Фактор Бориса Джонсона

Лондон, Даунінг-стріт, 10 – одну з найвідоміших у світі адрес, офіційну резиденцію прем`єр-міністрів Великої Британії – напередодні цьогорічного Дня Незалежності України прикрасила гірлянда квітів у кольорах національного українського прапора. Сфотографувавшись у її обрамленні на вході в резиденцію, нинішній Глава Британського Уряду Борис Джонсон тим самим послав в інформаційний простір, а насамперед нам в Україну, своє символічне вітання з днем відродження нашої державності.

А слідом надійшло і його письмове звернення з нагоди 31-ої річниці Української Незалежності, в якому були слова захоплення хоробрістю українців і запевнення у підтримці їхньої священної війни з агресором: «Сьогодні незалежність України знову під загрозою, а її громадяни борються – сталлю й мужністю, захищаючи свої домівки, свої родини й право самостійно вирішувати долю своєї країни. Я ані на мить не сумнівався, що Україна переможе у цій боротьбі, тому що на Землі жодна сила не може здолати патріотизм 44 мільйонів українців. Велика Британія стоятиме поряд з вами стільки, скільки знадобиться».

А слідом за цим зверненням до Києва у святковий для України день прибув і сам Борис Джонсон – втретє з часу лютневого віроломного вторгнення рашистів і вчетверте в цьому році. У Маріїнському палаці відбулась його зустріч з Президентом України Володимиром Зеленським, їхня спільна пресконференція, прогулянка по Хрещатику, відвідання Алеї сміливості, де встановлено почесний знак на честь надійного, доброго друга України Бориса Джонсона, чия допомога нам – послідовна, реальна й відчутна з перших днів широкомасштабної, нічим не спровокованої російської агресії (приміром, цього разу в Києві британський Прем`єр оголосив про нову програму підтримки, в тому числі надання Україні 54 мільйонів фунтів стерлінгів).

Що й казати: це велике благо – мати такого друга й соратника, особливо в пору важких випробувань для України та її незалежності. Тож немає сумніву в тому, наскільки велика популярність Бориса Джонсона в нашому суспільстві і щира, непідробна повага до нього в українського народу. Я хотів би проілюструвати це на одному, можливо, й малопомітному на цьому загальному фоні, але красномовному факті. Йдеться про видання й перевидання в Україні його книги «Фактор Черчилля». У Великій Британії вона побачила світ у 2014 році, коли Джонсон був мером Лондона. Близько двох років тому книга вийшла у видавництві «Vivat» у перекладі українською мовою. І стала бібліографічною рідкістю. Перевидання її теж блискавично розійшлося. Нині очікується нове перевидання. На мій погляд, це пояснюється не тільки популярністю Бориса Джонсона в Україні, а й надзвичайно талановито написаною ним біографією Вінстона Черчилля.

«Як одна людина змінила історію»

Такий підзаголовок має ця книга, і, прочитавши її, утверджуєшся в думці, що це аж ніяке не перебільшення. У вступному слові Джонсон зізнається, що він – не професійний історик, та і як політик не гідний омивати ноги Черчилля. Він також розуміє, що про геніального британця щороку з’являються сотні нових книжок. А  проте, Джонсон певен:  настав час на свіжий погляд, оскільки в нас немає права знехтувати репутацією такої особистості. Із кожним днем зникають свідки подій Другої світової війни. Щодня ми губимо тих, хто ще пам’ятає його голос. Джонсон боїться, що і пам’ять про масштаб звершень Черчилля перед обличчям невблаганного часу може бути просто втрачено.

Донині, зауважує автор, у людей зберігся туманний спогад, що перемогу в Другій світовій війні було досягнуто завдяки російській крові та американським грошам, що певною мірою, звісно ж, є правдою, та правдою є й те, що без Черчилля гітлер майже напевне переміг би, переконаний автор книги і додає, що має на увазі  саме те, що успіхи нацистських сил у Європі могли стати безповоротними.

