Як реагувати на фейкові новини. Документ ООН-ОБСЄ

Положення декларації про «фейкові» новини, яка була прийнята 3 березня спецдоповідачем ООН та представником ОБСЄ зі свободи ЗМІ, в українському інформпросторі відразу ж співвіднесли з Доктриною інформаційної безпеки України. З великим успіхом її можна було б віднести на рахунок політики Трампа щодо ЗМІ. Разом з тим, ця декларація - це, швидше, спільна спроба міжнародних організацій з вироблення принципів реакції на виклики дезінформації та пропаганди. Укрінформ вважає за корисне опублікувати повний текст документа перед його обговоренням з експертами.

СПІЛЬНА ДЕКЛАРАЦІЯ ПРО СВОБОДУ ВИРАЖЕННЯ ДУМКИ,
А ТАКОЖ "ФЕЙКОВІ" НОВИНИ, ДЕЗІНФОРМАЦІЮ ТА ПРОПАГАНДУ

Спеціальний доповідач Організації Об'єднаних Націй (ООН) з питання про право на свободу переконань і їх вільне вираження, Представник Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) з питань свободи засобів масової інформації, Спеціальний доповідач Організації американських держав (ОАД) з питання свободи вираження поглядів та Спеціальний доповідач з питання про свободу вираження поглядів та доступу до інформації в Африці,

провівши спільне обговорення даної тематики за сприяння з боку організацій "Артикль 19" та "Центр з питань права і демократії" (ЦПД);

пам'ятаючи про наші спільні декларації від 26 листопада 1999 року, 30 листопада 2000 року, 20 листопада 2001 року, 10 грудня 2002 року, 18 грудня 2003 року, 6 грудня 2004 року, 21 грудня 2005 року, 19 грудня 2006 року, 12 грудня 2007 року, 10 грудня 2008 року, 15 травня 2009 року, 3 лютого 2010 року, 1 червня 2011 року, 25 червня 2012 року, 4 травня 2013 року, 6 травня 2014 року, 4 травня 2015 року і 4 травня 2015 року і знову підтверджуючи їх;

беручи до уваги все більш широке поширення в традиційних ЗМІ і соціальних мережах дезінформації (іноді іменується "фальшиві", або "фейкові" новини) та пропаганди, за якими стоять як державні, так і недержавні суб'єкти, і різні негативні явища, які можуть виникати під впливом такої практики або як її прямі наслідки;

висловлюючи стурбованість тим, що за своїми цілями та методами дезінформація та пропаганда часто покликані вводити людей в оману, а також перешкоджати реалізації права суспільства знати і права громадян, шукати і отримувати, а також поширювати, незалежно від державних кордонів, різного роду інформацію та ідеї, тобто прав, які охоплюються заходами захисту, передбаченими міжнародно-правовими гарантіями прав на свободу висловлювати свої думки та дотримуватися своїх переконань;

підкреслюючи, що деякі форми дезінформації та пропаганди здатні завдавати шкоди репутації окремих осіб і принципу недоторканності приватного життя або мати наслідком підбурювання до насильства, дискримінації або ворожнечі відносно певних соціальних груп;

будучи стурбовані випадками, коли органи державної влади ганблять та залякують засоби масової інформації і погрожують їм, стверджуючи, зокрема, що ці ЗМІ "є опозицією", "брехливі" і переслідують таємні політичні цілі, що породжує підвищений ризик погроз і насильства щодо журналістів, підриває в середовищі громадськості довіру до журналістики як інституту, що виконує функцію громадського контролю, і може дезорієнтувати громадськість, стираючи грань між дезінформацією та медіа-продуктом, містить факти, що піддаються незалежній перевірці;

підкреслюючи, що право людини поширювати інформацію та ідеї не обмежене лише "правильними" висловлюваннями, що це право передбачає також захист інформації та ідей, здатних шокувати, ображати та викликати занепокоєння, і що заборона на дезінформацію може порушувати міжнародні правозахисні стандарти, що, у свою чергу, не виправдовує поширення офіційними посадовими особами або представниками держав свідомо неправдивих або неперевірених помилкових тверджень;

привертаючи увагу до важливості безперешкодного доступу як до найрізноманітніших джерел інформації та ідей, так і до усіляких способів їхнього поширення, а також плюралістичних ЗМІ в демократичному суспільстві, в тому числі в аспекті створення умов для суспільної дискусії та відкритого зіткнення ідей у суспільстві та виконання функції контролю за діяльністю органів державної влади та впливових груп;

