Очікування щодо 20 січня: Путін має «чорного лебедя» і небезпечну опцію часів Другої світової
Російська окупаційна армія у спробі досягти якомога більших результатів вихолощує свій ресурс, але говорити про те, що ці втрати є "критичними", не можна. Глава Кремля Володимир Путін може розглядати дату інавгурації обраного президента США Дональда Трампа – 20 січня – як термін, до якого йому необхідно досягти переконливих успіхів на фронті. Проте не можна очікувати, що після 20 січня ворожа активність піде на спад.
Окупант має фактор, який здатний стати "чорним лебедем" для України, – північнокорейські війська, які в Україні недооцінюють. За певних обставин вони можуть поповнити лави окупаційної армії в Україні, зокрема атакувати Харківщину. Щодо перспектив капітуляції України, то вище військово-політичне керівництво країни апріорі не піде на такий крок. Капітуляція нашої країни можлива хіба що у разі повторення історії часів Другої світової війни з Хіросімою та Нагасакі.
Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю Тетяні Гайжевській (OBOZ.UA) озвучив військовий експерт Владислав Селезньов.
- 20 січня – день інавгурації Дональда Трампа – доволі знакова дата для російських окупаційних військ. Зважаючи на останні тенденції, чи припускаєте ви, що ворог може досягти істотних успіхів на фронті до цього дня?
- Необхідно зріти в корінь і визначати всі чинники, щоб оцінювати майбутнє, яке на нас чекає. Те, що майбутнє не зумовлено, як на мене, очевидно, тому що на формування майбутнього впливає дуже багато факторів. Але мені здається, що нам необхідно орієнтуватися не на 20 січня як на дату інавгурації Трампа, а саме на ресурс можливостей українських сил оборони та російської окупаційної армії.
На превеликий жаль, змушений констатувати, що наші очікування початку жовтня цього року про те, що російський наступальний потенціал буде вихолощений, не стали реальністю. Противник продовжує наступати. Але поступово цей наступальний потенціал у нього вихолощується.
Чому я дійшов таких висновків? Тому що противник змушений перекидати деякі ресурси з інших ділянок фронту на Покровський та Курахівський напрямки, оскільки інтенсивні бойові дії вихолощують ресурси російських окупантів, які діють на цій ділянці фронту.
Ці дві ділянки для супротивника є вкрай важливими. Він відчуває свою перевагу, розуміє, що українським Силам оборони вкрай складно утримувати ці ділянки. Думаю, противник виходить із таких міркувань: ми ще трохи піддавимо, щоб гарантовано взяти під контроль Курахове і, відповідно, створити передумови для окупації Покровсько-Мирноградської міської агломерації.
- Чи вдасться ворогові взяти під контроль Курахове?
- Щодо Курахового у мене вкрай негативний прогноз. Я думаю, що у найближчій перспективі ми побачимо маневрену оборону на цій ділянці фронту у виконанні українських Сил оборони та залишення наших рубежів і позицій у районі цього населеного пункту.
В принципі, наші прогнози щодо значного погіршення становища наших сил та засобів на території Торецька та Часового Яру нині стали реальністю. Запеклі бої тривають у районі заводу "Вогнетрив" із тенденцією просування російської армії на території Часового Яру.
Бої на південь від Часового Яру створюють загрозу для наших захисників Торецька. Там також противник має поступ, хоч й діє досить нераціонально – він встеляє шлях до повної окупації цього міста трупами своїх солдатів. Але очевидно, що, найімовірніше, найближчою перспективою до 20 січня ця місія буде противником реалізована.
Але ми маємо розуміти, що справа не в датах. Очевидно, що навіть Трамп зі своїми амбіціями навряд чи може кардинально змінити ситуацію на полі бою. Адже насправді ефективних важелів впливу на дії Путіна Трамп не має.
Комплект сил та засобів для української армії нам забезпечує уряд США під керівництвом Джо Байдена. Причому цих ресурсів вистачить щонайменше до середини 2025 року. Якісь ще аргументи – заклики до здорового глузду, загрози на адресу Путіна з боку Трампа, вірогідно, ніяк не спрацюють.
