Кремль: бийте, але лише своїми дронами. Держдеп: а США не проти
30 вересня 2024 року у часі збіглися дві заяви.
-
Перша – речника Держдепартаменту США Метью Міллера: «Україна може бити вглиб по РФ своєю зброєю, їй не потрібен наш дозвіл».
Як розуміти заяву Держдепу? А головне – що конкретно мається на увазі під фразою «своєю зброєю»: лише власного, тобто українського виробництва, чи як? Хіба зброя, яку нам передають західні партнери, не стає автоматично нашою? Або, виходячи з того, що каже пан Міллер, – СВОЄЮ? У цьому ключі згадується інша заява – речника Міноборони Німеччини Арно Коллаца, датована серпнем 2024-го: «Після того, як зброя з Німеччини була передана в розпорядження України, вона вже належить Україні, це – українська зброя. Немає жодних перешкод, отже Україна є вільною у виборі можливостей».
-
Друга – російського прессека Пєскова: «Не варто пов'язувати українські дронові удари по території РФ із можливістю відповідних ядерних ударів».
Тут важливо нагадати, як напередодні Путін у черговий раз узявся лякати Україну та Захід, оголосивши про наміри переписати ядерну доктрину. Зокрема, він пригрозив, що РФ застосує ядерну зброю, якщо отримає інформацію про масовий запуск ракет та БПЛА в її бік. А тепер, як бачимо, ротом Пєскова змінює свою риторику. Чому? Очевидно, спрацював фактор Китаю, для якого маніпулювання словом «ядерна» – це табу. Хоча, не виключено, що може існувати ще якась, інша причина, але яка?
Втім, це не все.
За словами деяких експертів, заяви Держдепу і Кремля не просто так збіглися у часі, між ними є зв’язок – існують якісь кулуарні домовленості. Але що це можуть бути за домовленості? Одне із припущень – заборонити воюючим сторонам використовувати для ударів балістичне озброєння. І що ініціатором цього виступає насамперед Росія.
Експерти звертають увагу на те, що Пєсков згадав лише про дрони, але не про ракети. А от Президент України на відкритті другого Міжнародного форуму оборонних індустрій, 1 жовтня, розповів про успішні льотні випробування вітчизняної балістичної ракети. Нарешті, Сили оборони протягом останніх днів завдали низку точних ударів по російських складах, де могли зберігатися запаси ворожої балістики, зокрема іранської та корейської. Відтак деякі експерти роблять обережне припущення: у Росії закінчуються балістичні ракети, натомість в України балістичних ракет невдовзі побільшає, а тому РФ хоче тимчасового мораторії на застосування цього виду озброєнь.
ЗАЯВА РЕЧНИКА ДЕРЖДЕПУ МІЛЛЕРА: ЯК ЇЇ ВАРТО РОЗУМІТИ?
«Так і розуміти», – коментує Укрінформу президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайло Гончар.
За його словами, зброя, яка виготовлена конкретно нами, наша, і та, яка нам передана союзниками – теж.
«Але коли зброя передається нам, то, відповідно, вказується, де вона може, а де не може засовуватися. Це робиться непублічно», – каже експерт.
Другий момент – та зброя, яку дали партнери і яку ми (і вони теж) чомусь називаємо далекобійною, насправді ніяка не далекобійна.
«Існує чітка класифікація. Це ракети саме малого радіуса дії, які дозволяють бити лише в оперативну глибину противника. А беручи до уваги розміри Росії, то, в принципі, жодних питань з американського боку не мало б виникати взагалі. Тим більше, що основні об'єкти російського ВПК знаходяться у радіусі понад 500 км і далі – аж за Урал. Себто знаходяться там, куди західні зразки озброєння, на які ми претендуємо, не дістануть. Так що наші американські партнери у черговий раз грішать словоблуддям – з тим, щоб під вигаданим «антиескалаційним приводом» не надавати Україні ті системи озброєння, які можуть нам реально допомогти якщо не виграти цю війну, то хоча б серйозно агресора загальмувати», – стверджує пан Гончар.