знову заявляючи про те, що держави пов'язані позитивним зобов'язанням сприяти створенню сприятливих умов для свободи вираження думки, що передбачають, зокрема, просування, захист і підтримку плюралізму засобів масової інформації, хоча це завдання ускладнюється слідом за наростанням економічних труднощів для діяльності традиційних ЗМІ;

усвідомлюючи перетворюючу роль Інтернету та інших цифрових технологій, які дозволяють отримати відповідь на дезінформацію та пропаганду, так і сприяти їхньому поширенню, у сприянні спроможності громадян одержувати та поширювати інформацію та ідеї;

знову підтверджуючи обов'язок Інтернет-посередників, які полегшують реалізацію права на свободу вираження думки через використання цифрових технологій, поважати права людини;

шкодуючи про спроби органів влади деяких країн придушити інакомислення і поставити під контроль суспільні засоби комунікації за допомогою таких заходів, як: запровадження репресивних правил, що стосуються заснування та функціонування органів масової інформації і (або) вебсайтів; втручання в діяльність громадських і приватних органів масової інформації, у тому числі шляхом відмови в акредитації іхніх журналістів і політично мотивованого судового переслідування журналістів; прийняття законів, що надмірно обмежують допустимий до поширення контент; довільне оголошення надзвичайного стану; введення технічних заходів контролю над цифровими технологіями у вигляді, наприклад, блокування, фільтрування, глушіння та закриття кіберпростору; а також зусиль з "приватизації" заходів контролю, коли Інтернет-посередників примушують приймати заходи по обмеженню вмісту;

вітаючи та заохочуючи зусилля громадянського суспільства та ЗМІ, націлені на виявлення свідомо брехливих новин, дезінформації та пропаганди і залучення уваги до них;

будучи стурбовані деякими заходами з обмеження доступу до цифрового контенту або його поширення, що здійснюють Інтернет-посередниками, у тому числі з використання таких автоматизованих процедур, як алгоритми або цифрові системи видалення контенту шляхом розпізнавання, які за своєю природою є непрозорими, які не забезпечують дотримання мінімальних процесуальних норм і (або) неправомірно обмежують доступ до контенту або його поширення;

приймають у Відні 3 березня 2017 року наступну Спільну декларацію про свободу вираження думки, а також "фейкові" новини, дезінформацію та пропаганду:

ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ

a. Держави можуть обмежувати право на свободу вираження думки лише з додержанням обумовлених у міжнародному праві критеріїв для запровадження таких обмежень, тобто за умови, що вони передбачені законом, призначені для рішення тих або інших законних завдань, визнаних міжнародним правом, необхідні для їхнього вирішення і відповідають їм.

b. Тієї мірою, якою вони відповідають вимогам, викладеним у підпункті "а" пункту 1, обмеження на свободу вираження думки можуть впроваджуватися також для заборони пропаганди ненависті за ознаками, які служать підставою для захисту, до яких відноситься підбурювання до насильства, дискримінації або ворожнечі (згідно з пунктом 2 статті 20 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права).

c. Критерії, викладені у підпунктах "a" і "b" пункту 1, застосовуються незалежно від державних кордонів, з тим щоб покласти край обмеженням не тільки на території тієї чи іншої юрисдикції, але й тим обмеженням, які зачіпають органи масової інформації та інші системи комунікації, що діють за межами території, на яку поширюється юрисдикція тієї чи іншої держави, а також обмеженням, що зачіпають людей, які проживають в інших державах.

d. Посередники за жодних умов не повинні нести відповідальність за будь-який контент третіх сторін, що відноситься до наданих ними послуг, окрім випадків, коли вони прямо втручаються в цей контент або відмовляються виконати надану незалежним, неупередженим, авторитетним наглядовим органом (наприклад, судом) з дотриманням усіх необхідних процесуальних гарантій вказівку про його видалення, при тому що є технічна можливість виконати цю вказівку.

e. Слід розглянути питання про захист приватних осіб від притягнення до відповідальності за просте перенаправлення або привернення уваги, через Інтернет-посередників, до контенту, автором якого вони не є і в який ними не були внесені зміни.

