це робити легко навіть тим, у кого вкрай невелика житлова площа або немає балкона. Найпоширеніші види сміття - пластик, картон, метал. Збирайте окремо, винесіть до контейнера - люди це заберуть і здадуть. Є контейнери в супермаркетах, куди можна віднести пластикові пляшки, скло. Я збираю кілька тижнів, потім просто відношу в магазин, який знаходиться в 250 метрах від мого будинку. Також є урни для батарейок і, хоч і набагато рідше, для ламп. Працюють пункти вторсировини. Є мобільні станції, які їздять містом, збирають у певний час в певних точках відходи. Тобто, розумієте, у вас немає жодних витрат, нічого не треба, крім бажання. 

РЕКОРД УКРАЇНИ ЗАРАДИ ПОБУДОВИ ЕКОХАБУ

- Сергію, через кілька місяців, як назвете свій рекорд України - забіг з Дніпра до Харкова заради збору 100 тис. грн, - експериментом над собою, максималістською авантюрою?

- До цього у мене вже був особистий рекорд: у 2019 році я біг з Харкова до Полтави, подолав відстань за 14 годин 50 хвилин. Ось це точно була авантюра! Абсолютно непродумана.

Я дізнався про проєкт організації "Україна без сміття" з побудови екохабу, де буде і станція прийому вторсировини, і музей, і навчання, і ринок, на якому хочуть продавати екотовари. Думаю собі: цікаво, треба допомогти. Загальний бюджет цього проєкту - 2,5 млн грн. Я вирішив взяти на себе збір 100 тисяч. Зареєструвався, зробив перший внесок. Радився з дружиною, яку ж дистанцію брати. Зупинилися на 225 км. На підготовку пішов рівно рік. Харчування, сон, тренування, з роботи довелося зрештою звільнитися, тому що останні три місяці треба було тренуватися тричі на день. Процес був дуже складний і довгий. Паралельно знайшли партнерів, продумали концепцію, організацію всього рекорду. Пройшов медичне обстеження. Фізично я був готовий. Морально було важко через усвідомлення того, яка ж це велика відстань.

Перші 50 кілометрів зробив легко, розвальцем, під музичку. На сотому кілометрі почався дощ, і до кінця, протягом 9 годин, я вже біг під дощем. Часом була така злива - стіною! Нічого не бачив. Вдячний дружині, "швидкій", поліції – усі мене направляли, вели.

Попри таку зливу, в місті мене зустрічали люди на певних точках, і до фінішу мене супроводжувало майже півсотні бігунів. Це була прямо фантастика.

- Форрест Гамп у цей момент згадався?

- Мені до нього ще далеченько. Найважчими були останні 12 кілометрів. Люди мене підтримували, щось говорили, але я вже не міг нічого сприймати. 29 годин 2 хвилини 47 секунд бігу без сну з Дніпра до Харкова. Досі не вірю, що все пройшло відносно, якщо порівняти з іншими забігами, невимушено і без шкоди для здоров'я. Але відчуваю досі цю крепатуру, щось і зараз важко робити. Поки я відпочиваю, але, думаю, році у 2025-му я ще зроблю щось цікаве. Розкривати плани не буду.

- А 100 тисяч вдалося зібрати?

- Наразі я зібрав близько 70 тисяч. Зазначу, що на екологічні проєкти, на жаль, досить важко залучати гроші. Хоча у мене вже був досвід благодійних зборів. Але я обов'язково закрию позначену суму. Я сподіваюся, що екохаб вже цьогоріч почне функціонувати.

- А у Харкові, можливо, реалізовуватиметься щось подібне?

- До слова, чому я приєднався до київського збору. Складно самому реалізовувати екологічні проєкти. А коли відбувається ось така колаборація організацій, є реальний рух вперед.

Щодо Харкова, то і у нас буде хаб. Зараз наша організація "Чиста Україна" веде переговори з потенційними інвесторами. Мені хочеться, щоб це було місце, куди можна принести своє сміття, навчитися його сортувати і з нього ж надрукувати собі щось на 3D-принтері.

Юлія Байрачна, Харків

Фото В'ячеслава Мадієвського та з особистого архіву Сергія Прескорника