Фігурне катання по-київськи: від чотирьох до шістдесяти на всіх аренах країни

- Припиняйте милуватися своїми ногами, піднімайте очі, – тренер смішно спародіював мене. – Руки фіксуйте, і не бійтеся, ви ж знаєте – на ковзанах безпечніше, аніж на підборах... 

- Олександре Миколайовичу, прошу врахувати, що мені вже 50 років, – я трохи змучилась (перед тим у мене була велика перерва на льоду) і зупинилася “перев’язати шнурівки” на ковзанах. (Так ті, хто тренуються, завуальовують своє бажання відпочити). 

- Жінки, старші за вас, їздять на змагання, не спекулюйте віком, – не погоджується зі мною тренер. – Давайте трійку робіть, і не перев’язуйте шнурівки так часто, у мене в молодшій групі це практикують, тому я знаю, що це означає. 

Викрита у своїх хитрощах, я погоджуюся. 

...Тривало раннє тренування у клубі фігурного катання Sosnenko-club. Сьогодні на нього зібралися представники трьох вікових груп, і були всі три тренери клубу – Олександр і Тетяна Сосненки та Ольга Єгорова. (Хоча тут поділяють на групи не за віком, а за навичками). Мені випадало кататися з родиною – татом мого віку та його донькою-школяркою. Тато з донькою були в одній групі початківців. На льоду мене обігнала Вікторія Гавриленко, якій за 50 і яка була у старшій групі зі значно молодшими за себе. Вона готувалася до завтрашніх змагань на категорію “пре-бронза” Kyiv Winter Cup 2022. 

- Ви давно катаєтеся? – розпитую Вікторію. 

- Третій рік. Давно хотіла позмагатися, але під час карантину була перерва. А як пройшла хвиля захворюваності, то й не припиняла. 

Вікторія – третя учасниця клубу з тих, кому за 50. Окрім неї й мене, в клубі довший час займалася ще Олена Шумаріна, яка прийшла на лід у 52 роки, а в 56 років поїхала на Чемпіонат світу для аматорів у німецький Оберстдорф, звідки приїхала з почесним (це дійсно почесно, це – найпрестижніші в світі змагання для любителів) п’ятим місцем. Напевно, нашій ментальності пасує фігурне катання.

А може справа в іншому? Ті, хто старший, пам’ятають, що в Радянському Союзі за всієї телевізійної убогості тоталітаризму – найкращим шоу та розвагою було фігурне катання. Напевно тому, коли по всьому Києву почали відкриватися ковзанки, туди пішли вчитися й старші люди. Це – як реалізована дитяча мрія.

Фігурне катання класне тим, що до нього не слід себе спонукати, витягати з ліжка, щоб іти на тренування. Воно відрізняється від фітнесу не лише надзвичайною складністю, а й вдячністю. Лід сам по собі манить тих, хто навчився їздити.

Українські фігуристи (хоч що б там хто казав, в Україні була своя школа) у пострадянський час тотального розвалу роз’їхалися по світових льодових шоу, дуже популярних на всіх континентах, і за деякий час (напрацювавши і досвід викладання, і досвід виступів) почали повертатися додому.

Тому всі, хто приходив кататися, отримали змогу робити це не просто з інструктором (найчастіше, викладач-початківець), а з дійсно дуже досвідченими тренерами. Це була, порівняно з Європою, недорога послуга, тренери розуміли, що слід пожвавлювати інтерес до спорту – і серйозні фахові тренування секцій проходили за ціною масових катань. 

Тренери мого клубу спочатку виступали на найпрестижніших у світі шоу: "Holiday on ice" (Швейцарія), "Art on ice" (Швейцарія), "Disney On Ice" (США). Це як Голлівуд для фігуристів, куди потрапити дуже непросто. Ці льодові шоу залучають по сім колективів, кожен – десь по 130 людей на різних континентах.

