Що таке сильна позиція України у переговорах з Росією і як на неї вплине ситуація на фронті
Інформаційний простір продовжує турбувати тема мирних переговорів із росією, незважаючи на те, що позиція Києва щодо цього процесу незмінна. Але останнім часом дедалі частіше кажуть, що переговори можуть відбутися лише за умови сильної позиції України. А ось відповідаючи на запитання, що ж це таке – чимало людей розійшлися в думці (часто вона помилкова), а деякі не мають про це жодного уявлення. Тож давайте докладно розберемося, пише військово-політичний оглядач Олександр Коваленко в матеріалі для сайту Oboz.ua.
ІНІЦІАТИВА У ЗОНІ БОЙОВИХ ДІЙ
Що собою являє сильна переговорна позиція, слід пояснити через ініціативу в зоні бойових дій, оскільки ці поняття взаємопов’язані. Причому, певен, багатьох накриє жорсткий дисонанс.
Починаючи з жовтня 2023 року в аналітичних звітах західних агентств я дуже часто бачу формулювання, що “ініціативу” утримують російські війська. Таке формулювання обумовлюється тим, що з цієї дати російські сили перебувають у стані безперервного наступу та просування, а це і формує враження про “ініціативу”. Але я з цим твердженням докорінно не згоден.
Справа в тому, що саме після завершення у 2023 році контрнаступальної кампанії українські війська по всій лінії бойових зіткнень перейшли в оборону. До кінця 2023 року повністю сформувалася концепція старої-нової оборонної стратегії (про яку йшлося ще в 2022 році, але на тлі успішних контрнаступів було забуто), що полягає в обороні та виснаженні ворога. І ось зараз готуємося поринути у дисонанс.
Російські окупанти з жовтня 2023 року наступають по всій лінії бойового зіткнення, маючи найбільший успіх на Покровському напрямку (після окупації Авдіївки). Практично щодня на тій чи іншій ділянці є просування на 100-200 метрів, що й виглядає у загальній картині як “ініціатива”, але нюанс – це більше ініціатива Сил оборони України (СОУ), аніж росіян.
Нагадаю, стратегія СОУ зараз – оборонного характеру з метою виснаження ворога. Що ми бачимо весь цей час? Оборону СОУ та щомісячні рекорди щодо втрат російських окупаційних військ, які планомірно та невідворотно виснажуються. Виснажуються настільки, що путін особисто змушений їхати на уклін у Пхеньян, випрошуючи допомогу, а російські гінці з початку 2024 року по всьому світу намагаються домовитися про викуп старої радянської чи російської техніки у країнах Центральної Азії, Близького Сходу, Африки тощо.
Звичайно, хтось може сказати, мовляв, що за нісенітниця? Вони наступають, захоплюють наші території щодня і це теж їхня стратегія, яка виконується 24/7!
Так, вони наступають, захоплюють, але я вже наводив приклад (і неодноразово), що порівняно з наступом у 2022 році ці темпи в десятки разів менші! А якщо точніше – у 90 разів повільніші! При цьому росіяни зараз втрачають особового складу на місяць у п’ять разів більше, ніж у 2022-му. То власне, чия стратегія зараз реалізується з вищим ККД – Сил оборони України чи російських окупаційних військ? Стратегія захоплення та наступу чи стратегія оборони та виснаження?
Остання призвела до того, що навіть у міжнародному моніторинговому співтоваристві не могли не помітити, наскільки станом на другу половину 2024 року спустошені склади та центри зберігання радянської техніки в росії. Критичну ситуацію з компенсацією втрат та поповненням механізованої компоненти у армії рф фіксують і провідні західні OSINT-аналітики.
З урахуванням усього вищевикладеного постає питання: то хто утримує в зоні бойових дій реальну ініціативу? Той, кого змушують наступати, оскільки це останній шанс захопити щось без надії у майбутньому це утримати, чи той, хто змушує противника наступати і втрачати дедалі більше ресурсів?
СИЛЬНА ПЕРЕГОВОРНА ПОЗИЦІЯ УКРАЇНИ
Що більшість уявляє під поняттям сильна переговорна позиція України? Процес контрнаступу СОУ, які витіснятимуть російських окупантів по одному чи за всіма напрямками, звільняючи щодня квадратні кілометри територій і ставлячи цим росію у становище, коли вона не зможе висувати ультиматуми.
