Жадан, Гемінґвей та Марко Вовчок: що почитати у квітні
«Воно заразне» Дженніфер Гарді
Добряче придивись. Уважніше. УВАЖНІШЕ... Що ти бачиш? Власну шкіру? Дверну ручку? Склянку води? Свіже повітря? Далебі, так, та заразом ти бачиш домівки — житло мільйонів крихітних, манюніх істоток. Мікробів. Чого вони хочуть?
Подібно до тебе, мікроби прагнуть жити мирно й займатися своїми справами. І то було б непогано, якби… їхні справи не ставали причиною твоїх НЕДУГІВ! Власне, отакі хвороботворні мікроби називаються патогенами… І знайти їх можна геть усюди. Що робити? Не панікувати!
Книга «Воно заразне» стане твоїм провідником у химерному мікроскопічному світі патогенів — ти дізнаєшся, як вони живуть, зростають, змінюють людство і що ми робимо для того, аби зупинити їхнє поширення. То чому зволікаєш? Зроби крок до світу патогенів. Тільки не забудь спершу вимити руки!
Обов’язки самопроголошеного епідеміологічного детектива виконує Дженніфер Ґарді — доктор наук, старший науковий співробітник Центру боротьби з хворобами Британської Колумбії і доцент Школи населення та громадського здоров’я, яка входить до складу Університету Британської Колумбії.
«Список кораблів» Сергія Жадана
Шістдесят віршів про пам’ять, що народжується з любові, та про вогонь, по якому лишається ніжність. Шістдесят спроб окреслити світло й розповісти про повітря над містом. Шістдесят уривків чужих розмов, шістдесят голосів, якими наповнюються весняні сутінки. «Список кораблів» – це список тих, хто пішов, але кого не можна забути. Список імен, які супроводжують тебе протягом життя. Список міст, де на тебе завжди чекають. Мабуть, найінтимніша і найболючіша книга автора.
Онлайн-презентація збірки відбудеться 16 квітня о 21:00.
«Острови поміж течій» Ернеста Гемінґвея
Фото: Роман Коник
«Острови поміж течій» — це історія митця і шукача пригод Томаса Гадсона — чоловіка, що дуже схожий на самого Ернеста Гемінґвея. Три частини роману — «Біміні», «Куба», «У морі» — подібні на острови спогадів в океані часу. Картини ідилічних канікул батька з синами змінюються епізодами останніх років Другої світової війни та зіткнення із суворою реальністю військових дій. Автобіографічний, сповнений стриманої і водночас потужної батьківської любові, відвертий роман про відданість, відвагу і неминучі втрати, які рано чи пізно доводиться зазнати кожному.
«Емансипантка. Оповідання та повісті» Марко Вовчок
Класиків варто перечитувати хоча би для того, щоб злоба дня не закривала перспективу й не позбавляла рятівного вміння розрізняти велике й дрібне, важливе й зникоме. Оповідання та повісті, упорядковані Вірою Агеєвою, доводять, що Марко Вовчок цілком заслуговує звання «зачинательки вітчизняної психологічної прози». Глибина та витонченість аналізу душевних станів її персонажів приваблює та вражає й сьогодні. Так само, як і вміння іронічно деконструювати пафосну романтичну стилістику і риторику піднесеного й пишновеличного. Зважаючи на те, що авторка часто звертається до мотиву сваволі й залежності, насильства, яке виявляється на мікрорівнях, у стосунках між найближчими людьми, її прозу можна назвати також своєрідною студією над самою природою зла, якого не можна уникнути в людських стосунках і досі.
«Оповіді про кохання, божевілля та смерть» Орасіо Кіроґи
Орасіо Кіроґа — казкар і химерник, чиї новели про темні боки людської психіки, фатальні природні сили, пройняті похмурою фантастикою. Вважають, що саме він заклав основи латиноамериканського магічного реалізму.
Збірку «Оповіді про кохання, божевілля та смерть» відкриває оповідання «Наша перша цигарка», яке починається з того, що родина з дітьми втікає з великого міста в село, бо мамина сестра, яка живе з ними і недавно була в Буенос-Айресі, раптом захворіла на віспу. І вони втікають на такий собі «карантин».
Розчарування, журба і смерть, кохання, відвага і гідність є темами цієї збірки, яку уклав сам автор, витворивши своєрідний творчий стиль, у якому фантастичні елементи поєднані із суворим реалізмом. Ці так звані «страшні» оповідання Кіроґи, на жаль, мало відомі нашому читачеві. Збірку вперше видано в 1917 році.
