Мобілізація: справа не в ТЦК, а в системному підході
Протягом останніх двох місяців на рівні парламенту, Кабміну та Офісу Президента з’явилося чимало різних пропозицій відносно того, як можна покращити мобілізацію в Україні. Щось уже реально почали впроваджувати, а щось – поки не пішло далі розмов або законопроєктів. Про що йдеться:
- У Верховній Раді обговорюють можливість розпуску територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а з їхніх працівників створити понад 10 бойових бригад ЗСУ. Це пов’язано з численними скандалами навколо ТЦК, зокрема перевищенням працівниками своїх повноважень;
- Презентуючи «План стійкості», Президент Зеленський повідомив, що наразі зниження мобілізаційного віку не обговорюється, натомість тим, хто такого віку не досягнув, будуть пропонувати нову систему контрактів для служби в армії – «з відчутною, дуже конкретною мотиваційною складовою». І навпаки – депутати виступають за те, щоб знизити верхню межу віку для мобілізації з 60 років до 55, водночас не забороняючи продовжити службу тим, хто хоче цього за власним бажанням;
- За наказом Олександра Сирського кожна бригада тепер має створити штатний підрозділ рекрутингу. Це нововведення, каже Головком, дозволить командирам покращити організацію та супровід вербування добровольців;
- Кабмін спростив процедуру переміщення військовослужбовців між військовими частинами (читай – зміну місця служби) шляхом подання рапорту через додаток Армія+.
Ми поцікавилися в експертів, як вони оцінюють згадані мобілізаційні ініціативи, а також – що ще, на їхню думку, варто було б зробити?
ЗАКЛИКАТИ ДО РОЗФОРМУВАННЯ ТЦК – ЦЕ ПІДІГРАВАТИ ВОРОГУ
Саме так в коментарі Укрінформу висловився Євген Дикий, екскомандир роти батальйону «Айдар»: «Народні депутати, які до цього закликали, у своєму популізмі абсолютно відірвались від реального життя і, зокрема, від реальної війни».
Безумовно, каже він, ТЦК не ідеальні, проблеми існують. Там працюють різні люди, серед яких є й хабарники, є також люди, які поводяться зухвало. Але є важливе «але». Їм не залишили вибору. Їм не надали ні прав, ні повноважень, однак, поклали на них величезну відповідальність.
«Чому співробітники ТЦК так себе поводять? А тому, що «тцкашник» не мав би взагалі виходити за межі ТЦК, а сидіти на стільчику в кабінеті і обслуговувати людей, які до нього прийшли. От приходить цивільна людина до ТЦК і їй допомагають пройти весь цей шлях – від цивільного до військового. Мені не відомий жодний випадок, коли на погане ставлення скаржилися люди, які прийшли в ТЦК самостійно, тобто своїми ніжками. А далі виникає ситуація: співробітник у ТЦК мав би обслуговувати тих, хто прийшов, але ніхто не приходить, – наголошує експерт. – А насильно привозити – це, взагалі-то, функція не ТЦК, а цивільної влади та правоохоронних органів. Але виникла ситуація, за якої цивільна влада та правоохоронні органи «умили ручки», взагалі нічого не роблять по мобілізації, а вирішення цього питання повністю звалили на ТЦК».
Співробітники ТЦК, насправді, мали бути лише проміжною ланкою між цивільним життям та навчальним центром армії.
«Та замість цього на них поклали частину функцій і цивільної влади, і правоохоронних органів. Причому поклали не по закону», – додав пан Дикий.
За його даними, ми зараз набираємо в півтора раза менше новобранців аніж наші санітарні втрати за такий же час. Тобто наша армія з кожним днем зменшується. А тим часом наступ ворога триває...
«То що, прилетять марсіани й нас врятують? Поки що єдиним реальним механізмом поповнення армії лишається ТЦК. Який цей механізм, як він там працює, кривий, не кривий – іншого нема. Оце треба розуміти. Це приблизно із тієї серії, що воювати ржавим автоматом важко, але взагалі з голими руками – неможливо. Оце рівно те саме. ТЦК – це наш ржавий автомат», – каже Євген Дикий.