Сьогодні нам слід це пам’ятати, не забуваючи й про те, як саме Прем’єр-міністр Великої Британії допомагав у формуванні того світу, у якому ми з вами живемо. Пам’ять про Черчилля має таке велике значення, тому що він урятував нашу цивілізацію. Важливо тут те, що лише йому це було до снаги.

Його видатна персона є яскравим спростуванням усіх тих марксистських теорій, згідно з якими лінія історії формується якимись глобальними й безликими економічними силами. Сутністю фактора Черчилля є те, що одна людина може змінити все.

За сім десятиліть його громадсько-політичної діяльності можна відстежити незліченну кількість прикладів того, як вплив його особистості змінював події й світ у цілому, і то значнішою мірою, аніж про це пам’ятають. «У кількох історичних подіях він був тим бобром, що своєю греблею переспрямував потік історії, але найяскравіше простежується його вплив на плин подій 1940 року», – зазначає автор книги.

Саме цей рік, на думку Бориса Джонсона (і її важко не поділити), є ключовим не тільки в біографії його героя, а й у долі Європи і всього світу. Автор розгортає перед читачем трагічну картину тогочасної дійсності. На травень 1940 року, коли Черчилля обрали Прем`єр-міністром Великобританії, все скидалось на те, що виходу немає. Австрію гітлерівці поглинули ще за два роки до того. Чехословаччина була теж окупована. Гітлер захопив Норвегію, а Данію зайняв за якихось чотири години. Голландія капітулювала. Бельгійський король легкодухо вивісив білий прапор. З кожною годиною підкорялось агресорові усе більше французьких сил. срср підписав огидний пакт Молотова – Ріббентропа, здавши і поділивши з нацистами Польщу. В американців була алергія на європейські війни, і зрозуміло чому: вони втратили понад 56 тисяч людей у Першій світовій війні. За словами Джонсона, нічого, окрім віддаленого шепоту співчуття, вони запропонувати на той час не могли. Фашистський лідер Муссоліні підписав з Гітлером «Сталевий пакт», і оскільки все виглядало так, ніби Гітлер вже не може програти, мав невдовзі приєднатися до війни вже на його боці.

Найважливішим геостратегічним висновком на травень 1940-го було те, що Британія залишилася сама. Не існувало жодної реальної можливості отримати допомогу, принаймні найближчим часом. муссоліні (звісно, за волею гітлера) вступив у роль ініціатора діалогу Великобританії і фашистської Німеччини   та посередника в ньому. Знайшлися серед британців ті, хто лобіював ідею «можливості розгляду» урядом питання перемовин з гітлером. Черчилль рішуче відкинув цю пропозицію. Свою потужну промову на першому засіданні очоленого ним уряду він завершив майже шекспірівською кульмінацією: «Я переконаний, що кожен із вас буде готовий підвестись і виштовхати мене геть з мого місця, якщо я хоч на мить посмію допустити перемовини або капітуляцію. Та якщо давній історії нашого острова врешті судилося закінчитись, хай цей кінець настане тільки тоді, як кожен із нас поляже, захлинувшись власною кров’ю».

Виступаючи через кілька днів у парламенті, Черчилль ще раз наголосив: «Як я сказав міністрам, які приєдналися до цього уряду, мені нічого не запропонувати, крім крові, праці, сліз і поту. Перед нами найтяжче випробування. Перед нами багато, багато місяців боротьби і страждань. Ви запитаєте, яка наша політика? Я кажу, що це ведення війни на землі, на морі та в повітрі. Війна з усією нашою потугою і з усією силою, яку дав нам Бог, і щоб вести війну проти жахливої ​​тиранії, яка ніколи не перевершувалась у темному та жалюгідному каталозі людських злочинів. Це наша політика. Ви запитаєте, яка наша мета? Можу відповісти одним словом. Це перемога. Перемога будь-якою ціною — Перемога, незважаючи на всі жахи — Перемога, якою б довгою та важкою не була дорога, бо без перемоги неможливо вижити».

