Крим. Канал життя
До окупації Криму основним джерелом прісної води на півострові була дніпровська вода, яка надходила туди завдяки побудованому в 1971 році Північно-Кримському каналу. Саме Дніпро до 2014 року на 86,7% задовольняв потреби Криму у воді для побутових і господарських потреб. Лише на 8,8% використовувалися місцеві стоки. Підземні води забезпечували півострів на 4,4%, а морська вода - на 0,16%.
Основними користувачами каналу були сільгосппідприємства - щорічно ними витрачалося понад 590 млн кубометрів води, житлово-комунальний комплекс споживав більше 125 млн кубів води, для роботи промисловості було потрібно близько 50,6 млн кубометрів.
РОСІЙСКИЙ ЦАР ПРОЕКТ КАНАЛУ "ЗАРУБАВ"
Вода на півострові завжди була дефіцитом, оскільки клімат тут посушливий, а великих річок на півострові, оточеному з трьох боків морем, ніколи не було. Тому з давніх-давен тут існувала ціла наука правильного поводження з прісною водою. Люди, що жили тут, вміли знаходити воду, збирати її у джерелах і раціонально використовувати. У Криму досі збереглися побудовані колись колодязі, фонтани, джерела. Деякі з них і зараз служать людям, але в багатьох, на жаль, води немає. Після кримської депортації разом із місцевим населенням стали зникати і джерела, які вимагали вмілого поводження з ними.
Згодом практика будівництва ставків в Криму призвела до того, що вода остаточно «пішла» з дрібних джерел і річечок, які напували безліч населених пунктів Криму. Будівництво каналу врятувало розорену війною і сталінською депортацією економіку півострова. Втім, ідею пуску в Крим дніпровської води ще в 1833 році подав засновник Нікітського ботанічного саду Християн Стевен. Якраз у той рік трапилася сильна посуха, внаслідок якої в Криму загинули і люди, і тварини, і посіви. З обговорюваних вже тоді способів водопостачання - опріснення морської води і доставки трубами з Росії - він схвалив будівництво каналу з дніпровською водою. У 1864 році до Криму з Москви прибула спеціальна експедиція, яка готувала проект майбутньої перекидання дніпровської води. Кілька томів більш ніж 10-річних досліджень були представлені царю Олександру ІІ, але той, ознайомившись з ними, викинув їх у топку зі словами: «Цього не буде ніколи!»
Спроби повернутися до цього питання були в 1916 році, але революція і громадянська війна також не дали їх здійснити.
КАНАЛ КОПАЛИ... КОЛИШНІМИ ТАНКАМИ
Рішення про будівництво Північно-Кримського каналу було ухвалене 21 вересня 1950 року постановою ЦК ВКП(б). Північно-Кримський канал будували більш як 10 тисяч людей за допомогою понад двох тисяч землерийних машин. Найпотужнішими з них були бульдозери, переобладнані з танків, з яких зняли гармати і встановили ковші і лопати. Для організації будівельних робіт в 1963 році був створений трест "Укрводбуд".
Розвідувальні роботи та проектування Північно-Кримського каналу, включаючи спорудження всіх його відгалужень, водосховищ та зрошувально-дренажної системи, виконували фахівці київського проектно-дослідного інституту «Укрдіпроводгосп» і його кримська філія в Сімферополі.
ВІД КРАСНОПЕРЕКОПСЬКА ДО ПБК
Канал, а точніше, його перша черга, будувався більше десяти років - з 1961-го по 1971-й.
Відкриття першої черги з урочистим перерізанням стрічки Микитою Хрущовим відбулося 17 жовтня 1963 року. З цього дня дніпровська вода самопливом стала надходити у Красноперекопськ. У 1965 році вона дійшла до Джанкоя і тільки через шість років, в 1971-му - до Керчі.
У 1972 році розпочалося будівництво другої черги каналу - для водопостачання Сімферополя і Південного берега Криму. З цією метою в 1986 році було побудовано Міжводне водосховище.
Всього в Криму з метою заощадження води і гарантованого водопостачання було споруджено шість наливних водосховищ, для зрошення земель - 126 насосних станцій і ще 256 різних гідротехнічних споруд. Наприклад, загальна довжина колекторно-дренажної системи становила близько 14 тис км.