А це військовий оглядач групи «Інформаційний спротив» Олександр Коваленко: «А хто буде виконувати функції ТЦК – рекрутингові компанії? А ви упевнені, що вони здатні замінити ТЦК? Хто б що не говорив, але ТЦК виконують свій функціонал у нинішніх умовах достатньо якісно, – стверджує оглядач. – Так, є неприємні моменти, наприклад, корупційні, через які постійно виникають скандали. Але, знову ж таки, хто сказав, що будь-який інший орган, який створять замість ТЦК, теж не стане корумпованим? Відтак питання не в тому, хто виконує цю функцію, а в тому, як контролювати корупційну складову».
Коваленка також дивують закиди про те, чому співробітники ТЦК, з яких можна, мовляв, сформувати кілька бойових бригад, досі не на війні.
«А ніхто не ставив собі запитання, скільки військових, які воювали з 2014 року, ще в АТО, не кажучи вже про повномасштабну війну, нині працюють у ТЦК? Я говорю про тих, хто дійсно зараз не може виконувати свої функції в зоні бойових дій, тому що є проблеми зі здоров'ям, які вони отримали саме в зоні бойових дій. І таких людей в ТЦК чимало», – акцентує військовий експерт.
Водночас він не виключає, що працюють у ТЦК й такі, які взагалі не були на лінії БЗ, але при цьому отримують звання і нагороди.
«Очевидно, що такі справді є, але їх відсоток зовсім невеликий. Потрібно реформувати ТЦК, підвищити рівень контролю, але в жодному разі не ліквідувати ТЦК, це абсолютно неправильний підхід», – запевняє Олександр Коваленко.
КОНТРАКТ КОНТРАКТОМ, АЛЕ СПЕРШУ ПОТРІБНО МОБІЛІЗУВАТИ ТИХ, ХТО ЗА ЗАКОНОМ МАЮТЬ БУТИ МОБІЛІЗОВАНИМИ
Євген Дикий нагадує, що служити за контрактом з 18 років можна й зараз: «Я знаю багато юнаків та дівчат добровольців, які користуються цим правом».
Натомість, що стосується «не зниження мобілізаційного віку» – тут, на думку експерта, є дві сторони медалі. З одного боку, є право, яке говорить, що з 18 років у людини настає повна дієздатність, вона вже не дитина і отримує всі права дорослої людини, а з іншого…
«Обов'язок захищати країну людина отримує чомусь на сім років пізніше – аж у 25. Цю логіку важко зрозуміти, – каже експерт. – Але як прагматик, я справді не бачу жодного сенсу в тому, щоб зараз знижувати мобілізаційний вік. Якби у нас справді не вистачало людей віком від 25 до 60 років, які б могли поповнити лави ЗСУ, то це одна історія. Але ж людей, насправді, вистачає. Тому давайте ми спершу мобілізуємо тих, хто за законом мають бути мобілізовані. І якщо раптом цього ресурсу не вистачить, хоча це не так, от тоді можна говорити про зниження віку».
Як колишній командир, зізнається Дикий, він не має сильного бажання вести в бій тих, кому ще не виповнилося 25 років.
«Вибачте на слові, але це сопляки. Звісно, це стосується не всіх, є чимало 18-24 річних, які дадуть фору багатьом дорослим мужикам. Але вони й так можуть служити, як добровольці. На сьогодні ідеальний вік для солдата – це 25-35 років. Однак, зараз цей вік якраз найменше охоплений мобілізацією», – наголосив експерт.
Що стосується мотивації.
Євген Дикий переконаний, що в Україні практично немає людей, які б оцінювали своє життя якоюсь сумою: «Лише подивіться, скільки деякі українці платять за те, щоб не потрапити на війну. Хіба не зрозуміло, що варіант набору у військо, як у ворога, «за бабло» – це точно не наш випадок? У нас люди люблять жити й цінують своє життя. Тож мотивація має бути іншою».
