Як живуть кримські «диверсанти» та що ми можемо для них зробити
Неустановленные участники организованной группы неустановленным способом
при неустановленных обстоятельствах оборудовали тайник в районе садового товарищества
в Севастополе, в котором разместили несколько самодельных взрывных устройств.
(Зі справи «севастопольських диверсантів» від 2016 року)
П’ять років виповнилося з того часу, як за сфальсифікованим звинуваченням у начебто підготовці диверсій у Севастополі були затримані колишні військові експерти Дмитро Штибліков, Олексій Бессарабов та Володимир Дудка.
У день народження Дмитра, який збігається в даті з затриманням, його донька Тетяна написала статус: “...Як же боляче вже 5-й рік вітати ось так. Стільки часу минуло, стільки подій... Я вже тисячу разів уявляла, як я зустрічаю літак, а там ти, в сірому пуховику. Як я міцно обіймаю тебе... Скільки разів мені снилося, що ти повернувся. Господи, будь ласка, наблизь цей день нашої зустрічі!!! Кожне моє бажання – про це!
Щороку я бажаю, щоб ми вже нарешті відзначили день народження всі разом, подарували тобі подарунки за всі роки. Дякую всім, хто підтримує, допомагає, хто поруч весь цей час! Я не знаю, кого ще просити про допомогу.
І що має статися, щоб цей обмін наблизився”.
Син Володимира Дудки Ілля теж не міг не згадати: “П'ять років як батько у в'язниці. Цей день я пам'ятаю, ніби він був учора. Ці почуття не описати. Потім будуть перший “суд” та двотижневі пошуки тата... тортури, перша зустріч через відеозв'язок на черговому “суді”, сльози... перша зустріч на побаченні в СІЗО, пошуки допомоги... вирок – 14 років. Залишилось ще 9 років. Коли тата забрали, йому було 52 роки, а мені 28… Коли він вийде – йому буде 66 років, а мені 42 роки. Це страшно».
Син Олексія Бессарабова ще маленький. Він нічого не написав, він просто п’ятий рік росте без тата.
Від самого початку затримання 2016 року виглядало на 1937 рік.
У рамках “боротьби з диверсіями” було оприлюднено відео обшуку одного з затриманих – Дмитра Штиблікова, де крупним планом показали зброю (у якій всі впізнали реманент для страйкболу), візитку Правого сектора та навіть погони полковника.
ЯК У КРЕМЛІ ДОБИРАЛИ ПЕРСОНАЖІВ ДЛЯ ВИСТАВИ ПРО ДИВЕРСІЮ?
Я знала, що після анексії Штибліков залишився в Криму. П’ять років тому за кілька днів до арешту я подзвонила Дмитру (він був давнім автором на ресурсі, в якому я тоді працювала, і ми підтримували зв’язок) і запропонувала написати матеріал про Крим.
- Ні, – відмовився він, – я вже давно працюю на заводі, наш аналітичний центр закрито, вважай – інша держава. Але це нічого, я ж і гайки крутити вмію. Тут мама, родина, я не міг по-іншому.
А ще через кілька днів – арешт. Його. А потім ще двох людей – Олексія Бессарабова та Володимира Дудки. Другого я знала за серією блискучих репортажів, які він робив під час анексії. Сміливі та чесні репортажі. Але ж ніяк не тероризм. Далі все нагадувало якийсь театр абсурду. Всіх трьох колишніх співробітників аналітичного центру Номос із Севастополя обвинувачували у підриві безпеки та обороноздатності РФ. На перші звинувачення в начебто підготовці диверсій нашаровувалися “невстановлені обставини” та “невстановлені особи”, які мало не в дуплі дуба садового товариства Топольок ховали вибухові пристрої, щоб вивести з ладу антену.
Тоді здавалося, що російські нащадки НКВС шляхом звичайного перебирання та вивчення особових справ українських військовослужбовців у військкоматі шукали хоч когось, хто б відповідав критеріям «диверсанта». «Група Штиблікова» була не першою, яку забрала ФСБ. За подібними звинуваченнями вже другий рік сиділи Сенцов, Кольченко та Афанасьєв.
Але їхня справа формувалася приблизно за такою ж логікою: є військовий пенсіонер-водій – ок, беремо, є військовий пенсіонер-сапер – ок, беремо. Є військовий пенсіонер - військовий аналітик, служив у розвідці – ок, знадобиться. Є якийсь кавказець, який проштрафився, – візьмемо свідком. І із цього кадрового комплекту народилася чергова казка ФСБ. Про нібито підготовку теракту (тут підуть у хід сапер і водій).