У 1990 році була здана друга черга каналу, в 1997-му - третя. В кінці 90-х через нестачу коштів не вдалося завершити будівництво четвертої черги СКК, хоча були передбачені ще й п'ята з шостою.
Весь час, поки будувався канал, одночасно велися його реконструкція та удосконалення. Наприклад, щоб припинити високі, до 40%, втрати води, бетонували земляне русло. Крім того, були побудовані Азовський і Роздольненський відвідні рисові канали та зрошувальна система до них. У Роздольненському районі був споруджений з'єднувальний канал з чотирма насосними станціями, які піднімали воду на висоту 82 м.
НАЙДОВШИЙ В ЄВРОПІ
Північно-Кримський канал - найдовша штучна іригаційна споруда на території Європи і третя за довжиною в усьому світі. Довші за нього тільки Великий Китайський канал (1782 км), який будувався майже дві тисячі років, і Каракумський в Туркменії, який розподіляє води Амудар'ї (його довжина 1445 км і будувався він 34 роки).
Довжина Північно-Кримського каналу складає 402,6 км. Він бере початок у Каховському водосховищі і закінчується на водоочисних спорудах Керчі. Максимальна ширина - 110-120 м, мінімальна - 25-30 м. Глибина до 10 м, в середньому 4,6 м. Середньорічний стік води (максимальна пропускна здатність) 380 куб. м в секунду.
Довжина всіх розвідних мереж у вигляді додаткових каналів і трубопроводів перевищила 11 тис км, на каналі налічується 675 насосних станцій. Для запобігання підтопленню водами каналу і вторинного засолення навколишньої місцевості побудована унікальна дренажна система загальною протяжністю понад 14 тис км.
РИС, М'ЯСО І ФРУКТИ
Витрати на будівництво каналу окупилися за два-три роки, оскільки завдяки йому до кінця 80-х років площа зрошуваних земель у Криму збільшилася вчетверо і досягла 400 тис га. Якщо раніше урожай пшениці в Криму був в середньому 10-12 ц/га, то на поливних землях стали отримувати врожаї до 60, а в деяких регіонах півострова - до 90 ц/га. У Криму було створене рисівництво, площі під цією культурою склали кілька тисяч гектарів, її врожайність досягла 100 ц/га. За рахунок кримського рису потреби України в цій культурі задовольнялися на 90%.
Уже перша черга каналу дозволила завести в Криму ставкове рибництво, а також закласти сади і виноградники.
У 1990 році виробництво м'яса у порівнянні з 1963 роком збільшилося в 2 рази, молока - в 2,7 рази, фруктів - в 5 разів, овочів - в 2,2 рази, кормів - в 3,3 рази.
У 1990 році Крим виробляв 38% всього винограду, що вирощувався в СРСР, 15% плодів і ягід, 6% овочів.
80% води Північно-Кримського каналу йшло на потреби аграріїв.
ХТО ЗАПЛАТИТЬ ЗА ВОДУ ДЛЯ КРИМУ?
Вода по Північно-Кримському каналу перестала надходити до Криму в квітні 2014 року. Хоча трохи раніше, в березні, тодішній прем'єр України Арсеній Яценюк заявив, що Київ не буде припиняти поставки води і електроенергії на окупований півострів, але Росії доведеться за них платити. В цей же час колишній глава Державного агентства водних ресурсів України Василь Сташук заявив, що до дніпровської води в Криму прив'язані 250 тис га землі, тому очолюване ним відомство не розглядає можливості припинення подачі води - це обернеться катастрофою для півострова. І дійсно, в 2014 році воду до Криму подали навіть на місяць раніше звичайного терміну - 19 березня. На пуску води були присутні представники "влади" Криму, мабуть для того, щоб особисто переконатися в режимній роботі каналу.
Однак договору про поставку води з боку Криму не було. За словами Сташука, "вони побачили, що канал працює, але на сьогодні договір не укладено, борги з минулого року не погашено". Він висловив думку, що самопроголошені "керівники" Криму не хочуть цивілізовано укладати договір на поставку води. Замість цього, розповів він, "влада" стала займатися "незрозуміло чим, розібрали канал, подають воду з Тайганського водосховища, не розуміючи, скільки там води". Спекотне літо покаже, що води цієї їм не вистачить, попередив глава Водагентства.