Олександр Коваленко з ним не зовсім погоджується. На третій рік Великої війни покладатися виключно на ідеологічну мотивацію – недостатньо. Треба щось ще, щось за межами ідеології.
«Якщо людина підписує контракт, вона повинна мати відповідний фінансовий фундамент. Після двох-трьох місяців, в учєбці, вона опиняється в зоні бойових дій, де може або загинути, або отримати поранення, яке не дозволить повернутися до нормального цивільного життя. Саме тому в людини повинен бути якийсь базис – щоб не опинитися в прірві», – каже оглядач.
Він пропонує запровадити разові виплати. Наприклад, йдеш добровольцем і отримуєш разову виплату розміром 10,000 доларів як варіант. «У ворога на сьогодні разова виплата вже сягає в деяких регіонах, наприклад, в Білгородській області за їхнім курсом, до 50,000 доларів. Коли в нас почнуть так мотивувати? Я не кажу про 50, 100, 200 тис. доларів, бо навряд чи потягнемо, але тим не менше. Ми зараз знаходимось в стадії, коли з ідеологічною мотивацією все в порядку, але потрібна ще й гідна фінансова мотивація, особливо для тих військових, які знаходяться на «нулі», – наголошує Олександр Коваленко.
А це – Павло Лакійчук, керівник безпекових програм Центру глобалістики «Стратегія XXI»: «Мобілізація – це вимушена дія продиктована загрозою існуванню держави. Мобілізація – це завжди примус. І, відповідно, мобілізація ніколи не буде популярною. Але ніколи під час воєн рекрутинг добровольців не заміняв примусову мобілізацію. Відсоток добровольців-контрактників може коливатись в межах 10-30%. На це і нам слід спиратись, і то за «оптимістичним сценарієм», реальні середні цифри – 5-10%».
На його думку, коли військово-політичне керівництво робить наголос на призові за контрактом осіб 18-25 років, за особливою, «дуже конкретною мотиваційною складовою», то воно робить помилку.
«По-перше, йдеться не про всю вікову групу, а про ті 5-10% потенційних рекрутів, які й без того мають бажання долучитись до Сил оборони України, – каже військовий аналітик. – По-друге, закладається вікова дискримінація – коли з двох контрактників в одному колективі і за всіх рівних умов – один отримує більше пільг, ніж інший, тільки на підставі свого віку».
Правильно було б переглянути систему пільг при підписанні контракту всіма категоріями рекрутів.
«Безумовно потрібні такі пільги, які б зацікавили людей найбільш ефективної вікової категорії – 20-40 років. Серед таких пільг могло бути, наприклад, навчання бюджетним коштом у вищих навчальних закладах. Воно б чудово компенсувало відміну діючої досі відстрочки від мобілізації студентів і аспірантів, – пропонує пан Лакійчук. – Пільги при працевлаштуванні після завершення служби. Молоді ветерани б стали прекрасною заміною для деяких нині «заброньованих» категорій держслужбовців, співробітників силових структур тощо: віддав належне Батьківщині – будь ласка, ти гідний кандидат. Класична «житлова проблема» – житло потрібне молодій сім’ї військового, коли вона росте, а не тоді, коли вже діти вилетіли з «сімейного гніздечка».
Нещодавно впроваджені пільги для військових-контрактників за програмою «єОселя» наш співрозмовник вважає одним з таких продуманих кроків. Але їх очевидно недостатньо.