І не важливо для творців детективу, що сапер – Володимир Дудка – виховував онуку, мріяв сину допомогти купити квартиру в Криму і не став би намагатися завдати шкоди цій самій «інфраструктурі», адже там – місце проживання його онуки. Авторам «справи диверсантів» нецікаво, що у військового аналітика Дмитра Штиблікова є «жіночий взвод»: мама, дружина та дочка, котрий для Дмитра – дорожчий за будь-яке командування. Як і ніхто й не згадує, що обидві вищезгадані особи змирилися з окупацією, працювали на оборонних підприємствах у вже анексованому Криму і пройшли перевірку ФСБ.
Справу шили за старою російською традицією.
ЩО ДАЛІ: КЕМЕРОВО ТА ОМСЬК – ЛЕФОРТОВО
- Виконавців сценарію «викриття та арешт українських диверсантів у Севастополі» визначили з-поміж зрадників-колаборантів з числа персоналу місцевого управління СБУ. Їх імена тепер відомі… Дмитро Штибліков під тортурами обмовив себе, щоб не допустити наруги над дружиною, яка також була затримана, і погодився на співпрацю зі «слідством» та у листопаді 2017 року був засуджений окупаційним «судом» до п’яти років колонії суворого режиму і штрафу в 200 тисяч рублів. Його етапували у колонію в Омську, де півроку тримали фактично в карцері. «Від самого початку я дуже боявся цієї його “угоди з дияволом”, бо не вірив ФСБ. І ось тепер перед начебто звільненням, коли п’ять років сидіння Дмитра добігають кінця, йому фабрикують нову справу вже про державну зраду, – розповів колишній колега бранців з центру Номос, який після анексії перебрався на материкову Україну Павло Лакійчук. – Олексій Бессарабов і Володимир Дудка, незважаючи на тиск і тортури, відмовилися визнавати вину в «злочинах», яких вони не скоювали. Слідство і суд тривали майже два з половиною роки: процесуальні “докази” було шито білими нитками, свідчення спростовувалися, матеріальні докази виявлялися «фейковими»… 2019 року Севастопольський міський «суд» засудив Олексія і Володимира до 14 років позбавлення волі кожного за сфабрикованим ФСБ звинуваченням у нібито підготовці диверсій на території півострова. Дива не сталося.
“Я підтримую відносини з їхніми рідними, – ділиться Павло Лакійчук, – Дмитра з Омська перевели до Лефортово (знайомитися з матеріалами свіжосфабрикованої справи про зраду батьківщини). Судити його буде військово-польовий суд. Інформації, що його відправили з Лефортово, немає. Зв’язку з ним теж немає, лише адвокат повідомляє рідним про його здоров’я. Бессарабова та Дудку в Ставропольському краї провідував наш консул Малишевський. Намагається тримати зв’язок.
Російська колонія строгого режиму – це продовження катувань. Це не фсб-шники, інші вертухаї, але система одна. У хлопців проблеми з усім: зубами, очима, серцем. Мама відправляє Олексію посилки, люди багато пишуть, втім доходить до нього одна десята частина кореспонденції.
ЩО РОБИТИ?
“Після групи Дмитра були інші групи бранців – так звана третя хвиля бранців.
Зараз у в’язницях РФ перебуває більше сотні “терористів”, “диверсантів”. І цей список поповнюється. Коли у серпні 2016 росіяни затримали чергову четвірку «українських диверсантів», Панова, Захтея, Присіча і Сулейманова, стало зрозуміло, що «полювання на відьом» на окупованих територіях – не разова акція російських спецслужб, а довготривала стратегія, – розказав керівник Центру глобалістики «Стратегія XXI» Михайло Гончар. – І що мішенями для їхньої гри є і будуть патріоти, які не прийняли анексію, громадські діячі, журналісти, колишні офіцери, які потрапили «на олівець» до російських спецслужб ще в довоєнний час. Так і сталося. Що повинна робити держава? Призначити відповідну уповноважену особу в справах бранців. Потрібна людина, яка б постійно цим займалася. Цієї особи не було і при колишній владі, Ірина Геращенко займалася цим, бо це була її добра воля. І зараз нема. Хоча з Дмитром ситуація безпрецедентна: термін закінчується, а тут – на тобі – нова справа.
І тут я схильний говорити про пасивність держави. Росіяни бачать нашу незацікавленість і нахабніють, відкривають нові справи. Людям “впаяли” терміни, це очевидна фальсифікація, а на державному рівні список бранців – десь під столом у якогось чиновника. Таке враження, що справу тримають під піар-дату і якщо вона збіжиться з інтересами росіян, то тоді бранців відпустять.
