Виграти війну без плану неможливо
За останні 10 років я був співавтором ряду системоутворюючих документів.
1. Доктрина інформаційної безпеки України, яка була багато в чому переписана у нову Стратегію інформаційної безпеки України. В останні 12 місяців з'явився цикл публікацій на Детектор медіа присвячених змінам у доктрину комунікацій, які потрібно обговорювати і реалізовувати вже зараз.
2. Біла книга протидії дезінформації, створена за керівництва Інституту інформаційної безпеки. Вона включає системний 360-degrees підхід до розуміння феномену дезінформації та з державними активностями в його контексті.
3. Нещодавно, в рамках проєкту Інституту постінформаційного суспільства було презентовано white paper по розвитку системи практик OSINT в державному і громадському секторі України.
Всі ці документи спрямовані на економію витрат українських ресурсів, в умовах необхідності досягнення максимальних результатів. Вони присвячені бажанню не відволікатися на фігню, щоб усвідомлено йти до обраної мети.
Упродовж останніх місяців я постійно, в різних інституціях і спільнотах стикаюся з нерозумінням кінцевої мети. Особливо у війні. Тільки з нового року топ-посадовці України почали інтенсивно говорити про "розвал росії", в той час як експертна спільнота та її спікери Валерій Пекар чи Ярослав Грицак уже пішли набагато далі у формулюванні задачі та її правильного описання.
А головне – у розумінні того, як комунікувати цю задачу партнерам, від яких ми на даний момент залежимо. І яким повинні пояснити, що вони також залежать від нас.
Пріоритетом на даний момент є формування exit strategy з війни, в якій успішний контрнаступ ЗСУ та вихід на кордони 1991 року є тільки проміжними етапами, які можуть відбутися у невизначеному місці цієї стратегії (можливо на початку, а можливо – у кінці, тобто через десятки років).
Проміжний екзамен по exit strategy відбудеться вже 11-12 липня 2023 року, у Вільнюсі, на саміті НАТО.
Я зараз тестую різні частини та різні ідеї exit strategy і поки що результати дуже невтішні. Але – найбільше гнітить те, що ні в публічному просторі, ні в середовищі сектору безпеки й оборони такої дискусії немає взагалі.
На підході травень-місяць, про який генерал Буданов говорив як точку згортання гарячої фази протистояння.
Проблема в тому, що успішний контрнаступ – це не кінець!
Це початок, слідом за яким починаються тектонічні перетворення, які в інтерв'ю Буданова ABC News були перекладені як "сейсмічні"...
Але, для "дорожньої карти" тектонічних перетворень потрібна згода західних еліт. А її – немає. А якщо немає згоди на перетворення, то немає сенсу запускати контрнаступ, бо контрнаступ – це тільки початок.
Порядок має бути наступний:
1. Модель міжнародної архітектури безпеки, якою передбачене зникнення путінсько-терористичної вертикалі влади в рф, як джерела дестабілізації та загроз.
2. Переконання Заходу в тому, що є тільки один шлях відновити архітектуру безпеки, і ним є перемога України на полі бою та тектонічні перетворення в рф.
3. "Продавання" Заходу "дорожньої карти" цих перетворень.
4. Отримання апруву на "дорожню карту" та врахування в ній позицій по Китаю, ядерній зброї, вуглеводням для Західної Європи та необхідності виходу зі світової фінансової кризи.
5. Отримання максимально можливого обсягу озброєнь – і аж тоді контрнаступ.
6. Супроводження пост-воєнних тектонічних перетворень.
7. Структурування нової реальності.
Часом буває дуже важко, що про це немає з ким поговорити…
Дмитро Золотухін
FB
реклама