З історії ми знаємо, як важко здобувалася ця перемога, яким довгим (впродовж шести років, з яких третину часу Великобританія була по суті наодинці зі знавіснілим агресором) виявився шлях до неї і яку непоправно велику і гірку ціну – майже 6о мільйонів загиблих – було заплачено за цю перемогу.

Одну із своїх глав у книзі «Фактор Черчилля» Борис Джонсон закінчує словами про те, що не певен, чи правильно порівнювати перебіг історії з потягом, що йде своєю колією. Проте уявімо, пише він, що ця історія гітлера, наче один із його велетенських нестримних двоповерхових експресів, повний німецьких поселенців, зі свистом мчить крізь ніч до перемоги, і тут якийсь хлопчисько вилазить на насип, жбурляє металевий лом, заклинює стрілку, й уся ця потуга шипить і зминається в гігантську груду металу. «Вінстон Черчилль, – переконаний автор, – і був таким доленосним ломом. Не було б його на своєму місці, не чинив би він опору – той нацистський потяг, напевне, було б не спинити. А зважаючи на його минуле, те, що він узагалі був з нами, є справжнім чудом».

Борис Джонсон намагається збагнути не лише фактор, а й феномен Черчилля, в якого витривалість, потужність, неймовірна працьовитість поєднувалася з шаленим розумовим запалом. У деяких людей, зазначає Джонсон, дуже швидкий аналітичний розум, проте немає особливої енергії чи апетиту до праці. У декого повно завзяття, але обмежені таланти. У Черчилля ж було більше: феноменальні запаси енергії, дивовижна пам`ять, гострий аналітичний розум і немилосердна журналістська хватка, щоб влучно оперувати матеріалом і викладати найважливішу ідею на передову. І гуляв у нього в мозку той зигзагоподібний розряд блискавки, що відповідав за креативність.

Від репортера до Прем`єр-міністра

Так написати про Вінстона Черчилля могла людина, яка щиро захоплена постаттю й історичними діяннями великого британця і яка володіє неабияким журналістським, публіцистичним, аналітичним талантом. Борис Джонсон зазначає, що ще зовсім малим був абсолютно переконаний у тому, що Черчилля цілком можна вважати найвеличнішим державним діячем з усіх, кого породила Британія. «Уже з ранніх літ у мене сформувалося чітке уявлення щодо його досягнень: усупереч усьому, подолавши одну з найогидніших тираній в історії світу, він привів мою країну до перемоги. Мені були добре відомі основні факти його життєвої історії… Відомо мені було і те, що замолоду він відзначався дивовижною хоробрістю, не з чужих слів знав, що таке кровопролиття; стріляли в нього на чотирьох континентах; він одним із перших сів за штурвал літака… Гадаю, в образі його було щось ніби магічне, святе, тому що мої бабуся й дідусь до дев’яноста років зберігали першу шпальту "Дейлі Експрес", де повідомлялося про його смерть. Мені завжди було приємно усвідомлювати, що я народився за рік до того: що більше я про нього дізнавався, то більше пишався тим, що жив в один час із ним».

Думається, багато що і в житті самого Бориса Джонсона відбулося під впливом його захоплення Вінстоном Черчиллем. Як і його кумир, Джонсон стрімко увірвався в громадське і політичне життя Великобританії і швидко набув слави не дуже типової для тамтешнього політикуму особистості. Втім, почати варто з того, що народився Борис 19 червня 1964 року в Нью-Йорку, куди після закінчення Оксфордського університету поїхали працювати його батьки – Шарлотта Валь і Стенлі Джонсон, що в його роду є турецькі, німецькі і єврейські корені. Початкову освіту Борис здобув у Брюсселі, а після повернення сім`ї у Великобританію навчався у престижному Ітонському коледжі і завершив вищу освіту в знаменитому Оксфордському університеті. Як і Черчилль, Джонсон з юних літ захопився журналістикою. Першою в його журналістській праці стала популярна англійська газета The Times. Згодом він продовжив творчу кар`єру у відомому періодичному виданні The Daily Telegraph, читачам якої запам`ятався гострополемічними публікаціями, такими, приміром, як «Загроза британським рожевим сосискам» чи «Равлики – це риба, говорить Євросоюз». З 1994 р. працював політичним оглядачем у газеті The Spectactor, а в 1999 – 2005 рр. її редактором.