f. Запропоноване державою блокування цілих веб-сайтів, IP-адрес, портів або мережевих протоколів є надзвичайним заходом, який може вважатися виправданим лише в тих випадках, коли він передбачений законом і необхідний для захисту того або іншого з прав людини або інших законних суспільних інтересів, у тому числі в залежності від його пропорційності, відсутності менш обмежувальних альтернативних заходів, здатних забезпечити захист цих інтересів, та дотримання мінімально необхідних процесуальних норм.

g. Введення обмеження на свободу вираження думки у вигляді прописаного державою впровадження систем фільтрування вмісту, не контрольованого кінцевим користувачем, є неправомірним.

h. Право на свободу висловлення думки застосовується "незалежно від державних кордонів"; глушіння сигналів, які передаються мовником, що базується в іншій юрисдикції, або анулювання прав на ретрансляцію передач такого мовника вважається законним тільки у тому випадку, якщо суд або інший незалежний та неупереджений авторитетний орган визнав поширюваний цим мовником контент таким, що серйозно та систематично порушує законне (тобто відповідає критеріям, викладеним у підпункті "а" пункту 1) обмеження контенту, а інші способи вирішення даної проблеми, у тому числі пов'язані зі зверненням до компетентних органів держави, де базується мовник, виявилися явно неефективними.

2. НОРМИ, ЩО СТОСУЮТЬСЯ ДЕЗІНФОРМАЦІЇ ТА ПРОПАГАНДИ

a. Загальна заборона на поширення інформації, базована на туманних і двозначних ідеях, включаючи заборону "фальшивих новин" або "необ'єктивної інформації", суперечить міжнародним правилам, що стосуються обмеження свободи вираження думки, які викладені у підпункті "а" пункту 1, і не повинна застосовуватися.

b. Закони про кримінальну відповідальність за дифамацію мають неправомірно обмежувальний характер і повинні бути скасовані. Застосування цивільно-правових норм, що стосуються відповідальності за неправдиві та наклепницькі висловлювання, правомірне лише у тих випадках, коли відповідач отримав повну можливість, але не зумів довести правдивість таких висловлювань, а також можливість скористатися іншими засобами захисту, наприклад, посиланням на добросовісність своїх висловлювань.

c. Представники органів державної влади не повинні робити, підтримувати, заохочувати або сприяти подальшому поширенню заяв, які, як їм відомо або має бути з розумних міркувань відомо, є неправдивими (дезінформація) або які наочно демонструють безсоромне нехтування інформацією (пропаганда), що піддається перевірці.

d. Керуючись своїми внутрішніми та міжнародно-правовими зобов'язаннями та своїм обов'язком перед суспільством, представники органів державної влади повинні докладати зусиль для того, щоб поширювати надійну та достовірну інформацію, в тому числі з таких питань, що становлять інтерес для суспільства, як економіка, охорона здоров'я, безпека та навколишнє середовище.

3. УМОВИ, СПРИЯТЛИВІ ДЛЯ СВОБОДИ ВИРАЖЕННЯ ДУМКИ

a. Держави пов'язані позитивним зобов'язанням сприяти формуванню умов, необхідних для вільних, незалежних і плюралістичних засобів комунікації, включаючи плюралізм ЗМІ, які служать ключем для розв'язання проблеми дезінформації та пропаганди.

b. Державам слід створити чітку нормативно-правову базу, що регулює діяльність мовників, з наданням наглядовому органу захисту від політичного або комерційного втручання або тиску і можливості розвитку вільного, незалежного та плюралістичного мовного сектора.

c. Державам слід забезпечити наявність сильних, незалежних, таких, що спираються на достатні ресурси громадських засобів масової інформації, діяльність яких визначається чіткими завданнями служіння інтересам суспільства в цілому, а також установлення та підтримання високих стандартів журналістики.

d. Державам слід вжити інших заходів, що сприяють утвердженню плюралізму ЗМІ, до числа яких можуть відноситися, в залежності від ситуації, всі або деякі з викладених нижче заходів:

I. Надання субсидій або фінансової або технічної підтримки в іншій формі в інтересах виготовлення різноманітного якісного медіа-контенту;

II. Введення правил, що забороняють неправомірну концентрацію прав власності на ЗМІ; а також

III. Введення правил, які вимагають від органів масової інформації забезпечення прозорості структури власності.

e. Державам слід вживати заходів, що сприяють формуванню медійної та комп'ютерної грамотності, в тому числі шляхом включення цієї тематики до стандартних програм шкільного навчання і шляхом взаємодії з громадянським суспільством та іншими зацікавленими сторонами у справі підвищення поінформованості у цих питаннях.

f. Державам слід розглянути питання про вжиття інших заходів, що сприяють утвердженню рівноправності, недискримінації, міжкультурного взаєморозуміння та інших демократичних цінностей, у тому числі з прицілом на послаблення негативного впливу дезінформації та пропаганди.

