Удари українських БПЛА: чому важливо знищувати нафтобази ворога
На війні не буває дій, які не спрямовані на завдання противнику шкоди та втрат
Вкотре бачу у стрічках дуже “обґрунтовану” думку про те, що удари наших БПЛА по нафтобазах (зокрема, крайній по розташованій у “Брянской области”) нібито жодним чином не впливають на ситуацію на фронті, й взагалі – непотрібні, й то все є “замилювання очей громадянам” (наскільки я розумію, наше суспільство просто не може без неї, без рідної “зрадоньки”).
Так ось, дехто це робить, очевидно, свідомо, а дехто, ймовірно, по нерозумінню. Тому, мабуть, треба розібратися, навіщо в оперативному та оперативно-стратегічному тилу, в тому числі на території самого противника, ЗСУ “виносять” нафтобази.
Очевидно, це робиться не для того, аби створити “дефіцит палива” на території ри-фи, як про це стверджує на ютубі цілий ряд “експертів”. Мета тут – трохи інша. Справа в тому, що система постачання саме палива у російському війську влаштована так, що на оперативному рівні вона здійснюється двома основними способами – залізничним транспортом та паливопроводами. А ось далі, на тактичному та оперативно-тактичному рівнях (тобто для доставки безпосередньо у з’єднання, частини та підрозділи) активно включається автотранспорт. Іншими словам, для будь-яких дій російських військ, пов’язаних із рівнем їх мобільності (наприклад – оперативного розгортання військ) або краще сказати – із необхідністю ПЕРЕМІЩАТИСЯ їм на місцевості на значні відстані (перегрупування, зосередження, ротація й т.д.) командуванню противника необхідно мати у відповідній смузі (смугах) відповідні місця ПЕРЕВАЛКИ ЗНАЧНИХ ОБСЯГІВ ПАЛИВА. Тобто, місця, де можливо було би робити дві основні речі – приймати із залізничного та трубопровідного транспорту та зберігати ЗНАЧНІ обсяги палива, “розливати” це паливо по армійських паливозаправниках.
Звісно, в умовах інтенсивних бойових дій паливо можна зберігати й в цистернах, або безпосередньо у автопаливозаправниках, залитих безпосередньо у нафтопереробних підприємствах, але недовго й у дуже РОЗЗОСЕРЕДЖЕНОМУ СТАНІ, інакше противник просто попалить зосередження цих цистерн та автопаливозаправників вже у оперативно-тактичному тилу, де кількість його засобів ураження, здатних дотягнутися до них, різко зростає у порівнянні із оперативно-стратегічним тилом.
Тобто, як не крути, російським військам КОНЧЕ потрібні ці пункти ПЕРЕВАЛКИ ПАЛИВА (така собі, “поєднуюча ланка” при переході з одного виду транспорту на інший), аби забезпечувати його постачання по всьому ланцюгу поставки у війська, особливо, прагнучи довезти паливо, безпосередньо у полки, бригади та дивізії. При цьому повинні бути забезпечені дві мінімальні (я би сказав, “дуже бажані”) умови – ця перевалка повинна бути розташована безпосередньо у СМУЗІ, де відбуваються, або плануються ті чи інші дії військ, й бути МАКСИМАЛЬНО НАБЛИЖЕНОЮ до оперативно-тактичного тилу військ. Оскільки все це напряму впливає на постачання палива у війська. Це так зване “плече підвозу” та відповідно – час, необхідний на доставку палива безпосередньо у “роти та батальйони”.
Більше того, у цьому питанні противнику необхідно забезпечити – БЕЗПЕРЕРВНІСТЬ та “обробку” (перевалку) ЗНАЧНИХ обсягів палива. Бо, наприклад, коли ви готуєте для наступу пару батальйонів – це одні обсяги, а коли пару загальновійськових армій у рамках оперативного розгортання на якомусь операційному напрямку – це зовсім інші обсяги.
Звичайно, у контексті загальних дій російських військ їх командування та тилові органи цілком здатні облаштовувати польові склади палива різного рівня чи “дифірсікувати” забезпечення паливом своїх військ й виявляти при цьому винахідливість та креативність. Особливо тоді, коли їх війська ведуть маневрену війну, пов’язану, безпосередньо, із рівнем їх мобільності.
Однак ще раз наголошую, навіть в умовах більш-менш “статичного” фронту для росіян ДУЖЕ ВАЖЛИВО мати в оперативно-стратегічному тилу місце (а краще ДЕКІЛЬКА місць), де можливо було би “розливати” дизель, авіаційний керосин та бензин по паливозаправниках. Адже залізничну цистерну у кожну танкову роту чи кожний мотострілецький батальйон не притягнеш.
