Шість років тому Росія прийняла рішення про введення своїх військ в Україну

Це був черговий етап кремлівського сценарію з окупації України, розпочатого, по суті, ще 20 лютого, коли на території Криму з’явилися перші «зелені чоловічки».

Як відомо, ще 27 лютого урядові будівлі Криму були захоплені російськими спецназівцями. Де-факто чобіт окупанта вже давно топтав українську землю, але російському керівництву знадобилося рішення Ради Федерації, аби надати хоча б якоїсь юридичної легітимності в очах якщо й не світу, то хоча б власних громадян.

Зранку 1 березня самопроголошений «голова Ради міністрів АР Крим» Сергій Аксьонов звернувся до Путіна посприяти у «забезпеченні миру і спокою» на території Криму. Кілька годин потому Рада Федерації РФ надала дозвіл на застосування збройних сил Росії на території України, мотивуючи це «захистом прав російськомовних громадян».

У відповідь на це, РНБО України ухвалила рішення привести свої Збройні сили у повну бойову готовність. Паралельно з цим українське керівництво звернулося до Євроcоюзу, США і НАТО з проханням розглянути всі можливі механізми щодо захисту територіальної цілісності України. Ввечері на екстрене засідання зібралася Рада Безпеки ООН.

Цього ж дня в Севастополь увійшли два великі десантні кораблі Балтійського флоту РФ «Минск» та «Калининград» з десантниками і технікою з Новоросійська, разом з тим, Феодосійська затока і Феодосійський порт були перекриті ракетним кораблем Чорноморського флоту РФ, а в Джанкої росіяни зайняли військовий аеродром. На той час сімферопольський і севастопольський аеропорти вже були заблоковані російським спецназом і не приймали цивільні літаки.

Впродовж наступних днів все йшло за заздалегідь розробленим Кремлем планом: почалося блокування всіх військових частин України в Криму (воно тривало до 25 березня), захоплення адміністративних будівель, а вулиці міст і автошляхи півострова заполонили російські війська.

16 березня, попри призупинення рішення кримського парламенту Верховною Радою України, рішення Конституційного Суду України та позицію Ради безпеки ООН, так званий референдум щодо статусу Криму був проведений. Він відбувся з численними порушеннями та фальсифікаціями, за присутності великої кількості озброєних російських військових. Наступного дня Верховна Рада АРК проголосила незалежність Республіки Крим, а 18 березня у Георгіївській залі Московського Кремля Президент Росії Путін спільно із самопроголошеним керівництвом Криму підписали Договір про прийняття його до складу Росії. 21 березня Рада Федерації Росії прийняла закон про ратифікацію Договору від 18 березня та закон про утворення нових суб’єктів федерації – Республіки Крим та міста федерального значення Севастополь, закріпивши анексію цих регіонів Росією.

Окрім того, 1 березня 2014 року, в ряді міст Півдня і Сходу України — Харкові, Дніпрі, Одесі, Херсоні, Миколаєві, Донецьку і Луганську, відбулися масові акції з проросійськими гаслами.

Так, у Харкові будівлю обласної державної адміністрації захопили прихильники «руського міра» і встановили на ній російський прапор. На той час в приміщенні перебували активісти Майдану. Під час сутичок постраждало понад 100 осіб.

У Дніпрі російські спецслужби спровокували масову демонстрацію з російськими прапорами і спробували захопити облраду. Цей мітинг намагалися зірвати українські патріоти, які вийшли на «антипутінський» марш, протестуючи проти дій військових Росії на території України. Потім вони взяли будівлі ОДА, облради та міськради під посилену охорону.

В Донецьку та Луганську пройшли проросійські мітинги, які стали початком подій, що в підсумку принесли війну на Донбас.