11 років війни в Україні: що зроблено і що робити далі
3 роки тому, 24 лютого вибухнуло криваве продовження.
11 років тому, 20 лютого формально розпочалося російське збройне вторгнення. Багато всього, кожен виділить своє.
Прочитав за день безліч цікавих постів про те, як ми всі помремо, якщо американці нас продадуть росіянам. З усім згоден, крім висновків та загальних підходів. Оскільки.
1. Всі 11 років ми йдемо в коридорі між поганим та жахливо-жахливим.
Поганим – тому, що не може бути нічого хорошого, коли в країні війна. Це смерті, поламані долі, розтрачена спадщина предків та вкрадений час у дітей, відставання. Щоб наблизитися до вихідного стану, знадобляться роки та надзусилля.
Трамп, і навіть Лукашенко, частково мають рацію: пропетляти без війни, маючи сусідом божевільного людожера, – теоретично є вищою доблестю. Але на практиці це не завжди реально, особливо коли є помилки.
Надзавдання – в результаті уникнути жахливого і зафіксуватися на поганому. Щоб у майбутньому мати шанс вийти на хороше.
Зараз багато хто побачив, яким може бути жахливо-жахливий сценарій. Я можу детально та аргументовано розписати, яка трагедія попереду, до якої національної катастрофи ми заходимо. Упевнений, я можу це зробити набагато краще та страшніше, ніж штатні монетизатори зради.
Проте.
Досвід 11 років, особливо – досвід 2022 року мене навчив, що неминуче падіння у прірву часто виявляється неминучим. Неможливе можливе. Просто в точці, де ми знаходимося, не всі можливості виявлені, не всі невідомі нам процеси приспіли і т.д. Все, що залишається, – це добре робити свою роботу.
Повторюся: 2022 року Україна кілька разів долала прірву у два стрибки. Коли шансів не було зовсім. Але концентрація була на тому, щоб рухатися, а не на тому, щоб боятися.
Це змінює обставини. Змінювало тоді і змінюватиме в майбутньому. Наскоки ще будуть, бо їм є матеріальна основа. Але діапазон наслідків величезний. Якщо не провалюватися під інформаційним тиском, наслідки завжди кращі, ніж могли бути.
Щоб пройти ділянки, коли за відчуттями неминучий колапс, або абстрагуватися від страху неминучої катастрофи, треба поділити на відрізки, де можливі розвилки погане-жахливо-жахливе і концентруватися на них.
Наприклад. Ми могли впасти минулої весни, якби впав Харків. А Харків не впав. Тому що не повелися на тиск.
Нас планували обвалити до дня голосування у США, щоб вплинути на результати виборів. Згадайте – вже тоді «до Дніпропетровської області – кілька кілометрів! Покровськ упаде за лічені дні!» – цього не сталося.
Нас планували обвалити до інавгурації Трампа. Тоді все було б за добу! Знову повз.
Ми повертали до поганого, не до жахливого. Інакше зараз навіть шансу не було б щось заперечити щодо надр. І в Європі все було б інакше.
Найближчий відтинок – приблизно до кінця березня. Може – із захопленням квітня. Один матеріальний трек – це ситуація в російській армії, другий – це вибори в Німеччині, результат яких (канцлер, уряд) впливатиме на позицію ЄС та окремих країн Європи.
Зараз ми не бачимо спектр можливостей, який може (не)виникнути. Треба пройти цей шлях. Тоді буде зрозуміло – до наступного роздоріжжя (початок літа) ми котимося по жахливому шляху до жах-жаху або від жаху – до прекрасного поганого.
На цьому відтинку можна застигати від страху і передозу новинами, що шокують. Або концентруватись на тому, де можеш вплинути. Ось увесь вибір. Щонайменше, де можеш вплинути – не перетворювати себе на проблему, не відтягувати ресурс. На великих обсягах це чималий внесок.
2. Ситуація шторму ідеальна тим, що дає шанс зробити висновки. І підкріпити їх діями.