Ви знаєте, що Олексій Бессарабов написав листа Блінкену. Блінкен помітив листа Бессарабова та відповів.
А ви чули, щоб щось подібне наше МЗС заявило? На Заході мовчать. А там мовчать, бо ми мовчимо. І це дає Путіну можливість чинити свавілля. Ну, може десь ОБСЄ висловить протест. А офіційні сайти Німеччини та Франції, на сторінках, де йдеться про Україну чи Нормандський формат, мовчать на цю тему.
А можна було, наприклад, поставити вимогу: українська сторона не буде зустрічатися, поки не вирішене питання з бранцями, попросивши при цьому про сприяння німців і французів. Зараз хочуть запускати Північний потік-2, а поставили би питання позагалузевої умови, паралельного звільнення або обміну всіх на всіх. І тих, хто в Криму, і тих, хто в Донбасі. Але не так, щоб випустити, а через день – набрати нових. Тут має бути фундаментальна позиція Євросоюзу.
БУДЬ-ЯКА ДРІБНИЦЯ МОЖЕ БУТИ ОПОРОЮ ДЛЯ ЖИТТЯ – ДУМКИ РОМАНА СУЩЕНКА ДЛЯ ВСІХ РОДИН «ДИВЕРСАНТІВ»
Важко уявити почуття рідних, які пишуть до влади повні відчаю та прохань листи. Ми ж вирішили обговорити цю ситуацію з іншим колишнім бранцем – Романом Сущенком. Думки людини, яка провела за ґратами понад 1000 днів, адресовані нам, але насамперед – родинам усіх поневолених та самим бранцям. Хай вони будуть надією й настановою рідним, а за можливості – потраплять до вух кожного кримського бранця у російських застінках.
ЧОМУ КРЕМЛЬ БЕРЕ НОВИХ ЗАРУЧНИКІВ
- Загарбник сім років поспіль намагається досягти конкретної мети – володарювання. Його намірам підпорядковані логіка й поведінка. Кремль ухвалює відповідні політичні рішення, обирає цілі та засоби їх досягнення, а також використовує наявні в його арсеналі ресурси. Українські політв’язні – один із треків, який Москва намагається ефективно використати у гібридній війні проти України. Поневолені наші громадяни в руках Кремля є одночасно інструментом примусу, переконання та стимулювання української влади й суспільства до політичних поступок і капітуляції.
Так звана справа «севастопольських диверсантів» є однією з ланок репресивного ланцюга. Двох журналістів та військового пенсіонера викрали в окупованому Криму, катували, шляхом насильства вибили зізнання, засудили до великих термінів ув’язнення і відправили до колоній.
На мою думку, за логікою агресора – тривалі вироки психологічно мають нейтралізувати спротив населення окупованих територій у Криму та на Сході України, а також продемонструвати ефективність репресивної машини. При цьому не лише на анексованих територіях, а й у самій Російській Федерації.
Нам потрібна проактивна стратегія зовнішньої політики щодо негайного звільнення наших громадян. Потрібна ефективна внутрішня політика у частині мобілізації суспільства та дій влади на підтримку бранців Кремля й їхніх родин. На самітах, на усіх міжнародних майданчиках, зустрічах у багатосторонньому та двосторонньому форматах – повинна лунати тема українських політв’язнів. Знаю, що українська дипломатія чимало робить у цьому контексті, але цей напрям потрібно посилити. Особливо це стосується наших людей, які мають тривалі вироки.
ПОТРІБНІ РЕГУЛЯРНІ ФЛЕШМОБИ, АКЦІЇ, ТЕМАТИЧНІ ПРОГРАМИ НА ТЕЛЕБАЧЕННІ
- Їхнє перебування полегшить наша максимальна підтримка. Підтримка, яку відчували у полоні Балух, Бекіров, Сенцов, Сущенко, Клих, Карп’юк, Гриб, Асеєв, Козловський, Семена… Потрібні регулярні флешмоби, акції, тематичні програми на телебаченні та радіо, статті у друкованих, електронних виданнях. Рідні й близькі мають постійно відчувати суспільну турботу, увагу. І звичайно – листи, листівки, малюнки до колоній. Листування – це особлива форма соціальної емпатії. Свого часу вона мені дуже допомогла.