«Хлібне перемир’я» Сергія Жадана
Що робити, коли не довіряєш навіть найближчим рідним? Як вибиратися з пастки, до якої сам себе загнав? Кому можна розповісти про найважливіше, якщо мову зламано, а вміння слухати й розуміти залишилося в довоєнному минулому? Події п’єси «Хлібне перемир’я» відбуваються влітку 2014 року. Історія однієї смерті поступово перетворюється на історію цілого покоління, на історію стосунків між дітьми та батьками, на історію зради й недовіри, сповнену комічних слів і трагічних сенсів, поєднувати які так досконало вміє Сергій Жадан. Війна триває, і жодне перемир’я не здатне загоїти завданих ран: вони й далі нитимуть, назавжди змінюючи життя людей, які зовсім не збиралися воювати.
«8000 миль самотності» Оксани Шаварської
Фото: Zoriana Krachkovska
Історії з Нью-Йорка, з Києва та інших точок нашої шаленої кулі… У книжці Оксани Шаварської зустрічі з численними диваками та не менш численними «пересічними людьми» принесуть читачам не лише карколомні, зворушливі та філософські життєві сюжети, а й те особливе відчуття, коли ти майже зловив відповідь на запитання: «Хто ти і чому опинився на цій планеті?», майже зрозумів правила гри в життя. Кожна історія – це чуттєва подорож до самого себе.
Оксана Шаварська – редактор, сценарист, блогер. Останні 13 років працює на українському телебаченні, знімає різноманітні тб-шоу. Любить подорожувати, людей і писати. Її життя зіткане із тисяч людських історій. В якийсь момент власних і чужих історій стало так багато, що вона вирішила трансформувати їх в одне ціле. Саме так виникла ідея написати книгу «8000 миль самотності».
«Югославія, моя батьківщина» Ґорана Войновича
«Югославія, моя батьківщина» — роман словенського прозаїка, поета, сценариста і кінокритика Ґорана Войновича. Цей твір розповідає про події Югославської війни та її наслідки вустами підлітка, а згодом — дорослого чоловіка.
У часі історичних потрясінь і політичних конфліктів буває нелегко визначити, де батьківщина, а де чужа територія, хто друг, а хто ворог. Особливо складно осмислити ці речі підліткові. Надто коли батька, якого вважав захисником і героєм, оголошено воєнним злочинцем і в одну мить руйнується звичний, такий теплий і затишний світ, коли втрачаєш одразу все: друзів, сім’ю, батьківщину.
«Вілімовський» Мілєнко Єрґовича
Здається, що звичний устрій життя старого польського професора от-от зійде на пси… 1938 рік, Європа живе у тривожному передчутті неминучої війни, а аристократичні мрії та високі прагнення Томаша Мєрошевського не надто корелюються з суворою реальністю. Професор пробує втекти від усього, що повільно руйнує його життя: разом із хворим сином, гувернанткою та домашнім вчителем вирушає у Богом забутий готель на хорватському порубіжжі, сподіваючись, що це вирішить усі його проблеми.
«Точка неповернення» Дмитра Вербича
Ця історія про сучасних українських лицарів з різним способом життя: вегетаріанця, який торгував соляркою в Нігерії, тренера з фрі-файту, мандрівника й багатьох інших. Проте в одну мить для них настала точка неповернення точка, після якої життя вже не може бути таким, як до того. Почалася війна.
У цій книжці боєць добровольчого батальйону Дмитро Вербич розповідає про активну фазу бойових дій 2014–2015 років, коли вся країна, затамувавши подих, чекала звісток зі сходу України. Він відверто розказує про багатоликість ворогів на фронті: сепаратисти, російські спецназівці, холод, голод і бруд. Про те, як перші добровольці їхали на фронт часом лише з ножами. Про те, як приймати рішення, від яких залежить не лише твоє життя. І те, як страшно, коли події розгортаються наче в комп’ютерній грі, проте зберегтися й вийти ти вже не можеш.
Весна 1989 року. Ноа, Джойс та оповідач, які незабаром святкуватимуть свої двадцятиліття, залишають рідні місця, щоб розпочати тривалу і захопливу подорож до мегаполіса. В Монреалі вони намагаються налагодити свої життя, незважаючи на помилки молодості, протиріччя кохання та їхніх генеалогічних дерев. Вони думають, що самотні; однак їх траєкторії несподівано перетинаються, створюючи дивну симетрію в їхньому житті.
Ніколя Дікнер полюбляє експерименти: змішувати оповідь та яскраві образи з ретельністю, що іноді межує з одержимістю звихнутого на екзотичних назвах зоолога. У «Нікольскі» він із лукавим задоволенням поєднує в одній історії археологів, які досліджують відходи, флібустьєрів усіх мастей, морських зміїв, тунців, жертв землетрусу, букініста, неграмотного водолаза, незліченну кількість поштових відділень та загадкову книгу без обкладинки.