Тиск на найвище військово-політичне керівництво України також не має сенсу. Адже очевидно, що будь-які заяви щодо капітуляції з боку України приречені на провал. Це не сприймає ні президент Зеленський, ні його оточення, ні український народ.
Чи можливе створення прецеденту а-ля масованого удару із застосуванням ядерної компоненти, як це було під час Другої світової війни, який шокує все українське суспільство та й світову спільноту? Я такий варіант не розглядаю. Але ми маємо бути готовими до того, що противник й надалі використовуватиме тактику ракетного терору, щоб знищити енергетику України.
Ця тактика приречена на провал, оскільки, як бачимо, три роки активних ракетних бомбардувань і ударів не дозволили противнику досягти бажаних результатів. Але нам не слід виключати варіанта масованих ракетних та дронових атак щодо об'єктів нашої енергетики, так само як і щодо об'єктів логістики.
Противник розуміє, наскільки важливу роль відіграє логістична складова українських Сил оборони, тому, ймовірно, і надалі продовжуватиме завдавати ударів по об'єктах залізничної інфраструктури, мостах, тунелях, щоб максимально ускладнити постачання всього того, що нам надходить у межах військово-технічного співробітництва з американськими та європейськими партнерами.
Єдиний виклик – "чорний лебідь" для нас – це активне залучення Росією військовослужбовців армії Північної Кореї. Президент говорить про те, що військовослужбовці КНДР можуть висадитись не лише на території Курської області, що вже неодноразово фіксувалося. Вони можуть бути залучені, наприклад, на півночі Харківської області, у районі Вовчанська або у напрямку Липців.
Це серйозний виклик.
- Але які можливості, яка якість північнокорейських військ?
- Я не прихильник тих експертів, які вважають, що північнокорейські військовослужбовці абсолютно безперспективні і не здатні вести бойові дії. Вони навчаються, досить добре фізично підготовлені. Тому це серйозний чинник, який не слід знімати з рахунків щодо збільшення бойових можливостей російської армії.
Щодо можливостей військової промисловості РФ, то я також не готовий поділяти оптимізм деяких експертів, які кажуть, що, мовляв, ці можливості вихолощуються. На жаль, вони здатні адаптуватися та виробляти все те, що необхідно на полі бою. Нестачу певних компонентів, наприклад артилерійських боєприпасів, компенсують постачання з Північної Кореї та Ірану.
Тому я думаю, що противник все-таки має ресурси. І розглядати 20 січня як кінцеву дату в плані вихолощування російських військових ресурсів я не став би. Очевидно, що на 2025 рік противнику вистачить ресурсів для ведення активних наступальних дій.
Однією з ключових проблем під час організації нашої оборони є те, що іноді ми недооцінюємо можливостей противника. Ми неодноразово стикалися з цим і під час підготовки контрнаступу влітку 2023 року, і під час наших очікувань у межах осінньо-літньої кампанії поточного року. Я маю на увазі наші очікування, що через великі втрати російської окупаційної армії вона буде змушена брати оперативну паузу. Паузи немає, а наступ є.
Причому є дві медійно підсвічені ділянки фронту – Курахівський та Покровський напрямки, але бойові дії досить із загрозливими тенденціями розгортаються і в районі Часового Яру, і на Сіверському виступі, і на Лиманському напрямку. Причому на Сіверському напрямку ми втрачаємо ті рубежі та позиції, які стійко утримували протягом майже двох років.
Тенденції щодо формування та розширення плацдарму на правому березі річки Оскіл – а це Куп'янський напрямок – також дуже тривожні. Противник зміг навести переправи. Причому у вкрай незручних для себе умовах, адже лівий берег нижчий за правий. Але навіть у таких умовах противник зміг сформувати стабільну переправу і зараз розширює плацдарм у районі Дворічного. Але українські Сили оборони поки що не можуть зупинити цей плацдарм, а тим більше ліквідувати його.
