Пам’яті педагога та воїна Віктора Шуліка
Віктор Шулік до повномасштабної агресії очолював Попаснянський ліцей №1. Дехто сказав би – «до війни», але директор так би навряд чи висловився. Просто тому, що з вікон його ліцею відкривалась панорама окупованої Кадіївки (колишній Стаханов), звідки періодично прилітали снаряди.
Фото: Фейсбук Віктор Шулік
Одного разу в стіну ліцею влучила «градина». Пробоїну залатали, а поруч французький художник намалював… величезний пролам, в якому відчайдушне дівчисько безтурботно гойдалося на тлі блакитного неба…
Мурал на стіні ліцею, в яку влетіла російська ракета
…Хоч що кажуть про Донбас і його промосковські настрої, у Попаснянському ліцеї виховували справжніх українців, мало того – воїнів. На одній зі стін у вестибюлі висів стенд з історії українського війська, де фотографії вояків різних епох розмістились під написом-гаслом:
Солдат – це професія.
Боєць – риса характеру.
Воїн – стан душі.
І підпис: Полк «Азов». Це сьогодні «азовці» – беззаперечні герої. Тоді ставлення до полку в українському суспільстві було, м’яко кажучи, неоднозначним.
“Він директором школи був років десять, може, більше. Хороша людина. Його любили діти, поважали в колективі, серед колег. Багато проєктів реалізував з 14-го року. І з дітлахами, і з учителями. Багато співпрацював з міжнародними організаціями, багато реалізував проєктів по дітях – вони й у театрі грали, і за кордон їздили, і багато проєктів на території школи здійснили: мурали, ремонти… Дуже активний був – і як людина, і як директор”.
Фото: Фейсбук Віктор Шулік
Це слова іншого попаснянина, керівника Сєвєродонецької райдержадміністрації Романа Власенка, якого частіше можна побачити десь поблизу лінії фронту, ніж у кабінеті. Одна з фотографій на сторінці Власенка в Фейсбуці підписана досить характерно: «Доброго дня! Ми з України! Попаснянських бандерівців вам у стрічку! Давно не був так близько до дому! Дякую за службу родині Шуліків!».
«Бандерівці» на фото (очевидно – селфі) поруч із автором – Віктор Григорович і його син Денис, всі троє – в одностроях і бронежилетах. І ніхто не намагається виглядати войовничо. Сказано ж: воїн – це стан душі…
Фото: Фейсбук Роман Власенко
Так, Віктор Шулік пішов захищати Вітчизну не один – разом із сином Денисом, теж учителем.
«Наприкінці серпня на загальній освітянській конференції ми слухали його звернення з окопів, він бажав скорішої Перемоги і все робив для її наближення… Віктор Григорович понад 30 років дарував маленьким попаснянам знання з історії… справжньої української історії».
Це вже про директора ліцею говорив очільник Луганщини Сергій Гайдай. Його пост був присвячений загибелі Віктора Шуліка.
Фото: Фейсбук Віктор Шулік
«З початком війни Віктор Шулік разом зі своїм сином, теж вчителем, Денисом пішли захищати країну. Після Перемоги хотіли відновлювати рідну Попасну, яку знищив ворог. І знову відкрити двері ліцею номер 1. Віктор Шулік загинув. Сина з численними пораненнями доправили до шпиталю», – повідомив тоді Сергій Гайдай.
Сьогодні вже відомо, що Денис Шулік пройшов курс реабілітації і вже повернувся на передову.
Смерть наздогнала воїна й педагога 8 жовтня, за тиждень після українського Дня вчителя і всього за три – до Міжнародного.
«Війна триває за долю і за душі людей, за душі тих самих дітей, яких ми з вами навчаємо. Тому виховуємо патріотів, працюємо над активним формуванням громадян з активною життєвою позицією і робимо все для того, щоб здолати ворога. Я бажаю вам у цьому навчальному – нелегкому – році здоров’я, бажаю зберегти своє життя, творчості, всього найкращого. А всім нам – перемоги. А ще – повернення всіх рідних», – казав Віктор Шулік, стоячи в окопі.
Звуковим супроводом його привітання колегам перед новим навчальним роком був гуркіт бою.
Перше фото: Фейсбук Валентина Шулік