У Києві стверджують, що Крим залишився без дніпровської води через те, що керовані Кремлем владці самі відключили насосні станції в районі Красноперекопська і тому вода, яка повинна були йти на півострів самопливом, перестала стікати в русло каналу. Тоді аксьонови та константинови голосно заявляли, що "російський Крим" не бажає, щоб ворожа вода "хунти" зрошувала "споконвічно російські землі" півострова. Думка про те, що люди можуть залишитися без світла і води, мабуть, їх мало турбувала, і, впевнені у невичерпності "золотого дощу" з Москви, вони викорчовували з Криму все українське. Дніпровська вода стала для окупаційної влади таким же політичним жупелом, як вказівники населених пунктів українською мовою, українські класи в школах - все, чого нова «влада» поспішила позбутися.
Коли кримчани відчули перший шок від погляду на спорожнілий канал, російський прем'єр Медведєв поквапився заспокоїти їх: мовляв, найближчим часом Москва «знайде всі можливі способи», щоб півострів був забезпечений питною водою.
Серед можливих варіантів називалися будівництво водоводу з території російської Кубані, створення водосховища на Таманському півострові і розробка підземних родовищ в Джанкойському і Нижньогірському районах.
Як ще один спосіб зниження залежності Криму від української води планувалася реконструкція місцевих систем водопостачання, завдяки якій збиралися мінімізувати втрати у водоводах і таким чином заощадити і компенсувати до 86% води. Але диво-інженерів і висококласних менеджерів для таких експериментів так і не знайшлося.
"КРИМНАШ" ПЛАТИТИ НЕ СХОТІВ
І все ж до середини квітня 2014 року вода надходила на півострів, але кримська «влада» не збиралася навіть домовлятися про розрахунки за її використання. Борг за перекачування води на півострів натоді склав вже близько 1,5 млн грн.
Незважаючи на загальну риторику, кримська окупаційна влада, вочевидь, таємно сподівалася на те, що водна проблема півострова почне вирішуватися так само, як енергетична. Ми пам'ятаємо, як два роки тому, напередодні енергетичної блокади півострова, її ініціатори оприлюднили секретні документи, згідно з якими Київ зобов'язався поставляти у «Кримський федеральний округ» практично безкоштовну електрику. Росія платила Україні принизливо мізерну ціну - вона була нижчою за внутрішні російські ціни за користування електроенергією, скажімо, у Московській області. Там 1 кВт/год коштував 4,54 рубля, а в Криму, згідно з договором, 3,42 рубля за кВт/год. За такі ж смішні гроші «російський» Крим, мабуть, розраховував отримувати і воду. Але коли сподівання не справдилися, в Москві та Сімферополі з наївною щирістю і нерозумінням обговорювали "обурливі наміри" України залишити Крим без води і підняти "до рівня світових" ціни на дніпровську воду. Таким був розрахований на слабкодухість чиновників сценарій вирішення кримської водної проблеми.
Але цей план провалився.
ДАМБА
Побачивши, що направляти воду в Крим немає сенсу - її там блокують, і з огляду на неможливість з об'єктивних причин контролювати роботу каналу на окупованій території, Державне агентство водних ресурсів України ініціювало будівництво у Херсонській області тимчасової дамби, яка б перекрила воду на півострів. Її звели у травні 2014 року з мішків піску на 91-му кілометрі Північно-Кримського каналу в районі селища Каланчак. І в першу річницю «Кримнаша» рівень споживання дніпровської води на півострові скоротився у більш ніж чотири рази - з 1346,3 млн куб до 310 млн. Через рік її споживання знизилося ще на порядок - до 253,46 млн кубометрів.
У 2016 році на 107-му кілометрі каналу біля адмінмежі з Кримом було розпочато будівництво вже постійної капітальної дамби, яка була готова у квітні 2017 року.
Метою його була не тільки установка лічильників (на випадок укладення угоди на поставку води до окупованого Криму), але і безперебійна подача води по Північно-Кримському каналу для потреб рисосіючих підприємств Херсонської області. Після втрати кримських рисових посівів це було актуально. Відновили роботу і рибні господарства, водойми яких висохли після зменшення пропускної здатності каналу на кордоні з Кримом.