Почасти це правильне сприйняття, але почасти. Адже (готуйтеся до наступного дисонансу) сильна переговорна позиція в України буде вже до кінця 2024 року, і вище я вже пояснив, чому так станеться. росія поступово наближається до того критичного стану її військово-промислового комплексу, коли армію неможливо буде не те щоб штатно комплектувати технікою, а й банально компенсувати втрати.
Наведу елементарний приклад, як кажуть – на пальцях, про що йдеться. Сьогодні у російських окупаційних військ боєздатними вважаються 3500 танків різних модифікацій. При цьому в запасі, на зберіганні, в агресора вже менше 2500 танків. На місяць російське угруповання у середньому втрачає від 250 до 350 танків, але і відновлює 300-350, використовуючи як ресурс зі складів, так і ремонтних бригад.
Але з урахуванням таких темпів втрат протягом 7-10 місяців склади і центри зберігання основних бойових танків (ОБТ) спорожніють остаточно і в росії залишиться просто 3500 танків, які щомісяця, за збереження незмінної тенденції втрат, обнуляться протягом 12 місяців. Тобто до кінця 2024 року Росія залишиться з порожніми складами ОБТ (або, простіше кажучи, зі спустошеною спадщиною від СРСР), а ось протягом 2025 року розпочнеться процес повного обнулення її танкової компоненти.
Варто зробити поправку на те, що у країни-агресора є виробництво танків з нуля, але це лише одне підприємство – Уралвагонзавод, а його потенціал видачі на місяць становить менше ротного комплекту Т-90 і Т-72. Тобто сумарно ротний комплект із двох типів танків – за умови, що лінії не зайняті відновленням продукції з консервації. Але чи можуть 11-15 танків вирішити проблему компенсації втрат за місяць 250-350 ОБТ?
Важливо розуміти і те, що така проблема у російського ВПК практично з усіма типами техніки. Бойові броньовані машини (ББМ) – аналогічно, а у питаннях відновлення техніки зі складів навіть гірші, ніж з ОБТ. І хоча виробництво нових ББМ працює краще, ніж танків, проте недостатньо для компенсації щомісячних втрат у цій категорії.
З артилерією ситуація краща, ніж з ОБТ та ББМ, але здебільшого завдяки запасам на складах, а ось у питанні виробництва гірше, ніж у танків та бронетехніки.
І ось з урахуванням цієї інформації, якою також володіє і вище військово-політичне керівництво росії, думаєте, воно не розуміє, що у разі незмінної динаміки втрат у 2025 році їхня армія буде обеззброєна? Причому про це чудово знають не лише в Україні чи західні аналітики та спецслужби, а й так звані друзі росії. Наприклад, Китай, у якого своя специфіка взаємин з РФ, яку щирою дружбою назвати складно.
Власне, росія сама себе підводить все ближче до того, що 2022 року путін назвав однією з цілей так званої “СВО” – демілітаризацію. З чого постає питання: чи готова росія воювати до останнього танка?
ВИСНОВКИ
Сильна переговорна позиція України – це не обов’язково переможна хода СОУ зі звільненням тисяч квадратних кілометрів щодня. Перемогу в Чорному морі Україна здобула, не маючи флоту, але знищивши російський Чорноморський флот, перетворивши його на флотилію, а в перспективі взагалі на Новоросійську човнову станцію.
Україна вміє воювати нетрадиційними, некласичними методами, і коли у 2022 році низка “експертів” рвали на голові волосся і в паніці говорили, що ми втратили всі військові кораблі, той, хто відповідав за звільнення Чорного моря, планував майбутні операції та планомірно йшов до своєї цілі.
І зараз, коли більшість панікує і сприймає ситуацію на фронті як критичну (забувши, що відбувалося у лютому-квітні 2022 року), ще й не розуміють, чим ця “криза” в зоні бойових дій може закінчитися для того, хто нібито є її “ініціатором” і які це у найближчій перспективі інструментарії дасть у руки України.
Матеріал опубліковано в межах спільного проєкту OBOZ.UA та групи “Інформаційний спротив”.
Олександр Коваленко, військово-політичний оглядач
реклама