Водночас він погоджується з тим, що в Україні справді є багато програм щодо власного ракетного озброєння: «Усе це розроблялися ще раніше й не було належним чином профінансовано, не було доведено до ума. Зараз ми намагаємося це виправити, щоб ці системи були поставлені в ЗСУ на озброєння. Але коли Держдеп про це говорить, то має точно розуміти, що розробка будь-якої високоточної зброї потребує колосальних коштів – мільярдів, і не гривень. І це не те, що робиться протягом року-двох. Це не якийсь дрон, який можна зібрати в гаражі».
«А як же «Нептун»? Так, розробка «Нептуна» тривала багато років, і практично завершили її лише напередодні повномасштабного вторгнення РФ. І саме через це його вдалося доволі швидко спершу адаптувати до реалій, а згодом і випробувати у бойових умовах. Щодо інших розробок... У різні часи вони по різному називалися, але це системи ОТРК «Сапсан», «Борисфен», «Грім-1» і «Грім-2»», – говорить президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ»
Президент Зеленський, говорячи про те, що українська балістична ракета пройшла успішні льотні випробування, очевидно мав на увазі саме це.
«Втім, одна справа – зробити щось у кількох екземплярах для випробувань чи початкового застосування, й зовсім інша – розгорнути масштабне виробництво. На жаль, вже й зараз виробляти ракети, як сосиски (відсилка до відомої фрази Хрущова: «Робимо ракети як сосиски», – ред.), ми не зможемо. На це потрібен час і великі гроші, яких у нас немає і які нам не поспішають надавати партнери саме для таких високотехнологічних розробок. А ще ж потрібні виробничі лінії. Після розпаду СРСР у нас це діло було сильно занедбане, у РФ є гроші – поновили лінії, модернізували їх і клепають ракети», – розповідає Михайло Гончар.
Зараз багато хто покладає сподівання на черговий «Рамштайн», який відбудеться 12 жовтня за участі лідерів провідних країн демократії. Є така думка, що на ньому ми отримаємо дозвіл на удари вглиб РФ західними ракетами.
«У мене таких сподівань немає. Нинішня американська адміністрація, чим ближче до 5 листопада, тим більш виглядає переляканою».
Мета Байдена й усіх демократів – перемога Камали Гарріс.
«І вважається, що один із компонентів, складових цієї перемоги – щоб нічого не трапилося протягом місяця, що залишився. І це означає, зокрема, не дати привід опонентам, Трампу й трампістам, звинуватити Байдена й Гарріс у втягуванні Сполучених Штатів у війну в Україні. У Байдена вважають, що дозвіл на удари вглиб РФ Трамп зможе використати для маніпуляції й звинувачення демократів у втягуванні США у війну».
А по-друге, чого у Білому домі бояться ще більше – Росія, в якості помсти за дозвіл бити вглиб її території.
"У Вашингтоні чудово розуміють, що Кремль має можливості впливати на, скажімо так, терористичний інтернаціонал. Вони страшенно бояться, що протягом місяця, який залишився до виборів, трапиться якась халепа у Штатах. На кшталт тієї, яка відбулася на початку президентства Байдена у 2021 році: 7 травня 2021-го група хакерів здійснила потужну кібератаку на Colonial Pipeline – великий паливопровід, яким доставляється пальне з Техасу на східне узбережжя США». Тоді східне узбережжя США на тиждень залишилось без пального. До цього явно були причетні російські спецслужби.
«Ще тоді Байдену натякнули, що, мовляв, зараз ми зробили акуратно, нічого не вибухнуло, ніхто не загинув. Але може бути й по-іншому. І цей страх сидить у демократів, він їх сковує останні два з половиною роки, а зараз особливо. Тому ніяких радикальних рішень від Байдена до 5 листопада не очікую», – переконує Михайло Гончар.
Дипломат Вадим Трюхан каже, що заява Держдепу США не є якоюсь інноваційною: «Там просто назвали речі своїми іменами, хоча й уперше. Насправді Україна вже давно займається розробкою власної далекобійної зброї – як дронів, виробництвом яких в Україні займається понад 250 приватних компаній, так і ракет. Звісно, виробництво останніх рухається дещо повільніше, бо технологічно це набагато складніше озброєння. Втім, навіть у ракетній програмі є очевидні зрушення, напередодні Президент розповів про успішне випробування української балістики».
