Чому треба боротись з путінським «ібанськом»: дайджест пропаганди за 16 січня 2024 року
Кремль демонстративно створює нову світову «вісь зла» з КНДР та Іраном
Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав фейки та наративи пропаганди за 16 січня 2024 року.
- Московські пріоритети: Пхеньян і Тегеран
- Для чого Росії потрібні «нігерці»
- Білоруська армія зібралася дійти до Техасу
- У РФ інодумців закидають «філософськими каміннями»
Московські пріоритети: Пхеньян і Тегеран
16 січня Путін відкрив всі карти «СВО», заявивши, що «переговорний процес – спроба спонукати нас відмовитися від тих завоювань, які ми реалізували за останні два роки».
Отже, тепер в рамках вже «спеціальної завойовницької операції» Росія продовжувала оформлення свого троїстого союзу з Іраном і КНДР. Лідер останньої Кім Чен Ин заявив про необхідність вписати в конституцію країни «ворогом номер один» Південну Корею та ліквідувати відомства, відповідальні за «діалог та співпрацю з Сеулом».
І ось на цьому тлі 16 січня очільник МЗС РФ Лавров каже, що «Москва високо оцінює підтримку Пхеньяну у контексті спецоперації в Україні».
НАСПРАВДІ, напередодні Москва заявила і про готовність підписати «великий міждержавний договір» із Тегераном. Про це повідомило МО РФ за підсумками телефонної розмови міністрів оборони двох країн – Сергія Шойгу та Мохаммада Аштіані.
Отже, пріоритети Москви розставлені гранично чітко – це Пхеньян і Тегеран. З приводу останнього, напередодні стало відомо, що місцевий суд засудив легендарну правозахисницю Наргіз Мохаммаді (яка вже ув’язнена), ще до 15 місяців позбавлення волі. Це вже шостий для неї вирок. Всього Наргіз заарештовували 13 разів, судили – п’ять (загалом до 31 року ув’язнення) та призначили 154 удари батогом. При цьому Мохаммаді є останньою лауреаткою Нобелівської премії миру.
Якщо у Пхеньяні та Тегерані саме так ставляться до миру, то нова «вісь зла» загрожує вже не лише Україні (поки що поставками зброї та боєприпасів), а й всьому світові.
Для чого Росії потрібні «нігерці»
На цьому тлі цікаво, що 16 січня офіційний представник Кремля Пєсков заявив, що Путін не планує зустрічі з головою уряду Нігеру, який спеціально прибув до Москви. Нагадаємо, під час липневого саміту «Росія-Африка» саме в цій країні стався військовий переворот, і (як радісно сповіщала пропаганда) «місцеві жителі вигукували проросійські та антифранцузькі гасла».
НАСПРАВДІ, через півроку після тих подій Нігер (як, власне, і вся Африка) Росії вже не цікаві. Останнім часом єдина новина, яка хоч якось пов’язувала РФ і Африку, стосувалась кенійців.
На тлі рекордного для Росії дефіциту робочих рук, які Путіну більше потрібні для вбивства українців та загальної демографічної ями, в якій опинилася РФ, – вона посилено шукає трудових мігрантів. І вже за межами країн Центральної Азії.
Після того, як нещодавно москвичів доволі здивували кубинки, які прибирали сніг на вулицях столиці РФ, наступними будуть напевно саме мешканці Кенії. Перші десять тисяч робітників якої незабаром прибудуть до Росії, як вже пообіцяв представник Державної палати країни Хусейн Мохамед.
З огляду на шалені втрати, яких зазнають окупанти в Україні та поставлену на потік мобілізацію вже «новых русских» у вигляді таджиків, узбеків і киргизів, така ж доля чекатиме у недалекому майбутньому й африканців. Виглядає все цинічно і просто: Путін спочатку влаштовує їм «голодні ігри», а незабаром, влаштує і «криваві». (Поодинокі африканські «заробітчани» серед російських окупантів в Україні вже давно відомий факт). В якомусь іншому аспекті прості кенійці та решта «нігерців» Путіна не цікавлять.
Білоруська армія зібралася дійти до Техасу
Ще одна можлива причина настільки масового завозу африканців до РФ – підготовка чергової міграційної кризи на прикордонні, на влаштуванні яких так добре знаються і Москва, і Мінськ.
Останній, схоже за все, впевнений не лише у глобальній війні з «колективним Заходом», а вже й у перемозі над ним. Міністерство освіти Білорусі видало постанову з наказом запровадити курс «військовий переклад» серед учнів випускних класів.
Його зміст повністю присвячений збройним силам США та НАТО. Учням будуть розповідати, зокрема, про структуру американської нацбезпеки, регулярні і резервні війська, озброєння й таке інше.
За підсумками курсу білоруські випускники шкіл повинні знати військову термінологію та класифікацію військово-топографічних карт, а також здійснювати двосторонній переклад бесіди з місцевими жителями чи допиту військовополоненого.
НАСПРАВДІ, зважаючи на те, що Лукашенко постійно клянеться, що доки він при владі – війни на території його «Білоруського федерального округу РФ» не буде, то допити військовополонених та опитування місцевих жителів його армія збирається проводити десь у Техасі. Інших варіантів просто немає.
І все це дійсно виглядало б кумедно, якби Мінськ не прагнув знайти свій кут в трикутнику Пхеньян-Москва-Тегеран. Ідеологічна основа під це в Білорусі також готується. Відкривається все більше військово-патріотичних клубів для дітей та підлітків (тільки у 2022 році їх з’явилося 17), а в школах (і навіть дитячих садках) стає все більше занять з державної ідеології. На них, зокрема, розповідають про війну в Україні та протистояння із тим самим «колективним Заходом».
У РФ інакодумців закидають «філософськими каміннями»
І наостанок до сталінсько-путінських практик боротьби з інакомисленням. Напередодні в агентстві ТАСС пройшла пресконференція під назвою «Суверенітет російської філософії», присвячена «боротьбі патріотичного філософського фронту проти заходопоклонства у філософській сфері та ідеологічному конфлікті в Інституті філософії РАН».
У заході серед інших брала участь така собі Ольга Зінов’єва — вдова філософа та письменника Олександра Зінов’єва, яка заявила буквально наступне: «На другому році проведення СВО розкрився страшний гнійник – Інститут філософії Російської академії наук. Це – останній притулок негідників, зрадників, іноагентів, перебіжчиків, русофобів та екстремістів. Це пройдисвіти, які дурять наш народ і керівництво нашої країни».
Приводом для цього стало, за її словами, «видання під час СВО русофобських книг за кордоном та в Росії, а також діяльність з дискредитації збройних сил Росії»: «Русофоби Інституту філософії російської академії наук повинні бути піддані справжній денацифікації», — підсумувала Зінов’єва.
НАСПРАВДІ, те, що російських «патріотів» хлібом не годуй, а дай когось денацифікувати, не є новиною. Цікаво інше: її чоловіка свого часу називали одним із символів відродження філософської думки в СРСР 1950-х — 1960-х років. Олександр Зінов’єв викладав у тому самому Інституті філософії Академії наук СРСР. При цьому ігноруючи офіційну ідеологію. 1976 року у Швейцарії вийшла його книга «Зяючі висоти» — сатира на радянську дійсність. Він є автором знаменитого терміну «Гомо Совєтікус».
Зрештою його виключили з КПРС, позбавили нагород та наукових звань, звільнили з інституту, вислали із СРСР і позбавили громадянства. Жив у Німеччині та повернувся до Росії наприкінці 90-х. Помер у 2006 році.
А його вдова в останні роки неодноразово виступала у пропагандистських ЗМІ, зокрема, з антиукраїнськими та антизахідними закликами. При цьому її теперішній боротьбі з інакомисленням та «іноагентством» не заважає всім відомий факт, що з 1989 по 1995 роки вона працювала на «Радіо Свобода» (яке фінансується урядом США).
В одній зі своїх книг (коректором та редактором яких була дружина), Зінов’єв пише: «Щоб потрапити до Ібанська, треба написати заяву, подати характеристику, завірити довідку та заповнити анкету. В ній вказати всіх своїх та чужих померлих родичів. Взяти з них підписку про невиїзд та нерозголошення. Сплатити внески, пройти через комісію маразматиків-пенсіонерів, вивернути кишені та погодитись на все. Після того, як ви це зробите, вам уже не потрібно буде знати, де знаходиться Ібанськ, бо ви вже перебуватимете в ньому…».
Щоб не жити ось в такому путінському «Ібанську» разом із такими ж «гомо совєтікусами» як Ольга Зинов’єва, Україні та світу варто боротися. Тому, як сказав президент України Зеленський в Давосі: «Ми всі повинні змінитися настільки, щоб безумство, що перебуває в голові Путіна або будь-якого іншого агресора, не перемогло».
Матеріал підготовлено редакцією «Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки» для сайту Укрінформу