Закінчення війни 2025 року та повернення територій - прогноз
Що можна очікувати у разі реалізації найоптимістичнішого сценарію? Війна може закінчитися вже у лютому. Плани глави країни-окупанта Росії Володимира Путіна щодо "звільнення" чотирьох українських областей, "записаних" до конституції РФ, буде провалено. Крім того, вихід на призупинення бойових дій також можна буде зарахувати до оптимістичного сценарію. Але, на жаль, навіть за найсприятливішого збігу обставин говорити про повне звільнення всіх окупованих територій поки що не доводиться.
Який вигляд має найбільш песимістичний сценарій? Допомога США повністю припиняється, окупаційна армія Росії продовжує активні бойові дії та змушує Україну йти на серйозні поступки. Проте навіть за такого сценарію не може йтися про капітуляцію України та про повне захоплення ворогом наших територій.
Такий прогноз в інтерв'ю Тетяні Гайжевській (OBOZ.UA) озвучив ексзаступник начальника Генерального штабу Збройних сил України, генерал-лейтенант Ігор Романенко.
- Вірогідність того, що війна закінчиться 2025 року, справді є. Найімовірніше, це найбільш реалістичний варіант, який перебуває десь посередині між оптимістичним та песимістичним.
Який найбільш песимістичний сценарій? Якщо США фактично призупиняють нам допомогу, в той час як Росія використовує свій військовий потенціал, продовжує активні бойові дії, які змушують нас іти на якісь серйозні поступки.
Оптимістичний сценарій – це можливість відстояти наші інтереси, не допустити реалізації планів Путіна щодо України – захоплення чотирьох областей нашої країни, які увійшли до конституції РФ. Це зовсім не так. Оптимізм буде ще й у тому, якщо 2025 року ми зможемо вийти на призупинення бойових дій.
Але загалом усі сценарії залежать від вирішення двох завдань, хоча, звичайно, є й багато інших факторів.
Перше – це озброєння, техніка, боєприпаси від наших союзників, частково, у найкращому разі, на п'яту частину можливостей нашого оборонно-промислового комплексу. На жаль, ми поки що не можемо глибоко відпрацювати ці питання та забезпечити свої Збройні сили всім необхідним.
Друге завдання – це мобілізація. Третій рік поспіль ведуться пошуки ефективного механізму мобілізації, і я не думаю, що буде винайдено якусь інновацію, яка допоможе різко, швидко покращити ситуацію. Але мобілізація – це реалістичний підхід, об'єктивна вимога законів війни, тому потрібно ухвалювати досить важкі рішення.
Так, залежно від того, як виконуватимуться ці завдання, ми й виходитимемо на один із цих трьох варіантів. І є реальна можливість зробити це наступного, 2025 року.
- Навіть у разі реалізації найоптимістичнішого сценарію ви не очікуєте повернення під контроль України абсолютно всіх тимчасово окупованих територій України?
- Ні. На цей момент, на жаль, ні. За це ми боротимемося далі. Зараз головне – досягти паузи, припинення ведення бойових дій та готуватися до чергового етапу війни. А потім дипломатичним та іншим шляхом будемо вирішувати питання повернення територій.
У світовій історії є прецеденти повернення територій. Німеччина, країни Балтії, Японія, яка бореться за чотири острови Курильської гряди. І ми можемо йти за одним із таких варіантів. Головне – трудитися, боротися. "Борітеся – поборете", як сказав наш класик.
- Але й песимістичний сценарій, на вашу думку, не передбачає повної капітуляції України, повного захоплення Росією нашої країни?
- Ні, це теж ні, незважаючи на всі нюанси у поведінці наших союзників. Насамперед ми на це не підемо. Але й союзники також, бо капітуляція України обернеться для них більшими проблемами, аніж досягненнями у перемир'ї.
- В оперативно-стратегічному угрупованні "Хортиця" припустили, що через критичну потребу в особовому складі російська окупаційна армія може використовувати на сході України північнокорейських солдатів. Чи припускаєте ви такий варіант розвитку подій?
- У принципі, так. Путін може піти й на це. Аби заводити північних корейців на Курщину, він мав формальні підстави – договір про взаємний захист між Росією та КНДР (Договір про всеосяжне стратегічне партнерство між РФ та КНДР, – ред.). Але реакція на цей крок була вкрай негативною, причому як американців, так і союзників Росії, оскільки у війну фактично заводиться ще одна ядерна держава – Північна Корея. Таким чином, воює Росія, підтягнулася ядерна Північна Корея, а за спиною стоять ядерні держави – Китай та Іран, який має ядерну зброю, але поки що не масштабував її.