Відтак Держдеп намагається дещо змінити акценти.
«Поки ми говоримо про дозвіл бити вглиб РФ американськими ракетами – українці самі багато чого виробляють, їм не потрібен наш дозвіл», – звертає увагу дипломат.
«Американці, на жаль, до такої позиції ще не дозріли. І все одно вважають зброю, яку передають, не нашою, а своєю. Втім, будемо сподіватися, що невдовзі це зміниться. І ми побачимо спецоперації з використанням американських ракет ATACMS, можливо, й інших – по воєнних об’єктах РФ» – прогнозує пан Трюхан.
ЗАЯВА ПЄСКОВА: НА РІЗКУ ЗМІНУ ЯДЕРНОЇ РИТОРИКИ ВПЛИНУВ КИТАЙ?
«Функція Путіна – лякати, блефувати, підіймати ставки у грі. А Пєскова – завуальовувати заяви свого «патрона»», – каже Вадим Трюхан.
На його думку, ніхто «задню» не включав. Путін і надалі займатиметься ядерним шантажем.
«Ми ще почуємо не одну його заяву з цього приводу. А тому загроза використання ядерної зброї, принаймні, так званої ТЯЗ – залишається досить високою. Єдине, що поки не зрозуміло – за яких умов Путін піде на цей відчайдушний крок. Тим не менш, Путін продовжить лякати, а Пєсков – завуальовувати ці його лякалки. Ми ж, українці, вже давно не боїмося. А от деякі наші західні партнери навпаки, і через це й гальмують передачу необхідного нам озброєння», – підкреслив дипломат.
Михайло Гончар нагадує, що з моменту вторгнення РФ в Україну й дотепер – позиція Китаю щодо ядерної зброї залишається незмінною: це – табу!
«З одного боку Сі Цзіньпін непублічно багато разів радив Путіну не педалювати цю тему, а з іншого – не сприймав його ядерну риторику всерйоз, розуміючи, що це лише слова», – каже експерт.
Але зараз, коли відбувся черговий сплеск ядерних погроз – уже не тільки Китай разом з іншими країнами з числа так званих «друзів миру» (в цю групу входять, зокрема, КНР, Бразилія, деякі країни Глобального Півдня – ред.), а також й Індія зайняли тверду антиядерну позицію.
«Індія та Китай – це дві ключові країни в глобальному вимірі, які є, по суті, спільниками Росії, завдяки ним вона економічно тримається. Тобто у воєнному відношенні РФ допомагають КНДР, Іран, Білорусь, а в економічному – Індія та Китай, які забезпечують левову частку фінансування бюджету війни, купуючи російські нафту, газ, мінеральні ресурси», – наголошує він.
Тому нехтувати їхньою позицією Кремль дозволити собі не може.
«І тому й бачимо таку різку зміну в риториці. Але знову ж таки, потрібно брати до уваги, що довіряти будь-чому, що доноситься з Кремля, не варто. Завтра чи післязавтра той же самий Пєсков може говорити протилежне. Просто зараз він отримав вказівку знівелювати негативний ефект від розмахування паперово-ядерним кийком», – вважає Михайло Гончар.
ЗАЯВИ ДЕРЖДЕПУ І КРЕМЛЯ В ОДИН ДЕНЬ: ЧИ ІСНУЄ ТУТ ЗВ’ЯЗКОК
Якщо коротко, то обидва наші експерти вважають, що ні.
«Коли сонце сходить і півень співає, то сонце сходить не тому, що півень співає. Між обома цими заявами немає зв'язку, хай вони й були зроблені в один день, – переконує Михайло Гончар. – Немає й домовленостей щодо нібито невикористання сторонами конфлікту балістичних ракет. І не лише тому, що ні я, ні мої колеги про це взагалі нічого не чули. А й тому, що будь-які двосторонні домовленості просто неможливі з огляду на те, що ні Україна, ні РФ не довіряють одна одній».