У молоді роки, як і Черчилль, Джонсон енергійно включився у британське політичне життя. Його перша спроба в 1997 році увійти до Палати общин парламенту Великобританії завершилася невдачею. Але він не відступив, не опустив руки і через чотири роки таки став депутатом від Консервативної партії. Окрема й особлива частина його біографії – керівництво британською столицею. Мером цього мегаполісу Борис Джонсон став у 2008 році, саме тоді, коли Лондон готувався прийняти Олімпійські ігри.

Це була третя в історії Лондона літня Олімпіада (першими були Ігри 1908-го і 1948 років). Новий екзамен місто (і його мер) склали з честю. Підготовка до олімпійських змагань і їхня організація та проведення були на високому рівні. Стверджую це з усією певністю, оскільки був акредитованим на Лондонській Олімпіаді журналістом. Борис Джонсон та його колеги й помічники обрали центром Олімпіади  депресивний район Стратфорд, де колись була промислова зона. Зведення тут великого стадіону – головної олімпійської арени, створення Олімпійського парку і селища для спортсменів, торгово-розважального центру і транспортного вузла оживили цей район. Влітку 2012 року він був у центрі уваги всієї планети. Лондонці вразили світ і оригінальною церемонією відкриття, яку назвали «Острів чудес», показавши найбільші досягнення британської історії, які водночас стали набутками й історії всього людства.

Варто сказати і про такий факт з біографії Джонсона як мера британської столиці. На роботу й з роботи він часто їздив на велосипеді, пропагуючи тим самим цей екологічно чистий вид транспорту. При ньому в Лондоні масово прокладали велосипедні доріжки, будували велопарковки. Популярність Джонсона серед лондонців зростала, і в тому ж 2012-ому вони знову обрали  його своїм мером.

А в 2016-ому почалась його стрімка кар`єра на загальнобританському політичному і урядовому рівні. Тоді він став міністром закордонних справ Великої Британії, однак через два роки, виявивши незгоду з рядом рішень тогочасного глави уряду Терези Мей, подав у відставку. А ще через рік після цього подала у відставку сама Тереза Мей, визнавши провал у побудові та здійсненні свого плану виведення британців з Євросоюзу. Головою правлячої Консервативної партії і Прем`єр-міністром Великої Британії 24 липня 2019 року став Борис Джонсон, увійшовши в ту резиденцію, в яку двічі у своєму житті в якості Прем`єра входив його кумир, великий британець Вінстон Черчилль.

Нині у політичному житті країни – нова ситуація і реальність. Борис Джонсон готується  передати керівництво Урядом своєму наступникові. Але кар`єра самого Джонсона триває, і аж ніяк не виключено, що через якийсь час він, як і в 1951 році Вінстон Черчилль,  повернеться на Даунінг-стріт, 10.

Чотири бліц-візити в Україну

Ми, українці, особливо цінуємо те, що в найскладніший період нашої новітньої історії Борис Джонсон, як керівник Уряду однієї з провідних, найбільш потужних держав світу виявився нашим відданим другом і союзником. Перший з його чотирьох у цьому році бліц-візитів у Київ і переговори з Президентом України Володимиром Зеленським відбулися 1 лютого.

Другий – 9 квітня, коли  ми побачили його разом з Президентом Зеленським не тільки за столом переговорів, а й на майже безлюдних у ту пору вулицях і головному майдані української столиці. Ми, зокрема, пам`ятаємо, як тоді йому було подаровано півника васильківської майоліки, який став своєрідним символом стійкості й мужності українців у протистоянні російським агресорам.