«Якщо держава робить ставку на рекрутинг, вкрай необхідно розширити пільги і виплати при підписанні першого контракту для всіх (підкреслюю, ВСІХ) категорій військовослужбовців. Нагадаю, у 2024 році це від 24 до 30 тис. гривень залежно від звання. Погодьтесь, такі цифри не надто мотивують. Для порівняння, у нашого ворога регіональна виплата військовослужбовцям з Краснодарського краю, які уклали контракт на військову службу з Міноборони РФ з 15 жовтня 2024 року, становить до 1,5 млн рублів плюс від 200 до 400 тисяч рублів одноразово від муніципалітетів. Разом з виплатами від МО РФ це складає десь 2,3 мільйона рублів. Можна скільки завгодно жартувати про «Ладу-Каліну», але «підйомні» для Захисника України не можуть бути менші ніж зарплата київського баристи!» – акцентує експерт Центру глобалістики «Стратегія XXI».
Водночас покращення для військовослужбовців за контрактом не можуть бути відмінними від покращень умов і оплати служби мобілізованим: «У війську всі рівні, одна сім’я! Тим більше, що, як не крути, мобілізація є і буде залишатися основним шляхом комплектування Збройних сил в осяжній перспективі. Альтернативи їй немає! Готовими захистити Батьківщину мають бути всі! Якщо суспільство не усвідомить цю істину – ніякі «реформи ТЦК» не дадуть результату», – вважає Павло Лакійчук.
ПІДРОЗДІЛИ РЕКРУТИНГУ В КОЖНІЙ БРИГАДІ – ХОРОША ІДЕЯ
Євген Дикий називає це кроком уперед. Але додає, що сам по собі рекрутинг нас не врятує: «А от мобілізацію доповнює він дуже непогано. Тому це логічне рішення з боку командування, яке подивилося на досвід бригад, які створили підрозділи рекрутингу – «Третя штурмова», «Азов», «Кракен» – і побачило, що воно реально працює. Якщо не полінуватися попрацювати над комунікаціями, з'являється набагато більше охочих, в тому числі на бойові позиції».
Часто можна почути аргумент проти рекрутингу, мовляв, через рекрутинг більшість намагається знайти собі позиції саме на тиловій службі – десь в логістиці, в ремчастинах. Це правда, але…
«Ці позиції теж мають бути заповненими. Вони не менш потрібні, ніж ті, хто штурмує посадки. Але насправді, як показує досвід вищезгаданих бригад – у них реально конкурс саме на штурмовиків. Ці підрозділи мають репутацію тих, де до людей ставляться як до людей. І хоча в них насправді достатньо високі втрати, але якщо там є ризики, а на війні без цього ніяк, то вони добре продумані і заради справи».
Наскільки ця ідея спрацює? Експерт вважає, що в різних бригадах буде по-різному.
«Бо репутація в різних бригад дуже різна. В деякі бригади може навіть черга вишукуватись. Ну, а в деяких, які б підрозділи рекрутингу вони не створювали, репутація «м'ясників», до них не підуть, – каже Дикий. – Але за результатами рекрутингу, можливо, будуть прийматися рішення і стосовно кадрів, не зовсім адекватні командири можуть полетіти з посад».
Керівник безпекових програм Центру глобалістики «Стратегія XXI» Павло Лакійчук теж вважає, що ідея з введенням до штатів військових частин рекрутингових підрозділів – хороша.
«І проблем з її реалізацією я не бачу. Такий підхід дозволить частинам і з’єднанням самостійно підбирати кадри на ключові посади. Добрий приклад – рекрутингові кампанії «Go в Азов» та «Вривайся в Третю штурмову». Але знову ж таки, це форма рекрутингу, яка не заміняє мобілізацію», – зазначив військовий експерт.
ЗНИЗИТИ МОБІЛІЗАЦІЙНИЙ ВІК ДО 55 – ПРАВИЛЬНО, АЛЕ СЛІД НАДАТИ МОЖЛИВІСТЬ ВОЮВАТИ ТИМ, КОМУ ЗА 60
«Пропозиції про зниження верхньої межі «мобілізаційного» віку з 60 до 55 років, звучить цілком логічно – п’ятдесятирічні і старші військовослужбовці (нехай пробачать мені однолітки, але це, на жаль, правда) мають обмежені фізичні можливості і когнітивні здібності, обтяжені хронічними і віковими хворобами», – каже Павло Лакійчук.