Бурхлива оповідь, в якій п'ють багато чаю і дешевого рому.
«Морг. Історії луганського санітара» Євгена Спіріна
Автор книги Євген Спірін мріяв бути лікарем, але став санітаром і 5 років тягав трупи та виїжджав на місця подій. Морг — це надзвичайно цікаве місце, особливо якщо це луганський морг. Ось чоловік, що пив собі шампанське, та раптом удавився червоною ікрою і помер; ось гопник із села, який їздив на мотоциклі без шолому, а в голову йому влетів птах, та так, що пробив череп; а ось професор, який запрошував на вечерю бомжів, а потім вони самі ставали вечерею. Усе це й трохи більше автор бачив на власні очі, ретельно записував історії трупів, а також живих людей, з якими працював. Санітари, водії, лікарі, прокурори, міліція, спочатку було весело, а потім у місто прийшли «русскій мір» та війна. Трупів стало значно більше, а працювати стало складніше й небезпечніше. Попри все, люди не покинули Луганськ. Вони працювали далі й іноді йшли із життя разом з містом.
«Зеров. Поховальний промовець» Євгенія Кужавська
Соля — магічна істота, Перехресниця, опиняється у Києві 1917 року в пошуках того, кого має захищати. Перехрестя Києва приводять її до таємничої «ложі» Георгія Нарбута, знайомлять з Миколою Зеровим, викладачем гімназії, який часто виголошує поховальні промови, та Павлом Тичиною, помічником хормейстера в театрі Садовського. Київ відкриває їй страшну таємницю: Зеров небезпечний для того, чиє життя вона має берегти. Соля вирішує відвернути небезпеку за будь-яку ціну. Однак вона поки не знає, що магії Перехресників протистоїть жорстока реальність сталінського тоталітарного режиму.
«Зеров. Поховальний промовець» — перший роман Євгенії Кужавської, яка дебютувала у збірці моторошних історій «Дотик зачаєного жаху» 2017 року з оповіданням «Кальвадос».
«"Я змішаю твою кров із вугіллям". Зрозуміти український Схід» Олександра Михеда
Як одна з найстаріших черепах в світі, яка брала участь у Кримській війні 1850-х, пов’язана з заснуванням Донецька?
Якою ціною людських життів окроплена кожна тонна видобутого вугілля?
Яке життя прожив фотограф, котрий народився за два роки до сінематографу братів Люмьєр, прожив майже ціле століття і за все життя зробив понад 5000 фотографій?
Який нacпpaвдi укpaїнcький Cxiд? Щo xoвaєтьcя зa тepикoнaми тa бeзкpaїми пoлями? Щo будe, якщo пoдивитиcя кpiзь вугiльний пил тa пociчeний cнapядaми фacaд нa cпpaвжнє cepцe Cxoду?
Oлeкcaндp Миxeд пpoтягoм poку дocлiджувaв укpaїнcький Cxiд – йoгo культуpу, iдeнтичнicть, ocoбливocтi шecти мicт Дoнеччини й Луганщини. Вiн нe лишe oпиcує пoбaчeнe, пoчутe i вiдчутe, a й poбить вiдчaйдушну i щиpу cпpoбу зpoзумiти Cxiд з уciмa йoгo пpoтиpiччями тa кoнфлiктaми – зoвнiшнiми i внутpiшнiми.
Шість унікальних розмов із тими, хто народився на Сході, всотував його досвіди й біль та від часу війни невпинно допомагає осмислювати жах дійсності: Сергій Жадан, Алевтина Кахідзе, Ігор Козловський, Роман Мінін, Володимир Рафєєнко та Олена Стяжкіна.
«Дмитро Дубілет. Бізнес на здоровому глузді. 50 ідей, як домогтися свого» Тімура Ворони
У 14 років працював на заправці. У 20 років продав перший бізнес з оцінкою в $100 тис.
У 28 став IT-директором найбільшого банку країни, а в 32 разом із партнерами запустив перший у країні онлайн-банк, у якого на момент виходу книги було 2 млн клієнтів.
Звучить як анонс історії мільйонера з іншого континенту, втілення «американської мрії». Щоправда, ітиметься про 34-річного українського хлопця, який, окрім зазначеного вище, встиг іще попрацювати міністром.
Дмитро Дубілет — один із наймедійніших, найпозитивніших і найефективніших підприємців України. Здається, що все, за що він береться, йому таки вдається. Як він досягає свого? Відповідь — у цій книзі.
«Про що я говорю, коли говорю про біг» Харукі Муракамі
Збірка автобіографічних нарисів «Про що я говорю, коли говорю про біг» Харукі Муракамі вважається найвідомішою у світі книгою про біг. Водночас це – розповідь про рух автора по життю: від бару до письма, від письма до ультрамарафону. Адже подорожувати можна і континентами, і мовами, і заняттями.