За тринадцять років, відколи родина Сосненків повернулася до Києва з льодових гастролей, їхні учні вже в Києві зібрали понад сотню призових місць на українських та міжнародних турнірах. Найвища нагорода зі здобутих – перше місце на чемпіонаті в Оберстдорфі в категорії “срібло”. Анастасія Ольхова мала привезти ще й перше місце в “золоті”, але спочатку сталася пандемія, а потім – у неї з’явилася маленька донька. Теж – золото. Донечку батьки вже виводили на лід. 

...Я кудись не туди подивилася – і гепнулася на лід.

- Це що таке? – під’їхав Олександр.
- Уперше за сезон упала, – сказала я.
- Так, давайте три кола відпрацьовуйте гальмування, а потім відпрацьовуйте падіння. Все пам’ятаєте?
- Більш-менш.

Погальмувавши три кола, я вибрала собі куточок – відпрацьовувати падіння.

Але паралельно дивилася за тренуванням маленьких та старших.

Деколи я “залипала” у спостереженні за семирічними “кармен”, принцесами та феями, які виступали так драйвово й пристрасно, що дуже хотілося уявити їхній прокат через десять років. Лід виховує в дівчатках те, чого їм сьогодні дуже бракує: стійкість і здатність вчасно перетворитися на снігову королеву. Але діти-аматори зараз майже не виступають. Справа в тім, що в Україні немає на змаганнях, як на Заході, строгого поділу на дітей-любителів та дітей – вихованців спортивної школи. Й оскільки діти спортивних шкіл, які апріорі підготовлені краще, бо займаються по чотири години в день, завжди виграватимуть у дітей, які займаються один-два рази на тиждень, то останні відмовляються від змагань. Є такий елемент нерівності, який не сприяє розвитку аматорського дитячого спорту. Утім, діти не відмовляються від тренувань.

У даний момент з Ольгою Єгоровою тренувалися найменші, у неї займаються діти з чотирьох років. Але, щоб мотивувати їх, Ольга готувала програму, в якій виступала разом із ними.

Наступними мали кататися пара – брат із сестрою. Дивлячись на охайних підлітків, я згадувала сьогоднішню видатну фігуристку Медісон Хаббел. В дитинстві у неї виникла проблема з партнером (це завжди проблема для парного катання), і її брат запропонував їй кататися разом. Але тільки ставши чемпіонкою Америки, вона дізналася, що батьки доплачували братові...

Утім ці двоє, судячи з усього, каталися просто, бо люблять це.

Мене відволік гучний сміх. Я знову перевела погляд на дорослих. 

Дівчата робили дійсно складні елементи. Доріжки кроків – стрибки. Деколи Олександр, вказуючи на помилки, їх пародіював. Вони сміялися і виходили на повторне коло. 

А я подумала, що артистизм фігуриста нікуди не дівається з переходом на тренерську роботу. Під час виступів у шоу на Заході біля льодових арен часто стоїть машина швидкої допомоги. Ніколи не здогадаєтеся – для чого. Літні глядачі такі емоційні, що, дивлячись льодове шоу з піснями своєї молодості, можуть зірвати тиск, і тоді їм потрібна термінова медична допомога...

Напевно, я колись також стану пенсіонеркою, яка буде брати собі на перегляд льодових змагань валеріанові краплі, бо дуже вже емоційна штука – фігурне катання.

Відпрацювавши падіння, я все таки захотіла зробити коло і простенький перекидний стрибок. Але тут у мене просто з-під руки вискочила маленька “кнопочка” на ковзанах.

- Ой, тут доросла дівчинка катається, вибачте, – вклонилася “кнопочка”. 

Я почала шукати очима дорослу дівчинку і тільки потім зрозуміла, що це було сказано на мою адресу. Мені аж закортіло швиденько її наздогнати і попрохати вибачитися переді мною ще раз (щоби знову назвала мене “дорослою дівчинкою”)...

Але є моменти, які повторити неможливо… 

P.S. На змаганнях, які відбулися наступного (після тренування) дня, перші місця у своїх категоріях посіли члени клубу фігурного катання Sosnenko club.

Лана Самохвалова, Київ