ВОДОСХОВИЩА БЕЗ ВОДИ
Залишившись без дніпровської води, Крим став активно використовувати річкову воду і викачувати підземну. У міністерстві природних ресурсів Росії "по-хазяйськи" підрахували, що в Криму є не тільки газові та нафтові запаси, але й 23 родовища прісної води, у тому числі мінеральної та термальної, які можна не замислюючись експлуатувати. Крім того, «владці» в Криму вкотре заявили, що вони готові зайнятися опрісненням морської води і будівництвом водоводу з території Росії через Керченську протоку.
Але до сьогоднішнього дня ентузіазм спостерігається тільки в експлуатації кримських водоймищ, річок і підземних джерел. В результаті намітилася прогресуюча тенденція поступового вичерпання води у водосховищах і підземних джерелах.
Побудована в Криму під Північно-Кримський канал система водопостачання почала ламатися. Першими стали виходити з ладу виснажені нестримною експлуатацією річки і підземні джерела. Це стало причиною обміління Старокримського, а пізніше - Білогірського і Тайганського водосховищ, адже з 2014 року їхній вміст через русло порожнього каналу стали направляти в Феодосію і Керч. Там, у східних регіонах анексованого півострова, ситуація із забезпеченням водою найкатастрофічніша, тож не дивно, що туди спробували перекинути колись найбільш повноводні кримські водосховища.
Але сьогодні окупаційна влада в Криму визнає фіаско - води немає, її не вистачає не те що для водозабору до Феодосії і Керчі, але навіть для власних потреб регіону, через що припинено поливи посівів у Білогірському районі. На своїх «урядових» нарадах «влада» називає ситуацію з колись переповненими, а тепер висохлими водосховищами, НС регіонального рівня. Надзвичайності додає те, що разом з обмілінням річки Біюк-Карасу, яка бере початок з найпотужнішого в Криму карстового джерела Карасу-Баші, знищується і вся екосистема долини з її унікальними рослинами і тваринами. Сьогодні кримчанам прикро, що від минулої пишноти долини, щедро зрошуваної водами Біюк-Карасу з її фруктовими садами, рожевими плантаціями і лавандово-шавлієвими полями, нічого не залишилося.
Але ж зниження рівня води до граничного в Тайганському і Білогірському водосховищах було легко передбачуване. Тільки одній Феодосії на добу необхідно близько 50 тис кубометрів води і не менше 18 млн кубів на рік, а з Тайганського водосховища (в 2014 році його обсяг був 8 млн кубометрів) більше 3 млн кубів відбирати без небезпеки для системи не можна. За рік реалізації «проекту перекидання води» обсяг Тайганського водосховища за даними «влади» знизився до 3,7 (на 27%), а Білогірського - до 4 млн кубів (на 18%). У верхів'ях пересохлої водойми стало проглядати русло річки, яка живила його. До кінця 2015 року запаси води там зменшилися ще в три рази. У 2016 році так званий «мертвий обсяг» водосховища становив 1,8 млн кубів. Жителі Керчі стали скаржитися на тухлий запах і коричневий колір води, яка текла з їхніх кранів.
Експерти дають невтішні прогнози на 2018 рік, який, на їхню думку, може стати переломним у вирішенні проблеми прісної води. Виходячи з того, що повну відповідальність за ситуацію на окупованій території несе країна, чиї закони на ній де-факто діють, претензії до "підступної" України наївні. Це не вона, а сторона, яка взяла на себе відповідальність, в тому числі, за гуманітарну ситуацію в Криму, повинна ініціювати переговори з метою визначення умов поставки води, щоб остаточно не перетворити півострів на посушливий солончаковий степ.
ЩО КАЖУТЬ У КИЄВІ
У Києві журяться, що не можуть впливати на ситуацію з розподілом води в Криму. За словами начальника Відділу гідрологічних прогнозів Українського гідрометеорологічного центру Вікторії Бойко, обміління двох колись найбільш повноводних водойм в Криму - тривожний знак, оскільки нових джерел поповнення нестачі вологи можна шукати тільки в підземних джерелах, які, до речі, вже виснажені.