Коли всі раптово (!) усвідомили, що головний партнер може відрубати доступ до космосу, «супутник Притули» вже не здається таким смішним, правда? Як і ціла низка аналогічних рішень (про які стане відомо через 10 років), які виключили МОНОПОЛІЮ. А що, раніше було неочевидно?
Коли хоробрі посилачі американців заявляють «адже ми протрималися 6 місяців без їхньої допомоги – і зараз протримаємося!», вони усвідомлюють, який тоді був створений запас міцності?
Вони усвідомлюють, що кінець 2023-го і практично весь 2024 рік Україна чіплялася завдяки зброї, купленій ПРАВДАМИ І НЕПРАВДАМИ за контрактами 2022 – початку 2023 років? І яке ритмічно їхало протягом року. Якби не було його, було б рівно нуль шансів.
У нас прийнято захлинаючись захоплюватися політиками Ізраїлю, які в 1950-70 роки видобували зброю для країни. У майбутньому ви прозрієте, коли стануть відомі подробиці цієї роботи під час нашої оборони.
Наскільки ми міцні і який запас за підсумками 2024 року, – залишимо за дужками, дізнаємось за фактом. Важливо те, що два роки спеціально навчені особи не лише знищували людей, які забезпечили запас міцності. Вони знищували МЕХАНІЗМ, що дозволив петляти в умовах напівблокади.
Цей механізм (механізми) може бути по-різному оформлений юридично та структурно, але він має бути захищений від паралічу внаслідок зовнішнього втручання.
Афганська армія розпалася за лічені дні не тому, що зникли сотні тисяч солдатів із рушницями. Солдати з рушницями нікуди не поділися. Вони просто лишилися без зв’язку, розвідки, логістики, боєприпасів. Без управління та всіх форм підтримки. Встояли і билися лише ті, хто мав альтернативу.
Це все до того, що підхід «давайте ми одягнемо на ваше хлипеньке тільце гарненький екзоскелет, а кволенькі ручки і ніжки відріжемо, замінимо модерновими протезиками на дистанційному управлінні, змінних батарейках і чужому софті, ні, платити зараз не треба, потім» – він самогубний у сфері оборони.
Як екстремальний тимчасовий захід – так, як стратегія – ні.
На щастя, завдяки неочевидним та невідомим для більшості заходам, українська армія захищена від швидкоплинного обвалу. Не буде «розпаду за 3 дні», який дозволить вмити руки. Може бути страшна, але тривала агонія, яка є політично неприйнятною. Це навіть у теперішніх відскоках видно.
І зараз ідеальний час, щоб включити інструменти розрізнення: переоцінити все, що привнесене добрими іноземними агентами. Хороше і підсилююче – залишити, деструктивне – видалити, якщо необхідно – разом із носіями.
Бо одна річ, коли партнери знають і розуміють твої дії. Коли ти зрозумілий, навіть якщо вирізняєшся. Це формує довіру. Коли вони здатні заблокувати все, що їм створює незручність – це вже не партнерство.
У маскультурі є гігатонни ілюстрацій на тему гризні між Ізраїлем та США. Серіали, фільми, книги. Ізраїль незручний. Це загальне місце. США шпигують і висять на руках в Ізраїлю. Ізраїль шпигує за американцями і робить своє. Але ніхто не думає, що вони не партнери. Партнерство – воно місцями ось таке. Не треба від цього непритомніти.
Висновок. Добрі люди в якості допомоги підказують з вашингтонських телевізорів – не треба публічно лаятися. Шукайте правильну форму з елементами лайки на правильних рівнях.
Прямо зараз немає можливості зафіксувати збитки, відповзти та відроджуватися. Потрібно виграти час, зараз будь-які рішення – без необхідної бази. Це – місяці.
Правильна форма передбачає концентрацію з допомогою армії. Ігнорування левової частки вхідних. Турботу про близьких.
Це були трагічні й дуже важкі 11 років. Їх не зміниш. Усе, що можна зробити – щоб вони були не дарма, зафіксуватися на поганому, не штовхнути себе помилками до жахливого.
Олексій Копитько, координатор групи «Інформаційний спротив», співзасновник аналітичного центру DREAM Hub
реклама