За його словами, часто-густо люди у такому віці стають тягарем для бойової команди, а не повноцінним її членом.
«Тому, очевидно, найкращим виходом тут був би індивідуальний підхід: саме на це спрямована пропозиція Міністерства оборони – чоловіків віком від 50 до 60 років мобілізувати через окремі «персональні» мобілізаційні розпорядження Генерального штабу. Чи буде вона реалізована законодавчо – важко сказати. Але «капсулювання» – це хибний шлях: маленька радянська армія не може перемогти велику радянську армію», – наголосив експерт.
Євген Дикий взагалі пропонував би знизити мобілізаційний вік до 50 років.
«Та, мабуть, наразі ми собі цього не можемо дозволити. Хай буде 55. Але для тих, хто хоче продовжити службу за власним бажанням, тобто за контрактом, я підвищив би верхню межу віку для мобілізації до 70. Я особисто знаю ветеранів-афганців, які дуже ображені тим, що їм не дають служити. Ясно, що штурмувати посадки вони не підуть по здоров'ю. Але в нас в армії є купа іншої роботи», – звертає увагу екскомандир роти.
АРМІЯ+ ПОЛЕГШИТЬ ЖИТТЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ
Євген Дикий поки не готовий оцінити наскільки спростить процедуру переміщення військовослужбовців між військовими частинами подання відповідного рапорту через додаток Армія+.
«Але якщо це дійсно запрацює, то це буде революція. Бо нинішня система «не переведення» це одна з найбільших внутрішніх проблем в армії».
За словами експерта, нині перевестись практично неможливо.
«Якщо в межах роду військ, то кожне переведення з частини в частину має підписувати командувач роду військ. А якщо з одного роду військ в інший, то кожне переведення взагалі має підписувати особисто головком. Це ж повний абсурд. Не можуть топгенерали займатися кожним переведенням кожного солдата з бригади в бригаду».
Відповідна опція в застосунку «Армія+» має цей абсурд нарешті скасувати, зробити робочу систему, за якої переведення – це питання одного тижня.
«Себто, тебе або перевели, або тобі чітко пояснили, чому тебе не переводять. Обидва варіанти абсолютно робочі, ніхто ж не казав, що зобов'язані переводити, – наголошує Дикий. – А якщо загалом про застосунок, то там є багато важливих послуг, які покликані полегшити життя військовослужбовця. Зараз у нас один з найпоширеніших сумних жартів про те, що наші хлопці й дівчата служать в УПА – українській паперовій армії. І пробитися крізь ці вали бюрократії інколи буває важче, ніж через «лінію Суровікіна».
Військовий оглядач групи «Інформаційний спротив» Олександр Коваленко каже, що є чимало прикладів, коли військовому не подобається командування, і через це він хоче перевестися в іншу частину. Зрештою, це може допомогти вирішити проблему з самовільним залишенням частини.
«Адже суттєвий відсоток СЗЧ на сьогодні саме з цих причин», – вважає експерт.
ЯК ПІДВИЩИТИ ЕФЕКТИВНІСТЬ МОБІЛІЗАЦІЇ?
Дискусія щодо цього питання активно ведеться в експертному середовищі. Пропозиції звучать різні, зокрема, і жорсткі. Наприклад, Євген Дикий наполегливо просуває ідею законодавчого впровадження двох кроків.
- Перший – про граничний термін служби навіть під час війни
«Люди не мають купувати квитка в один кінець, а мають знати, що скільки б не тривала війна, вони через ці свої скількись років служби повертаються додому», – каже Євген Дикий.
А їх заміняє той, хто ці роки прожив у них за спиною в тилу. Це чесно і правильно.
«На жаль, ми вже пропустили той час, коли можна було ухвалити трирічний термін служби. Тепер маємо вводити мінімум чотири роки. Але навіть п'ятирічний термін це принципово краще, аніж війна без кінця і краю, ну, бо тобі не пощастило. А комусь іншому пощастило, і тому він не воюватиме просто ніколи».