Знімати з рахунків спроби противника атакувати на півночі Харківської області також не варто. Іноді ми чуємо звідти тривожні новини про те, що противник намагається знайти слабкі місця у нашій обороні. Поки ми відбиваємо атаки, але якщо противник зможе перенести частину своїх ресурсів із території Курської області, щоб активізувати свої дії на півночі Харківської області, гадаю, це лише питання часу.
Противнику дуже важливо демонструвати свої успіхи на полі бою, і він готовий робити це шляхом вихолощення своїх ресурсів. Але, на превеликий жаль, ми не можемо констатувати, що ресурси противника закінчуються. Компенсаторний механізм працює, нехай не зі стовідсотковою ефективністю, але тим не менш. У противника ресурси є, і говорити про те, що завтра він припинить свої атаки, я думаю, некоректно.
Стосовно наших очікувань щодо 20 січня, мовляв, Трамп кардинально змінить щось – фактично я не бачу жодного ефективного механізму, який дозволить йому це зробити.
- Ви кажете, що противник вихолощує свій ресурс, але компенсаторні механізми діють. Проте чи припускаєте ви, що після інавгурації Трампа, після 20 січня, може принаймні знизитися активність ворога, оскільки вже не буде гострої необхідності терміново досягати певних цілей?
- Так, безумовно, до дня інавгурації Трампа Путін намагатиметься створити максимально комфортні умови для можливого виходу на переговорний трек. Цілком можливо, він розраховує на те, що Трамп змусить українське військово-політичне керівництво погодитись на частину ультимативних умов Кремля. Але фактор неготовності керівництва нашої країни до таких дій очевидний. Це була б політична смерть будь-якого політичного діяча нашої країни, незалежно від статусу та рангу, який тільки заїкнеться про такі формати та варіанти.
Адже очевидно, що суспільство негативно сприймає будь-які варіанти, пов'язані з капітуляцією перед противником. А говорити про передумови прийняття українським суспільством таких умов можна лише у випадку, якщо противник здійснить акт фактично державного терору. Я маю на увазі масштабну ракетну атаку із застосуванням комплексу РС-26 "Рубеж", інших ракетних систем середнього чи далекого радіуса дії, що може призвести до колосальних втрат. Тобто свого роду дзеркало подій 1945 року – американське бомбардування Хіросіми та Нагасакі, яке тоді призвело до капітуляції імперіалістичної Японії.
Чи готовий Путін піти на такий варіант? Я думаю, він розглядатиме його у контексті наслідків для себе. Такий варіант виключати не можна, але й робити ставку на нього як на єдиний можливий варіант вирішення ситуації також не слід. Адже ми не знаємо, якою буде реакція світової спільноти на такий акт державного терору.
Отже, дуже багато чинників впливає на майбутнє. Але я не став би розглядати варіант того, що після 20 січня інтенсивність бойових дій буде знижена, адже вже зараз створено всі умови для того, щоб протягом 2025 року Україна мала можливість вести стійку оборону.
Знову ж таки, для Путіна Україна – це лише один із кейсів, які його цікавлять. Його цікавить входження РФ у трійку світових лідерів. Він готовий створити умови а-ля Ялтинської чи Потсдамської конференції, щоб поділити планету на трьох – США, Росія і Китай.
Чи готовий Дональд Трамп йти на такий формат? Думаю, що ні. Для нього головний суперник і партнер щодо переговорів – це Китай. А Росія – це країна-сателіт чи проксі КНР. Тому я не думаю, що фактор ядерного потенціалу Росії розглядатиметься як винятковий і такий, що змусить Трампа змінити бачення майбутнього геополітичного розкладу на планеті.
Резюмуючи: найімовірніше, фактор інавгурації та процесів, пов'язаних із початком роботи нового американського уряду, навряд чи буде визначальним щодо інтенсивності чи деескалації бойових дій на полі бою. Винятковий фактор, який впливатиме на ці процеси, – це фактор ресурсів і в росіян, і в українських Сил оборони. Поки що ресурси в обох сторін є. Тому говорити про стагнацію чи оперативну паузу немає сенсу.
Владислав Селезньов, військовий експерт, колишній речник Генштабу ЗСУ, полковник
реклама