Не відкрию таємницю, якщо скажу, що російське командування, у цьому сенсі (у сенсі – безпосереднього постачання палива у війська) намагається активно використовувати відповідну цивільну структуру, як власну (на своїй території), так й відповідні об’єкти на нашій окупованій території. Тут нема нічого дивного чи особливого. Адже такі об’єкти повинні мати СПЕЦІАЛІЗОВАНЕ обладнання та устаткування для зберігання й “розливу” палива. А облаштовані саме таким чином ще за мирного часу цивільні нафтобази – у цьому відношенні є достатньо зручними. Бо відповідна, виключно армійська структура, може, у тому чи іншому випадку – просто “не витягувати” необхідні обсяги. Використання у цьому сенсі, якоїсь бази “роснефти” чи “лукойла” – цілком прийнятна практика.
Не всі вони підходять у повній мірі (наприклад, по ємності чи здатності “обробити” відповідні обсяги палива, які потрібні саме військам), однак, сама їх наявність у зручних для російських військ смугах та у потрібних їм напрямках – дуже спрощує та пришвидшує противнику весь процес забезпечення паливом військ.
Більше того, буває й так, що на окремих напрямках та в окремих операційних зонах ця структура взагалі є ЄДИНОЮ можливою для використання у справі забезпечення російських військ паливом. Й відповідно – здатною вагомим чином вплинути на хід, швидкість та перебіг їх дій, безпосередньо, пов’язаних із організацією та веденням бойових дій. Наприклад, на оперативне розгортання того чи іншого угрупування (угруповань) російських військ, їх зосередження чи маневрування.
Тому коли “ударні уламки” українських БПЛА падають на російські нафтобази у Курській, Брянській, Бєлгородській, Ростовській областях, Краснодарському краї – це не для того, аби на Ростовських чи Бєлгородських автозаправках подорожчав бензин, а зовсім для інших речей. Противник вимушений шукати інші шляхи підвозу та перевалки палива, збільшується його “плече підвозу”, відповідно – час доставки умовної тони палива у війська, а також витрата ресурсів на цю справу. Загалом, його ланцюг забезпечення паливом на якісь час дезорганізується.
Іншим фактором, який безпосередньо пов’язаний із цими ударами, є очевидне нарощування варіативності та розширення методології нанесення самих цих ударів. Україна зараз активно випробовує цілий перелік “засобів впливу” саме на оперативно-стратегічному рівні, які було би можливим застосувати в самих різних варіаціях та різними способами, а головне – ДЛЯ РІЗНИХ ЦІЛЕЙ, в тому числі тих, які добре прикриваються ППО та РЕБ. Причому, НЕ ТІЛЬКИ у питанні ускладнення чи навіть зриву функціювання системи МТЗ противника на оперативному чи стратегічному рівнях.
Поява цілої “лінійки” відповідних БПЛА, активна розробка ракетної зброї “дальної дії” (ми, звісно, із зрозумілих причин не будемо тут вдаватися у деталі), очевидно, свідчить про розуміння українським військовим командуванням значення та важливості отримання ним у своє розпорядження саме такої можливості.
Українські дрони, чим далі, тим більше стають дальнобійнішими, “розумнішими”, більш небезпечними для противника, причому, як у повітрі, так й на морі. Ця тенденція нині – цілком очевидна.
Тому, коли дехто стверджує, що ресурси, фахівців та кошти можна було використати для іншого “більш практичного” призначення, то переважно це відбувається через не до кінця повне розуміння такою людиною значення та причинно-наслідкового зв’язку між результатами цих ударів, вибором тих чи інших цілей для них та безпосередньою ситуацією на фронті. Зрозуміло, коли “ударні уламки” українського БПЛА “падають” на якийсь російський завод, що виробляє там порох чи військову оптику. Але навіщо витрачати дрони та докладати зусиль на якісь “заштатні” нафтобази – декому, іноді стає незрозуміло.
У цьому сенсі ще раз підкреслю – на війні не буває дій, які не спрямовані на нанесення противнику шкоди та втрат. Вони просто “відмирають” природним шляхом, рано чи пізно. Повинно залишатися лише те, що приносить нам користь, а ворогу – шкоду. Історія з російськими нафтобазами, які регулярно (більш-менш) виносяться українськими БПЛА, це доводить достатньо наочно.
Костянтин Машовець, координатор групи «Інформаційний спротив»