Відсутність дніпровської води позначилося не тільки на підземних джерелах, а й на засоленні верхнього грунту землі, що робить її непридатною для землеробства. У результаті аграрії вже скоротили площі поливних земель, відмовившись від вирощування рису і цілої низки овочів, зробивши ставку на стійкі до посухи культури.
Експерт Фонду розвитку українського села Юрій Тарасенко ймовірність перекидання в Крим води з російської річки Кубань вважає нереальною. Це невелика річка, площа басейну якої в 9-10 разів менше, ніж Дніпро. Відправивши воду на півострів, Кубань, де посівів і угідь в рази більше, ніж в Криму, може сама залишитися без води. Якщо ж говорити про опріснення морської води, то, на думку Тарасенко, у промислових масштабах такі енерговитратні проекти можуть собі дозволити дуже багаті країни, наприклад, Арабські Емірати. Навіть якщо Росія готова спрямувати свої нафтові ресурси на вирішення цієї проблеми, все одно Криму потрібно буде набратися терпіння.
ЩО КАЖУТЬ У КРИМУ
Один з кримських вчених Володимир Паштецький, який є керівником «науково-дослідного інституту сільського господарства», вважає, що в найближчі роки деякі регіони Криму через ситуацію з дефіцитом води можуть втратити статус населених пунктів.
На його думку, "владі і науці потрібно вирішувати водну проблему, тому що на кін поставлено не просто добробут і безпеку, а й життя деяких регіонів Криму". Він заявив, що зустрічав подібні приклади в світі, «коли пропала вода, і буквально протягом п'яти років пішли люди, тому що без води - життя немає». Крім жорсткого регламенту на водокористування вчений заявив про необхідність побудови "федеральної стратегії, можливо, спільної з бізнесом", яка б могла забезпечити окупований Росією Крим водою.
Особливо він відзначив зміни в грунті в районі прибережних територій степового Криму, що відбулися після перекриття Північно-Кримського каналу
Ще один учений - заступник директора НДІПМ Росії Сергій Васильєв - застерігає російську владу від спокуси напоїти Крим водою з Дону. Розповідаючи про небезпеку цих намірів, він пояснив, що в разі, якщо Дон замість Азовського моря направити до Криму, в Азовське море піде вода Чорного моря. А потім засолена вода за рахунок гідравлічного зв'язку піде під Крим, і експерименти з природою закінчаться сумно.
Він теж говорив про необхідність комплексного використання водних ресурсів з урахуванням потреб усіх користувачів води. На його думку, це необхідно було зробити давно.
На думку кримського еколога Маргарити Литвиненко, для населення Криму чисельністю понад два мільйони людей вирішити проблему води перекиданням водоводу через Керченську протоку, а тим більше бурінням свердловин - нереально. "Це величезні матеріальні витрати, а стільки води, скільки потрібно Криму, з Кубані перекинути неможливо", - вважає вона.
КАНАЛ ЯК МЕТАФОРА КРИМСЬКОГО ЖИТТЯ
За 60 років перебування Криму в Україні, в тому числі за 23 роки незалежності, на півострові було реалізовано чимало масштабних проектів. Руйнувалися старі і зводилися нові заводи, створювалися гірсько-лісові заповідники, розбивалися штормами і укладалися наново морські набережні, облаштовувалися народи, які повернулися до Криму, прокладалися нові туристичні стежки, приймалися мільйони відпочиваючих. Не все було ідеально, але, будуючи водоносні канали та лінії електропередач, Україна вважала Крим єдиним цілим з материком. Місцеві ж політики, дружно киваючи київському начальству і з готовністю приймаючи від нього ордени й медалі, при цьому регулярно їздили в Москву з надією продати Крим дорожче.
Сьогодні Північно-Кримський канал, який 46 років тому приніс на півострів велику воду, став жертвою політичної авантюри. Разом із втратою каналу в Криму порушилася гармонія землі і води, людини і природи, економіки і політики. Канал став метафорою всього кримського життя - рукотворної катастрофи, яку намагаються, але вже не можуть приховати.
Зера Аширова, Київ
При підготовці статті використані матеріали сайту "Крим. Реалії"
