Безкарність за геноцид народів у минулому створює нові злочини сьогодні - правозахисниця
Про це на пресконференції в Укрінформі "Не засудили вчора – повторюється сьогодні" розповіла менеджер Кримськотатарського ресурсного центру Людмила Коротких.
“Те, що сьогодні відбувається в Україні, ті злочини, які вчиняє росія в Україні, стало можливим і через те, що ми досі не притягнули до відповідальності тих осіб, які вже вчиняли геноцид у минулому. Тому що люди не побачили, що за такі жахливі діяння все-таки відповідальність настає, скільки б часу не минуло і яку б посаду не обіймала особа”, - сказала менеджер.
За її словами, Конвенція про попередження злочину геноциду та покарання за нього, яка прийнята ООН у 1948 році, передбачає, що “відповідальність за геноцид несуть не тільки держави і не тільки посадовці, а й безпосередні виконавці, навіть приватні особи, якщо вони причетні до скоєння цього злочину”.
Як вважає Коротких, “люди повинні розуміти, що депортації і такі злочини, які чинили в Ірпені або Бучі – це злочинні накази, і виконавці не повинні їх вчиняти”.
Правозахисниця нагадала, що у 2015 році прокуратурою Автономної Республіки Крим було відкрито кримінальне провадження за фактом депортації кримськотатарського народу за ознаками, які кваліфікувалися як геноцид.
Це провадження триває, підкреслила представник КРЦ, і наразі Кримськотатарський ресурсний центр бере активну участь у розслідуванні та збиранні доказів геноциду проти кримськотатарського народу, зокрема 15 осіб дали свідчення в суді.
“На жаль, деяких з них уже немає серед живих. Але попри це, їхні свідчення є належними доказами та відповідають усім критеріям, передбаченим нашим процесуальним законодавством. І ці свідчення вже використовуються в рамках цього кримінального провадження. Також ми надаємо експертну підтримку під час розслідування”, - сказала експерт.
Вона відзначила, що у 2015 році Верховна Рада на політичному рівні визнала, що депортація кримськотатарського народу, яка була скоєна 1944 року, є геноцидом, проте “нам важливо встановити ще і юридичну справедливість, тому що юридична кваліфікація геноциду дуже важлива”.
"Політичне рішення може бути змінено, а юридичне рішення - це те, що вже не можна так просто скасувати без певних процесуальних дій", - наголосила менеджер.
Також, вважає вона, "це важливо у контексті історичної пам'яті і не лише кримськотатарського народу, а й українського народу, всієї української нації для того, щоб подолати наслідки, які радянський режим залишив і які продовжують відбуватися на території України".
Коротких зазначила, що під час ухвалення рішення можуть виникнути дискусії про те, що процесуальним законодавством України не передбачено притягнення до відповідальності людей, які вже померли.
Проте, повідомила вона, є прецедент, коли під час ухвалення рішення про Голодомор 1932-1933 років, як факт геноциду, у рішенні про це було зазначено конкретні прізвища винних, але обвинувального вироку не виносилося стосовно цих осіб.
Тому, підкреслила вона, ми маємо "використовувати цей прецедент та ці можливості для покарання винних. І ми повинні довести цю справу до кінця, тому що ми маємо усвідомлювати, що певною мірою безвідповідальність створює можливість для скоєння нових злочинів сьогодні".
Депортація кримських татар розпочалася 18 травня 1944 року й тривала до початку червня (перша і найбільша хвиля закінчилася 20 травня). Офіційною підставою для депортації кримськотатарського народу стала таємна постанова Державного комітету оборони № 5859 "Про кримських татар" від 11 травня 1944 року, в якій кримським татарам висувалися претензії у начебто масовій зраді та масовому колабораціонізмі за часів окупації Криму гітлерівськими військами.
27 червня 1944 року року радянська влада почала примусово виселяти з Криму греків, болгар, вірмен. За даними кримських істориків, в депортації опинилися близько 16 тисяч греків, більше 12,5 тисячі болгар і майже 10 тисяч вірменів.