Звісно, коли Дикий говорить про 4 або 5 років, то не має на увазі 4-5 років саме в окопах.
«Кожен день на бойових, кожен день штурму посадок, оборони опорників тощо – має рахуватися як за три. І тоді все стає на місця. Це і про справедливість, і про реальне фізичне та моральне виснаження».
На службі, скажімо, в логістиці, або в госпіталі людина теж втомлюється. Але це не порівняти із втомою штурмовика.
«Це ще й про те, що в такому разі в нас не буде одномоментної великої демобілізації. Бо на нулях люди проводять різний час, і кожен буде демобілізуватися у свій термін. І не треба буде 700 тисяч демобілізувати одночасно. До речі, цифра 700 тисяч не випадкова. Саме стільки наших захисників та захисниць зайшло до лав ЗСУ навесні 2022 року однією тією великою хвилею. І навесні наступного року буде три роки, як вони воюють. І до того часу проблема має бути вирішена».
- Друге – про криміналізацію ухилення від обліку
Євген Дикий звертає увагу на те, що на сьогодні перед пересічним військовозобов'язаним українцем стоїть абсолютно хибний вибір: або йти служити назавжди, або заплатити 25 тисяч гривень штрафу.
«Ну, це не вибір! Вибір має бути іншим, а саме: «Чоловіче, ти громадян цієї країни, ти користувався всіма правами та свободами цієї країни, всіма державними сервісами... Тобі не подобається як вони працюють? Ну, вибач, як ми їх побудували, так вони й працюють. Але ти все одно користувався багатьма речами – від доріг до шкіл та лікарень. І тепер ти маєш віддати, наприклад, кілька років свого життя заради того, щоб ця країна продовжила своє існування. Але в тебе є вибір: можеш віддати ці роки у пікселі й після цього повернуться героєм, або віддати скільки-то років як майже безплатна робоча сила на зоні й після цього жити з тавром зека. Гадаю, що такий вибір зробити набагато простіше».
Крім того, є низка речей, які, за словами нашого співрозмовника, теж бажано зробити, щоб мобілізація йшла ефективно. А саме:
- Людей треба попереджати
«Зараз одразу на фронт ніхто не їде, але одразу в навчальний центр – це теж неправильно. Людина має бути хоча б за місяць попереджена. Людина має знати, що підходить її черга, що в неї є час – місяць або два – щоб закінчити справи на «гражданці». А далі – у певну дату мусиш з’явитися у вказаному в повістці місці».
- «Відношення» має стати обов'язковим, а не рекомендаційним
«Має бути інструкція від Генштабу на ТЦК, що відношення від військових частин є обов'язковими. А наразі, як відбувається? Людина знаходить собі місце в якійсь ВЧ, посаду і отримує так зване «відношення». А в ТЦК виявляється, що нічого ще не гарантовано, що це «відношення» – суто рекомендаційний документ. В ТЦК можуть сказати: «Ні, шановний, ти потрапиш не туди, куди хотів, а туди, куди ми тебе пошлемо». І такий «сюрприз» може очікувати не лише в ТЦК, а й в учєбці. Це дуже гальмує рекрутинг».
- Змінити систему військово-облікових спеціальностей
Євген Дикий стверджує, що система так званих ВОСів абсолютно не враховує сучасні реалії.
«Яскравий приклад – айтівець. Такий спеціаліст зараз автоматично потрапляє в піхоту. Бо військово-облікової спеціальності «айтівець» – немає. А роботи для них в армії завал. Або ж ти можеш бути успішним менеджером, керувати сотнями людей. Мабуть, з тебе була б користь у логістиці. Але ж якщо в тебе ВОС танкіст, отримана ще колись, то пошлють тебе в танкісти, а не в логісти. Ці проблеми підлягають виправленню».
Мирослав Ліскович. Київ