Нон-фікшн у виконанні Муракамі легкий, іронічний, детальний.
«Більшу частину того, що я знаю про письменництво, я дізнався під час щоденних пробіжок», – каже Муракамі. Цю тезу підтверджує чи не кожен рядок у книзі. У книзі, котра принесе читачеві справжню насолоду від занурення у світ іншої людини. Адже насолода – це також питання вибору.
«Про секс. То як, поговоримо?» Ханни Віттон
Секс, мастурбація, оргазм, порно... Визнаймо, думки про це хвилюють майже усіх: і підлітків, і дорослих. Навіщо ж мовчати про те, що може допомогти нам отримувати задоволення від життя та мати здорові стосунки: зі світом, рідними, друзями, сексуальними партнерами, коханими та, певна річ, із самими собою? Тож годі соромитися, нумо говорити! Нумо досліджувати ці дражливі теми, ставити запитання, знаходити відповіді й опановувати нові вміння разом із Ханною Віттон — експерткою в галузі сексу та стосунків, яка щиро, відверто, без табу й упереджень ділиться мудрістю та порадами зусібіч: від згоди до захисту, від до сприйняття свого тіла до менструації, від «як розпізнати аб’юз» і до «як отримувати максимум задоволення в ліжку».
«Чому люди тупі? Психологія дурості» під ред. Жана-Франсуа Марміона
Провокаційне дослідження про те, чому дурість досі існує в нашому житті.
Щодня без винятку ми бачимо, чуємо й читаємо дурниці. Водночас усі їх роблять, думають, перетравлюють і говорять. Усі ми час від часу буваємо дурнями, які мимохіть верзуть дурниці без важких наслідків. Та поза щоденним фоновим шумом глупства доводиться мати справу з натовпом фахових, коронованих дурнів, дурнів із великої літери. І в цих дурнях, хоч де вони нас спіткають, на роботі чи вдома, немає нічого смішного. Тож чому їхня «популяція» збільшується, перетворюючи дурість із вади на еталон? Французький науковий журналіст Жан-Франсуа Марміон здійснив приголомшливе комплексне дослідження феномена людської тупості.
- Як інтернет і соціальні мережі роблять нас дурними
- Чому дуже розумні люди часом вірять у дурниці
- Як боротися з колективною тупістю
- Пропаганда відсталості та методи протистояння обскурантизму
У цій сміливій, часом зухвалій і відвертій історії психіатри, вчені, філософи, соціологи та письменники з усього світу пропонують нам свій погляд на людську дурість, її природу і на те, чому вона досі існує в нашому житті.
«Неприродні випадки» Річарда Шеперда
Розтин — це не лише препарування тіла людини, а й дотик до її особистості, найпотаємнішої сутності та секретів, які стають відомими лише після смерті. Ричард Шеперд відверто розповідає про справжні причини загибелі принцеси Діани, подробиці бійні в Ганґерфорді, складнощі ідентифікації жертв терористичної атаки 11 вересня 2001 року в Нью-Йорку та наслідки вибуху бомб на Балі. Кожен «розтин» — захоплива історія, що ґрунтується на реальних подіях, містить підтверджені факти й вражає.
«Жіноча компанія. Поради й натхнення від 100 мисткинь і підприємниць» Ґрейс Бонні
Понад 100 виняткових жінок, які зробили вагомий внесок кожна у своїй царині, розповідають, як вони повірили у власний творчий дух і здолали негаразди та виклики глобального підприємництва. Медіатитанеси та керамістки, готельєрки та художниці тату, комікеси й архітекторки - усі разом вони витворюють прекрасну картину того, що буває, коли йдеш за своєю пристрастю і мрією.
Жінки, яким присвячено цю книгу, віком від дев’ятнадцяти до дев’яносто чотирьох років, — яскравий приклад того, ким можна стати, наполегливо працюючи та підтримуючи одна одну. Їхній бізнес також вражає розмаїттям: молоді чимраз дужчі стартапи, компанії з багатолітнім досвідом, індивідуальні бізнес-ініціативи, більші корпорації з сотнями співробітників… Історія кожної жінки унікальна, проте червоні нитки жіночих шляхів практично однакові: долати труднощі, самотужки дертися на вершину й усвідомлювати потужність спільної роботи для здійснення мрій. Як часто жінки надихали одна одну і ставали взірцями для майбутніх поколінь! Будь-яка з цих жінок здатна надихнути на зростання в улюбленій справі, а разом вони — потужний і беззаперечний чинник впливу.
Огляд підготувала Оксана Ускова