Згодом хвиля невдоволення зменшилася, тому Путін вирішив таки використати північнокорейців у Курській області. Причому, щоб застосування цих військ було ефективним, їх заводять не бригадами чи дивізіями, а окремими підрозділами, побатальйонно. Звичайно, є проблеми із системою управління, тому вони там обстріляли кадировців і навіть нібито вбили вісьмох (за інформацією Головного управління розвідки, північнокорейці на Курщині, не зорієнтувавшись, відкрили "дружній вогонь" по автомобілю із чеченськими бійцями. – Ред.).
Але загалом війська КНДР досить ефективні. Вони мають дуже хорошу підготовку, вони знають радянське та російське озброєння. Нове – це активне застосування дронів, ведення бойових дій в умовах масового застосування нашої артилерії, але це їх не зупиняє. Там дуже жорстка дисципліна. Вони йдуть уперед, якщо хтось падає, йому не допомагають і не надають допомоги. Підрозділ продовжує виконання завдання, а за ними йдуть ті, хто забирає поранених. Ось такий жорсткий підхід. Окрім того, вони мають певну мотивацію. Забезпечення цих солдатів значно краще, ніж у КНДР.
Тож Путін уже провів випробування з військами КНДР. Спочатку провів їхню підготовку, потім застосував у бойових діях. Якщо все пройде добре, можливо, збільшуватимуть контингент, запроваджуватимуть додаткові війська.
Але оскільки пріоритет Кремля – реалізація планів на східному фронті в Україні, захоплення Донецької та Луганської областей в адміністративних межах, використання "вікна можливостей" – Путін може піти на це. Але якщо війська КНДР з'являться в Україні, то це буде вже не участь у захисті території РФ, а у загарбницьких діях на території іншої держави.
Але Путін поки що вагається. Можливо, корейці вже з'являлися на окупованих територіях України на початку, коли їх тільки-но заводили. Але потім інформацію про це швидко прибрали, оскільки це могло призвести до глобальних втрат для Росії, зокрема іміджевих.
Але час спливає, світ адаптується до таких умов, а Путіну треба використовувати це "вікно можливостей", фактично вкотре подароване США, по максимуму. Тільки зараз США прокинулися, почали надавати озброєння, гроші та інше, проте час минув, і тепер ми змушені виходити з цієї важкої ситуації, а не тоді, коли ми були на піку наприкінці 2022-го – на початку 2023 року.
- Справді, ворог суттєво активізувався і намагається досягти якнайбільше, мабуть, до дати інавгурації Трампа. Водночас, нещодавно президент Угорщини Орбан запропонував був влаштувати різдвяне перемир'я. Як я розумію, виходячи з того, що ви сказали, сьогодні Путіну не потрібне таке перемир'я?
- Так, загалом йому це не потрібно. Це розуміє й оточення Трампа. Однак і Трамп, і Орбан досягають своєї мети. Зокрема, Трампу потрібний слухняний президент Угорщини. Тому це була подача не так з боку США, як від Орбана, аби посилити його позиції в Європі, хоча ймовірність такого перемир'я вкрай мала.
Для цього потрібна не просто пропозиція від Орбана, який залежить від багатьох – і від Трампа, і від Китаю, і від Росії… Для організації перемир'я потрібно безліч погоджень – США, Європи, України, Росії. Але з погляду управління авторитарні режими ефективніші, ніж демократичні, особливо під час війни. Путін це знає та користується. Поки пройдуть узгодження, він реалізує свої плани.
- Чи вважаєте ви, що за місяць, після інавгурації Трампа, можна очікувати на істотне зниження активності ворога? Адже виглядає так, що інтенсифікація дій російської армії приурочена все ж таки до дати 20 січня.
- Так, така можливість є. Але не має бути ілюзій. Ми бачили, що відразу після виборів Трамп не розв'язав питання з війною. Власне, мало хто у це вірив із серйозних політиків та експертів. І цього, звичайно, не сталося. І, на мою думку, навряд чи станеться повною мірою після 20 січня.
Але так чи інакше до весни – це більш песимістичний прогноз, – або в лютому, до березня – відбудеться призупинення ведення бойових дій.
- Повне призупинення?
- Зупинення на час переговорів. А там – як підуть переговори. Мета для нас, України – використати можливість призупинення бойових дій, а не укладання миру на капітуляційних умовах Росії. Але нам потрібна пауза, щоб переформатуватися, набратися сил, разом із союзниками працювати дипломатичними засобами та одночасно підвищувати свій військовий потенціал, оскільки дуже можливий третій етап цієї війни.
Тому що, допоки Росія не досягне своєї мети або не розвалиться, вона продовжуватиме намагатися реалізувати свої імперські амбіції щодо України.
Ігор Романенко, ексзаступник начальника Генерального штабу Збройних сил України, генерал-лейтенант
реклама