Та навіть якщо гіпотетично припустити, що такі домовленості будуть, то для них потрібні відповідні умови, каже пан Гончар, і щоби якась третя сторона виступила гарантом цих домовленостей: «А хто на сьогодні може бути таким гарантом? Сполучені Штати? Але США зараз повністю у виборах, їм не до того».
Водночас, поява таких припущень зовсім не дивує.
«На початку серпня західні ЗМІ, як от The Washington Post, писали, що в Катарі нібито ведуться якісь перемовини на предмет того, щоб Росія та Україна відмовилися від ударів по критичній енергетичній інфраструктурі одна одної. Але потім з'ясувалося, що йдеться не про переговори як факт, а лише про наміри. І що нібито Катар це робив на прохання США. Коротше, суцільна конспірологія, – іронізує експерт. – Та навіть якби й сторони між собою домовилися, це б усе одно не спрацювало. Проста ситуація: ЗСУ наносять удар по, наприклад, нафтобазі в районі Маріуполя (Бердянська, Мелітополя тощо). Це територія України? Звісно. Просто наразі тимчасово окупована Росією. Але Росія так не вважає. У її Конституції Маріуполь (Бердянськ, Мелітополь) – це територія РФ. А тому Москва наполягатиме на тому, що Київ порушив домовленості. Те ж саме по балістиці…».
Вадим Трюхан аргументує трьома блоками. А саме:
-
По-перше, заборона на удари балістикою – це абсолютно нереалістично.
«Ми маємо справу з абсолютно непрогнозованою публікою. Німецький канцлер Отто фон Бісмарк ще в ХІХ столітті казав: «Угоди з Росією не варті й паперу, на якому написані». З того часу нічого не змінилося. Відтак домовлятися можна про все, що завгодно, але розуміти, що наступного ж дня ці домовленості будуть порушені».
-
По-друге, припущення, що в РФ нібито поменшало балістичних ракет – аж занадто оптимістичне.
«Достеменно невідомо скільки КНДР та Іран виробили й передали ракет Росії. Але про яку кількість реально йдеться? Врешті-решт, не забуваймо, що росіяни самі поповнюють запаси. Навіть попри санкції їм не просто вдалося оживити ракетні програми, але й наростити виробництво. Про це постійно інформують у ГУР. Тож у жодному випадку не йдеться про те, що в РФ закінчується балістика».
-
І, по-третє, будь-які кулуарні домовленості під час виборчої кампанії в США абсолютно виключені.
«Це нереально, адже, якщо б така інформація просочилася, команда Трампа негайно використала б її для власної вигоди. Це могло б призвести не лише до закликів до імпічменту Байдена, але й до серйозних втрат демократів на виборах – і президентських, і в Конгрес. Тому про жодні таємні угоди не йдеться».
США, на думку дипломата, намагаються не стільки «умиротворити» Путіна, скільки контролювати кризу, що виникла через російсько-українську війну.
«США відіграють унікальну роль у глобальному управлінні конфліктами, і їхня відповідальність у цьому процесі є безпрецедентною. Саме Америка утримує контроль над ситуацією й демонструє здатність управляти кризами. Війна в Україні – це один із найскладніших прикладів такого управління, але завдяки підтримці США Україна вже скоро три роки продовжує чинити опір агресору, тоді як Росія, попри те, що не досягла своїх цілей, зберігає внутрішню стабільність», – каже дипломат.
Для США ключовим є збереження Росії як керованої держави. У їхньому баченні, Путін – менше зло порівняно з ризиком розпаду Росії на кілька неконтрольованих утворень.
«Ця позиція суперечить інтересам України, яка зацікавлена в ослабленні Росії зсередини. Виникає глибокий ціннісний конфлікт між Києвом і Вашингтоном, який поки що не винесений на публічний рівень, але стає дедалі важчим для стримування. Завдання української дипломатії – переконати США, що розпад Росії не несе таких загроз, як вони вважають, адже після розпаду Радянського Союзу світ не впав у хаос. Поки що ці аргументи не знайшли відгуку», – резюмував Вадим Трюхан.
Мирослав Ліскович. Київ
