Сліди людської крові біля Шевченкового університету

Сотні разів у студентські роки проходив через це перехрестя. Поруч з ним -- червоний і жовтий корпуси університету імені Тараса Шевченка, а між корпусами ­- університетська бібліотека, в якій проведено чимало часу. Та й після закінчення університету багато разів долав це жваве перехрестя. Прийшов сюди і в понеділок 10 жовтня. Перехрестя було перекрите, у його центрі зяяла широка і глибока яма. Навколо неї стояли екскаватори, вантажівки, інша техніка і працювали люди у спецівках. Вони виглядали як лікарі, що взялися закрити цю велику рану.

На перетині вулиці Володимирської з бульваром Шевченка рух інтенсивний у будь-яку пору дня. А що вже казати про ранкову пору, коли люди поспішають на роботу. Так було і в понеділок, через лічені хвилини по восьмій, коли сюди прилетіла рашистська ракета. Вмить машини, що зупинилися на сигнал світлофора, перетворилися на жахливі факели, в яких горіли люди. А руйнівна хвиля від вибуху вже неслася навсібіч, вибиваючи вікна й двері на фасадах навколишніх будівель. Потім орківські трубадури війни повідомлять, що «доблесні денацифікатори і асвабадітєлі українського народу» уразили в Україні небезпечні військові та інфраструктурні об`єкти.

Які ж  загрозливі для росії об`єкти були «замасковані» на цьому перехресті або принаймні в радіусі хоча б дві сотні метрів від нього?  Бібліотека університету і його корпуси? Чи осередок української освіти і духовності Будинок вчителя? А може 18-а міська лікарня, одна з найстаріших у Києві? Чи Володимирський собор з більш як столітньою історією? А, можливо, будівля президії Національної академії наук України з її сивочолими академіками-секретарями? А чи загроза йшла від Національного театру опери і балету, у приміщенні якого в 1911 році (на очах присутнього царя) було вбито главу його уряду Петра Столипіна?

Ми ставимо запитальні знаки, але прекрасно розуміємо (і в усьому адекватно мислячому світі розуміють), що відповіддю може бути лише одне слово: абсурд.

Але  того ранку, 10 жовтня, рашисти вирішили перевершити себе і знищити ще більш страшний і небезпечний для них об`єкт. Поруч зі «стратегічним» перехрестям, навпроти споруд університету, є Шевченків парк, який люблять кияни, а особливо діти. Скажімо, для моєї внучки, коли вона була маленькою, відвідання парку завжди ставало святом, бо тут знаходився чудовий майданчик з різноманітним обладнанням для розваг, а головне – з дитячим автодромом і кількома поні, на яких можна було покататися по алеях парку.

І от саме по цьому майданчику була запущена з російських неісходимих далей потужна ракета. Від її високоточного влучання на ньому утворилась страхітлива яма з діаметром близько восьми і глибиною чотири метри. Дерева, що стояли поруч в одежі з осіннього листя стали безлистими й чорними, деякі не витримали цього удару і впали або згоріли.

А велика вибухова хвиля спершу вдарила по будинках, що були за кількадесят метрів від епіцентру вибуху, по вулиці Терещенківській, у тому числі по двох відомих музеях – Національному музеї мистецтв імені Богдана і Варвари Ханенків та Національному музеї «Київська картинна галерея». Далі на шляху сліпої сили хвилі, яка вибивала двері й вікна, були інші установи і заклади Терещенківської вулиці. Національний музей Тараса Шевченка, музей-квартира Павла Тичини, музей квартира Миколи Бажана, Видавництво «Наукова думка», Медичний університет імені Олександра Богомольця…

І тепер цей знаменитий, багатий своєю історією, затишний центр Старого Києва виглядає як після варварського погрому. Власне, слово «як» тут, мабуть, недоречне, бо це і є справжнісінький погром – абсурдний, безглуздий, дикий. З руйнуваннями наших святинь, з каліченнями і вбивствами наших людей, з перетворенням мирного понеділка у кошмар для мільйонів українців. І не тільки киян.  Ми розповіли лише про один куточок України, в який прилетіли з росії криваві, вбивчі «подарунки» (у Києві загинуло шість людей, понад шістдесят поранених). Але ж того дня під удари потрапили більше половини областей України з численними руйнуваннями і жертвами: Київщина і Хмельниччина, Львів і Дніпро, Вінниця, Франківщина, Запоріжжя, Сумщина, Харківщина, Житомирщина, Кіровоградщина, південь України. Це була холоднокровно спланована атака вбивць, які, отримавши відмашку з кремля, безжалісно її здійснили. І дарма  в росії намагаються це виправдати  помстою за кримський міст. Окупанти, за даними нашої розвідки, отримали вказівку готувати масовані ракетні удари по України ще 2 та 3 жовтня. Цілями визначалися саме об’єкти критичної цивільної інфраструктури та центральні райони густонаселених українських міст", — повідомили в ГУР.

У понеділок 10 жовтня  на мирні міста і села України росіяни випустили 84 крилаті ракети і 24 безпілотні літальні апарати, з них 13 – іранські. Сили української ППО знищили 56 повітряних цілей. На цю масовану, безпрецедентну атаку за один лише день агресор витратив близько пів мільярда американських доларів.

…На згаданому перехресті Володимирської вулиці з бульваром Шевченка, де тривало «заліковування» рани від ракетного удару, я зустрівся ще з одним колишнім студентом факультету журналістики Київського університету, відомим журналістом-мандрівником Миколою Хрієнком. Ми стояли обабіч перехрестя, спостерігаючи за роботами, поруч з місцем, де на асфальті видно було сліди крові, і бідкались, дивлячись із сумом на цю кошмарну, ірреальну картину. Чого добився цим ударом лютий ворог? Чого взагалі добивається він цією кривавою війною? Бувалий в бувальцях Микола, в якого за плечима сотні тисяч доріг по світах, переважно до українців, яких туди закинула доля, сказавши про те, що цим самим російські ординці  хочуть нас залякати, примусити нас повернутися в їхнє імперське стійло, додав:  нічого в них не вийде. Ця війна і ось такі удари тільки згуртовують наш народ і посилюють його ненависть до ворога. Зло, яке прийшло на українську землю з росії, має бути і буде покаране.

Михайло Сорока

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства