Дитяча республіка: як «Артек» обирає мерів, перемагає в регбі й «хімічить»
Той самий легендарний «Артек» – це не так далеко, як здається. Кілька років тому частина кримської команди покинула півострів і влітку 2016-го оновлений «Артек» відчинив двері дітям у Пущі-Водиці. Тепер дитячий табір займає територію колишнього «дорослого» санаторію у 73 гектари з лісом і розкішним Сапсаєвим ставом. У червні він відсвяткує своє 95-річчя! Головне, за словами його творців – вдалося зберегти артеківські традиції, методики і вміння перетворювати кожну зміну на дружну родину. А цього року «Артек» втілює те, чого досі не реалізували в жодному таборі чи санаторії України – модернізується під потреби діток з інвалідністю. Кажуть, зроблять так, щоб кожна з активностей програми була їм до снаги, а артеківським досвідом користувалася вся Україна.
ВІД ТРЬОХ ДУБІВ ДО АЛЕЇ СМІТ
Тут зелено, затишно і повно ручних білок. «Тваринки найбільше постраждали від карантину – ніхто їх, як раніше, не годує, – каже Тетяна Ковальчук, керівник освітньо-інноваційного центру табора. – Бачать людину – без страху підбігають і зазирають, а що у неї в руках є».
Зараз доріжки і корпуси незвично холодні й безлюдні – тут дотримуються карантинних заходів. Та як тільки спалах захворювання вщухне, «Артек» готовий приймати дітей.
Сергій Коник, заступник директора з навчально-виховної роботи, з запалом показує табірні багатства. Ось тут облаштують нові куточки «Козацької січі», он там запрацює фонтан і обладнається фотозона. Завжди готовий до чемпіонатів новенький стадіон зі штучним покриттям, а на випадок негоди є павільйон «Країна чудес».
Від фонтана до ставка тягнеться алея Саманти Сміт, названа іменем тієї самої американської школярки, що у самий розпал «холодної війни» написала листа щойно обраному генсеку Андропову, а потім на його запрошення відвідала СРСР і, зокрема, «Артек». На її честь у новому «Артеку» висадили алею з кленів і ялинок. «А це наші знамениті три дуби. Якщо стати між ними, можна загадувати бажання: збуваються», – посміхається лукаво Сергій Миколайович.
Дуже хочеться запитати – а як же Крим? Як живеться артеківцям без моря і південного сонця? Сергій Коник випереджає питання. «Артек» – це ж не шмат землі. Це неповторна атмосфера, особлива педагогіка, – розповідає. – А для купання у нас є чудовий пляж на Сапсаєвому ставу і критий басейн, що працює цілий рік».
В «Артеку» 5 співдружностей, у кожної свій колір, девізи, традиції й історії. Часто діти, повертаючись у табір через рік-два, просяться саме до тієї, в якій вже побували, і гордо носять кепки-футболки «свого» кольору. У Творчих – зелені, у Всемогутніх – помаранчеві, у Вартових сонця – жовті, у Незламних – фіолетові, а Всі свої носять блакитне. Вихователі-вожаті мотивують кожну зміну поповнювати скарбничку своєї співдружності новими перемогами, і це вдається. «Дитина їде до нас у новий колектив за своєю новою біографією. Вдома – свої шаблони поведінки, шлейфи неуспішності тощо, а тут, у тимчасовому колективі, вони розкриваються, – пояснює заступник гендиректора з навчально-виховної роботи. – І їх аж розпирає від задоволення!».
Та ось приклад – дитяче регбі. Багато хто вперше цю гру бачить, але після «Артека» навіть у змаганнях участь бере. «Співпрацюємо з дитячою федерацією регбі, а вона – з посольством Франції. Щороку воно проводить кубки дитячого регбі в Києві, і наші діти на них перемагають!» Одного разу 2 місце у цьому змаганні зайняла навіть команда артеківців, сформована з діток із вадами слуху, хоча грала проти сильних, професійних команд.
У 90% випадків діти потрапляють в «Артек» за путівками від структур соцзахисту, є близько 20 категорій дітей, що потребують особливої уваги і безкоштовних (чи майже безкоштовних) державних путівок. Сироти, діти з інвалідністю, з багатодітних родин…
«Для багатьох за щастя потрапити в нове середовище. Дуже сумно бачити, коли дитина в «Артеку» розкрилася, а потім мусить повернутися в сіру буденність», – говорить Коник. Але багатьом табірний досвід дає шанс на інше майбутнє, переконаний він, бо тут намагаються в них пробудити передусім громадянську активність, мислення, самостійність. Запрошують фахівців з профорієнтації, власне самоврядування розвивають. Так, у артеківської громади є мер, його обирають через передвиборчу кампанію, дебати, презентацію програми. Є власна «преса», лічильна комісія, бюлетені, скриньки – все як у дорослих. Коли обирають мера, решта кандидатів стають віце-мерами і працюють з ним однією командою. «Першим мером у нас був Любомир з Закарпаття. Казав, раніше «несерйозно ставився до учнівського самоврядування, але тепер балотуватимуся на президента школи», – розповідає Сергій Коник. – І дійсно ним став! Відчув у нас свої лідерські, організаторські здібності й у хлопця все вийшло».
ПАПЕРОПЛАСТИКА, КАЯКИ І СКЕЛЕТ ГОГА
«Артек» нині – кліматичний курорт, що знаходиться серед ландшафтного парку і оздоровлює цілющим повітрям і пейзажами. Влітку тут рай – пляж, каяки, туристичні стежки… Але керівники табору підкреслюють – він не тільки на здоров’я діє і розважає, а й виховує. «У нас сотні методик розроблених і опрацьованих. У науково-методичній раді – 6 кандидатів наук! Це люди з 20-30-річним досвідом педагогічної діяльності, – пишається Сергій Капустін, гендиректор МДЦ «Артек». – Ми для того й відновили «Артек» в Україні, аби передати наші методичні знання всім оздоровчим і освітнім центрам країни. Вони безцінні».
Дитина тут не просто відпочиває, а займається корисними справами, пробує багато нового і відкриває в собі нові здібності, пояснює Сергій Коник. Навіть уроки тут завжди проходили в «нешкільній» атмосфері (табір приймає дітей цілий рік): інтерактивні заняття, інтелектуальні вікторини, цікаві досліди.
Тетяна Ковальчук проводить нам невеличку екскурсію лабораторіями освітньо-інноваційного центру. На порозі біологічної – скелет. «Це Гога, – презентує його Тетяна. – Трохи вже потріпаний, діти постійно з ним фотографуються, намагаються в шарфики одягнути. То руки йому виламають, то пальці викрутять – найпопулярніший об’єкт лабораторії».
Поряд – зал, де представлена унікальна артеківська колекція «100 перемог України». Це збірка світлин, що розповідають про переможні сторінки нашої історії. На кожній QR-код: наводиш і відкривається відеоролик, в якому розповідається про подію. «На базі збірки наші вчителі вже розробили навчальний посібник», – з гордістю розповідає Сергій Коник.
Тут до всього підходять творче. Хімічна лабораторія – це не таблиці з формулами, а, наприклад, шоу «Ненудний Ден», під час якого дітям показують досліди з сухим льодом, рідким азотом, експеримент «Фонтан» і гігантські мильні бульбашки. «Наша хімія всім заходить «на ура». Якби моя шкільна хімія була такою, може, я б і не стала гуманітарієм», – сміється Тетяна.
На столі лабораторії стоїть великий слоїк з папірцями. Це дитячі «листи в майбутнє». «Щоліта діти пишуть їх і запаковують, а через рік наступна зміна дістає і читає ці послання», – пояснює традицію Ковальчук. «Артек» – це не стіни, це ідея», – посміхається Сергій Коник.
А ще – нові можливості. Наприклад, роздивитися зоряне небо через телескоп з астрофізичної лабораторії табору. Зайнятися робототехнікою, зібрати робота і «примусити» його ходити, розрізняти кольори. Зустрітися з цікавими, знаменитими людьми. «Леонід Каденюк побував у нас особисто, – показує Коник портрет на стіні. – Це був його останній публічний виїзд за три тижні до трагічної смерті. Пам’ятаю, показали його світлину з нашої колекції 100 перемог, відео. На ньому космонавт роздивився свого покійного старшого брата, дуже розчулився…».
Кожну зміну в «Артеку» відвідують артисти, дитячі письменники, фіналісти телевізійних талант-шоу. «Сергій Бубка – частий гість і друг "Артека"», – пишається заступник гендиректора.
Коли заняття позаду, наступає час майстер-класів, занять творчістю. Без перебільшення, артеківські арт-студії – як музей. Більшість експонатів автори забирають з собою на подарунки мамам-бабусям, але те, що лишається, надихає. Щодня тут викладають план-сітку занять і кожен обирає собі до душі: студію розпису по тканині, театральну, швацьку, арт-моделювання, скаутингу і туризму, живопису та графіки…
Вчиться малярства на склі, паперопластиці, «писати» картини пластиліном, робити аплікації з фетру чи тканин. Навіть в райцентрах України сьогодні не проблема записатися на майстер-клас і ознайомитися з гончарством, живописом, шиттям іграшок. Але тут за три тижні можна перепробувати все-все, ще й із застосуванням дивовижних технологій і безкоштовно.
Головне – вдалося зберегти кримську традицію поділу дітей на співдружності й товариства, говорить Сергій Коник. Збирати дітей з різних регіонів в одне соціо-культурне середовище і створювати артеківську субкультуру, де кожен представляє себе, але знайомиться з різним. «Кожна зміна – це артеківська родина, яка потім роз’їжджається по домівках, але створює спільноти в соцмережах, месенджерах, продовжує дружити», – розповідає Сергій Миколайович.
ДОСТУПНО КОЖНОМУ: «АРТЕК» ДЛЯ ОСОБЛИВИХ ДІТОК
«Минулого року ми розпочали програму оздоровлення дітей з інвалідністю, – розповідає гендиректор МДЦ Сергій Капустін. – Це надзвичайно важко, в Україні цим займаються один-два дитячих центри, бо витрати на оздоровлення дітей з інвалідністю дуже великі, комерційним структурам то не вигідно». Попри дійсно великі інвестиції, в «Артеку» проєкт вирішили реалізувати в партнерстві бізнесу та держави. Зверталися по фіндопомогу до багатьох компаній, поки не «вистрілило» – виділити кошти на облаштування території табору для приймання дітей з інвалідністю погодився тільки міжнародний благодійний фонд Parimath Foundation.
«Це не просто пандуси приробити. Потрібні електричні сходи, ліфти, ліжка, обладнані масажними системами… Державним коштом робимо ремонт в приміщеннях, щоб відповідали встановленим нещодавно держнормам перебування дітей на візочках у приміщеннях.
А меценатські кошти підуть на облаштування вільного простору, кімнат», – розповідає Капустін. Всього Parimath Foundation виділить мільйон гривень на цю справу. Якщо загальний ремонт корпусу на 30 кімнат коштує 4 млн грн, то всього 4 кімнати для діток з інвалідністю потягнуть аж 800 тисяч – настільки складні технічні умови. І навіть за рік таких дітей багато не приймеш…
«Головне – не кількість. А те, що ці діти будуть повністю інтегровані в загальну програму перебування в «Артеку». У нас не буде поділу на дітей з інвалідністю і здорових, для всіх створимо єдиний вільний простір і кожен зможе брати участь у справах дитячого центру», – пояснює ідею гендиректор. Нехай у цій спільноті буде всього 2-3 дитини на візочках, але для тисяч інших дітей це означатиме новий досвід, нове розуміння життя і побудови стосунків з «інакшими». «Будуть спільно гратися, їсти, ходити на заняття. І в результаті близько 15 000 дітей щороку вчитимуться ставитися до однолітків на візочках на засадах рівності», – говорить Капустін.
Звісно, доведеться адаптувати методики, підготувати персонал і самих майбутніх «туристів» до думки про самостійний відпочинок. Але це буде досвід, корисний для всієї країни, переконаний гендиректор «Артеку». Ми були і будемо прикладом для всіх. Ці зміни – тільки початок, буде й продовження, – обіцяє Сергій Капустін. – Наш МДЦ буде не єдиним». Ось на Київщині вже є «Артек Лісовий». А ще ведуться перемовини з місцевою владою Херсонщини про створення «Артеку Річкового» на березі Кременчуцького водосховища. В Закарпатті – «Артеку Гірського». Розглядали й можливість відкриття філіалу на Шацьких озерах.
Збиралися відкрити оновлений «Артек» до Дня захисту дітей (1 червня), але карантин змінив плани. «Гадаю, влітку все-таки приймемо перших гостей, – обіцяє Капустін. – Управління соцзахисту на місцях вже готують банки даних дітей, які готові до виїзду».
Тетяна Негода. Київ