Третій візит датований 17-им червня. У Києві було обговорено постачання Україні   важкого озброєння і систем ППО, посилення санкцій проти Росії та гарантії безпеки. Джонсон від імені британського Уряду запропонував програму навчання українських військових на території Великої Британії. За його словами, протягом 4-х місяців може бути натреновано близько десяти тисяч українських військовослужбовців.

І ось новий, четвертий за сім місяців бліц-візит, про який вже мовилося на початку цього блогу.

За цими візитами – не лише демонстрація британської підтримки України, а й реальна відчутна й масштабна допомога, яку повсякденно надає нам Великобританія і яка в ці критичні для нашої країни дні особливо відчутна і надзвичайно цінна. І очільником її виступає Борис Джонсон, чия популярність в нашому суспільсті дуже велика. Бориса Джонсона почали навіть називати в нас на український манер – Джонсонюк, скориставшись тим, що в Інтернеті він підписується як Johnson UK.

Талановита українська майстриня Наталія Дремлюга зробила оригінальну ляльку британського Прем'єра. "Все з чого почалося? – розповіла вона Укрінформу. – Я зайшла в магазин і побачила цікаві нитки. І зразу ж уявила його неординарну зачіску. До цього в мене була лялька-бойовий гусак. Борис, як мені здається, теж задерикуватий. Тому я змінила цій моделі зачіску, одягла в костюм і гусак став схожим на нього". Укрінформ започаткував конкурс для тих, хто хотів би стати власником «Джонсонюка-гусака». Агенство оголосило також аукціон з продажу кукли-талісмана, чарівного гусака. Мета аукціону – купівля тепловізора для фотокора Укрінформу Юлії Овсянникової, яка служить у Бучанській територіальній обороні.

Фактор Джонсона: продовження буде

Після четвертого візиту в Київ Борис Джонсон опублікував у британській газеті «Daily Mail» статтю, лейтмотив якої – необхідність посилення допомоги Україні. Якщо путіну дозволять уникнути покарання за вбивства і злодіяння та силоміць змінити кордони Європи, він зробить це знову – в іншому місці на периферії колишнього радянського союзу, стверджує автор публікації. «Ось чому ми повинні продовжувати підтримувати українців – і їхні військові успіхи вражають. Володимир Зеленський показав, що його країна принципово непереможна», – наголосив Джонсон. «Зараз саме час для Заходу подвоїти нашу підтримку, а не вагатися», – додав він.

За його словами, путін вважає, що у м'яких європейських політиків забракне духу для боротьби, «що цієї зими ми здамося, знімемо санкції та підемо випрошувати російські нафту й газ. Він вважає, що ми втомимося підтримувати Україну й почнемо спонукати українців до укладення угоди з кремлівським тираном, якою б огидною вона не була», – зазначив він.

Це було б повним божевіллям, переконаний Джонсон: «У цій жорстокій боротьбі український народ може перемогти – і переможе. І Британія теж».

Україна сподівається, чекає і вірить, що, не зважаючи на близьку зміну очільника Уряду Великої Британії, політика підтримки нашої держави, яку так рішуче, послідовно, з притаманною йому енергією проводив Борис Джонсон, не зміниться. Це стверджує не тільки він сам, а й інші члени британського уряду, політичні й громадські діячі, військові, дипломати. У цьому зв`язку варто привести висловлювання в одному з недавніх інтерв`ю Посла Великобританії в Україні Мелінди Сіммонс про те, що британська політика з підтримки України є сильною і залишиться сильною незалежно від того, хто змінить Бориса Джонсона. Немає жодних причин думати, наголосила дипломатка, що майбутній Прем`єр-міністр не буде таким самим другом України.

Тож фактор Бориса Джонсона у сучасній українській історії продовжує діяти.

Михайло Сорока

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства