Одеський кінофестиваль: «Золоті Дюки» та їхні герої

Відчуженість та спроби її подолання - спільна тема для двох головних переможців фестивалю

Церемонія нагородження, яка завершила роботу Одеського кінофестивалю в суботу 21-го серпня, ознаменувалася втішною єдністю думок глядачів і членів журі і стала тріумфом молодих кінематографістів.

Володаря Гран-прі ХІІ Одеського міжнародного кінофестивалю, що вручається, нагадаємо, за результатами глядацького голосування, можна було безпомилково визначити на фінальних титрах повнометражного дебюту Катерини Горностай «Стоп-Земля», які супроводжувалися такими бурхливими оплесками і захопленими вигуками, яких фестиваль, здається, ще не чув. Інші завсідники, що не схильні покладатися на смаки широкої аудиторії, стверджували, що цей фільм з його хиткою розповідною структурою має шанси заручитися прихильністю швидше професіоналів. У результаті стрічка отримала Гран-прі, а також призи від журі національного конкурсу за найкращий фільм і за найкраще виконання. Останній вперше на ОМКФ був присуджений всьому акторському колективу. Нагадаємо, що раніше "Стоп-Земля" отримала "Кришталевого ведмедя" як найкращий фільм конкурсу стрічок про підлітків Generation 14plus, що проходить в рамках Берлінале.

Бездітного глядача, який захоче, завдяки цій стрічці про київських старшокласників з їхніми шкільними буднями та інтимними труднощами, краще познайомитися з повсякденністю українських підлітків, перегляд може приємно здивувати і водночас підтвердить його побоювання. Стрічка гранично далека від будь-яких спроб згладити, стандартизувати манеру спілкування юних героїв, яка стане випробуванням для людей з підвищеною лінгвістичною чутливістю, настільки їхня мова засмічена ненормативною лексикою і словами-паразитами, настільки бідним, зведеним до якогось службового мінімуму і при цьому насиченим непоказним молодіжним жаргоном видається її словник – однак природність, жвавість цієї мови здатна захопити і тих, кого вона змушує кривитися.

Ще більше враження справляє замкнутість представленого світу. Крім відтворених з великою точністю лексики та одягу, а також влучно підібраного саундтрека, ніщо не нагадує про те, який рік, яке десятиліття на дворі, за винятком одного з героїв «War Note» Романа Любого, що промайнув на екрані монітора, і пережитого іншим нападу в ході занять зі стрільби: звук пострілів з пневматичної рушниці нагадав йому про перестрілку в рідному місті, що його було захоплено в результаті російського вторгнення. Схоже, десятикласників зі стрічки Катерини Горностай анітрохи не цікавлять не лише політика, а й мистецтво, в їхніх розмовах відсутні хоч якісь згадки книг і фільмів, вітчизняних або зарубіжних, класичних або сучасних. І, головне, складно відповісти, що їх взагалі цікавить. За межами школи камері не вдається застати їх за уроками, ніхто з персонажів не проявляє ніяких професійних схильностей або захоплень, їхні уявлення про подальші заняття вичерпуються наміром вступити, «можливо», до вишу, схоже, абсолютно не важливо, якого.

Ця спантеличуюча відсутність будь-яких серйозних інтересів і скільки-небудь осмислених планів поєднується з майже неуявною відсутністю агресії. Епізод, в якому рюкзак одного з учнів його веселі однокласниці перекидають одна одній у нього над головою, а потім заради жарту викидають з вікна, може стати для глядачів з менш щасливим шкільним досвідом єдиною упізнаваною сценою за весь фільм. Деякі вирішили, що відсутність у розповіді теми булінгу, а також на диво приязні відносини вчителів та учнів - це свідома ідеалізація, спроба представити шкільну утопію, простір терпимості і дружелюбності, де зовнішній вигляд, регіональні відмінності, гомосексуальність тощо не стають причиною для цькування, де хулігани відсутні як клас, а вчителі не лише не чіпляються до найнезвичніших проявів індивідуального стилю в одязі, а й поблажливо ставляться до відсутності старанності. Водночас ця безконфліктність відносин однокласників одне з одним і з вчителями, як і відгородженість героїв від «порядку денного», допомагають авторам зосередитися на основному завданні, показати переживання підлітка, що є наслідком не негативного впливу з боку навколишнього світу, а складного, часом болісного пошуку самоідентифікації, спроб освоїтися з новими відчуттями і душевними поривами, усвідомити свої бажання і взяти їх під контроль.

"Стоп-Земля", де з сюжету практично усунуто соціальний фактор, передає процес дорослішання через емоційне життя героїв завдяки неймовірній самовіддачі юних виконавців, їхній готовності і здатності розкривати свої надії і страхи, свій інфантильний егоїзм і свою інфантильну готовність до самозречення. При цьому стрічка здатна знайти відгук не лише нагадуванням про радощі та прикрощі, що залишилися в юнацькій порі, а й невпевненістю і сумнівами, які хвилюють нас і у дорослому житті, хоча ми і навчилися набагато краще їх приховувати. І витримане в стилістиці мок'юментарі інтерв'ю режисера зі своїми героями, в яких Горностай просить їх розповісти про свої відносини з однолітками і батьками, про свої плани, про своє розуміння любові, не лише допомагає краще розкрити характери персонажів і показати труднощі, з якими вони стикаються, коли описують свої почуття, але і виступає метафорою спроб дорослого встановити контакт з підлітком – через інтерес до іншого, через спогади про власні переживання. Питання, яке зі свого боку ставить Горностай її героїня: "Чи здатна ти побачити у тому, про що я кажу, щось близьке для себе самої?", адресоване і аудиторії.