Куди приведе світ «крива лінія» Путіна: дайджест пропаганди за 14 грудня 2023 року
«Реальність» кремлівського диктатора все більше розходиться з дійсністю
Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав фейки та наративи пропаганди за 14 грудня 2023 року.
- Хто похований під цифрою «617 тисяч у зоні СВО»
- Чи відрізняється «путінська Одеса» від гітлерівського Данцига
- Навіщо РФ пропонує ЄС прибрати своїх «колаборантів»
- Чим загрозлива фейкова цитата Бісмарка від Путіна
Хто похований під цифрою «617 тисяч у зоні СВО»
Вперше від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну Путін провів об’єднану з пресконференцією «пряму лінію». Головне враження від цього досить нудного видовища тривалістю 4 години 4 хвилини залишив не Путін, а питання, які виводилися на екран. Серед них: «Чому 300 тисяч осіб мають служити за всю країну?» і «Коли мобілізованих відпустять?», «За що наша країна бореться в Україні?» і «Коли закінчиться війна?», «Чому переїхавши до Криму через міст, мобільний зв’язок включає роумінг, якщо Крим – Росія?», і «Як можна переїхати до Росії, про яку розповідають на Первом канале?»…
НАСПРАВДІ, ці та інші екранні питання він, звісно, проігнорував. Як вони взагалі з’явилися у прямому етері – залишимо з’ясовувати конспірологам. Тим часом зупинимося на математиці: за словами Путіна, зараз у зоні «СВО» перебуває 617 тисяч російських військових. З початку цього року до армії набрали 486 тисяч людей. А торік було мобілізовано 300 тисяч.
У лютому 2022 року Росія напала на Україну армією загальною чисельністю, за різними даними, від 150 до 200 тисяч. Якщо взяти середній показник (175 тисяч) і додати до названих Путіним цифр вийде 961 тисяча. Плюс мобілізовані у «ЛДНР» (точна цифра – невідома, мінімальні оцінки – 50-60 тисяч осіб) та ПВК «Вагнер» (78-80 тисяч осіб).
Тобто, якщо взяти ці цифри (за найменшими оцінками) і додати їх до названих Путіним, то вийде 1,1 млн осіб, які за весь час пройшли через війну в Україні. Якщо відняти від цієї цифри названу ним нинішню чисельність окупаційної армії (617 тисяч), то вийде, що загальні втрати РФ в Україні (вбиті, поранені, зниклі безвісти, полонені) складають 483 тисячі осіб.
Ці дані навіть вищі, ніж у зведеннях Генштабу ЗСУ (станом на 14 грудня загальні бойові втрати особового складу противника орієнтовно склали близько 343 тисячі осіб) та нещодавні від Reuters і CNN (з посиланням на розсекречений звіт американської розвідки) – 315 тисяч вбитих та поранених окупантів.
Чи відрізняється «путінська Одеса» від гітлерівського Данцига
На питання «коли буде мир в Україні?», Путін відповів просто: «Коли ми досягнемо своїх цілей, які не змінилися: денацифікація, демілітаризація та нейтральний статус».
НАСПРАВДІ, це означає, що усі розмови Путіна про готовність до мирних переговорів – брехня. Йому йдеться виключно про капітуляцію із подальшими територіальними зазіханнями, які він й далі обґрунтовує своїми псевдоісторичними наративами: «Одеса — російське місто, Україна не має стосунку до Причорномор’я. Весь її південний схід завжди був проросійським, тому що це історичні російські території… Навигадували всяку нісенітницю історичну. Ленін передав усе Україні під час формування СРСР. Ми змирилися з цим після його розпаду і готові були в такій парадигмі жити… Але після держперевороту 2014 року (як називає Путін Революцію Гідності. Ред.) стало зрозуміло, що нам не дадуть вибудувати нормальні відносини з Україною».
Щодо «Одеса — російське місто», то варто згадати, як Адольф Гітлер 1 вересня 1939 року у Рейхстазі переконував: «Данциг був і є німецьке місто… Воно було відібране у нас… Як і на інших німецьких територіях на сході, з усіма німецькими меншинами, що проживають там, поводилися все гірше і гірше. Понад мільйон людей німецької крові в 1919—1920 роках було відрізано від їхньої батьківщини… Як завжди, я намагався мирним шляхом домогтися перегляду, зміни цього нестерпного становища. Це брехня, коли світ каже, що ми хочемо досягти змін силою… Ви знаєте про мої нескінченні спроби, які я робив для мирного врегулювання питань з Австрією, потім із Судетською областю, Богемією та Моравією. Всі вони виявилися марними…».
Що почалося 1 вересня 1939 року – відомо.
Навіщо РФ пропонує ЄС прибрати своїх «колаборантів»
У продовження теми «Одеси і Причорномор’я, до яких Україна не має стосунку», характерні також зневажливі путінські згадки Молдови. Нагадаємо, ще у квітні 2022 року заступник командувача військ Центрального військового округу генерал-майор Рустам Міннекаєв заявив, що «контроль над півднем України – це ще один вихід у Придністров’я, де також є факти утисків російськомовного населення…».
Причорноморський маршрут в Європу підкреслюється й тезою Путіна про «колаборантів», які, на його думку, зараз опинилися при владі в країнах ЄС (до їх числа він не зарахував лише угорського та словацького прем’єрів Орбана та Фіцо).
«Багато європейських діячів зовні поводяться як генерал де Голль, який боровся за інтереси Франції зі зброєю в руках, зібрав усе, що було у французів, щоб чинити опір окупантам. А на практиці – як маршал Петен, який хоч і був героєм Першої світової війни, але в Другу став колабораціоністом і підкорився волі окупантів».
НАСПРАВДІ, таким завуальованим чином Путін зробив пропозицію європейцям про мир з Росією. На своїх умовах, які він навіть, не приховує (і це не лише припинення підтримки України): «Навіщо нам Угорщину чи Словаччину карати у плані газу…». Тобто офіційно визнає, що «Газпром» був каральною геополітичною зброєю в його руках.
Путінська пропозиція європейцям звучить однозначно: «виходьте з-під американської окупації і позбувайтеся своїх колаборантів. Якщо ні, то стережіться, ми попереджали». Цю риторику Європа так само вже чула.
«Ворожа політика нинішнього уряду Фінляндії щодо нашої країни змушує нас негайно вжити заходів щодо забезпечення зовнішньої державної безпеки… Замість того, щоб дружнім чином знайти ґрунт для угоди, нинішні фінляндські правителі на догоду іноземним імперіалістам — паліям ворожнечі до нашої країни пішли іншим шляхом… Все це остаточно довело, що нинішній фінляндський уряд, який заплутався у своїх зв’язках з імперіалістами, не хоче підтримувати нормальних відносин із нами… Від такого уряду та його безрозсудної воєнщини можна чекати тепер лише нових зухвалих провокацій… Зважаючи на все, ми не можемо більше терпіти становища, що склалося, відповідальність за це повністю лягає на уряд Фінляндії… Народи нашої країни готові надати допомогу фінляндському народу в забезпеченні його вільного і незалежного розвитку…».
А ці слова сказав 29 листопада 1939 року нарком закордонних справ СРСР В’ячеслав Молотов. Під такою «миротворчою» риторикою Сталін і Гітлер захоплювали нові країни і території. А чого у підсумку коштувала початкова довіра до такої риторики – і згадувати страшно. Проте, в контексті нинішньої – з часів Другої світової наймасштабнішої на території Європи війни, варто згадати, що колись усе теж починалося з «треба дати Путіну зберегти лице і просто піти з України». А він не пішов. І тепер в неонацизмі та колабораціонізмі вже звинувачує тих, хто пропонував «дати зберегти йому лице».
Чим загрозлива фейкова цитата Бісмарка від Путіна
І наостанок про два фейки від президента РФ. Перший – економічний. За його словами, у бюджеті РФ на «нові» (окуповані в Україні) регіони передбачено понад трильйон рублів. «При цьому вони самі заплатили до бюджету 170 мільярдів!», – захоплено заявив він.
НАСПРАВДІ, путінські гауляйтери на ТОТ не змогли забезпечити власними зборами навіть п’ятої частини витрат. Податок на прибуток бізнесу приніс їм лише 2,9% надходжень до місцевих бюджетів, а податок на доходи фізосіб – 7,7%. За підсумками 9 місяців цього року 82,5% їхніх доходів припало на гроші, виділені з федерального бюджету. Тому мільярди буде у підсумку платити Росія – як репарації. (170 млрд можна взяти як складову загальної суми. Бо сам Путін так сказав).
Але головним на його прямій лінії став, звісно, Бісмарк. «Війни виграють шкільні вчителі та священник», – заявив президент РФ, згадуючи «залізного канцлера Німеччини». НАСПРАВДІ, ці загальновідомі слова (які часто скорочують до «битву під Садовою виграв прусський шкільний вчитель»), належать професору географії з Лейпцига Оскару Пешелю.
У статті «Уроки новітньої військової історії» в журналі Auslandes 17 липня 1866 року, аналізуючи пруссько-австрійську війну, Пешель писав: «Ми тільки що сказали, що навіть народна освіта була вирішальним чинником у війні, ми хочемо показати, що коли прусаки перемогли австрійців, це була перемога прусських учителів над австрійськими учителями».
Пешель при цьому розумів, що це звучить маніпулятивно, тому далі пояснює, які науки, на його думку, марні (мораль, філософія, антична література, латинь), а які треба вивчати (математику, географію, воєнну історію) – щоб вони стали у пригоді для військової справи.
Потім цю фразу приписали Бісмарку, а згодом її переінакшив прусський генерал Мольтке, заявивши, що «не вчителі, а просвітителі навчають солдатів самовідданості та патріотизму». І ось 14 грудня 2023 року Путін спотворив навіть не Бісмарка, а Мольтке. Просвітники в нього перетворилися на священників, а вчителів він протиставив військовим.
Але проблема не в тому, що псевдоісторик Путін вчергове фейканув (до чого вже всі звикли), а в тому, що таким чином він дав зрозуміти: агресивна військово-ідеологічна інтоксикація росіян має починатися вже з юного віку.
І ось це по-справжньому – проблема. Російські діти вже зараз готові «різати єврейців». У 30-х роках ХХ століття до цього готували і німецьких. Потім вони застосовували це на практиці. «Криволінійна реальність», в якій перебуває Путін, все більше розходиться з дійсністю. До чого зрештою це приведе Європу і світ, не важко здогадатися.
Матеріал підготовлено редакцією «Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки» для сайту Укрінформу