ЯК СТАВЛЯТЬСЯ ДО ПОЛІТИЧНИХ У ТАБОРАХ РФ
- У колонії – від адміністрації до засуджених – розуміють, хто такі ув’язнені громадяни України і чому потрапили до російських буцегарень. Керівництво пенітенціарних закладів має дублікати справ засуджених і відповідні інструкції з боку Федеральної служби виконання покарань та ФСБ. Крім того, за дотриманням прав людини у російських колоніях стежать як федеральні органи (омбудсмен, прокуратура), так і правозахисні організації. Щоправда, через пандемію нагляд суттєво послаблений. Серед засуджених встановлені правила поведінки, певний кодекс, якщо бажаєте. Його норми не передбачають насильства щодо політбранців.
Ставлення до політичних – в основному, нейтральне. Але я виходжу зі свого досвіду. На території Російської Федерації є колонії з різним режимом утримання. На ставлення до «політичних» впливають багато факторів: від кліматичного і географічного до ментального, особистісного. В залежності від конкретного місця та дійових осіб, формується ставлення, яке від нейтрального може змінитися до упередженого. Не забуваймо і нейролінгвістичний вплив пропагандистської машини, яка щодня промиває мізки росіянам, у тому числі й за ґратами.
ДЕ БРАТИ СИЛИ БРАНЦЯМ ТА РІДНИМ
- Не впадати у відчай. Безпорадність та відчай – найгірший вибір в умовах несвободи. Потрібно проживати кожний день, шукати і знаходити позитивні моменти, явища. Будь-яка дрібниця може бути опорою для життя. Чи то цікава книга (краще читати детективи), чи смаколик, отриманий з сусідньої камери, світанкові барви або ж лист з України.
Варто боротися за себе, своїх рідних, нашу країну. У таких тяжких умовах у людини відкриваються нові можливості.
Рідним набагато важче, аніж бранцям. Політв’язні перебувають у специфічному, обмеженому середовищі, серед засуджених та наглядачів, яких, у принципі, воно поєднує. Рідні ж живуть в інших умовах. Вони щоранку прокидаються, снідають, йдуть у справах і потрапляють в інший соціум. Він контрастує з їхніми уявленнями щодо тюремного соціуму і точно суперечить їхньому розумінню справедливості. Їм важко дивитися на щасливих людей, слухати порожні обіцянки політиків, з тривогою стежити за останніми новинами, постійно вірити і сподіватися. Надія і віра завжди рятували, а справедливість не має терміну придатності.
Мені емоційно та морально вижити допомогли гумор, вольові якості, творчість, листування та книги – це той набір, завдяки якому вижив. Але найважливіше – це підтримка та віра у тебе рідних.
Я ПРАЦЮЮ ЧЕРЕЗ ПЛАТФОРМУ ЗВІЛЬНЕННЯ ПОЛІТВ’ЯЗНІВ
- Разом із побратимами ми створили Платформу звільнення політв'язнів, яка спільно з правозахисниками та активістами, іншими громадськими об'єднаннями намагається повернути тему політичних бранців Кремля до мейнстріму.
Влітку ми звернулися з Тарасової гори у Каневі до президента України та світових лідерів з вимогою включати у порядок денний зустрічей вищого рівня питання звільнення українських громадян. Представники нашої платформи беруть участь у перемовинах та міжнародних зустрічах з послами іноземних країн, у різноманітних публічних заходах, щоб сфокусувати увагу на суті проблеми. Я особисто мав ряд зустрічей із МЗС України та в офісі Уповноваженої ВРУ з прав людини. Нещодавно зустрічався з радницею президента Франції Ізабель Дюмон у Києві. Найближчим часом планую відвідати Париж та Ліон. Переконаний, що посилення санкцій проти Кремля вплине на процес звільнення наших громадян з російського полону.
Лана Самохвалова, Київ
Адреси для листів (мовою країни перебування):
● 357000, с. Кочубеевское, Ставропольский край, ФКУ ИК-1 УФСИН России по Ставропольскому краю, Бессарабову Алексею Евгеньевичу 1976 г.р.
● 355044, г. Ставрополь-44, ФКУ ИК-11 УФСИН России по Ставропольскому краю, Дудка Владимир Михайлович 1964 г.р.
● 644009, г. Омск, ул. 10 лет Октября, 176, ФКУ ИК-6 УФСИН России по Омской обл., Штыбликов Дмитрий Анатольевич 1970 г.р.
А також – тимчасово на адресу: 111020, г. Москва, Лефортовский Вал, дом 5, п/я 201. СИЗО-2 «Лефортово» ФСИН России.
Рахунки для допомоги:
► Пожертви Володимиру Дудці для Іллі Кавернікову: № 40817 81004 20400 10623 в банку РНКБ в Криму.
► Олексію Бессарабову та його родині – на карту Ніни Бессарабової: 2200020103140200 в банку РНКБ в Криму.