4. ПОСЕРЕДНИКИ

a. У тих випадках, коли Інтернет-посередники мають намір вжити заходів по обмеженню вмісту, генерованого третіми сторонами (наприклад, видалення або модерація коментарів), що виходять за рамки юридичних вимог, їм слід розробити чітку, наперед задану політику, що регулює такі заходи. Ця політика повинна визначатися об'єктивно правомірними критеріями, а не ідеологічними чи політичними цілями і повинна, по можливості, затверджуватися за підсумками консультацій з користувачами.

b. Посередникам слід вживати ефективних заходів щодо того, щоб користувачі могли без зусиль ознайомитися (і зрозуміти) з будь-якими стратегіями та практичними заходами, включаючи умови надання послуг, введеними щодо дій, які охоплюються підпунктом "а" пункту 4, у тому числі з детальною інформацією про порядок їхньої реалізації, що супроводжується, у відповідних випадках, чітким, коротким і зрозумілим резюме з цих стратегій та практичних заходів або пояснень до них.

c. Вжиті заходи, про які йдеться в підпункті "а" пункту 4, посередники повинні дотримуватися мінімально необхідних процесуальних норм, зокрема негайно повідомляти користувачів у випадках, коли створений, скачаний або розміщений ними на своїх ресурсах контент може стати об'єктом санкцій, і надавати користувачам можливість оскаржити такі санкції, з огляду тільки на розумні правові або практичні обмежуюючи моменти, роблячи до прийняття санкцій ретельний розбір таких заперечень проти введених стратегій і забезпечуючи однакове застосування встановлених правил.

d. Правила, викладені в підпункті "b" пункту 4, повинні застосовуватися також, з огляду тільки на правомірні вимоги, обумовлені конкурентними та операційними міркуваннями, стосовно будь-яких автоматизованих процедур (алгоритмічного або іншої властивості), що застосовуються Інтернет-посередниками у зв'язку з санкціями по відношенню або контенту третіх сторін, або свого власного контенту.

e. Посередникам слід підтримувати науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, спрямовані на пошук належних технічних рішень проблеми дезінформації та пропаганди, які можуть застосовуватися користувачами на добровільній основі. Їм слід також співпрацювати з ініціативами, що пропонують користувачам послуги по перевірці фактів, і провести аналіз своїх рекламних методів під тим кутом зору, щоб вони не чинили негативного впливу на плюралізм думок і ідей.

5. ЖУРНАЛІСТИ ТА ОРГАНИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

a. ЗМІ та журналістам слід, у міру необхідності, виступати на підтримку ефективних систем саморегулювання, чи то на рівні окремих секторів ЗМІ (наприклад, органи з розгляду скарг на роботу преси), чи то на рівні окремих органів масової інформації (омбудсмени або «громадські редактори»), включаючи введення стандартів, що стосуються точності у висвітленні подій і передбачають, зокрема, право на спростування або на відповідь у зв'язку з допущеними у повідомленнях ЗМІ неточностями.

b. Органам масової інформації слід розглянути питання про включення до програми новин матеріалів з критичним розглядом випадків дезінформації та пропаганди відповідно до їхньої контрольної функції у суспільстві, особливо під час виборів і у зв'язку з дискусією з питань, що становлять суспільний інтерес.

6. СПІВПРАЦЯ МІЖ ЗАЦІКАВЛЕНИМИ СТОРОНАМИ

a. Усім зацікавленим сторонам, включаючи Інтернет-посередників, органи масової інформації, громадянське суспільство та наукові кола, повинна надаватися підтримка у розробці на основі широкої участі транспарентних ініціатив, націлених на більш глибоке усвідомлення впливу дезінформації та пропаганди на демократію, свободу вираження думки, журналістику та громадянське суспільство, а також у пошуку належних заходів реагування на ці явища.

* * *

Фото: flyparade/Getty Images